Постанова

Іменем України

10 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 359/5527/19

провадження № 61-9539 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - адвокат Васьковський Олег Вікторович,

відповідач - військова частина А2215 Міністерства оборони України,

треті особи: Київське квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу військової частини А2215 Міністерства оборони України на постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до військової частини А2215 Міністерства оборони України (далі -

ВЧ А2215), треті особи: Київське квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України (далі - Київське КЕУ), ОСОБА_2,

ОСОБА_3, в якому просив: визнати незаконним та скасувати рішення ВЧ А2215, оформлене протоколом житлової комісії військової частини від 31 січня 2019 року № 1, у частині зняття з квартирного обліку його, а також членів сім'ї: ОСОБА_2 та ОСОБА_3; зобов'язати ВЧ А2215 поновити його та членів сім'ї на квартирному обліку

з 12 грудня 2002 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він проходив військову службу в Збройних Силах України у період з 01 серпня 1986 року

по 21 жовтня 2013 року, а 12 грудня 2002 року був зарахований

на квартирний облік у ВЧ А4461.21 жовтня 2013 року його звільнено

з військової служби у запас на підставі пункту "а" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку

із закінченням строку контракту. На момент звільнення його вислуга років

у Збройних Силах України становила 26 років 11 місяців. Рішенням житлової комісії ВЧ А2215, оформленим протоколом від 31 січня 2019 року № 1,

він був знятий з квартирного обліку.

Вважав, що при вказаній вислузі років у відповідача були відсутні правові підстави для зняття його та членів сім'ї з квартирного обліку, а тому вказані дії є незаконними та порушують їхні конституційні права. Крім того, за час несення військової служби він отримав статус ветерана військової служби та ветерана війни - учасника бойових дій.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 10 лютого 2020 року у складі судді Журавського В. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 втратив право залишатися на квартирному обліку ВЧ А2215, оскільки підставою його звільнення у запас було закінчення строку дії контракту,

а не вік, стан здоров'я або скорочення штатів чи проведення інших організаційний заходів.

Міськрайонний суд застосував до спірних правовідносин положення

статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пунктів 29,30 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 03 серпня 2006 року № 1081 (далі - Порядок), пунктів 3.10,

3.12 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Міністерства оборони України

від 06 жовтня 2006 року № 577, та послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 06 червня 2018 року

у справі № 752/5881/15-ц (провадження № 14-169цс18).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 10 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконнимрішення ВЧ А2215, оформлене протоколом житлової комісії від 31 січня 2019 року № 1, у частині зняття з квартирного обліку ОСОБА_1

та членів його сім'ї: дружину - ОСОБА_2, дочку - ОСОБА_3

Зобов'язано ВЧ А2215 поновити ОСОБА_1 та членів його сім'ї: дружину - ОСОБА_2, дочку - ОСОБА_3, на квартирному обліку з 12 грудня 2002 року. У решті вимог відмовлено.

Стягнуто з ВЧ А2215 на користь держави судовий збір за подачу позову

у розмірі 1 536,80 грн та судовий збір за подачу апеляційної скарги -

2 305,20 грн.

Суд апеляційної інстанції, аналізуючи положення статей 12,

26 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців

та членів їх сімей", пунктів 3,24,29,30 Порядку, зробив висновок про те,

що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років

і більше, та члени їх сімей мають право на отримання житла, а, отже,

і на залишення на обліку до отримання ними житла, у тому числі і в разі звільнення в запас чи відставку. При цьому зі змісту наказу про звільнення позивача його вислуга перевищувала 20 років, постійним чи службовим житлом він не забезпечений, а матеріали справи не містять доказів того,

що під час проходження служби ОСОБА_1 отримав відповідну компенсацію.

Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки поняттям "звільнення у запас" та "звільнення у відставку", а, посилаючись

на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений

у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 752/5881/15-ц (провадження № 14-169цс18), не врахував, що у справі, яка переглядається, позивач звільнений у запас у зв'язку із закінченням строку дії контракту та має вислугу на військовій службі понад 20 років.

Таким чином, рішення, викладене у протоколі засідання житлової комісії

ВЧ А2215 від 31 січня 2019 року № 1 про зняття позивача з квартирного обліку, суперечить положенням статті 12 Закону України "Про соціальний

і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та порушує право ОСОБА_1 на житло, а визнання його незаконним є вірним способом захисту порушених прав позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

30 червня 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшла касаційна скарга ВЧ А2215

на постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 липня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 359/5527/19 із Бориспільського міськрайонного суду Київської області,

надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих

до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач був звільнений з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту, а тому суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статті 40 ЖК Української РСР, Порядку та інших підзаконних нормативно-правових актів,

що передбачають можливість залишення військовослужбовців

на квартирному обліку лише у разі звільнення з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів.

Заявник посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 752/5881/15-ц (провадження № 14-169цс18), та Верховного Суду, викладений у постанові від 04 червня 2018 року у справі № 359/9161/16-ц (провадження № 61-22927св18).

Вказує, що правові підстави для перебування на квартирному обліку позивача та членів його сім'ї відсутні. При цьому матеріали справи

не містять доказів використання (невикористання) позивачем свого права на безоплатну приватизацію.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

07 серпня 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшов відзив на касаційну скаргу

Київського КЕУ, в якому погодилися з доводами касаційної скарги.

17 серпня 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення

є законним і обґрунтованим, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, а тому просить у задоволенні касаційної скарги ВЧ А2215 відмовити та залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389

ЦПК України); судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 3 статті 411 ЦПК України, зокрема, суд належним чином

не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ВЧ А2215 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального

та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків

не спростовують.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно

або за доступну для них плату відповідно до закону.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України

"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з абзацом 1 Закон України

"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення

на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених

ЖК Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 12 Закону України

"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років

і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм

для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право

на безоплатну приватизацію житла.

На виконання приписів вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями

(Порядок).

Відповідно до пункту 24 цього Порядку військовослужбовці зараховуються на облік згідно з рішенням житлової комісії військової частини, яке затверджується командиром військової частини; у рішенні зазначаються дата зарахування на облік, склад сім'ї, підстави для зарахування на облік, вид черговості (загальна черга, в першу чергу, поза чергою), а також підстави включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень,

а в разі відмови в зарахуванні на облік - підстави відмови з посиланням

на відповідні норми законодавства.

Військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас

або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку

у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у військових комісаріатах

і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла (пунктом 9 статті 12 Закону України

"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

Аналогічні положення закріплені також і в пункті 29 Порядку.

При цьому дія пункту 9 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" безпосередньо пов'язується із тим, з яких саме підстав військовослужбовець звільнений у запас

чи у відставку.

21 жовтня 2013 року позивач був звільнений із військової служби у запас

на підставі пункту "а" частини 6 статті 26 Закону України

"Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із закінченням строку контракту.

На момент звільнення позивача його вислуга років у Збройних Силах України становила 26 років 11 місяців, пільгова - 45 років 5 місяців (а. с. 8).

Рішенням житлової комісії ВЧ А2215, оформленим протоколом від 31 січня 2019 року № 1, ОСОБА_1 був знятий з квартирного обліку (а. с. 7).

Пунктом 30 Порядку передбачено, що військовослужбовці знімаються

з обліку у разі: поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба

в наданні житла; засудження військовослужбовця до позбавлення волі

на строк понад шість місяців, крім умовного засудження; звільнення

з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку

з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; в інших випадках, передбачених законодавством.

Тлумачення зазначених норм права свідчить про те, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та члени їх сімей мають право на отримання житла, а, отже, і на залишення на обліку до отримання ними житла, у тому числі і в разі звільнення в запас чи відставку, крім випадків, передбачених пунктом 30 Порядку.

Пунктом 3 Порядку встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.

Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання проводиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

На момент зарахуванні позивача у 2002 році на квартирний облік діяв наказ Міністерства оборони України від 03 лютого 1995 року № 20 "Про внесення змін та доповнень до Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України", який втратив чинність 10 листопада 2006 року, відповідно до пункту 13 якого військовослужбовці перебувають

на квартирному обліку у військовій частині та квартирно-експлуатаційних частинах району до отримання житла, за винятком: поліпшення житлових умов, переміщення до нового місця служби, засудження до позбавлення волі на термін понад 6 місяців та надання відомостей, які не відповідають дійсності.

Суд апеляційної інстанції правильно встановив відсутність вищевказаних винятків щодо позивача.

Крім того, відповідно до абзацу 1 пункту 2.17 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30листопада 2011 року № 737 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 січня 2012 року за № 24/20337 (діючої на момент звільнення позивача з військової служби), військовослужбовці,

які перебувають на обліку, під час звільнення з військової служби в запас або відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, за неможливості використання на військовій службі, а також після закінчення строку контракту при досягненні 20 років вислуги на військовій службі

в календарному обчисленні, залишаються (за їх бажанням) на обліку

у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду

за останнім місцем проходження служби, а в разі розформування військової частини - у військовому комісаріаті і КЕВ (КЕЧ) району, на території обслуговування яких знаходилася розформована військова частина,

та користуються правом позачергового одержання житла.

Згідно з пунктом 2.19 цієї ж Інструкції військовослужбовці та особи, звільнені з військової служби, знімаються з обліку за місцем служби

(за місцем звільнення з військової служби) у разі: поліпшення житлових умов, унаслідок чого зникла потреба в наданні житла; переміщення військовослужбовця до нового місця служби в інший населений пункт; звільнення з військової служби за підставами, які не зазначені в абзаці 1 пункту 2.17 цього розділу; подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; звільнення в запас або відставку до досягнення 20 років вислуги на військовій службі особами, які зараховані на облік після 01 січня 2005 року (крім випадків, вказаних

у пункті 2.18 цього розділу); обрання для місця проживання іншого населеного пункту особами, які звільнені у запас або у відставку; в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, наведені норми цієї Інструкції також передбачають підстави

для залишення позивача на обліку громадян, потребуючих поліпшення житлових умов, з огляду на його звільнення у запас у зв'язку з закінченням строку дії контракту та наявністю у нього більше 20 років календарної вислуги.

Пунктом 1 частини 2 статті 40 ЖК Української РСР визначено,

що громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадку поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави

для надання іншого жилого приміщення.

Таким чином, оскільки вислуга позивача на військовій службі складає більше ніж 20 років, а саме 26 років і 11 місяців, останній перебував

на квартирному обліку з 2002 року і знятий з квартирного обліку

у зв'язку зі звільненням з військової служби в запас (закінчення строку контракту), суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку

про відсутність правових підстав для зняття позивача з квартирного обліку у військовій частині.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах:

від 25 березня 2019 року у справі № 359/2295/17 (провадження № 61-10403св18); від 08 квітня 2020 року у справі № 683/2197/18 (провадження № 61-14634св19).

Вказане узгоджується також із правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 752/5881/15-ц (провадження № 14-169цс18), де Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про правомірність зняття позивача

як колишнього військовослужбовця та членів його сім'ї з квартирного обліку після звільнення у запас у зв'язку із закінченням строку дії контракту, оскільки він мав вислугу на військовій службі менше 20 років. На вказану обставину районний суд уваги не звернув.

Таким чином, висновки апеляційного суду узгоджуються з правовою позицією щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України), і підстав для відступлення від яких колегія суддів не вбачає.

При цьому Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги

на неврахування апеляційним судом правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 червня 2018 року у справі № 359/9161/16-ц (провадження № 61-22927св18), оскільки у наведеній заявником справі

та у справі, яка переглядається, різні фактичні обставини щодо підстав звільнення з військової служби.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України судом апеляційної інстанцій всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду

не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення

не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу військової частини А2215 Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк