Постанова

Іменем України

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 127/26402/20

провадження № 61-12159св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Акціонерне товариство "Мегабанк",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Мегабанк" на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2021 року в складі судді Вохмінової О. С. та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 червня 2021 року в складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Панасюка О. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Мегабанк", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання договору припиненим, припинення обтяження та вилучення запису,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства "Мегабанк" (далі - АТ "Мегабанк"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання договору припиненим, припинення обтяження та вилучення запису.

На обґрунтування своїх вимог зазначав, що 18 червня 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ "Мегабанк" був укладений кредитний договір № 60-01ПВ/2008, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 10 000,00 доларів США на строк до 17 червня 2018 року включно зі сплатою відсотків у розмірі 15 % річних.

Виконання зобов'язання за кредитним договором забезпечувалось іпотекою, про що банк уклав з ОСОБА_3 та майновими поручителями: ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 договір іпотеки від 18 червня 2008 року № 60-01ПВ/2008-з.

Предметом іпотеки є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 (далі - квартира), яка належить іпотекодавцям на праві власності.

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору, банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 липня 2013 року позов ПАТ "Мегабанк" задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 18 червня 2008 року № 60-01ПВ/2008 станом на 27 лютого 2013 року.

При примусовому виконанні рішення суду ОСОБА_3 погасив заборгованість в повному обсязі. Постановою Замостянського відділу державної виконачої служби м. Вінниця від 21 червня 2018 року виконавче провадження з виконання згаданого вище рішення суду було закінчене у зв'язку з повним його виконанням.

Таким чином, на підставі статті 599 ЦК України, зобов'язання ОСОБА_3 за кредитним договором припинилось виконанням, проведеним належним чином, тому і припинилось право банку задовольнити за рахунок іпотеки заборгованість за кредитним договором від 18 червня 2008 року.

З інформаційної довідки від 16 листопада 2020 року № 232727194 позивач дізнався, що приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик В. В. на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, було накладено заборону на відчуження до припинення іпотечного договору.

Після погашення заборгованості АТ "Мегабанк" не зверталось до державного реєстратора з приводу внесення відомостей до реєстру про припинення іпотеки і зняття заборони.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд:

- визнати припиненим договір іпотеки від 18 червня 2008 року № 60-01ПВ/2008-з, укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ВАТ "Мегабанк", посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик В. В. 18 червня 2008 року за № 5454;

- зняти заборону на відчуження нерухомого майна, а саме квартиру загальною площею 68,2 кв. м, житловою площею 44,2 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек записи про обтяження цього майна;

- зобов'язати АТ "Мегабанк" повернути позивачеві оригінали правовстановлюючих документів на спірну квартиру, а саме свідоцтво на право власності на житло від 28 грудня 2006 року та технічний паспорт.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2021 року позов задоволено частково.

Визнано припиненим договір іпотеки № 60-01ПВ/2008-з, укладений між ВАТ "Мегабанк" та ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик В. В. 18 червня 2008 року № 5454.

Скасовано державну реєстрацію іпотеки квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та державну реєстрацію обтяження зазначеного майна іпотекою.

В решті вимог відмовлено.

Стягнено з АТ "Мегабанк" на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 681,60 грн.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання припиненим договору іпотеки, суд першої інстанції виходив з того, що належне виконання основного зобов'язання припинило іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки. Також суд дійшов висновку, що після погашення заборгованості іпотекодержатель - АТ "Мегабанк" не виконав зобов'язання, визначеного статтею 4 Закону України "Про іпотеку", і не звернувся до державного реєстратора у встановлений строк із заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимоги про зобов'язання АТ "Мегабанк" повернути оригінали правовстановлюючих документів на квартиру та технічний паспорт, суд виходив з того, що позивачем не доведено наявність спору між сторонами з цього питання.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 29 червня 2021 року апеляційну скаргу АТ "Мегабанк" залишено без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що, встановивши факт повного виконання ОСОБА_3 основного зобов'язання за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що внаслідок повного виконання зобов'язань боржником за кредитним договором іпотека припинилась. На момент звернення до суду із цим позовом (25 листопада 2020 року) відповідачем так і не було вчинено дій щодо припинення іпотеки у зв'язку із повним погашенням боргу за основним зобов'язанням, забезпеченим іпотекою, а обов'язок в іпотекодавця щодо безпосереднього звернення до іпотекодержателя із заявою про припинення обтяжень відсутній.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2021 року АТ "Мегабанк" через засоби поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 червня 2021 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції застосував норму права, а саме частину 1 статті 559 ЦК України та пункт 1 частини 1 статті 593 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 695/3790/15-ц (провадження № 61-7769цс18) та в ухвалі Верховного Суду від 19 квітня 2021 року у справі № 382/694/16-ц (провадження № 61-5073ск21). Позивачем неправильно обрано спосіб захисту цивільного права, а саме замість визнання іпотеки такою, що припинена, позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору іпотеки припиненим.

Зазначає, що позивач не звертався до відповідача з письмовою вимогою про припинення обтяження на спірну квартиру, і відповідно, на сьогодні позивач не має фактів порушення, невизнання або оспорювання його цивільного права та які б свідчили про невизнання банком права позивача (іпотекодавця) на припинення зобов'язання (договору іпотеку). Відповідач не скористався визначеним законодавством України порядком зняття заборони відчуження нерухомого майна, а позивач звернувся до суду з позовом.

Також зазначає, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження факту повного погашення заборгованості. Лист від 24 травня 2018 року за № 76-18/129 та постанова про закінчення виконавчого провадження від 21 червня 2018 року № 52283191 не підтверджують факт повного погашення заборгованості, а лише свідчать про факт виконання рішення суду.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано з Вінницького міського суду Вінницької області матеріали справи № 127/26402/20.

Справа надійшла до Верховного Суду у серпні 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що 18 червня 2008 року між ВАТ "Мегабанк" та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 60-01ПВ/2008, згідно з яким банк надав боржнику кредит в сумі 10 000,00 доларів США на строк з до 17 червня 2018 року, зі сплатою 15 % річних (а. с. 9-15).

Відповідно до пункту 2.1 вказаного договору, зобов'язання позичальника за договором забезпечуються нерухомим майном згідно з договором іпотеки.

Зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, комісійної винагороди та пені у разі прострочення платежів забезпечується всім належним позичальнику майном та коштами, на які може бути звернене стягнення в порядку, встановленому законодавством України (пункт 2.2 договору).

18 червня 2008 року між ОСОБА_3, майновими поручителями: ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ВАТ "Мегабанк" було укладено іпотечний договір № 60-01ПВ/2008-з (а. с. 16-19).

Предметом іпотеки є трикімнатна квартира АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцям на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконкомом Вінницької міської ради 28 грудня 2006 року, зареєстрованого в КП "ВООБТІ" за реєстровим номером 1687/73983 від 15 лютого 2007 року (а. с. 21).

Відповідно до пункту 1.1 договору іпотеки договір забезпечує виконання ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором від 18 червня 2008 року № 60-01ПВ/2008 та за будь-якими додатковими договорами до нього, укладеними між іпотекодержателем та іпотекодавцем, згідно з умовами якого іпотекодержателем було надано боржнику кредит на споживчі цілі у розмірі 10 000,00 доларів США строком з 18 червня 2018 року зі сплатою 15 %.

У пункті 8.2 договору зазначено, що договір закінчує свою дію з припиненням основного зобов'язання та з інших підстав, передбачених законодавством.

У зв'язку із посвідченням вказаного договору іпотеки, приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик В. В. 18 червня 2008 року було накладено заборону на відчуження зазначеної квартири до припинення чи розірвання договору (а. с. 19).

На період дії іпотечного договору від 18 червня 2008 року № 60-01ПВ/2008-з ОСОБА_3 передав ВАТ "Мегабанк" такі документи: свідоцтво про право власності на житло від 28 грудня 2006 року; технічний паспорт, виданий "ВООБТІ" (а. с. 20).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 липня 2013 року у справі № 127/4639/13-ц позов ПАТ "Мегабанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2, Сектору громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб Замостянського РВ УМВС у Вінницькій області про стягнення боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Мегабанк" заборгованість за кредитним договором від 18 червня 2008 року № 60-01ПВ/2008 станом на 27 лютого 2013 року, яка складається з строкової заборгованості за кредитом 5 380,00 дол. США, що становить 43 002,34 грн; простроченої заборгованості за основним боргом 2 258,36 дол. США, що становить 18 051,07 грн; простроченої заборгованості за відсотками 1 263,96 дол. США, що становить 10 102,83 грн; штрафу в розмірі 225,64 дол. США, що становить 1 803
грн, штрафу в розмірі 126,40 дол. США, що становить 1 010,32 грн. В іншій частині позову - відмовлено. Стягнено з ОСОБА_3 на користь банку судовий збір в розмірі 739,69 грн (а. с. 22-27).

Вказане рішення набрало законної сили.

Рішення про стягнення заборгованості було звернено до примусового виконання. Під час здійснення виконавчих дій ОСОБА_3 на рахунок банку періодично сплачував кошти в рахунок погашення боргу за виконавчим листом у справі № 127/4639/13-ц, виданим Вінницьким міським судом Вінницької області, що підтверджується листом Замостянського відділу ДВС м. Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області (а. с. 28).

Замостянський ВДВС м. Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області звернувся до ПАТ "Мегабанк" (лист від 22 травня 2018 року № 22302/15.2475/7), який повідомив, що станом на 24 травня 2018 року залишок заборгованості за кредитним договором від 18 червня 2008 року № 60-01ПВ/2008 становив 2 024,36 дол. США та судовий збір - 736,69 грн (а. с. 29).

Зазначену суму ОСОБА_3 сплатив на рахунок ПАТ "Мегабанк" згідно з квитанцією від 18 червня 2018 року № 2015_4 (станом на 18 червня 2018 року 2 025,00 дол. США відповідає 53 288,97 грн). Судовий збір на користь банку - 736,69 грн був сплачений ОСОБА_3 згідно з квитанцією від 18 червня 2018 року № 2015_3 (а. с. 47).

Постановою заступника начальника відділу Замостянського ВДВС м. Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області від 21 червня 2018 року було закінчено виконавче провадження № 52283191 з виконання виконавчого листа у справі № 127/4639/13-ц, виданого 29 серпня 2013 року Вінницьким міським судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Мегабанк" заборгованості в сумі 74 709,79 грн (а. с. 31-32).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, станом на 16 листопада 2020 року вказане нерухоме майно знаходиться під забороною (реєстр. № 7404939), зареєстрованою 18 червня 2008 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик В. В. на підставі договору іпотеки від 18 червня 2008 року, іпотекодержатель ВАТ "Мегабанк" (а. с. 49-50).

Після погашення заборгованості за кредитним договором на підставі рішення суду стягувач банк не звертався до державного реєстратора із заявою про скасування державної реєстрації обтяження майна іпотекою.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не в повній мірі відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договір.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 статті 509 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 18 червня 2008 року між ВАТ "Мегабанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 60-01ПВ/2008, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в сумі 10 000,00 дол. США на строк до 17 червня 2018 року, зі сплатою 15 % річних.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог частини 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов'заний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (частина 1 статті 527 ЦК України).

За положеннями частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання процентів від суми позики у розмірі та порядку встановленому договором або на рівні облікової ставки НБУ, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

За змістом статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Отже, у випадку пред'явлення вимоги про дострокове повне повернення позики та належних кредитору процентів вважається, що строк договору настав і позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 липня 2013 року у справі № 127/4639/13-ц позов ПАТ "Мегабанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2, Сектору громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб Замостянського РВ УМВС у Вінницькій області про стягнення боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Мегабанк" заборгованість за кредитним договором від 18 червня 2008 року № 60-01ПВ/2008 станом на 27 лютого 2013 року, яка складається з строкової заборгованості за кредитом 5 380,00 дол. США, що становить 43 002,34 грн; простроченої заборгованості за основним боргом 2 258,36 дол. США, що становить 18 051,07 грн; простроченої заборгованості за відсотками 1 263,96 дол. США, що становить 10 102,83 грн; штрафу в розмірі 225,64 дол. США, що становить 1 803 грн, штрафу в розмірі 126,40 дол. США, що становить 1 010,32 грн. В іншій частині позову - відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_3 на користь банку судовий збір в розмірі 739,69 грн. Вказане рішення набрало законної сили.

Виходячи з вищезазначеного, враховуючи рішення суду про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, суди дійшли правильних висновків, що у зв'язку з пред'явленням вимоги про дострокове повне повернення позики та належних кредитору процентів вважається, що строк договору настав і позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти. Кредитор втратив право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку.

Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому статтями 400, 409, 412, 416, 419, ЦПК України.

За змістом статті 11 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України "Про іпотеку").

Як встановлено судами 18 червня 2008 року між ОСОБА_3, майновими поручителями: ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ВАТ "Мегабанк" було укладено іпотечний договір № 60-01ПВ/2008-з. Предметом іпотеки є спірна квартира, яка належить іпотекодавцям на праві власності.

Звертаючись до суду з позовом про визнання договору припиненим, припинення обтяження та вилучення запису, позивач посилався на повне виконання кредитного зобов'язання, а тому іпотека за договором, якими забезпечувалось виконання кредитного договору, є припиненою як похідне зобов'язання, отже, наявні підстави для зняття обмеження із заставного майна.

Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина 1 статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).

Оскільки статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому з часу зарахування на банківський рахунок сум, стягнутих за рішенням суду або добровільно сплачених позичальником на вимогу про дострокове повернення позики ці зобов'язання вважаються припиненими.

Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

За системним аналізом зазначених норм права іпотека припиняється в разі припинення основного зобов'язання, зокрема, на підставі виконання.

При статтями 400, 409, 412, 416, 419, ЦПК Україниодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов'язаних з припиненням іпотеки оскільки іпотека, за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом виконанням основного зобов'язання.

Отже, за відсутності обґрунтованої заборгованості позичальника та вимог кредитора на момент виконання рішення суду про дострокове стягнення заборгованості та припинення у зв'язку із цим основного зобов'язання іпотека припиняється.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 погасив заборгованість за кредитним договором, яка встановлена рішенням суду у справі № 127/4639/13-ц, про що також свідчить постанова заступника начальника відділу Замостянського відділу ДВС м. Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області від 21 червня 2018 року про закінчення виконавчого провадження № 52283191 з виконання виконавчого листа у справі № 127/4639/13-ц, виданого 29 серпня 2013 року Вінницьким міським судом Вінницької області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Мегабанк" заборгованості в сумі 74 709,79 грн. (а. с. 31,32).

Виходячи з вищезазначеного, та враховуючи те, що іпотека припиняється в разі припинення основного зобов'язання, зокрема, на підставі виконання, висновки суду першої інстанції, з якими погодився й суд апеляційної інстанції, про те, що забезпечувальне зобов'язання також припинилося, є правильними та обґрунтованими.

Однак колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визнання договору іпотеки припиненим з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків. За змістом пункту 7 цієї статті окремим способом захисту є припинення правовідношення.

За змістом правила, викладеного в частині 1 статті 593 ЦК України, відбувається припинення права іпотеки в разі належного виконання основного зобов'язання, що забезпечено у такий спосіб.

Встановлення факту припинення основного зобов'язання в результаті його належного виконання має своїм наслідком також й припинення додаткових (акцесорних) зобов'язань за договорами іпотеки.

Звернення особи до суду з позовом про визнання іпотеки такою, що припинена, на підставі частини 1 статті 593 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (статті 3, 12, 13, 14, 15, 20 ЦК України), Верховний Суд зробив висновок, що у разі невизнання кредитором права іпотекодавця, передбаченого частиною 1 статті 593 ЦК України, на припинення зобов'язання, таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України.

Отже, право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки чи шляхом припинення зобов'язання за договором.

Наведений правовий висновок сформульовано Верховним Судом України у постанові від 04 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14 та підтримано Верховним Судом в постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 695/3790/15-ц і постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 126/1056/15-ц.

Звертаючись до суду із позовом у цій справі, ОСОБА_1 у прохальній частині позовної заяви просив визнати іпотечний договір припиненим. При цьому позивач на обґрунтування своїх вимог як фактичні підстави позову визначав те, що зобов'язання за кредитним договором припинилося у зв'язку із його належним виконанням, тому іпотека за договором, яким забезпечувалося виконання кредитного договору як основного зобов'язання, також є припиненою як похідне зобов'язання.

Як на правові підстави вимог, позивач посилався на статті 391, 598, 599 ЦК України.

Оцінюючи правомірність та ефективність обрано способу захисту, Верховний Суд виходить із того, що договір, в першу чергу, є домовленістю сторін. Договір як документ - є оформленням цієї домовленості. Під договором також розуміється й правовідношення, що виникло на підставі цієї домовленості; змістом такого правового відношення є певні права та обов'язки сторін.

Зі змісту зазначених підстав позову є очевидним те, що позивач, звертаючись до суду, обґрунтовував свої вимоги припиненням саме іпотеки за іпотечним договором як правовідношення, тобто похідного зобов'язання, а не самого договору іпотеки, як домовленості чи документа, тобто застосованої в іншому сенсі категорії "договір".

Виходячи з такого розуміння категорії "договір", вимога про визнання таким, що припинено, договору іпотеки, а також вимога про визнання такими, що припинилися правові відносини з іпотеки, є тотожними за своєю правовою природою та змістом.

Тому належним способом захисту прав іпотекодавця є саме визнання іпотеки за іпотечним договором, такою, що припинена, а не визнання припиненим іпотечного договору, як вказав в резолютивній частині рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції. У зв'язку із тим, що належне виконання основного зобов'язання припиняє іпотеку, то відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина 2 статті 593 ЦК України, частина третя статті 17 Закону України "Про іпотеку").

Враховуючи, що суд першої інстанції встановив, що основне зобов'язання фактично виконано боржником, про що, зокрема, свідчить постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення суду про стягнення заборгованості, Верховний Суд вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, зазначивши про те, що припиненою є іпотека, а не договір іпотеки, що відповідає правомірному способу захисту порушених прав.

Виходячи з вищезазначеного колегія суддів дійшла висновку про зміну рішень суду першої та апеляційної інстанцій шляхом викладення резолютивної частини рішення суду першої інстанції в іншій редакції, а саме: "визнати іпотеку за іпотечним договором від 18 червня 2008 року № 60-01ПВ/2008-з, укладеним між ВАТ "Мегабанк" та ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2, посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик В. В. за № 5454, такою, що припинена".

Враховуючи те, що позивач обрав правомірний та ефективний спосіб захисту своїх прав та інтересів - визнання права (що включає в себе також відсутність права), тому зміна формулювання резолютивної частини рішення суду першої інстанції: "визнати іпотечний договір від 18 червня 2008 року № 60-01ПВ/2008-з, укладений між ВАТ "Мегабанк" та ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик В. В. за № 5454, припиненим" на правильне: "визнати іпотеку за іпотечним договором від 18 червня 2008 року № 60-01ПВ/2008-з, укладеним між ВАТ "Мегабанк" та ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2, посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик В. В. за № 5454, такою, що припинена", не є зміною судом предмета позову, оскільки обраний позивачем спосіб захисту прав та інтересів залишається незмінним.

Некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що іпотека припинилася у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення суду про дострокове погашення заборгованості, проте помилково визнав припиненим договір іпотеки, а не іпотеку, що не відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 04 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14, з яким погодився і Верховний Суд, застосувавши його у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 695/3790/15-ц (провадження № 61-7769св18), то колегія суддів дійшла висновку про зміну оскаржуваних рішень, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення суду першої інстанції в іншій редакції.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року

у справі № 186/1376/19 (провадження № 61-7428св20), від 20 серпня 2021 року у

справі № 149/2736/20 (провадження № 61-9025св21), від 02 жовтня 2019 року у справі № 126/1056/15-ц (провадження № 61-34297св18).

Однак колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень в іншій частині.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, в частині скасування обтяжень іпотекою спірного нерухомого майна з огляду на таке.

Під час застосування вищенаведених норм права у цій постанові підлягає врахуванню також правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц, провадження № 14-88цс19 (пункти 54,68-70): іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку", пункт 1 частини 1 і речення 2 цієї частини статті 593 ЦК України). Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина 1 статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).

Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) - це обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом (абзац п'ятий частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору).

Відповідно до частини 3 статті 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до статті 74 Закону України "Про нотаріат", одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

Верховний Суд виходить з того, що записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, а також іпотеки за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором є перешкодами в реалізації власником права розпорядження відповідним майном.

Враховуючи те, що суд першої інстанції правильно встановив, що свої зобов'язання за договором про іпотечний кредит боржник виконав в повному обсязі та належним чином, що підтверджується постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що належне виконання основного зобов'язання припиняє іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

Крім того, суди правильно врахували, що на момент звернення до суду із цим позовом відповідачем так і не було вчинено дій щодо припинення іпотеки у зв'язку із повним погашенням боргу за основним зобов'язанням, забезпеченим іпотекою, а обов'язок в іпотекодавця щодо безпосереднього звернення до іпотекодержателя із заявою про припинення обтяження відсутній.

Доводи касаційної скарги про те, що в ОСОБА_3 наявна заборгованість за кредитним договором від 18 червня 2008 року № 60-01ПВ/2008, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки АТ "Мегабанк" в 2013 році реалізувало своє право на дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитним договором та звернулося з відповідним позовом до суду. Тому, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом, банк, відповідно до приписів частини 2 статті 1050 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов'язання, та кредитор втратив право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку.

Суди правильно виходили із того, що обсяг основного зобов'язання ОСОБА_3 за кредитним договором 18 червня 2008 року № 60-01ПВ/2008 визначений рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 липня 2013 року в цивільній справі № 127/4639/13-ц. Державним виконавцем 21 червня 2018 року було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа за вказаним судовим рішенням у зв'язку із його повним виконанням.

АТ "Мегабанк" постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження не оскаржувало, фактично погодившись із повним виконанням божником основного зобов'язання за кредитним договором, що є наслідком припинення акцесорного зобов'язання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами 1 , 3 та 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що іпотека припинилася у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення суду про дострокове погашення заборгованості, проте помилково визнав припиненим договір іпотеки, а не іпотеку, то колегія суддів дійшла висновку про зміну оскаржуваних рішень, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення суду першої інстанції в іншій редакції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд змінює рішення судів першої та апеляційної інстанцій, але виключно в редакції викладення резолютивної частини, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419, ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Мегабанк" задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 червня 2021 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення суду першої інстанції в такій редакції:

"Визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором № 60-01ПВ/2008-з, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Мегабанк" та ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2, посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик В. В. 18 червня 2008 року за № 5454".

В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук