Постанова

Іменем України

28 жовтня 2020 року

місто Київ

справа № 2114/2-3819/11

провадження № 61-1070св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Херсонського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Кутурланової О. В., Майданіка В. В., Орловської Н. В. та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 25 вересня 2012 року у складі судді Котьо І. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Кутурланової О. В., Майданіка В. В., Орловської Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У вересні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 із позовом про проведення виділу в натурі 1/2 частини будинку АДРЕСА_1, визначення порядку користування земельною ділянкою за зазначеною адресою, стягнення з відповідача 5
000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 05 березня 2010 року встановлено факт її проживання однією сім'єю з ОСОБА_2, визнано за нею право спільної часткової власності на 1/2 частину житлового будинку на АДРЕСА_1. Інша частина домоволодіння належить відповідачу, з яким виник спір щодо користування належним їм на праві спільної часткової власності майном. Відповідач перешкоджає їй користуватися і розпоряджатися належною їй частиною жилого будинку, через спільне володіння яким між ними тривалий час виникають постійні конфлікти та сварки, а відповідач, в свою чергу, завдає їй образ, у зв'язку з чим вона позбавлена духовного і соціального благополуччя, рівноваги, зазнала фізичних і моральних страждань, роздратованості, порушення сну, при цьому порушені її життєві і виробничі стосунки у родині та із друзями і співробітниками.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 25 вересня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що надані позивачем документи містять в собі суперечні відомості щодо площі земельної ділянки, на якій розташований жилий будинок на АДРЕСА_1. У технічному паспорті, складеному Херсонським державним бюро технічної інвентаризації 28 лютого 2011 року, площа земельної ділянки за документами становить 1 210 кв. м, а фактично 1 003 кв. м, у технічному паспорті, складеному Херсонським державним бюро технічної інвентаризації 30 січня 2012 року, площа земельної ділянки становить 1 210 кв. м, а фактично 1 109 кв. м, згідно з витягом із рішення Комишанської селищної ради Комсомольського району м. Херсона про відвід земельної ділянки, площа земельної ділянки становить 0,0860 га, у той час як плани земельної ділянки, складені державним підприємством геодезії, картографії та кадастру "Херсонгеоінформ", визначають площу земельної ділянки в одному випадку у розмірі 1 118,16 кв. м, а в іншому - у розмірі 0,0860 га. При цьому документом, який у передбаченому законодавством порядку визначає площу відведеної землекористувачу земельної ділянки, є відповідний акт відводу земельної ділянки. ОСОБА_1 не надала акт відводу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку з чим неможливо визначити конфігурацію, лінійні розміри сторін земельної ділянки та місце розташування (за координатами кутів) земельної ділянки АДРЕСА_1, про що свідчить сповіщення № 51 судового будівельно-технічного експерта ОСОБА_3 від 15 травня 2012 року, надані ОСОБА_1 суду докази: численні постанови органів внутрішніх справ про відмову у порушенні кримінальних справ щодо ОСОБА_2 за її заявами, які лише підтверджують наявність у відносинах між сторонами систематичних конфліктів, проте жодним чином не підтверджують настання у ОСОБА_1 наслідків, із якими вона, в свою чергу, пов'язує обґрунтування своїх вимог про завдання їй ОСОБА_2 моральної шкоди. Інших доказів на обґрунтування позовної вимоги ОСОБА_1 суду не надано, у тому числі про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_2 на підставі амністії, про що позивач зазначала в позовній заяві.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виділ частки із спільної часткової власності на житловий будинок та ухвалено у цій частині нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 про виділ частки із спільної часткової власності на житловий будинок задоволено. Виділено із спільної часткової власності на житловий будинок на АДРЕСА_1, у власність ОСОБА_1 45/100 частин будинку згідно з другим варіантом висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 31 серпня 2018 року, а саме: у житловому будинку літ. "А " приміщення "1-1", площею 13,3 кв. м (у якому: "1-1" - житлове, площею 8,9 кв. м, "1а" - санвузол, площею 3,8 кв. м), "1-4" - житлове приміщення, площею 12,4 кв. м, "Іа" - коридор, площею 2,5 кв. м, ІV - кухня, площею 7,8 кв. м, а всього загальною площею 35,4 кв. м, а також надвірні будівлі і господарські споруди: літ. "Е" - сарай, № ІІ - мостіння, № 2 - огорожа, № 5-1/2 частина воріт, № 6-1/2 частина огорожі, № 1-1/2 частина водопроводу, загальною інвентарною вартістю 520 425,00 грн.

Ухвалено співвласнику ОСОБА_1 провести роботи у житловому будинку з ізолювання приміщень у ньому: 6) встановлення перегородки у житловому будинку - 0,5 куб. м, 7) штукатурка перегородок із однієї сторони у будинку і в прибудові - 11,2 кв. м, 8) демонтаж дверної коробки - 1 шт., 9) розбирання кам'яної кладки - 0,8 куб. м, 10) встановлення зовнішнього дверного блоку - 1 шт., відповідно до другого варіанту висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 31 серпня 2018 року № 31 та проекту перепланування житлового будинку від 25 травня 2018 року, складеного державним науково-дослідним і проектно-вишукувальним інститутом "НДІпроектреконструкція". В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за перебільшення вартості частки у сумі 28 639,50 грн та судові витрати у загальному розмірі 737,52 грн.

У своїх висновках апеляційний суд зазначив, що у сторін відсутній акт відводу спірної земельної ділянки, межові знаки на земельній ділянці не збереглися і межі спірної земельної ділянки із встановленням межових знаків у порядку, визначеному статтею 107 ЗК України, не відновлювалися, при тому, що у наявній технічній документації фактичний розмір земельної ділянки не відповідає розміру, зазначеному у рішенні Комишанської селищної ради про її надання, а отже, вимоги позовної заяви у цій частині є передчасними. Апеляційний суд зазначив, що разом з тим, відмовляючи у виділі частки із спільної часткової власності на житловий будинок, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ухвала суду про призначення судової будівельно-технічної експертизи у частині визначення технічної можливості та варіантів виділу частки позивача у домоволодіннібезпідставно не виконана експертом та дійшов неправильного висновку про те, що відсутність землевпорядної документації на спірну земельну ділянку перешкоджає також і у виділі в натурі частки з спільної часткової власності на домоволодіння. Виділ в натурі частки позивача є технічно можливим, при цьому другий варіант виділу відповідає порядку користування житловим приміщенням, що склався між сторонами, і щодо нього розроблена проектна документація та виконанні приписи статті 152 ЖК Української РСР. Оскільки частка, яка виділяється позивачу, зменшена на 5/100, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача компенсації на користь позивача у розмірі 28
639,50 грн за відповідне збільшення розміру належної йому частки.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_4.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ОСОБА_4.

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що оголошена в судовому засіданні вступна та резолютивні частини рішення суду апеляційної інстанції не відповідають резолютивній частині повного тексту рішення в частині визначення часток сторін у справі. Домоволодіння не могло бути поділено в натурі, оскільки до його складу входить самочинне будівництво (приміщення веранди літ. "а-1"). Суд не зазначив про зміну часток у праві власності на майно та взагалі не зазначив, яка частка у спірному майні виділена йому. Суд не перевірив, чи є у нього фінансова можливість та спроможність виплатити компенсацію вартості частки позивача, та чи не становить це для нього надмірний тягар, оскільки він є пенсіонером, особою похилого віку.

У частині будинку, яка залишається у його власності, відсутнє приміщення кухні з відповідними комунікаціями. Зазначене суперечить пунктам 2.21-2.22

ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення". Здійснюючи виділ (поділ) житлового будинку в натурі, необхідно провести певний перелік робіт з переобладнання та перепланування зазначеного житлового будинку, в тому числі влаштування інженерних систем комунікацій, у зв'язку з чим суд не з'ясував, чи передбачають такі роботи втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування та, відповідно, не перевірив, чи потрібні відповідні висновки відповідних органів про допустимість пов'язаних із цим поділом переобладнань і перепланувань, а також дозвіл виконавчого комітету місцевої ради на переобладнання і перепланування житлового будинку (у разі втручання в несучі конструкції або інженерні системи загального користування). Зазначив, що такий правовий висновок викладено, зокрема у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 653/2820/15-ц.

Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визначення порядку користування земельною ділянкою, направити справу на новий розгляд у цій частині, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ОСОБА_1.

Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що відповідно до розробленого ДП "Херсонгеоінформ" плану земельної ділянки земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, розташована згідно з кадастровим планом у межах довжини зазначених ліній та відповідає рішенню Виконавчого комітету Комишанської селищної ради від 03 липня 2001 року № 93.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційні скарги не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, (далі - ~law44~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law45~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law46~.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК 2004 року), відповідно до якої рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 05 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 17 травня 2010 року, за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частину будинку на АДРЕСА_1.

На підставі цього судового рішення, а також відповідно до рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 27 серпня 2000 року власником іншої Ѕ частини спірного домоволодіння є ОСОБА_2.

Для визначення технічної можливості і варіантів виділу часток у домоволодінні та визначення порядку користування спірною земельною ділянкою у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу.

Повідомленням експерта від 15 травня 2012 року № 51 ухвала суду про призначення судової будівельно-технічної експертизи залишена без виконання через відсутність акта відводу спірної земельної ділянки, що позбавляє можливості експерта визначити конфігурацію, лінійні розміри та місцезнаходження земельної ділянки за координатами кутів.

Відповідно до технічного паспорта на житловий будинок на АДРЕСА_1 від 28 лютого 2011 року спірне домоволодіння складається із: житлового будинку, літ. "А", загальною площею 71,2 кв. м та житловою - 49,2 кв. м, який має сіни, літ. "а", та навіс, літ. "а1", які разом із будинком збудовані у 1984 році; котельні, літ. "Б "; гаража, літ. "В "; погребиці, літ. "Д "; санвузла літ. "Ж "; сараїв літ. "Е" та "Г"; водопроводу № 1; огорожі № 2; мостіння № 1; хвіртки № 3.

Згідно з технічним паспортом на житловий будинок від 30 січня 2012 року навіс під літ. "а1" позначений у ньому як веранда "а1", збудована у 2007 році, інші відомості щодо об'єктів домоволодіння не змінилися і є ідентичними з відомостями, зазначеними у технічному паспорті на житловий будинок від 28 лютого 2011 року.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції призначена та проведена судова будівельно-технічна експертиза від 08 жовтня 2017 року № 27 та додаткові судові будівельно-технічні експертизи від 15 січня 2018 року № 47, від 31 серпня 2018 року № 31 для визначення технічної можливості та варіантів виділу частки позивача у спірному домоволодінні.

Відповідно до висновків проведених у справі судових будівельно-технічних експертиз та пояснень експерта в суді апеляційної інстанції оглядом спірного домоволодіння встановлено, що об'єкт літ. "а1" має огороджувальні конструкції без фундаменту, приміщення без опалення, а отже, відсутні підстави вважати, що будівля під літ. "а1" є прибудовою, а не залишилася навісом з врахуванням її конструктивних елементів та характеристики, у зв'язку з чим і не була врахована як веранда у технічному паспорті від 28 лютого 2011 року, хоча й облаштована огороджувальними конструкціями ще у 2007 році.

Висновками проведених у справі експертиз встановлено, що з огляду на площу будинку та його конструктивні елементи технічно можливий виділ частки позивача в натурі у спірному домоволодінні, оскільки наявна технічна можливість виділення кожній зі сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у праві власності, у зв'язку із чим експертом запропоновані відповідні варіанти.

Згідно з проектом перепланування житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, складеним Херсонською філією Державного науково-дослідного і проектно-вишукувального інституту "НДІпроектреконструкція" 25 травня 2018 року, зазначений будинок може бути перепланований на дві ізольовані квартири, запропоновані проектні рішення, які також повністю узгоджуються з другим варіантом виділу частки, що визначений у висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 31 серпня 2018 року № 31.

25 травня 2018 року, після отримання проекту, позивачем на виконання вимог статті 152 ЖК УРСР направлено повідомлення Управлінню державної архітектурно-будівельної інспекції у Херсонській області про початок виконання будівельних робіт відповідно до проектної документації, складеної Херсонською філією Державного науково-дослідного і проектно-вишукувального інституту "НДІпроектреконструкція" 25 травня 2018 року.

Відповідно до другого варіанту розподілу часток у домоволодінні у власність ОСОБА_1 підлягає виділенню 45/100 частин будинку, а саме: у житловому будинку літ. А" - приміщення "1-1 ", площею 13,3 кв. м (у якому: "1-1" - житлове, площею 8,9 кв. м, "1а" - санвузол, площею 3,8 кв. м), "1-4" - житлове приміщення, площею 12,4 кв. м, "Іа" - коридор, площею 2,5 кв. м, "ІV" - кухня, площею 7,8 кв. м, разом загальною площею 35,4 кв. м, а також надвірні будівлі і господарські споруди: літ. "Е" - сарай, № ІІ - мостіння, № 2 - огорожа, № 5-1/2 частина воріт, № 6-1/2 частина огорожі, № 1-1/2 частина водопроводу, загальною інвентарною вартістю 520 425,00 грн.

При цьому ОСОБА_1 необхідно провести роботи у житловому будинку з ізолювання приміщень відповідно до другого варіанту висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 31 серпня 2018 року № 31 та проекту перепланування житлового будинку від 25 травня 2018 року, складеного Державним науково-дослідним і проектно-вишукувальним інститутом "НДІпроектреконструкція", а саме: 1) встановлення перегородки у житловому будинку - 0,5 куб. м, 2) штукатурка перегородок з однієї сторони у будинку і в прибудові - 11,2 кв. м, 3) демонтаж дверної коробки - 1 шт., 4) розбирання кам'яної кладки - 0,8 куб. м, 5) встановлення зовнішнього дверного блоку - 1 шт.

Другому співвласнику ОСОБА_2 підлягає виділенню 55/100 частин, що більше за ідеальну частку 1/2 на 5/100, а саме: у житловому будинку літ. "А" 32,0 кв. м: кухня, площею 8,1 кв. м, житлове приміщення - 11,9 кв. м, коридори, площами 3,2 та 3,7 кв. м, санвузол - 0,8 кв. м ванна- 4,3 кв. м. Надвірні будівлі і господарські споруди: котельня літ. "Б ", гараж літ. "В ", сарай літ. "Г", погребиця літ. "Д ", санвузол літ. "Ж ", навіс літ. "З", 1/2 частина водопроводу № 1, огорожа, хвіртка, ворота, № 2,3,4,1/2 частина воріт № 5,1/2 частина огорожі № 6, № І, ІІ - мостіння.

При цьому ОСОБА_2 необхідно провести роботи у житловому будинку з ізолювання приміщень відповідно до другого варіанту висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 31 серпня 2018 року № 31 та проекту перепланування житлового будинку від 25 травня 2018 року, складеного державним науково-дослідним і проектно-вишукувальним інститутом "НДІпроектреконструкція", а саме: 1) встановлення перегородки в прибудові - 0,4 куб. м; 2) штукатурка перегородок із однієї сторони у будинку і в прибудові - 11,2 кв. м; 3) демонтаж дверної коробки - 1 шт. ; 4) розбирання кам'яної кладки - 0,8 куб. м; 5) встановлення зовнішнього дверного блоку - 1 шт.

Частка, яка виділяється позивачу, зменшена на 5/100, тому інший співвласник - ОСОБА_2 має компенсувати ОСОБА_1 28 639,50 грн за відповідне збільшення розміру належної йому частки.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Щодо виділу в натурі частки із майна співвласників домоволодіння

У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Стаття 321 ЦК України закріплює принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина 1 статі 356 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (статті 364 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави дійти висновку, що у спорах про поділ (виділ частки) будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною розмірів ідеальних часток і стягненням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Установивши, що сторони у справі не досягли згоди щодо виділу в натурі належних їм часток у праві спільної часткової власності, а також врахувавши висновок експерта за результатами проведення додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 31 серпня 2018 року № 31, якою встановлено, що виділення часток ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у житловому будинку на АДРЕСА_1, є технічно можливим та надано варіант поділу (виділу) часток, який співпадає з фактичним та таким, що склався між сторонами, порядком користування домоволодіння, що потребує мінімальних додаткових робіт із переобладнання житлового будинку без втручання в несучі конструкції та інженерні системи загального користування, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про можливість виділення співвласникам найбільш ізольованих житлових та підсобних приміщень із найменшим відхиленням від ідеальних часток співвласників.

Доводи заявника про те, що оголошена в судовому засіданні вступна та резолютивні частини рішення суду апеляційної інстанції не відповідають резолютивній частині повного тексту рішення в частині визначення часток сторін у справі, а саме суд у нарадчій кімнаті прийняв рішення про виділення у власність ОСОБА_1 50/100 частин житлового будинку, а не 45/100 частин, як зазначено у повному тексті оскаржуваної постанови, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки у короткому тексті постанови, що проголошувався в судовому засіданні міститься очевидна арифметична помилка (описка), оскільки такого варіанту розподілу домоволодіння у матеріалах справи не було. Така описка суду може бути виправлена за заявою сторони у справі або за власною ініціативою суду.

При цьому Верховний Суд не встановив ознак незаконної зміни суті та змісту судового рішення.

Твердження заявника про те, що домоволодіння не могло бути поділено в натурі, оскільки до його складу входить самочинне будівництво (приміщення веранди літ. "а-1"), є безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція).

Згідно з пунктами 1.2,2.1,2.4 Інструкції поділ об'єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об'єкти нерухомого майна здійснюється відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об'єкту поштової адреси.

За наявності самочинно збудованих (реконструйованих, перепланованих) об'єктів нерухомого майна документи щодо виділу готуються тільки після визнання права власності на них відповідно до закону (пункт 3.11 Інструкції).

Таким чином, виділ в натурі частки із спільної власності на будинок унеможливлюється наявністю самочинних об'єктів будівництва або у складі будинку, з якого визначаються частки співвласників, або у складі частки, що виділяється.

За змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до статей 316, 317 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно з цивільного обороту.

Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з правилами

статей 364, 367 ЦК України.

За змістом частини 1 статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об'єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов.

Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, призводить до визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини 1 статті 376 ЦК України.

Наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об'єкт нерухомості (частина 2 статті 376 ЦК України).

У розумінні частини 1 статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без відповідного документа місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки внаслідок таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об'єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (підпункт 3.4.1 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 05 вересня 2003 року № 146 (далі - Методичні рекомендації)).

Поняття реконструкція об'єкта нерухомості міститься в пункті 3 Державних будівельних норм України В.3.2-2-2009 "Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт", затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 22 липня 2009 року № 295, згідно з яким реконструкція - це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.

Отже, норма частини 1 статті 376 ЦК України застосовується й до випадків самочинної реконструкції об'єкта нерухомості, у результаті якої він набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо) (розділ 3.4 Методичних рекомендацій).

При цьому за змістом частини 1 статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають врахуванню при поділі (виділі) об'єкту нерухомого майна ті приміщення, які є самочинно збудованими (реконструйованими, перепланованими).

Суд виходить у такому висновку також з міркувань забезпечення дійсного вирішення у дієвий спосіб спору, що виник та існує між сторонами та існування якого позбавляє їх можливості спільно використовувати єдиний об'єкт нерухомості без його поділу (виділу частки) в натурі.

Правильно встановивши характер спірних правовідносин, повно та всебічно дослідивши обставини справи на підставі оцінки кожного здобутого доказу окремо і всіх доказів у їх сукупності та взаємозв'язку, взявши до уваги технічну можливість виділу співвласникам їхніх часток у спільній частковій власності без врахування самочинного будівництва, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 127/6698/16-ц (провадження № 61-18773св18).

Таким чином, доводи ОСОБА_2 про те, що спірний житловий будинок містить у собі самочинно збудоване приміщення веранди літ. "а-1", яке у встановленому законом порядку сторонами не було узаконене, а тому взагалі не може бути поділено в натурі, є безпідставними, оскільки під час вирішення питання про поділ домоволодіння у цій справі експертом та судом апеляційної інстанції не було враховане самовільно збудоване приміщення, воно не було предметом позовних вимог, не є предметом розподілу, під час проведення експертизи самочинно збудоване приміщення до розрахунку включено не було.

Отже, судом апеляційної інстанції правильно застосовані положення статей 364, 367 ЦК України при вирішенні цього спору, оскільки вимоги позову стосувались лише виділу в натурі тієї частини будинку, яка є об'єктом права часткової власності сторін у цій справі, без об'єктів, які є самочинним будівництвом. З огляду на викладене рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, таким, що відповідає вимогам ЦПК України.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_2 стверджував, що у частині будинку, яка залишається у його власності, взагалі відсутня кухня із відповідними комунікаціями, що категорично суперечить пунктам 2.21-2.22

ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення". Разом з тим такі твердження є надуманими заявником, спростовуються матеріалами справи, зокрема висновком експертизи, згідно з яким ОСОБА_2, серед іншого, у власність виділяється кухня у літ. "А", площею 8,1 кв. м.

В оцінці доводів касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд не перевірив, чи є у нього фінансова можливість та спроможність виплатити компенсацію вартості частки позивача, та чи не становить це для нього надмірний тягар, оскільки він є пенсіонером, особою похилого віку, Верховним Судом враховано, що суд визначив варіант поділу будинку між сторонами як такий, що визначає поділ з найбільш наближеним до ідеальних розміром часток сторін, а саме: 55/100 та 45/100.

Таким поділом не порушується цілісність несучих конструкцій будинку, проведення необхідних переобладнань не потребує великого обсягу затрат матеріального характеру, з найменшою кількістю необхідних переобладнань приміщень та фізичних зусиль, такий поділ не порушує права сторін, їхні частки мінімально відрізняються від ідеальних, а зменшення частки однієї із сторін у спірному будинку з господарськими будівлями та спорудами компенсується у грошовому еквіваленті і ця компенсація є незначною - 28 639,50 грн, а отже, не є тягарем для іншої сторони. Також цим варіантом урахований фактичний порядок користування будинком, який вже склався між сторонами. При цьому, критерій "надмірний тягар" щодо компенсації вартості частки у майні, є оціночною категорією, а отже, оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що така компенсація є справедливою, суд касаційної інстанції, у свою чергу, погоджується з таким висновком, адже за правилами ЦПК України не здійснює переоцінку доказів, оскільки є судом права, а не факту.

При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні спору. Фактично у цій справі спір може бути вирішений лише шляхом виділу часток у натурі, що був запропонований експертом у другому варіанті додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 31 серпня 2018 року № 31, у іншому випадку права ОСОБА_1 не будуть захищені.

Щодо правильного застосування положень статті 364 ЦК України

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Таким чином, Верховний Суд констатує, що враховуючи, що співвласників зазначеного будинку двоє, тому в результаті виділу частки в натурі одного із співвласників відбувається припинення права спільної власності їх обох щодо спільного об'єкта нерухомості.

З врахуванням наведеного, суд касаційної інстанції врахував, що судом апеляційної інстанції вирішено лише питання про виділ частки у спільному частковому майні ОСОБА_1 з визначенням певних переліку та складу приміщень. При цьому, залишилося невирішеним питання щодо того майна, що зі складу спільного майна залишиться у власності іншому співвласнику - ОСОБА_2. Отже, доводи його касаційної скарги про те, що суд не зазначив про зміну часток у праві власності на майно та взагалі не зазначив, яка частка у спірному майні і у складі яких приміщень виділена йому, знайшли своє часткове підтвердження.

Визначення судом ідеальної частки у майні та переліку приміщень, що набуваються у власність виключно ОСОБА_1, матиме наслідком неможливість іншому співвласнику домоволодіння зареєструвати у встановленому порядку своє право власності на іншу частину домоволодіння. Верховний Суд виходить того, що суди не вирішили питання щодо визначення переліку та складу тих приміщень, що в результаті виділу одного із співвласників зі спірного майна залишаться у власності іншого співвласника, що необхідно визначити за другим варіантом, визначеним у висновку експерта.

Наведений недолік судових рішень підлягає усуненню Верховним Судом шляхом доповнення їх змісту відповідними висновками у резолютивній частині.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зміни рішення суду апеляційної інстанції шляхом доповнення резолютивної частини висновком про залишення ОСОБА_2 55/100 частин домоволодіння на АДРЕСА_1, згідно з другим варіантом висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 31 серпня 2018 року, у складі таких приміщень: у житловому будинку літ. "А", загальною площею 32,0 кв. м: кухня, площею 8,1 кв. м, житлове приміщення - 11,9 кв. м, коридори, площами 3,2 та 3,7 кв. м, санвузол - 0,8 кв. м ванна - 4,3 кв. м. Надвірні будівлі і господарські споруди: котельня літ. "Б", гараж літ. "В ", сарай літ. "Г ", погребиця літ. "Д ", санвузол літ. "Ж ", навіс літ. "З", 1/2 частина водопроводу № 1, огорожа, хвіртка, ворота, № 2,3,4,1/2 частина воріт № 5,1/2 частина огорожі № 6, № І, ІІ - мостіння. При цьому ОСОБА_2 необхідно провести роботи у житловому будинку з ізолювання приміщень у ньому відповідно до другого варіанту висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 31 серпня 2018 року № 31 та проекту перепланування житлового будинку від 25 травня 2018 року, складеного Державним науково-дослідним і проектно-вишукувальним інститутом "НДІпроектреконструкція", а саме: 1) встановлення перегородки в прибудові - 0,4 куб. м; 2) штукатурка перегородок із однієї сторони у будинку і в прибудові - 11,2 кв. м; 3) демонтаж дверної коробки - 1 шт. ; 4) розбирання кам'яної кладки - 0,8 куб. м; 5) встановлення зовнішнього дверного блоку - 1 шт.

На цю частину домоволодіння відповідач набуває в результаті рішень судів право власності як на окремий об'єкт, що належатиме виключно відповідачу у зв'язку з припиненням права спільної власності на домоволодіння та його фактичним поділом в натурі між співвласниками.

Щодо визначення порядку користування земельною ділянкою

Статтею 88 ЗК України встановлено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки. Учасник спільної часткової власності відповідно до розміру своєї частки має право на доходи від використання спільної земельної ділянки, відповідає перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільною земельною ділянкою, і повинен брати участь у сплаті податків, зборів і платежів, а також у витратах на утримання і зберігання спільної земельної ділянки.

Разом з тим, оскільки у сторін цієї справи відсутній акт відводу спірної земельної ділянки, межові знаки на земельній ділянці не збереглися і межі спірної земельної ділянки із встановленням межових знаків у порядку, визначеному статтею 107 ЗК України, не відновлювалися, при тому, що у наявній технічній документації фактичний розмір земельної ділянки не відповідає розміру, зазначеному у рішенні Комишанської селищної ради про її надання, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову у цій частині у зв'язку з передчасністю заявлених позовних вимог про визначення порядку користування спірною земельною ділянкою.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина 1 статті 412 ЦПК України).

Згідно з частиною 3 статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про зміну рішення суду апеляційної інстанції шляхом доповнення резолютивної частини про виділення ОСОБА_2 55/100 частин будинку з надвірними будівлями та спорудами.

Вирішення питання про поновлення виконання оскаржуваних судових рішень

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2019 року зупинене виконання постанови Херсонського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 419 ЦПК України з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Зважаючи на висновки за результатами розгляду касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2, виконання оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції підлягає поновленню в частині, що не скасована та не змінена Верховним Судом.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

ПостановуХерсонського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року змінити, доповнивши її резолютивну частину такими висновками:

"Залишити у власності ОСОБА_2 колишні 55/100 частин будинку на АДРЕСА_1 згідно з другим варіантом висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 31 серпня 2018 року, а саме: у житловому будинку літ. "А", загальною площею 32,0 кв. м: кухня, площею 8,1 кв. м, житлове приміщення - 11,9 кв. м, коридори, площами 3,2 та 3,7 кв. м, санвузол - 0,8 кв. м, ванна - 4,3 кв. м. Надвірні будівлі і господарські споруди: котельня літ. "Б ", гараж літ. "В", сарай літ. "Г ", погребиця літ. "Д ", санвузол літ. "Ж ", навіс літ. "З", 1/2 частина водопроводу № 1, огорожа, хвіртка, ворота, № 2,3,4,1/2 частина воріт № 5,1/2 частина огорожі № 6, № І, ІІ - мостіння.

ОСОБА_2 провести роботи у житловому будинку з ізолювання приміщень відповідно до другого варіанту висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 31 серпня 2018 року № 31 та проекту перепланування житлового будинку від 25 травня 2018 року, складеного державним науково-дослідним і проектно-вишукувальним інститутом "НДІпроектреконструкція", а саме: 1) встановлення перегородки в прибудові - 0,4 куб. м; 2) штукатурка перегородок із однієї сторони у будинку і в прибудові - 11,2 кв. м; 3) демонтаж дверної коробки - 1 шт. ; 4) розбирання кам'яної кладки - 0,8 куб. м; 5) встановлення зовнішнього дверного блоку - 1 шт.".

В іншій частині рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 25 вересня 2012 року у нескасованій частині та постанову Херсонського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Херсонського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року у незміненій частині.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко