Постанова

Іменем України

13 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 750/1590/18

провадження № 61-37645св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., УсикаГ.І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_4,

заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Приходько Юрій Михайлович,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Юрія Михайловича, подану представником ОСОБА_6, на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 березня 2018 року у складі головуючого-судді Карапута Л. В. та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 08 травня 2018 року у складі суддів: Євстафіїва О. К., Бечка Є. М., Шарапової О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст скарги

У лютому 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М., у якій просив визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця Приходька Ю. М. щодо непроведення перевірки інформації про наявність боржника у виконавчому провадженні № 54170743 з примусового виконання постанови № 51300061 від 19 червня 2017 року про стягнення витрат виконавчого провадження під час виконання виконавчого листа Щорського районного суду Чернігівської області у справі № 2524/415/2012; визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця Приходька Ю. М. щодо непередачі виконавчого провадження № 55674195 на виконання органу державної виконавчої служби, державним виконавцем якого 20 червня 2017 року відкрито перше виконавче провадження № 54170743; зобов'язати приватного виконавця ПриходькаЮ.М. усунути вказані порушення відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 березня 2018 року заяву задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області ПриходькаЮ. М. щодо непередачі виконавчого провадження № 55674195 на виконання Сновського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, державним виконавцем якого 20 червня 2017 року відкрито перше виконавче провадження № 54170743, і зобов'язано приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. передати виконавче провадження № 55674195 на виконання Сновського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Чернігівської області.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що згідно з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, на приватного виконавця покладено обов'язок по перевірці інформації про наявність боржника, його майна, місця роботи в іншому виконавчому окрузі, у разі якщо стосовно боржника відкрито кілька виконавчих проваджень, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження та виконуються виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 08 травня 2018 року апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. залишено без задоволення, ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 березня 2018 року - без змін.

Залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2018 року представник приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. - ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували законодавчо визначених розмежувань повноважень державних та приватних виконавців, ні Законом України «Про виконавче провадження», ні Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5не передбачено обов'язку приватного виконавця передавати виконавчі документи або виконавчі провадження до органу державної виконавчої служби з тих підстав, що державний виконавець цього органу першим розпочав виконавче провадження стосовно того самого боржника. При цьому стаття 19 Закону України «Про виконавче провадження» надає стягувачу право вибору виконавця (державного чи приватного), який здійснюватиме примусове виконання виконавчого документу. Крім того, судами належним чином не досліджено та не надано оцінку доказам щодо пропущення заявником строку на оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

Сторони не скористалися своїм правом та не подавали до суду відзивів на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2019 року справу № 750/1590/18 за скаргою ОСОБА_4 на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. праву призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статі 400 цього Кодексу.

За правилами частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційного скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Судами встановлено, що 20 червня 2017 року постановою державного виконавця Сновського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області відкрито виконавче провадження № 54170743 з примусового виконання постанови відділу державної виконавчої служби № 51300061 від 19 червня 2017 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь держави витрат виконавчого провадження в сумі 5 042,89 грн.

30 січня 2018 року приватним виконавцем виконавчого органу Чернігівської області Приходьком Ю. М. відкрито виконавче провадження № 55674195 з примусового виконання виконавчого листа № 750/6554/14.2/750/2166/14 від 09 липня 2015 року, виданого Деснянським районним судом м. Чернігова, про стягнення з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованості по генеральному договору про надання кредитних послуг BL2913 та додатковій угоді BL2913/5465/К-1 від 26 червня 2018 року в розмірі 691 599,39 грн.

На виконання виконавчого провадження № 54170743 державним виконавцем Сновського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області 09 лютого 2018 року винесено постанову про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунках та належать боржнику ОСОБА_4, на суму 5 145,09 грн, а також звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, яку направлено для виконання Товариству з обмеженою відповідальністю «Спецспектр» та для відома боржнику, та яка отримана 14 лютого 2018 року, що підтверджується роздруківкою відстеження поштового відправлення.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом № 1403-VIII.

Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) державними виконавцями органів державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3)

Пункт 6 частини першої статті 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»та пункт 4 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» установлюють принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження та визначають його обов'язковість при здійсненні виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями.

Цей принцип полягає, зокрема, у наданні стягувачу права вибору - пред'явити виконавчий документ для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців (абзац другий частини першої статті 19 цього Закону). Тобто вищевказані положення надають стягувачу право на власний розсуд обрати орган, що буде здійснювати примусове виконання, обираючи при цьому між державною виконавчою службою та приватними виконавцями.

Застосування правила щодо обов'язкового передання виконавчого провадження від приватного виконавця до державного і навпаки призведе до порушення основоположного принципу диспозитивності, порушення права стягувача на вибір виконавця, передбаченого законом.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Абзацом другим частини першої цієї норми передбачено, що виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.

Положення, викладені у двох абзацах частини першої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження», по суті становлять два логічно завершених автономних аспекти регулювання, що відносяться до предмета цієї статті, яка визначає особливості виконання кількох рішень державним або приватним виконавцем залежно від того, до кого надійшли на виконання кілька виконавчих документів щодо одного боржника.

Разом з тим установлене абзацом першим частини першої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» правило щодо виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження тим виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, стосується виключно державних, а не приватних виконавців, тоді як щодо останніх діє правило абзацу другого частини першої цієї ж статті про виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами заявника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема неправильне застосування статті 30 Закону України «Про виконавче провадження», предметом регулювання якої є лише порядок виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника у зведеному виконавчому провадженні державним або приватним виконавцем незалежно один від одного.

Щодо обов'язку приватного виконавця передавати матеріали виконавчого провадження до органу державної виконавчої служби для приєднання до зведеного виконавчого провадження, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Закон України «Про виконавче провадження» є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року (у редакції наказу Міністерства юстиції України № 2832/5 від 29 вересня 2016 року) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція).

Пункт 14 розділу ІІІ цієї Інструкції регламентує дії державного виконавця у випадках, якщо відкрито декілька виконавчих проваджень відносно одного боржника, та встановлює обов'язок перевірити наявність або відсутність іншого виконавчого провадження чи зведеного виконавчого провадження щодо одного й того самого боржника за даними автоматизованої системи виконавчого провадження при відкритті виконавчого провадження.

Уразі, якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника виявлено в іншому органі державної виконавчої служби, таке виконавче провадження передається на виконання до органу державної виконавчої служби, державним виконавцем якого відкрито перше виконавче провадження, або в порядку, визначеному розділом V цієї Інструкції. У разі, якщо виконавче провадження щодо одного й того самого боржника перебуває на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби або ВДВС, виконавче провадження передається на виконання до цих відділів.

Згідно із пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції об'єднання виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника у зведене виконавче провадження та приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження здійснюється приватним виконавцем у порядку, визначеному пунктом 14 цього розділу.

В той же час вказана Інструкція розроблена відповідно до законів України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»і «;Виконавче провадження», інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню (пункт 1 розділу 1 Інструкції).

Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог цих законів, та такі, що не можуть їм суперечити, в тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

Так, положення Закону України «Про виконавче провадження» не зобов'язують приватного виконавця передавати виконавче провадження, яке перебуває у нього на виконанні, державному виконавцю з тієї підстави, що державний виконавець відкрив перше виконавче провадження щодо одного боржника.

Натомість частина п'ята статті 5 цього Закону допускає передачу виконавчого документа від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби, або від органу державної виконавчої приватному виконавцю лише за заявою стягувача.

Порядок передачі виконавчого провадження визначається статтями 42 і 44 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Така передача відбувається лише у прямо передбачених законом випадках, зокрема в разі зупинення діяльності сам приватний виконавець або Міністерство юстиції України (у випадку припинення діяльності на підставі наказу за наявності незакінчених проваджень) вирішує питання про заміщення такого приватного виконавця іншим приватним виконавцем. Така передача здійснюється за погодженням із стягувачем. У разі відсутності згоди стягувача приватний виконавець повертає виконавчий документ стягувачу або відповідно до рішення останнього передає його відповідному органу державної виконавчої служби або іншому приватному виконавцю.

Принцип передачі виконавчих проваджень виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження, повною мірою не може бути реалізований щодо приватних виконавців, оскільки вони мають низку обмежень у своїй діяльності, зокрема:

- щодо змісту рішень (частина друга статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» містить перелік рішень, які можуть виконуватися лише державними виконавцями. За змістом цієї норми до таких рішень фактично відносяться рішення, де боржником чи стягувачем є держава, або здійснюється виконання рішень адміністративних судів, рішень Європейського суду з прав людини, рішень про виселення та вселення фізичних осіб, рішень про конфіскацію майна, рішень, де боржники - діти або недієздатні особи та інші);

- щодо кількості виконавчих документів (згідно з пунктом 1 частини третьої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу, якщо на момент подачі стягувачем заяви про примусове виконання рішення кількість виконавчих документів за рішеннями про стягнення періодичних платежів, заробітної плати, заборгованості фізичних осіб з оплати житлово-комунальних послуг, поновлення на роботі перевищує 20 відсотків загальної кількості виконавчих документів, що перебувають на виконанні у приватного виконавця);

- щодо суми стягнення (протягом першого року зайняття діяльністю приватного виконавця приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень, за якими сума стягнення становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті (абзац тринадцятий частини другої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження).

Таким чином, поширення на приватних виконавців дії правила щодо передачі всіх виконавчих проваджень виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження щодо боржника, призведе до створення для державних виконавців більш сприятливих умов діяльності, що є неприйнятним з огляду на мету реформи системи примусового виконання рішень - дотримання балансу повноважень приватних і державних виконавців.

Виходячи з наведеного, передача виконавчого документа чи виконавчого провадження від приватного виконавця до іншого приватного чи державного виконавця може здійснюватися лише за заявою чи згодою стягувача.

Такі правові висновки узгоджуються з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду № 12-197гс18 від 05 грудня 2018 року.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій, розглядаючи скаргу боржника на дії та бездіяльність приватного виконавця, припустилися неправильного застосування положень Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»і Закону України «Про виконавче провадження», не врахували принципу диспозитивності виконавчого провадження, щопризвело до помилкових висновків стосовно виникнення у приватного виконавця Приходька Ю. М.обов'язку передати виконавче провадження до ВДВС, який відкрив перше виконавче провадження щодо ОСОБА_4, натомість такі дії вчиняються лише за заявою стягувача.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи вищевикладене рішення суду першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні скарги.

Згідно з підпунктом «б» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Згідно з платіжними дорученнями № 221 від 05 квітня 2018 року та № 255 від 30 травня 2018 року приватним виконавцем Приходьком Ю. М. сплачено судовий збір у загальному розмірі 3 524 грн (1762+1762) за подання апеляційної та касаційної скарг.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні скарги, то сплачений судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Юрія Михайловича, подану представником ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 08 травня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні скарги ОСОБА_4 на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Юрія Михайловича відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Юрія Михайловича 3 524 грн (три тисячі п'ятсот двадцять чотири гривні) судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

С.О. Погрібний

Г. І. Усик