Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 04.06.2020 року у справі №585/2413/19 Ухвала КЦС ВП від 04.06.2020 року у справі №585/24...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

Іменем України

01 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 585/2413/19

провадження № 61-8097св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 20 січня 2020 року у складі судді Євтюшенкової В. І. та постанову Сумського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О.

Ю., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування квартири недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що у 2006 році вона перенесла ішемічний інсульт головного мозку, після якого так і не повернулась до повноцінного життя, періодично перебуває на лікуванні.

Зазначала, що в кінці 2011 року повторно перенесла інфаркт головного мозку. На фоні своїх захворювань конфліктувала з рідною донькою, оскільки остання не надавала їй необхідної допомоги, якої вона потребувала. Тому домовилась з онукою ОСОБА_2 про те, що вона замість її доньки буде доглядати за нею, надаватиме необхідну допомогу та забезпечення в обмін на належну їй квартиру.

Стверджувала, що під час укладення договору дарування вважала, що укладає договір довічного утримання. Крім того, вона не пам'ятає, чи взагалі підписувала зазначений договір. Житло, яке вона подарувала онуці, було для неї єдиним.

Звертала увагу суду на те, що згодом ставлення відповідачки до неї погіршилось, остання перестала готувати їй їжу, почала ображати і не забезпечувала матеріально. Крім того ОСОБА_2 погрожувала продати квартиру.

Вважала, що під час укладання оспорюваного договору вона припустилась помилки, що має істотне значення, а саме щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, які виникнуть після його укладення. При цьому посилалася на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 369/11060/16-ц, від 18 червня 2014 року у справі № 6-69цс14, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-202цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2087цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16; від 10 квітня 2019 року у справі № 522/9562/16-ц.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 64,7 кв. м, житловою площею 41 кв. м, який укладено 06 липня 2018 року між нею та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Роменського міського нотаріального округу Проскурня Л. І. 06 липня 2018 року та зареєстрований в реєстрі за № 1327, вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 20 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що під час укладення оспорюваного договору волевиявлення позивачки відповідало її внутрішній волі та було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування.

Районний суд вважав, що ОСОБА_1 не діяла під впливом помилки і не вважала, що укладає договір довічного утримання, тобто не помилялась щодо правової природи вчинюваного нею правочину.

Суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним не довела на підставі належних і допустимих доказів, наявність обставин, які вказують на допущену нею помилку, а саме неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 20 січня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є правильними, оскільки районний суд правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що районним судом не було враховано стан здоров'я ОСОБА_1 на час укладення договору дарування від 06 липня 2018 року, оскільки медична документація, яка міститься в матеріалах справи, не свідчить, що на час укладення спірного договору ОСОБА_1 потребувала сторонньої допомоги.

Апеляційний суд вказав, що позивачка під час укладення договору дарування не діяла під впливом помилки і не вважала, що укладає договір довічного утримання, тобто не помилялась щодо правової природи вчинюваного нею правочину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позов у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року (провадження № 6-1124цс15), від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2087цс15), від 03 лютого 2016 грудня (провадження № 6-1364цс15), від 20 квітня 2016 року (провадження № 6-372цс16) та постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 755/21068/14-ц, від 10 січня 2019 року у справі № 489/4535/16-ц та від 22 січня 2020 року у справі № 360/939/17 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що під час укладення оспорюваного договору дарування вважала, що укладає договір довічного утримання, зі змістом договору не знайомилася, оскільки повністю довіряла онуці і не могла уявити, що підписує договір дарування.

Вказує, що при укладенні оспорюваного договору припустилася помилки, що має істотне значення, а саме щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін.

Вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильних висновків про те, що укладення оспорюваного договору відповідало її внутрішній волі та було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування. При цьому судами не було враховано її стану здоров'я на час укладення договору, відсутність фінансової допомоги зі сторони відповідачки.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що оскаржувані судові рішення ухвалені відповідно до норм матеріального та процесуального права, відповідають засадам верховенства права, є законними та обґрунтованими.

Вважає, що касаційна скарга є необґрунтована та задоволенню не підлягає, оскільки під час укладення оспорюваного договору дарування нотаріус роз'яснювала ОСОБА_1 усі пункти договору, попереджала, що після укладення договору право власності на спірну квартиру перейде до обдарованого.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2020 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 вересня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 червня 1992 року ОСОБА_1 придбала у Роменського м'ясокомбінату квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Договір посвідчено державним нотаріусом Роменської районної контори Солопун М. І., зареєстровано в реєстрі за № 606, що підтверджується дублікатом договору, виданим ОСОБА_1 замість втраченого державним нотаріусом Комишан М. В., зареєстрованим в реєстрі за № 2-163 (а. с. 44).

У виписці з медичної карти стаціонарного хворого від 03 березня 2006 року № 1682/195 зазначено, що ОСОБА_1 перебувала у стаціонарі з 09 лютого 2006 року до 03 березня 2006 року з діагнозом "ГПМК за типом ішемії в басейн лівої СМА, виражений правосторонній спастичний гемипарез, часткова моторна і сенсорна афазія, помірні порушення статики і ходи. Гіперт. хвороба ІІІ ст." (а. с. 9).

Відповідно до договору дарування квартири від 06 липня 2018 року ОСОБА_1 передала безоплатно у власність, а ОСОБА_2 прийняла як дарунок квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 42-43).

У пункті 8 договору зазначено, що сторони домовились, що під передачею квартири за цим договором слід вважати символічну передачу речі. Прийняття обдаровуваною від дарувальника ключа від вказаної квартири свідчить про те, що передача речі відбулася. В присутності нотаріуса дарувальник передав обдаровуваній ключі від квартири. Сторони усвідомлюють, що цим актом підтверджено передачу квартири обдаровуваній.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Роменського міського нотаріального округу Сумської області Проскурнею Л. І., нею ж особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_1 квартири перевірено.

У виписці з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 20 серпня 2018 року зазначено, що ОСОБА_1 перебувала на лікуванні в кардіологічному відділенні з 11 серпня 2018 року до 20 серпня 2018 року з діагнозом: церебральний атеросклероз. Вторинна артеріальна гіпертензія, стадія 2, ступінь 2, ризик 3. ДЕ ІІ ст. Наслідки перенесеного інфаркту головного мозку з неорган. афазією (а. с. 10).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 22 червня 2019 року № 171337435 квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування, серія та номер 1327, посвідченому приватним нотаріусом Роменського міського нотаріального округу Сумської області Проскурня Л. І. (а. с. 7).

У вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що підтверджується довідкою виданою виконкомом Довгополівської сільської ради Роменського району від 24 червня 2019 року № 875 (а. с. 8).

З 05 червня 2019 року до 19 червня 2019 року ОСОБА_1 знаходилась на стаціонарному лікуванні в КЗ СОР "Перша ОСЛ м. Ромни", що підтверджується довідкою від 19 червня 2019 року № 01-55/2487 (а. с.12).

Згідно з довідкою про доходи від 20 червня 2019 року № 4/02-29 ОСОБА_1 є пенсіонером, отримує пенсію за віком, розмір якої за червень 2019 року склав 2
192 грн
70 коп (а. с. 15,17).

Відповідно до довідки КЗ СОР "Перша ОСЛ м. Ромни" від 24 червня 2019 року ОСОБА_1 знаходилась на стаціонарному лікуванні в КЗ СОР "Перша ОСЛ м. Ромни" з 16 січня 2009 року до 07 березня 2009 року, діагноз: "Розлади особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку" (а. с. 11).

Довідкою КНП "Роменська ЦРЛ" РМР від 26 червня 2019 року № 01-20/511 підтверджено, що ОСОБА_1 за період з 01 січня 2006 року по даний час перебувала на лікуванні в неврологічному відділенні три рази: з 09 лютого 2006 року до 27 лютого 2006 року з діагнозом: ГПМК по типу ішемії в басейн лівої серединної мозкової артерії, виражений правобічний спастичний геміпарез. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст. ; з 26 березня 2006 року до 04 квітня 2006 року з діагнозом: стан після перенесеного ішемічного інсульту в басейн лівої СМА з правобічним спастичним геміпарезом. Де 11 ст. ГХ 111 ст. ; з 27 грудня 2011 року до 05 січня 2012 року з діагнозом: повторний інфаркт головного мозку в ділянці стовбура з бульварними явищами на фоні раніше перенесеного інфаркту головного мозку (2006 р) з правобічним геміпарезом. ГХ ст. ІІІ, ст. 3, дуже високий ризик. Ангіопатія сітківок. Більше за медичною допомогою до лікаря невролога не зверталася (а. с. 13).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник вказує неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16) (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина 1 статті 229 ЦК України).

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Отже, наявність чи відсутність помилки, тобто неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає на підставі встановлених під час судового розгляду обставин конкретної справи.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судами встановлено, що 06 липня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Роменського міського нотаріального округу Сумської області Проскурнею Л. І., згідно з яким ОСОБА_1 безоплатно передала у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1.

При зверненні із позовом ОСОБА_1 вказувала, що вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, а саме думала, що укладає договір довічного утримання. Заперечуючи проти цього, ОСОБА_2 вказувала, що ОСОБА_1 не помилялася щодо будь-яких обставин, які мають істотне значення, а вона дійсно мала намір подарувати їй квартиру.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необґрунтованість позову про визнання недійсним договору дарування квартири, оскільки вважав, що позивач, укладаючи оспорюваний договір була дієздатною особою та усвідомлювала наслідки вчинення таких дій, що свідчить про те, що волевиявлення дарувальника було направлено на настання реальних наслідків щодо дарування квартири.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з огляду на таке.

Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини 1 статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що "недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що "під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)".

Ухвалюючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про необґрунтованість позову про визнання недійсним договору дарування квартири, оскільки вважали, що позивач, укладаючи оспорюваний договір була дієздатною особою та усвідомлювала наслідки вчинення таких дій, що свідчить про те, що волевиявлення дарувальника було направлено на настання реальних наслідків щодо дарування квартири.

Також суди попередніх інстанцій не взяли до уваги посилання ОСОБА_1, що вона, будучи особою похилого віку, за станом здоров'я дійсно потребувала стороннього догляду, тому, укладаючи оспорюваний договір, помилилася щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між сторонами.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про наявність у позивача іншого нерухомого майна, а показаннями сторін та свідків підтверджується її місце проживання у спірному майні. Відтак, вказане свідчить про відсутність фактичної передачі обдарованому дарунку за оспорюваним договором дарування.

Отже, суди попередніх інстанцій неправильно визнали недоведеними посилання ОСОБА_1 на те, що, будучи особою похилого віку, вона за станом здоров'я потребувала стороннього догляду, тому, укладаючи оспорюваний договір, помилилася щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між сторонами.

Колегія суддів бере до уваги доводи касаційної скарги про необхідність застосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року (провадження № 6-1124цс15), від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2087цс15), від 03 лютого 2016 грудня (провадження № 6-1364цс15), від 20 квітня 2016 року (провадження № 6-372цс16) та постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 755/21068/14-ц (провадження № 61-9109св18), від 10 січня 2019 року у справі № 489/4535/16-ц (провадження № 61-34071св18) та від 22 січня 2020 року у справі № 360/939/17 (провадження № 61-40370св18), оскільки правовідносини у вказаних справах є подібними до цієї справи.

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки обставини справи судами попередніх інстанцій були встановлені в достатньому для ухвалення рішення у справі обсязі, немає необхідності для встановлення нових обставин, збирання нових або здійснення переоцінки доказів, проте судами першої та апеляційної інстанцій було ухвалено судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1.

Щодо судових витрат

Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 1 315,62 грн, 2 103 грн та 2 804 грн, відповідно, отже, оскільки колегія суддів задовольняє позовні вимоги, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 20 січня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування квартири недійсним задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 64,7 кв. м, житловою площею 41 кв. м, який укладено 06 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Роменського міського нотаріального округу Проскурня Л. І. 06 липня 2018 року та зареєстрований в реєстрі за № 1327.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору у розмірі 6 222 (шість тисяч двісті двадцять дві) гривні 62 копійки.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст