ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 372/1003/21

провадження № 61-5159св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , яка дії в своїх інтересах та як законний представник неповнолітнього ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шаповалов Андрій Миколайович, на рішення Обухівського районного суду Київської області

від 23 грудня 2021 року у складі судді Зінченко О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 07 березня 2023 року у складі колегії суддів:

Семенюк Т. А., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , яка дії в своїх інтересах та як законний представник неповнолітнього ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, ОСОБА_4 , про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

2. Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що він є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає разом

із дружиною - ОСОБА_4 .

3. Крім того у вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та її син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2.

4. Однак із травня 2020 року відповідачі проживають за іншою адресою,

а саме на АДРЕСА_2 .

5. Усі обов`язки, що випливають із утримання та збереження житлового приміщення, виконує лише він та його дружина.

6. Посилаючись на викладене ОСОБА_1 , остаточно сформулювавши позовні вимоги, просив суд визнати ОСОБА_2 та її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, такими, що втратили право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

7. Рішенням Обухівського районного суду Київської області

від 23 грудня 2021 року позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

8. Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що

з урахуванням встановлених обставин є підстави для визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою, яка належить на праві власності позивачу.

9. Оскільки малолітній ОСОБА_3 був зареєстрований у квартирі як член сім`ї власника, тому сам факт не проживання його у квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Крім того, визнання дитини такою, що втратила право користування квартирою буде порушувати її права на житло.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

10. Постановою Київського апеляційного суду від 07 березня 2023 року апеляційну скаргу Шаповалова А. М. , який діє в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 грудня 2021 року залишено без змін.

11. Переглядаючи рішення суду в частині вимог у задоволенні яких було відмовлено, апеляційний суд погодився з висновком районного суду, що малолітній ОСОБА_3 був зареєстрований як член сім`ї власника,

а задоволення вимог про визнання його таким, що втратив право на користування житлом, призведе до порушення прав дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат

Шаповалов А. М., просить оскаржувані судові рішення в частині відмови

у визнанні ОСОБА_3 таким, що втратив користування жилим приміщенням, скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

13. Оскільки в частині вирішення вимог до ОСОБА_2 рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку не оскаржені, тому в цій частині вони в силу статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

14. 06 квітня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шаповалов А. М., подав касаційну скаргу на рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 березня 2023 року.

15. Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

16. Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

17. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 369/6361/15-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/1521/17,

від 23 квітня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц, від 24 жовтня 2018 року

у справі № 490/12384/16-ц, від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17, від 18 березня 2020 року у справі № 758/8097/18-ц, Верховного Суду України від 30 червня 2015 року у справі № 21-1438а15, від 01 березня 2016 року

у справі № 21-5446а15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

18. Вказує, що суди не сприяли повному та всебічному розгляду справи, не надали належної правової оцінки доказам у справі, формально поставилися до з`ясування фактичних обставин справи.

19. Вважає, що суд апеляційної інстанції в порушення статті 367 ЦПК України щодо меж розгляду справи, не мав права самостійно витребовувати докази, які не були подані до суду першої інстанції.

20. Висновок органу опіки та піклування є необґрунтованим, а тому суд міг не погодитися із цим висновком.

21. Жодних домовленостей про збереження права користування житлом за ОСОБА_3 не існує. ОСОБА_3 , який на час подання касаційної скарги досяг 14-річного віку, не проживає в спірній квартирі та його особисті речі

в ній відсутні.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив

Обставини справи, встановлені судами

22. На підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 2018 року

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .

23. ОСОБА_2 та її син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровані у спірній квартирі із грудня 2018 року за згодою власника житла, однак

із травня 2020 року за вказаною адресою не проживають.

24. Фактично у спірній квартирі позивач проживає зі своєю дружиною ОСОБА_4 , що підтверджено копією акта обстеження від 05 березня

2021 року, довідками про реєстрацію місця проживання від 26 червня

2020 року № 3116 та від 27 січня 2021 року № 610.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

25. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

26. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

27. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

28. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

29. Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

30. Ця норма права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність

у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод

у користуванні власником своєю власністю. Не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

31. За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

32. Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним

у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

33. Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

34. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача або членів його сім`ї (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

35. Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті,

є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне

в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання

є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

36. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

37. Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

38. Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років

є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

39. Таким чином малолітня (до досягнення 14 років) дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, а тому факт її не проживання

у спірному житлі не є безумовною підставою для позбавлення її права користування ним. Своє право на вільний вибір місця проживання, дитина може реалізувати його лише з досягненням певного віку.

40. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі

№ 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17,

від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц, від 25 серпня 2020 року

у справі № 206/3425/18, від 22 січня 2020 року у справі № 759/14686/16-ц

від 09 грудня 2020 року у справі № 673/1407/18, від 16 грудня 2020 року

у справі № 206/4028/18, від 21 квітня 2021 року у справі № 161/17900/19,

від 17 червня 2021 року у справі № 520/4056/18, від 03 жовтня 2023 року

у справі № 554/3141/21.

41. Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

42. За матеріалами справи відповідач ОСОБА_3 є рідним братом позивача ОСОБА_1 і зареєстрований в спірній квартирі із грудня 2018 року за відсутності заперечень з боку власника.

43. Підстава реєстрації місця проживання ОСОБА_3 у судовому порядку не оспорювалася та вважається, що він набув права користування житлом на законних підставах.

44. Відповідно до висновку, орган опіки та піклування вважає недоцільним визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, таким, що втратив право користування житлом.

45. Судом апеляційної інстанції встановлено, що іншого житла у власності ОСОБА_3 чи його матері ОСОБА_2 немає.

46. Крім того, ОСОБА_2 в апеляційному суді пояснила, що після розірвання шлюбу, вони з чоловіком вирішили при поділі майна, придбати їй

із синами ( ОСОБА_1 і ОСОБА_3 ) квартиру АДРЕСА_1 , та оформити її на старшого сина - ОСОБА_1 . Проте,

у зв`язку з погіршенням стосунків із позивачем та його дружиною, вона разом

з малолітнім сином ОСОБА_3 вимушена була залишити житло за місцем реєстрації і проживати в орендованій квартирі.

47. Отже з огляду на вік ОСОБА_3 , у розглядуваний в цій справі період часу (із травня 2020 року до ухвалення рішення судом 23 грудня 2021 року) він не міг самостійно обирати місце свого проживання, а причини його

не проживання у цей період за місцем реєстрації, мали вимушений характер та не були викликані його власним волевиявленням.

48. Доводи заявника про те, що ОСОБА_3 на час подання касаційної скарги виповнилось 14 років, на правильність вирішення справи судами попередніх інстанцій не впливають, оскільки як на час подання позову так і на час ухвалення оскаржених судових рішень ОСОБА_3 був малолітнім та не міг самостійно визначати своє місце проживання.

49. За встановлених у розглядуваній справі обставин висновки судів

в частині вирішення вимог до ОСОБА_3 є цілком обґрунтованими та узгоджуються як із положеннями національного законодавства України та

і зі статтею 8 Конвенції.

50. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги статті 367 ЦПК України щодо меж розгляду справи, витребувавши висновок органу опіки та піклування.

51. Діючи у вказаний спосіб апеляційний суд, в межах своїх повноважень, усунув допущену районним судом неповноту судового розгляду, виконавши вимоги статті 19 СК України та долучивши до матеріалів справи письмовий висновjr органу опіки та піклування щодо розв`язання спору про визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

52. Разом із тим позиція органу опіки та піклування щодо вирішення спору висловлена в суді першої інстанції не змінилась, а лише була оформлена належним чином у вигляді письмового висновку.

53. За встановлених обставин, висновки судів по суті вирішення спору не суперечать висновкам, що викладені у постановах Верховного Суду

від 28 листопада 2018 року у справі № 592/1521/17, від 23 квітня 2020 року

у справі № 686/8440/16-ц, , від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17, від 18 березня 2020 року у справі № 758/8097/18-ц, на які посилався

заявник у касаційній скарзі.

54. Висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24 грудня

2020 року у справі № 369/6361/15-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц

в оскаржуваній частині, не є релевантними до вказаних правовідносин, оскільки не стосуються виселення дитини.

55. Також не підлягають застосуванню висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 30 червня 2015 року у справі № 21-1438а15,

від 01 березня 2016 року у справі № 21-5446а15щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб про визнання протиправними дій щодо зняття з реєстрації місця проживання, оскільки Велика Палата Верховного Суду відступила від них у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 826/8687/16.

56. Інші доводи касаційної скарги зводяться переважно до незгоди

із обставинами встановленими судами та необхідністю переоцінки доказів Верховним Судом.

57. Натомість встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

58. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає

зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

59. Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

60. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

61. Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.

62. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400 402 409 410 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шаповалов Андрій Миколайович, залишити без задоволення.

2. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 грудня

2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 березня

2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович