Постанова

Іменем України

13 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 757/3014/18-ц

провадження № 61-9202св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», яке змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитро Олегович, Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Племяннікова Богдана Дементійовича та касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк», яке змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк», на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 липня 2021 року у складі судді Колдіної О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Нежури В. А., Андрієнко А. М., Вербової І. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», яке змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитро Олегович, Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_2 , про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у січні 2018 року звернувся з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», яке змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), який уточнив у процесі розгляду справи, і остаточно просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 31 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. та зареєстрований у реєстрі за № 6858.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ СР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 005/726479-KN від 16 серпня 2008 року.

31 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. вчинено виконавчий напис № 6858 про стягнення невиплачених у строк відповідно до умов кредитного договору станом на 05 вересня 2017 року грошових коштів в сумі 251 712,57 доларів США, що еквівалентно 6 520 928,51 грн.

13 листопада 2017 року Печерським районний відділом держаної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

Відповідно до постанови державного виконавця від 29 листопада 2017 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності.

Вказував, що виконавчий напис вчинено з порушенням Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та Закону України «Про нотаріат», оскільки заборгованість на момент вчинення виконавчого напису не була безспірною.

Крім того, він протягом тривалого часу проживає на території Сполучених Штатів Америки, про що відомо як відповідачу, так і відділу державної виконавчої служби, тому він фактично не мав можливості отримати письмової вимоги від відповідача.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 22 січня 2021 року, оформленою протоколом судового засідання, замінено відповідача АТ «Укрсоцбанк» на правонаступника АТ «Альфа-Банк».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 20 липня 2021 року позов задовольнив.

Визнав таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д. О. 31 жовтня 2017 року та зареєстрований у реєстрі за № 6858.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що відповідачем не надано доказів на підтвердження подання нотаріусу документів, передбачених законом, які б давали можливість вчинити виконавчий напис у встановленому законом порядку, зокрема відсутні докази, які б свідчили про безспірність заборгованості. Також не надано доказів отримання позивачем вимоги відповідача.

Київський апеляційний суд постановою від 31 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана від її імені та в її інтересах адвокатом Племянніковим Б. Д., залишив без задоволення. Апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» залишив без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 липня 2021 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції правильно застосовано до правовідносин норми процесуального права, повно та всебічно досліджено матеріали справи та прийнято обґрунтований висновок про задоволення позову. Доводи апелянта зводяться до його незгоди з висновками суду та на законність і обґрунтованість постановленого судового рішення не впливають.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

АТ «Сенс Банк» у вересні 2022 року подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Племянніков Б. Д. у жовтні 2022 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі АТ «Сенс Банк» як на підставу оскарження судових рішень посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що заборгованість в повному обсязі не погашена, користування кредитними коштами продовжується, а згідно з умовами договору про надання невідновлювальної кредитної лінії проценти нараховуються банком, та, відповідно, сплачуються позичальником до дня фактичного повернення кредиту, тому банк правомірно продовжував нараховувати проценти за користування кредитними коштами.

Апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме положення статей 1048-1050 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17.

Також апеляційним судом порушено норми процесуального права в частині відмови у задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/4518/16.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Племянніков Б. Д. як на підставу оскарження судових рішень посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди неправильно застосували норми матеріального права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17.

Заборгованість після 2013 року є безспірною, у зв`язку з її визнанням боржником, так само як і визнання боржником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором.

Рішення Постійного діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 29 березня 2016 року є незаконним, а в силу своєї незаконності - недійсним і не створює жодних правових наслідків як для банка так і для боржника, а тому його не потрібно розглядати як один із заходів захисту чи відновлення порушених цивільних прав.

Нарахування банком процентів і пені є законним, оскільки після пред`явлення першої вимоги та вчинення першого виконавчого напису нотаріуса боржник у заяві від 10 квітня 2013 року підтвердив свої зобов`язання та їх послідуюче виконання у майбутньому, тому твердження про спірність заборгованості не відповідають дійсності.

Вчинення виконавчого напису у 2013 році не перешкоджало і не перешкоджає вчиненню нового виконавчого напису на тому самому іпотечному договорі. Законодавством не заборонено вчинення повторного виконавчого напису.

Судом першої інстанції не було надано належної оцінки питанню відсутності предмета спору.

Судами не враховано правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, згідно з якою нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.

Відзив на касаційні скарги іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 03 жовтня 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою АТ «Сенс Банк» та витребував її матеріали із Голосіївського районного суду міста Києва.

Справа № 757/3014/18-ц надійшла до Верховного Суду 25 жовтня 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 31 жовтня 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_3 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між АКБ СР «Укрсоцбанк», назву змінено на ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 16 вересня 2008 року укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 005/726479-KN, відповідно до умов якого відповідачу на умовах повернення, забезпеченості, строковості, платності та цільового використання надані грошові кошти в межах максимального ліміту 550 000 доларів США зі сплатою 15 % річних з кінцевим терміном погашення до 15 вересня 2023 року.

Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 005/726484-ІО, згідно з яким в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , та іпотечний договір № 005/726484-ІО, за яким в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_2 .

Між позивачем та відповідачем 16 липня 2009 року було укладено додаткову угоду до вказаного договору, якою збільшено ліміт кредитування до 581 433,91 доларів США та встановлено кінцевий строк повернення кредиту - 15 вересня 2028 року.

Відповідно до пунктів 3.3.7, 3.3.8 кредитного договору відповідач зобов`язався здійснювати щомісячне погашення кредиту та сплачувати проценти за користування кредитом у строки та на умовах, визначених договором.

Відповідач всупереч умов договору взяті на себе зобов`язання по сплаті відсотків та погашення кредитних коштів не виконував.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. 15 лютого 2013 року вчинено виконавчий напис, згідно з яким звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_2 у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 станом на 01 лютого 2013 у розмірі 581 433,91 доларів США за кредитом, 323 225,13 доларів США за процентами, 6 536,68 доларів США за пенею за несвоєчасне повернення кредиту, 41 340,77 доларів США за пенею за несвоєчасне повернення процентів.

Даний виконавчий напис нотаріуса перебував на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у місті Києві, ВП № 3703123.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у місті Києві Махової Д. А. від 17 грудня 2014 року повернено виконавчий документ стягувачеві на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв`язку з встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника).

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків № 1744/15 від 29 березня 2016 року з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за кредитним договором на загальну суму 24 106 493,72 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2017, відмовлено у задоволенні заяви ПАТ «Укрсоцбанк» про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішення третейського суду щодо стягнення боргу з ОСОБА_1 .

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенко Д. О. 31 жовтня 2017 року вчинено виконавчий напис № 6858, згідно з яким на користь ПАТ «Укрсоцбанк» звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_2 , яка на праві власності належить позивачу в рахунок погашення заборгованості у розмірі 251 712,57 доларів США.

Державним виконавцем Печерського РВ ДВС міста Києва ГУЮ у місті Києві Кузьмишиним Е. М. 13 листопада 2017 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Осипенко Д. О. від 31 жовтня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за № 6858, яким на користь ПАТ «Укрсоцбанк» звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_2 , яка на праві власності належить позивачу в рахунок погашення заборгованості у розмірі 251 712,57 доларів США.

На підставі виконавчого напису нотаріуса, в рамках виконавчого провадження, ДП «СЕТАМ» реалізовано квартиру АДРЕСА_2 з електронних торгів.

У зв`язку з реалізацією зазначеної квартири в рамках виконавчого провадження з електронних торгів ПАТ «Укрсоцбанк» 22 травня 2018 року отримало 2 342 499,89 грн, які були направлені банком на погашення заборгованості за процентами за період з 23 лютого 2015 року до 06 листопада 2015 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За загальним правилом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вчиняючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право, але в результаті розгляду нотаріальної справи та вчинення нотаріальної дії правова невизначеність все ж припиняється. Отже, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, щоб покласти його у підставу нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»).

Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат»).

При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Згідно із статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів, відповідно до приписів якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ цього Порядку).

Згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Підпунктом 1.2 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій вчинення нотаріальних дій перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, зокрема якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком (підпункт 3.2 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Пунктом 1 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього Переліку), подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

У пункті 1-1 Переліку зазначено, що для одержання виконавчого напису за іпотечними договорами, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання, подаються: оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; довідка фінансової установи про ненадходження платежу.

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом з тим, вирішуючи питання правомірності вчинення виконавчого напису у розумінні статті 88 Закону України «Про нотаріат» слід враховувати, що наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису.

Викладене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19).

Отже, безспірність документа, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов`язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.

Встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, що 15 лютого 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 857, згідно з яким звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 за рахунок коштів, виручених від реалізації заставленого майна, задовольнити вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» в сумі 952 536,49 доларів США, що еквівалентно 7 613 624,15 грн, за період з 07 лютого 2012 року до 01 лютого 2013 року.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що банк у лютому 2013 року на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів та порядку сплати процентів за користування кредитом.

ПАТ «Укрсоцбанк» у березні 2016 року звернулося до Третейського суду при Асоціації українських банків з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором станом на 28 серпня 2015 року в розмірі 29 121 508,40 грн, рішенням якого від 29 березня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором у розмірі 24 106 493,72 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2017 року, відмовлено у задоволенні заяви ПАТ «Укрсоцбанк» про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішення третейського суду щодо стягнення боргу з ОСОБА_1 .

У лютому 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на строкову заборгованість за період з 23 лютого 2015 року до 31 березня 2016 року в сумі 71 863,52 доларів США, заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість за період з 23 лютого 2015 року до 31 грудня 2016 року у сумі 46 830,88 доларів США.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 січня 2019 року у справі № 760/3675/18, яка набрала законної сили, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що посилання представника позивача на те, що виконавчий напис нотаріуса від 15 лютого 2013 року був повернений банку на підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду було відмовлено, не може бути підставою для продовження нарахування процентів за кредитним договором, так як кредитор на власний розсуд вибрав спосіб стягнення заборгованості, заявивши про зміну строку дії кредитного договору. При цьому, умови кредитного договору, укладеного сторонами, не містять домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору. На вказані обставини та норми матеріального права не звернув увагу суд першої інстанції, не перевірив заперечень відповідача стосовно зміни банком строку виконання договору та прийшов до помилкового висновку про право банку нараховувати проценти за кредитним договором, строк дії якого закінчився.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ПАТ «Укрсоцбанк» на порушення положень частини другої статті 1050 ЦК України при зверненні до приватного нотаріуса про вчинення виконавчого напису від 31 жовтня 2017 року пред`явило вимоги про стягнення нарахованих відсотків за період з 01 листопада 2014 року до 05 вересня 2017 року, отже сума боргу пред`явлена до стягнення не є безспірною;відповідачем не надано доказів на підтвердження подання нотаріусу документів, передбачених законом, які б давали можливість вчинити виконавчий напис у встановленому законом порядку.

Доводи касаційних скарг про застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме положення статей 1048-1050 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав.

Велика Палати Верховного Суду у постанові від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 виклала висновок про те, що … [системний аналіз статті 33, частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII, статей 546 590 598 599 ЦК України дає підстави для висновку, що їхнє обмежене тлумачення у вигляді припинення основного зобов`язання внаслідок реалізації прав на один із способів забезпечення виконання зобов`язання за наявності інших забезпечень та, при цьому, неповному задоволенні вимог кредитора, є несумісним з призначенням інституту забезпечення виконання зобов`язань, його правовою природою і сутністю та суперечить принципам розумності, пропорційності і рівності сторін, адже фактично позбавляє юридичного сенсу законодавчі приписи, якими передбачено право кредитора забезпечити виконання основного зобов`язання за рахунок усіх видів забезпечення зобов`язання, узгоджених сторонами.

Буквальне застосування положень частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII) можливе виключно в тих випадках, коли належне та повне виконання основного зобов`язання було забезпечене лише одним способом забезпечення, і вказаний спосіб було реалізовано у повному обсязі в позасудовому порядку.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає недійсність наступних вимог кредитора, заявлених не до основного боржника, а щодо виконання боржником основного зобов`язання, що в цьому контексті слід розуміти як недійсність вимог, заявлених до усіх сторін як основного договору, так і забезпечувальних зобов`язань, закріплених в акцесорних договорах.

У випадку забезпечення виконання основного зобов`язання двома і більше предметами застави, основне зобов`язання не припиняється після звернення стягнення на всі предмети застави або на будь-який з них на вибір заставодержателя, якщо це не потягло повного задоволення його вимог та не закінчився строк на реалізацію права звернення стягнення на інші забезпечувальні зобов`язання].

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові вказала на відсутність підстав для відступу від правових висновків, викладених у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 4-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), згідно з якими припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (пункти 111, 112).

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать практиці Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові, на яку заявники посилаються у касаційних скаргах.

Інші доводи касаційних скарг є аналогічними доводам апеляційних скарг заявників, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Таким чином, доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників із висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційних скарг не знайшли свого підтвердження.

Щодо вирішення клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду

Від АТ «Сенс Банк» у грудні 2022 року до Верховного Суду надійшло клопотання про зупинення касаційного провадження у цій справі до перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у іншій справі № 910/4518/16.

Зазначене клопотання мотивоване тим, що з урахуванням різного підходу щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, які виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, що за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, свідченням чого є висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 та в постанові від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, а також беручи до уваги тлумачення Конституційним Судом України припису першого речення частини першої статті 1050 ЦК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про передачу справи № 910/4518/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, визначених положеннями частини п`ятої статті 302 ГПК України.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28 липня 2022 року справу № 910/4518/16 прийнято до розгляду.

Черговий раз розгляд справи призначено на 01 лютого 2023 року.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження в справі у випадку, зокрема, перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Тлумачення пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України свідчить про те, що суд може зупинити провадження у справі лише у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку: а) палатою; б) об`єднаною палатою; в) Великою Палатою Верховного Суду та прийняття ними справи до свого провадження.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 10 частини першої статті 252 цього Кодексу до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Наведені АТ «Сенс Банк» у клопотанні про зупинення провадження у справі доводи є необґрунтованими, оскільки Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правову позицію у справах з аналогічними правовідносинами, а тому у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі слід відмовити.

Керуючись пунктом 10 частини першої статті 252, пунктом 14 частини першої статті 253, статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Акціонерного товариства «Сенс Банк» про зупинення провадження у справі відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Племяннікова Богдана Дементійовича та касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров