Постанова

Іменем України

11 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 344/13138/21

провадження № 61-5577св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур Антоніна Анатоліївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Широких Юлія Валеріївна, на рішення Івано-Франківського міського суду від 05 жовтня 2022 року у складі судді Пастернак І. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Луганської В. М., Мальцевої Є. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А. А., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позов обґрунтовано тим, що 01 листопада 2016 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідачка передала їй грошові кошти в сумі 765 462 грн, що еквівалентно 30 000 доларів США за курсом НБУ на день посвідчення цього договору.

Згідно з пунктом 4 вказаного договору позичальник зобов`язався повернути кошти до 01 листопада 2017 року у еквіваленті 30 000 доларів США по курсу НБУ на день повернення коштів.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за договором позики між сторонами було укладено договір іпотеки від 01 листопада 2016 року, згідно з умовами якого позивачка передала в іпотеку двокімнатну квартиру, загальною площе 54,8 кв.м, житловою площею 40,6 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

07 грудня 2017 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А. А. вчинено виконавчий напис № 2084 про стягнення на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики у загальному розмірі 767 162 грн за рахунок майна, переданого в іпотеку як забезпечення виконання зобов`язання.

07 травня 2018 року заступником начальника Івано-Франківського міського ВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області Богаком Я. В. винесено постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.

Вважає, що виконавчий напис № 2084 вчинено приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А. А. з порушенням вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Зазначає, що про питання щодо винесення виконавчого напису та подальше його виконання їй стало відомо лише 09 червня 2021 року, у зв`язку із чим вона була позбавлена можливості спростувати наявність безспірної заборгованості та в інший спосіб захистити свої права та інтереси.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 2084 від 07 грудня 2017 року, виданий приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А. А.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 05 жовтня 2022 року у задоволені позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що нотаріус вчинив виконавчий напис після спливу тридцяти днів після направлення письмової вимоги про усунення порушень (про погашення заборгованості), яка була направлена на адресу позивачки 02 листопада 2017 року.

На момент вчинення приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А. А. виконавчого напису № 2084 від 07 грудня 2017 року позивачка мала безспірну заборгованість перед відповідачкою, доказів погашення заборгованості суду не надала, тому нотаріусом було дотримано при вчиненні даного виконавчого напису вимоги Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Суд також зазначив, що відповідачкою подано заяву про застосування строку позовної давності.

Однак, суд не досліджував питання щодо наявності чи відсутності підстав для застосування строку позовної давності, оскільки під час розгляду справи встановлено, що права чи інтереси позивача не порушені.

Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 через представника - адвоката Широких Ю. В. звернулась до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Широких Ю. В. залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 05 жовтня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12 квітня 2023 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Широких Ю. В. звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якійпросить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду від 05 жовтня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 лютого 2023 рокута ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

17 липня 2023 року ОСОБА_2 через представника - адвоката Шиманську Н. М. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за подано касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

10 травня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що 01 листопада 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 у власність грошові кошти в сумі 765 462 грн, що еквівалентно 30 000 доларів США за курсом НБУ на день посвідчення цього договору, а позичальник зобов`язався повернути позику у визначений цим договором строк.

Згідно з пунктами 4, 5 указаного договору позики позичальник зобов`язався повернути всю позику до 01 листопада 2017 року. При цьому сума грошей, що підлягають поверненню, визначається в еквіваленті 30 000 (тридцять тисяч) доларів США по курсу НБУ на день повернення коштів. Повернення позики (її частини) підтверджується розпискою позикодавця.

На виконання зобов`язання за договором позики, 01 листопада 2016 року між сторонами укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 (іпотекодавець) передала в іпотеку нерухоме майно: двокімнатну квартиру, загальною площе 54,8 кв.м, житловою площею 40,6 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 2 указаного договору іпотеки заставна вартість предмету іпотеки за згодою сторін встановлена в розмірі 800 000 (вісімсот тисяч) грн.

Відповідно до пункту 8.2 договору іпотеки усі витрати, пов`язані з оформленням і виконанням цього договору та додаткових договорів до цього договору, сплачує іпотекодавець.

Усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв`язку одержувача (пункт 8.4 договору іпотеки).

27 жовтня 2017 року ОСОБА_2 надіслала позивачці заяву, у якій нагадала їй про сплив строку повернення позики.

02 листопада 2017 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А. А. із заявою, в якій просила повідомити ОСОБА_1 про сплив строку повернення позики та можливість добровільно розрахуватись до 02 грудня 2017 року.

02 листопада 2017 року приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А. А. направила на адресу ОСОБА_1 відповідне повідомлення. Дане повідомлення повернулось з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».

07 грудня 2017 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А. А. вчинено виконавчий напис за реєстраційним номером № 2084 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики, строк виконання зобов`язань за яким настав 01 листопада 2017 року, а саме 765 462 грн, а також витрат, пов`язаних із вчинення виконавчого напису нотаріуса в розмірі 9 655 грн, за рахунок майна, переданого в іпотеку як забезпечення виконання зобов`язання за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу Мачкур А. А. 01 листопада 2016 року за реєстраційним № 1282. Загальна сума, що підлягає стягненню складає 767 162 грн.

Згідно з протоколом № 327321 проведення електронних торгів від 18 квітня 2018 року, реєстраційний номер лота: 270069 іпотека: двокімнатна квартира АДРЕСА_2 , торги не відбулися, у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів.

Відповідно до постанови заступника начальника Івано-Франківського міського ВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області Багака Я. В. про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 07 травня 2018 року, ОСОБА_2 передано в рахунок погашення боргу квартиру, яка належала ОСОБА_1

18 травня 2018 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А. А. видано свідоцтво про належність ОСОБА_2 на праві власності нерухомого майна, що складається з двокімнатної квартири номер АДРЕСА_3 . Цього ж дня приватним нотаріусом зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на спірну квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; номер запису про право власності: 26220506.

ОСОБА_2 02 грудня 2021 року подала до суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За загальним правилом статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках

і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»).

Таким актом законодавства є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»).

Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів визначено у главі 14 Закону України «Про нотаріат» та главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить аналогічні правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає

в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Тож відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

З урахуванням приписів статей 15 16 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи у частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити у рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Верховним Судом неодноразово аналізувались положення підпункту 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій та вказував про те, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Наведена норма Порядку вчинення нотаріальних дій спрямована на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти стягненню на кошти боржника.

У постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 554/6777/17 (провадження № 61-19494св18) зроблено висновок, що нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором). Процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів:

- перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса;

- другий етап - учинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису).

Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15 зазначила, що наведена норма Порядку вчинення нотаріальних дій спрямована на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти стягненню на кошти боржника. Тому повідомлення боржника необхідно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом.

Аналогічні висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 357/12818/17, від 01 вересня 2020 року у справі

№ 201/4198/17, від 19 березня 2021 року у справі № 750/3781/20.

У справі, яка переглядається, встановлено, що 02 листопада 2017 року приватним нотаріусом на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) направлено вимогу про усунення порушень договору позики рекомендованим поштовим відправленням, однак ця вимога не була вручена позивачці та повернута з відміткою «за закінченням терміну зберігання»(а. с. 59).

Таким чином, на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису № 2084 від 07 грудня 2017 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 767 162 грн відсутні відомості щодо отримання позивачкою за місцем її реєстрації/проживання вимоги про усунення порушень за договором позики, що позбавило останню права подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або оспорити вимоги позикодавця, що свідчить про порушення приватним нотаріусом підпункту 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Зміст положень пункту 8.4 договору іпотеки не спростовує обов`язку нотаріуса перед здійсненням відповідних процедур отримати документ, що підтверджує факт отримання боржником письмової вимоги про усунення порушень договору позики.

Зазначене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, що містяться у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22).

Доказів того, що ОСОБА_1 не одержала направлену їй вимогу з власної вини, матеріали справи не містять.

Таким чином, порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису та порядку повідомлення боржника щодо вимоги про усунення порушення є самостійними і достатніми підставами для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав виконання приватним нотаріусом вимог підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій та дотримання законодавчої вимоги щодо належного повідомлення боржника.

Разом із цим, ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, вказуючи на те, що позивачкою пропущено строк на звернення до суду з вимогою про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

ОСОБА_1 в позовній заяві зазначала про необізнаність існування виконавчого напису нотаріуса, а також про те, що про його існування вона дізналась лише 09 червня 2021 року під час візиту відповідачки ОСОБА_2 з адвокатом за адресою її проживання з вимогою звільнити житлове приміщення.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

При таких обставинах, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15 16 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Враховуючи, що виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А. А. 07 грудня 2017 року, а з позовом про визнання вказаного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,ОСОБА_1 звернулася до суду у серпні 2021 року (тобто поза межами трирічного строку), то її доводи про обізнаність щодо порушення її прав лише з 09 червня 2021 року підлягають перевірці з урахуванням заперечень сторони відповідача щодо цієї обставини.

Зазначеного вище суд апеляційної інстанції при апеляційному перегляді справи не врахував, належним чином не перевірив доводи сторін щодо початку перебігу позовної давності та не з`ясував, з якого саме часу позивачка могла дізнатися про порушення її прав.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Враховуючи, що недоліки, допущені судом апеляційної інстанції під час перегляду справи не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог і заперечень, як у цілому, так і кожному доказу окремо, надати мотивовану відповідь на всі основні аргументи сторін, та, зокрема, з`ясувати з якого саме часу позивачка могла дізнатися про порушення її прав, коли почався перебіг позовної давності та чи сплинула вона до моменту пред`явлення позову.

Керуючись статтями 402 409 411 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Широких Юлія Валеріївна, задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов