Постанова

Іменем України

18 липня 2019 року

м. Київ

справа № 210/2236/15-ц

провадження № 61-33924св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач за первісним та відповідач за зустрічним позовами - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним, позивач за зустрічним позовами - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривий Ріг Дніпропетровської області від 09 листопада 2016 року у складі судді Чайкіної О. В. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В.П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спадкового майна та визнання права власності на

1/4 частину квартири, який в подальшому уточнила, пред`явивши позовні вимоги до ОСОБА_2 про припинення права власності та визнання права власності на 1/4 частину квартири.

В обґрунтування позову зазначала, що вона на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 квітня 2015 року є власником 3/4 частин двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Власником 1/4 частини цієї квартири на підставі договору дарування від 21 серпня 2015 року є ОСОБА_2 Договір дарування укладено між останньою та її матір`ю ОСОБА_3 .

Посилаючись на те, що частка відповідача в квартирі є незначною й виділу не підлягає, вона має намір проживати в квартирі, переїхавши з м. Нікополя, а спільне проживання в квартирі є неможливим, вона запропонувала

ОСОБА_2 компенсувати їй вартість її частки в квартирі.

Оскільки відповідач не погодилась на запропоновану компенсацію вартості її частки та припинення права власності на таку частку, ОСОБА_1 просила суд припинити право власності ОСОБА_2 на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 , визнати за нею право власності на вказану частку, виплативши ОСОБА_2 компенсацію вартості цієї частки у розмірі 30 938 грн 25 коп., які внесені на депозитний рахунок суду.

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням і вселення в квартиру, посилаючись на те, що ОСОБА_1 перешкоджає їй у користуванні належною їй 1/4 частиною в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривий Ріг Дніпропетровської області від 09 листопада 2016 рокувідмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності та визнання права власності на 1/4 частину квартири.

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації

України в Дніпропетровській області після набрання рішенням законної сили повернути ОСОБА_1 сплачені нею на депозитний рахунок суду кошти в сумі 30 938,25 грн.

Задоволено зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням і вселення в квартиру.

Усунено ОСОБА_2 перешкоди у користуванні 1/4 частиною квартири

АДРЕСА_2 , яка належить їй на праві приватної власності, та вселено ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_2 .

Вирішено питання щодо судового збору.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для його задоволення з огляду на те, що припинення права власності на 1/4 частину квартири, що належить відповідачу, завдасть істотної шкоди її інтересам, оскільки іншого житлового приміщення на праві власності вона не має.

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із доведеності факту створення ОСОБА_1 перешкод, у зв`язку з чим ОСОБА_2 як власник позбавлена права користування та розпорядження належною їй часткою в квартирі.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня

2017 року рішення Дзержинського районного суду м. Кривий Ріг Дніпропетровської області від 09 листопада 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вважав, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційні скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у травні 2017 року,

ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Дзержинського районного суду

м. Кривий Ріг Дніпропетровської області від 09 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2017 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Короткий зміст вимог відзиву (заперечення) на касаційну скаргу

У жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду

м. Кривий Ріг Дніпропетровської області від 09 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2017 року в яких заявник, вважаючи рішення судів першої й апеляційної інстанцій законними й обґрунтованими, просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Мотивуючи касаційну скаргу, ОСОБА_1 зазначає, що судами першої й апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, судом першої інстанції, з чим погодився й апеляційний суд, неповно з`ясовано обставини справи, не взято до уваги те, що і ОСОБА_3 і ОСОБА_2 забезпечені житлом. ОСОБА_3 , яка успадкувала 1/4 частину спірної квартири після смерті своєї матері ОСОБА_4 , та яка у подальшому подарувала належну їй 1/4 спірної квартири своїй дочці ОСОБА_2 , є власником частини (спільна сумісна власність подружжя) житлового будинку АДРЕСА_3 , право власності на який зареєстровано за її чоловіком та в якому вони з чоловіком проживають. ОСОБА_2 разом зі своїми неповнолітніми

дітьми зареєстрована у вказаному вище будинку, хоча фактично проживає з чоловіком та дітьми у квартирі

АДРЕСА_4 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 .

Також ОСОБА_1 вказує, що судами було неправильно застосовано положення статті 365 ЦК України. Вважає, що у зв`язку із задоволенням її вимог права ОСОБА_2 не будуть порушені, оскільки остання проживає з сім`єю у складі чотирьох осіб ( ОСОБА_2 , її чоловік та двоє дітей) в ізольованій двокімнатній квартирі, яка належить на праві власності її матері, а її вселення разом із сім`єю на 1/4 частину спірної квартири (площа 1/4 частини складає 6,99 кв. м) фактично неможливе, а отже не вирішить її житлових проблем.

Крім того зазначає, що вона ніколи не чинила ОСОБА_2 перешкод у користуванні 1/4 частиною квартири

АДРЕСА_2 , оскільки остання ніколи не виявляла цікавості до зазначеного об`єкта нерухомості, не намагалася вселитись до квартири.

Доводи особи, яка подала відзив (заперечення) на касаційну скаргу

Обґрунтовуючи заперечення на касаційну скаргу, ОСОБА_2 зазначає, що посилання ОСОБА_1 в касаційні скарзі на обставини життя ОСОБА_3 , на належність останній на праві власності нерухомого майна не може братись судами до уваги, оскільки ОСОБА_3 не була стороною у справі під час розгляду справи по суті, а правомірність набуття нею, ОСОБА_2 , у власність 1/4 частини квартири

АДРЕСА_2

ОСОБА_1 не оспорювалась.

Вказувала, що припинення її права власності на 1/4 частину у спірній квартирі призведе до обмеження її цивільних прав, як то переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності.

Також зазначає, що ОСОБА_1 у спірній квартирі не проживає, має інше постійне місце проживання у м. Нікополі Дніпропетровської області та вважає, що остання не має реального наміру змінити місце проживання.

ОСОБА_1 чинить їй перешкоди у користуванні належною їй часткою у

спірній квартирі, не надає ключі від квартири, заперечує проти користування нею житловим приміщенням, що знайшло підтвердження під час розгляду справи.

Вважає постановлені у справі судові рішення законними й обґрунтованими та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу

№ 210/2236/15-ц із Дзержинського районного суду м. Кривий Ріг Дніпропетровської області.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

02 червня 2018 року справу № 210/2236/15-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року справу № 210/2236/15-ц призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю .

Фактичні обставини справи

У справі встановлено, що сторони у справі є співвласниками квартири

АДРЕСА_2 , при цьому позивач ОСОБА_1 є власником 3/4 частин цієї квартири відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом

від 02 квітня 2015 року після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відповідач ОСОБА_2 - 1/4 частини зазначеної квартири на підставі договору дарування від 21 серпня 2015 року, укладеного між нею та ОСОБА_3 , яка в свою чергу набула права власності на 1/4 вказаної квартири у порядку спадкування за законом після смерті матері

ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З 07 травня 2015 року ОСОБА_1 зареєструвала місце проживання у спірній квартирі.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно із положеннями частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Аналогічна за змістом норма міститься в статті 321 ЦК України.

Частиною першою статті 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких, суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні, а саме: частка є незначною і не може бути виділена у натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що припинення права особи на частку в спільному майні поза її волею за рішенням суду на підставі позову інших співвласників (співвласника) можливе за наявності хоча б однієї з чотирьох передбачених частиною першою статті 365 ЦК України підстав, проте таке припинення в усякому випадку не повинно завдати істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї, і за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

При цьому, висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 в якості підстав для припинення права ОСОБА_2 на частку у праві спільної часткової власності на нерухоме майно - квартиру

АДРЕСА_2 , вказала, що частка відповідача є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування майном є неможливим.

У зв`язку з пред`явленням позову про припинення права власності, позивач виконала умову щодо попереднього внесення на депозитний рахунок суду компенсації вартості частки у квартирі, що належить відповідачу, перерахувавши 30 938,25 грн на депозитний рахунок суду.

Слід зазначити, що доводи ОСОБА_1 про неможливість виділу в натурі належної ОСОБА_2 1/4 частини спірної двокімнатної квартири та неможливість спільного користування квартирою є обґрунтованими, однак відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК України, частини першої статті 60 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої й апеляційної інстанцій, позивач не надала суду доказів того, що припинення права відповідача ОСОБА_2 на її частку не завдасть істотної шкоди її інтересам як співвласника та членам сім`ї останньої.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи й не спростовано позивачем, відповідач ОСОБА_2 не має іншого житла, крім 1/4 частки у квартирі

АДРЕСА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта

від 25 жовтня 2016 року.

Натомість, ОСОБА_1 крім 3/4 частки у спірній квартирі, має у приватній власності інше житло в м. Нікополі Дніпропетровської області.

Встановивши, що відповідач ОСОБА_2 іншого житла, крім спірної квартири не має, а компенсація вартості належної їй на праві власності частки в ній є незначною, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що припинення права власності ОСОБА_2 на 1/4 частку квартири завдасть істотної шкоди її інтересам як співвласника.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 правильності висновків судів не спростовують, оскільки сама по собі наявність однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови встановлення, що припинення права власності відповідача на частку у спільному майні може завдати істотної шкоди її інтересам як співвласника та членам його сім`ї, не може бути підставою для задоволення позову.

При цьому, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про наявність у ОСОБА_2 іншого місця проживання не можуть свідчити про відсутність завдання істотної шкоди інтересам відповідача у випадку припиненням її права власності на частку у спірній квартирі з огляду на те, що іншого житла, яке належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, остання не має.

Доводи ж відповідача про неврахування судом при розгляді справи дій ОСОБА_3 , яка з метою унеможливлення припинення права власності оформила 1/4 частину успадкованого майна на своє ім`я й відразу ж подарувала таке майно своїй доньці - ОСОБА_2 , судом касаційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки не стосуються предмета розгляду даної справи. До того ж аналогічні доводи викладались ОСОБА_1 в апеляційній скарзі.

З висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення в квартиру, також слід погодитись з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частинами першої - третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 зазначила, що

ОСОБА_1 , отримавши у спадок 3/4 частки спірної квартири зареєструвала своє місце проживання в ній, однак в спірній квартирі не проживає, ключів не надає, у зв`язку з чим ОСОБА_2 позбавлена можливості користуватися належною їй часткою в спірній квартирі.

Такі доводи ОСОБА_1 під час розгляду справи спростовані не були.

Крім того актом від 06 липня 2016 року, завіреним ТОВ «СІТІ-СЕРВІС-КР», мешканцями будинку АДРЕСА_6 підтверджено факт непроживання ОСОБА_7 в квартирі № 50 вказаного будинку.

Отже, встановивши порушення права ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано ухвалив рішення про задоволення зустрічного позову, що відповідає положенням статті 391 ЦК України.

Наведені ОСОБА_1 у касаційній скарзі доводи щодо неправомірного задоволення зустрічних позовних вимог зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи в цій частині та тлумачення норм матеріального і процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки вказаними судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК Українисуд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням вказаного вище, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки такі рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривий Ріг Дніпропетровської області від 09 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийС. Ю. Бурлаков Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко