Постанова

Іменем України

09 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 547/210/20

провадження № 61-16834св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, начальник Семенівського районного відділу державної виконавчої служби Полтавського обласного Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Чекальський Сергій Броніславович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 28 квітня 2021 року у складі судді Харченка В. Ф. та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Абрамова П. С., Пилипчук Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовну заяву мотивовано тим, що 03 вересня 2018 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинила виконавчий напис про звернення стягнення на належний їй будинок АДРЕСА_1, який був переданий в іпотеку з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором, укладеним 11 липня 2008 року між ОСОБА_2 та АТ КБ "ПриватБанк". Звернути стягнення на предмет іпотеки було запропоновано з метою погашення заборгованості, яка виникла на підставі кредитного договору, у розмірі 66 697,73
грн.

Посилаючись на те, що заборгованість, зазначена у виконавчому написі, на момент його вчинення була спірною, з огляду на наявність судового рішення про стягнення заборгованості у меншому розмірі, просила визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області

від 28 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року, у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що виконавчий напис було вчинено з дотриманням вимог Закону України "Про нотаріат". Позивач не надала доказів на підтвердження погашення або відсутності заборгованості на час вчинення виконавчого напису нотаріуса, не спростувала безспірності заборгованості на момент вчинення виконавчого напису та не довела незаконність дій нотаріуса щодо вчинення цієї нотаріальної дії.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що виконавчий напис був вчинений з порушенням вимог Закону України "Про нотаріат", кредитор не надав нотаріусу всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості. Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на наявність судового рішення, яким суд відмовив банку у позові про стягнення з неї як поручителя заборгованості за кредитним договором у зв'язку із припиненням поруки на підставі частини 1 статті 559 ЦК України.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 01 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 липня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав у кредит кошти у розмірі 29
105 грн під 1,67% на місяць. На підставі додаткової угоди № 1 до кредитного договору, укладеної між ОСОБА_2 та банком

15 листопада 2011 року, кредит було збільшено до 43 917,72 грн.

Поручителем за вказаним кредитним договором виступила позивач

ОСОБА_1 на підставі договору поруки від 11 липня 2008 року, укладеним між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк".

Крім того, на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 11 липня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, предметом якого була належний позивачу будинок АДРЕСА_1.

У червні 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2016 року (справа № 547/556/16-ц) задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 31 118,41 грн, яка складається із:

21 667,80 грн - тіло кредиту; 2 330,12 грн - проценти; 428,20 грн - комісія; 4
972,37 грн - пеня; 1 469,92 грн - штраф. У задоволенні позову банку до ОСОБА_1 як поручителя відмовлено у зв'язку із припиненням поруки на підставі частини 1 статті 559 ЦК України.

03 вересня 2018 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинила виконавчий напис, у якому запропонувала звернути стягнення на належний позивачу будинок АДРЕСА_1. За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, запропоновано задовольнити вимоги АТ КБ "ПриватБанк" у розмірі 63 197,73 грн, яка складається із: 22 277,80 грн - тіло кредиту; 8 517,10 грн - проценти;

1 722,64 грн - комісія; 27 670,77 грн - пеня; 3 009,42 грн - штраф.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах

2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина перша статті

39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів міститься у главі 14 Закону України "Про нотаріат" та главі 16 розділу ІІ Порядку.

Згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1,3 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.

Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Підпунктами 3.2,3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку.

У пунктах 20,22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня

2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) зазначено, що "вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172".

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису".

У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 204/4071/14 (провадження № 61-360св18) зазначено, що вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), від 02 липня 2019 року

у справі № 916/3006/17 (провадження №14-278гс18).

У частині 3 статті 12 та частині 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Матеріали справи свідчать про те, що при зверненні до нотаріуса про вчинення виконавчого напису АТ КБ "ПриватБанк" до заяви були долучені не всі необхідні документи на підтвердження безспірної заборгованості боржника, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Так, нотаріальна справа не містить належних документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника, оскільки рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2016 року (справа № 547/556/16-ц) з позичальника ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк" стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 31 118,41 грн, однак нотаріус 03 вересня 2018 року вчинив виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення іншого розміру заборгованості - 63 197,73 грн. При цьому різниця не тільки у відсотках після дострокового стягнення усієї заборгованості, а й у тілі кредиту.

АТ КБ "ПриватБанк" на підтвердження виникнення заборгованості, яка у двічі більша, ніж стягнута судовим рішенням, належні та допустимі докази не надав, не обґрунтував письмовими доказами на підставі чого виникла така заборгованість після набрання законної сили вказаним судовим рішенням.

Отже, станом на дату вчинення виконавчого напису позичальник, за зобов'язаннями якого було передано в іпотеку належне позивачу майно, мав заборгованість перед АТ КБ "ПриватБанк", але не в тому розмірі, в якому вчинено виконавчий напис.

Верховний Суд враховує, що звернувшись у червні 2016 року із позовом про стягнення з позичальника усієї заборгованості за кредитним договором, банк змінив строк виконання зобов'язання на червень 2016 року, а тому нарахування процентів після цієї дати (на вказану дату складали 2 330,12 грн) є безпідставним, однак відповідно до наданого банком нотаріусу розрахунку проценти нараховувались після червня 2016 року і нотаріусом запропоновано звернути стягнення в рахунок погашення процентів за користування кредитними коштами у більшому розмірі (8 517,10 грн).

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18).

Оскільки вказаним судовим рішенням встановлена сума заборгованості позичальника ОСОБА_2 перед АТ КБ "ПриватБанк" за вказаним кредитним договором, однак розрахунок заборгованості за кредитним договором, на підставі якого був вчинений оспорюваний виконавчий напис, не узгоджується зі змістом судового рішення, то така заборгованість не може вважатися безспірною, у зв'язку із чим суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про безспірність заборгованості, в рахунок погашення якої нотаріусом було запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки.

Суди попередніх інстанцій вказані вище висновки Верховного Суду не врахували, не звернули уваги на відмінність заборгованості, стягнутої за рішенням суду з позичальника на користь банку, від заборгованості, в рахунок якої приватний нотаріус виконавчим написом запропонував звернути стягнення на предмет іпотеки, унаслідок чого дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що припинення поруки припиняє іпотеку, оскільки на відносини з договору іпотеки норми статті 559 ЦК України не поширюються. Зміна основного зобов'язання за кредитним договором без згоду іпотекодавця, що призвела до збільшення обсягу його відповідальності, не може бути підставою припинення іпотеки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Згідно з підпунктами "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Ураховуючи, що касаційна скарга підлягає задоволенню, судові рішення скасуванню, сплачений ОСОБА_3 судовий збір при поданні позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 3 783,60 грн (840,80 грн + 1 261,20 грн + 1 681,60 грн) покладається на відповідача.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 28 квітня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 вересня

2021 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, начальник Семенівського районного відділу державної виконавчої служби Полтавського обласного Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Суми) Чекальський Сергій Броніславович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений

03 вересня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за № 1235.

Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 783,60 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович