ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 202/5769/20

провадження № 61-5454 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_5 ;

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»;

третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2022 року у складі судді Бєсєди Г. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2023 року у складі колегії суддів: Канурної О. Д., Космачевської Т. В., Халаджи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовном до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2022 року замінено позивача ОСОБА_1 на його правонаступників - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5 у зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_1 .

Позовна заява мотивована тим, що 11 грудня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. був вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 2132, про звернення стягнення на нерухоме майно - будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який був переданий ОСОБА_1 в іпотеку банку. У виконавчому написі зазначено, що за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, пропонується задовольнити вимоги АТ КБ «ПриватБанк» шляхом перерахування банку коштів у розмірі заборгованості за кредитом у розмірі 455 013, 86 дол. США, заборгованості за відсотками у розмірі 92 671, 77 дол. США, комісії 31 569, 51 дол. США, пені на суму 42 877, 15 дол. США. У виконавчому написі вказано, що стягнення провадиться за 11 років 5 місяців та 7 днів, а саме: з 27 квітня 2007 року по 04 жовтня 2018 року.

Вказували, що на момент вчинення виконавчого напису нотаріусом в суді існував спір між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» щодо розміру заборгованості за кредитним договором та щодо самого існування заборгованості.

Зазначені обставини, на думку позивачів, підтверджують, що вказаний виконавчий напис вчинено на підставі документів, які не свідчать про безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років.

Також звертали увагу суду, що після направлення банком першої вимоги від 03 липня 2017 року були змінені умови кредитного договору, строк виконання зобов`язань вважався таким, що настав, і кредитодавець не мав права нараховувати проценти та інші платежі за кредитом після дати, вказаної у першій вимозі, та не мав права у подальшому висувати наступну вимогу про усунення порушення виконання зобов`язання з іншим, збільшеним розміром заборгованості.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивачі просили суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. 11 грудня 2018 року, зареєстрований за № 2132, яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - будівлю колишнього дитячого дошкільного закладу № 345, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, та яким запропоновано задовольнити вимоги АТ КБ «ПриватБанк» шляхом перерахування коштів на рахунок № НОМЕР_1 у розмірі: заборгованості за кредитом - 455 013, 86 дол. США, заборгованості за відсотками - 92 671, 77 дол. США, комісії 31 569, 51 дол. США, пені 42 877, 15 дол. США, що всього становить 622 132, 29 дол. США та за курсом НБУ станом на 04 жовтня 2018 року дорівнює 17 618 820, 67 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5 задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. 11 грудня 2018 року, зареєстрований за № 2132, яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - будівлю колишнього дитячого дошкільного закладу № 345, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, та яким запропоновано задовольнити вимоги АТ КБ «ПриватБанк» шляхом перерахування коштів на рахунок № НОМЕР_1 у розмірі 622 132, 29 дол. США, що за курсом НБУ станом на 04 жовтня 2018 року становить 17 618 820, 67 грн, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 455 013, 86 дол. США; заборгованість за відсотками у розмірі 92 671, 77 дол. США; комісія у розмірі 31 569, 51 дол. США; пеня у розмірі 42 877, 15 дол. США.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суди виходили із того, що приватний нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, за рахунок яких запропоновано задовольнити вимоги АТ КБ «ПриватБанк» за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, що є достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказує, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14, постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 307/1580/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 202/5769/20 із Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про задоволення позову, не врахували, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не перевіряє безспірність заборгованості, не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів з урахуванням положень Переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку.

Вказує, що банком було надано нотаріусу договір іпотеки, письмову вимогу про усунення порушень за кредитним договором, докази її направлення, виписку з рахунку боржника з відповідними даними. Оскільки нотаріус не перевіряє безспірності заборгованості, то, на думку заявника, посилання позивачів на наявність судового спору під час видачі виконавчого напису нотаріусу, є безпідставними.

Зауважує, що право вимоги у кредитора виникло з 29 січня 2017 року - після несплати чергового платежу, отже, виконавчий напис від 11 грудня 2018 року вчинено приватним нотаріусом у межах трирічного строку.

Також звертав увагу, що суди дійшли помилкового висновку про те, що письмовою вимогою від 03 липня 2017 року банк змінив строк виконання зобов`язання, оскільки це була вимога про усунення порушень за кредитним договором від 27 квітня 2007 року № DNDVGK00000146, а не про дострокове повернення кредиту та зміну строку виконання зобов`язання.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2023 року представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах; судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Просив касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та АТ КБ «ПриватБанк», був укладений кредитний договір № DNDVGK00000146 (а. с. 20-24, т.1).

Відповідно до пункту 7.1. кредитного договору від 27 квітня 2007 року банк зобов`язується надати ОСОБА_1 кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 27 квітня 2007 року по 27 квітня 2027 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 827 197 дол. США, на наступні цілі: 751 655 дол. США на купівлю нерухомості та будівництво, а також сплату страхових платежів в сумі 75 542 дол. США, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0, 98 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0, 20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 даного договору.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 27 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною А. В. та зареєстрований в реєстрі за № 993, за умовами якого ОСОБА_1 передав банку в іпотеку нерухоме майно - будівлю колишнього дитячого дошкільного закладу № 345, літ. А-2, загальною площею 3069, 5 кв. м, ганки зі сходами а, а1, а2, ганки літ. а3, а4, а5,а6, а7, а8, навіс Б (тим час.), огорожу № 3, мостіння І, ІІ, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . На вказане майно нотаріусом було накладено обтяження щодо заборони його відчуження за реєстраційним номером обтяження 4885908 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та здійснена реєстрація у Державному реєстрі іпотек за реєстраційним номером 11231481 на вищезазначене нежитлове приміщення (16-19, т. 1).

11 грудня 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. із заявою, в якій заявник просив вчинити виконавчий напис на копії договору іпотеки № DNDVGK00000416 від 27 квітня 2007 року в рахунок погашення заборгованості позичальника за кредитним договором від 27 квітня 2007 року.

11 грудня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. був вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 2132, яким було запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - будівлю колишнього дитячого дошкільного закладу № 345 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 15, т. 1).

У виконавчому написі зазначено, що за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, пропонується задовольнити вимоги АТ КБ «ПриватБанк» шляхом перерахування банку коштів у розмірі: заборгованості за кредитом у сумі 455 013, 86 дол. США, заборгованості за відсотками у сумі 92 671, 77 дол. США, комісії 31 569, 51 дол. США, пені на суму 42 877, 15 дол. США.

На момент звернення АТ КБ «ПриватБанк» до приватного нотаріуса Бондар І. М. iз заявою про вчинення виконавчого напису та на момент вчинення приватним нотаріусом Бондар I. М. виконавчого напису в суді розглядався спір між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» щодо розміру заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2020 року у справі № 202/3490/18 у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Козіна А. В., ОСОБА_4 , про визнання пункту 7.1. кредитного договору від 27 квітня 2007 року № DNDVGK00000146 недійсним, визнання правовідношення за кредитним договором припиненим, визнання договору іпотеки припиненим - відмовлено.

Також судами встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» вже звертався до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. про вчинення виконавчого напису та 11 липня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 6611, яким запропоновано стягнути грошові кошти у сумі 2 953 000, 07 грн з ОСОБА_1 , які є його боргом за кредитним договором від 27 квітня 2007 року № DNDVGK00000146, укладеним з ПАТ КБ «ПриватБанк» (а. с. 35, т. 1).

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2018 року у справі № 200/471/18 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконними дії приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. щодо вчинення виконавчого напису за № 6611 від 11 липня 2017 року на користь ПАТ КБ «ПриватБанк». Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 11 липня 2017 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., зареєстрований в реєстрі за № 6611. При розгляді вказаної справи суд виходив з відсутності безспірності заборгованості за кредитним договором (а. с. 36-42, т. 1).

Встановлено, що виконавчий напис від 11 липня 2017 року та виконавчий напис від11 грудня 2018 року були вчинені нотаріусом на підставі різних вимог.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За змістом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису -це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів міститься у главі 14 Закону України «Про нотаріат» та главі 16 розділу ІІ Порядку.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку/

Порядок містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ).

Згідно з підпунктом 2.1. пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Підпунктами 3.2., 3.5. пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку.

У пунктах 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) зазначено, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172».

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису».

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18), від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19).

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати, а також бути безспірною заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Проте характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності (підпункт 2.3. пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15 16 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Водночас порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до підпункту 2.3. пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти стягненню на кошти боржника. Тому повідомлення боржника необхідно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Такий висновок у подібних правовідносинах зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05 липня 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» направило ОСОБА_1 цінним листом з описом вкладення письмову вимогу від 03 липня 2017 року про усунення порушень за кредитним договором від 27 квітня 2007 року № DNDVGK00000416, в якій зазначило, що банк, користуючись своїм правом на повернення кредиту за вимогою банку, вимагає від ОСОБА_1 виконання всіх боргових зобов`язань за кредитним договором та сплати суми боргу за кредитним договором, яка становить 487 969, 85 дол. США, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 455 014, 33 дол. США, заборгованість за процентами - 23 741, 85 дол. США, заборгованість з комісії - 7 516, 55 дол. США, заборгованість з пені - 1 697, 12 дол. США.

При цьому у вимозі банк повідомив, що термін повернення кредиту та сплати за кредитом вважаються такими, що настали, а кредит i плата за кредит- обов`язковими до повернення і сплати в повному обсязі протягом 5 календарних днів з дати відправлення письмової вимоги (а. с. 54, т. 3).

Підпунктом 2.3.3. (а) пункту 2.3. кредитного договору від 27 квітня 2007 року № DNDVGK00000416 сторони погодили, що банк на власний розсуд має право змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому, згідно статей 212 611 651 ЦК України щодо зобов`язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену в повідомленні дату. На цю дату позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати інші зобов`язання за договором.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.

За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Застосовуючи наведені норми права, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку частини другої статті 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, як шляхом пред`явлення досудової вимоги, так і судової.

Суди правильно виходили із того, що банк 05 липня 2017 року скористався своїм правом на звернення до позичальника з вимогою про досудове врегулювання спору, якою в зв`язку з простроченням кредиту вимагав достроково повернути кредит, сплатити нараховані проценти за користування ним і нараховані штрафи.

Відтак, АТ КБ «ПриватБанк», пред`явивши вказану досудову вимогу, втратило право нарахування передбачених кредитним договором процентів за кредитом.

Разом з тим, з розрахунку заборгованості за кредитним договором, наданого банком нотаріусу для підтвердження розміру кредитної заборгованості, убачається, що банком нараховано відсотки за період після пред`явлення досудової вимоги позичальнику з серпня 2017 року по жовтень 2018 року (а. с. 183-184, т. 1).

Отже, заборгованість за кредитним договором, яку запропоновано задовольнити оспорюваним виконавчим написом, не можна вважати безспірною.

Відтак, вирішуючи спір, на підставі належним чином оцінених доказів, суди дійшли загалом правильного висновку про те, що приватний нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконалася належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № справа № 727/4121/21 (провадження № 61-1236 св 22).

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович