Постанова

Іменем України

18 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 607/1825/15

провадження № 61-2642св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Сенс Банк» (попередня назва АТ «Альфа-Банк»),

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області від 21 вересня 2022 року в складі судді Позняка В. М. та на постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2023 року в складі колегії суддів Костів О. З., Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», яке змінило назву на АТ «Сенс Банк», звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 26 березня 2008 року АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 уклали договір кредиту № 770/42-41-08, відповідно до якого банк надав позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання у розмірі 400 000 грн зі сплатою 13.25% річних. У пункті 4.5. кредитного договору сторони визначили, що у разі невиконання позичальником обов`язків протягом більше 90 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі та сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту кредитор та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки від 26 березня 2008 року, згідно з яким іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання позичальником основного зобов`язання земельну ділянку площею 0,25 га (землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд), кадастровий номер 6125282400:02:0010590, яка розташована в с. Дичків Тернопільського району Тернопільської області та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Також для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором АКБ «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договори поруки № 770/43-143-08, за умовами яких ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зобов`язалися перед банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_2 зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, передбаченому договором кредиту.

08 серпня 2008 року АКБ «Укрсоцбанк» та позичальник уклади додаткову угоду, згідно з якою змінили валюту кредитування, відсоткову ставку та термін повернення кредиту.

У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору у ОСОБА_2 виникла кредитна заборгованість у розмірі 70 709,20 дол. США.

09 грудня 2014 року банк направив ОСОБА_1 , ОСОБА_2 письмову вимогу № 08/206-298/30560 про усунення протягом 30 календарних днів порушень вимог кредитного договору та необхідність погашення заборгованості, яка залишилась без реагування.

Станом на 12 січня 2015 року загальна сума заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «Укрсоцбанк» становить 2 621 934,73 грн, що в еквіваленті складає 166 476,41 дол. США, яка складається:

1 371 852,81 грн тіло кредиту;

1 013 057,67 грн відсотки за користування кредитом;

237 024,25 грн пеня за несвоєчасне повернення кредиту та нарахованих відсотків.

У зв`язку з наведеним ПАТ «Укрсоцбанк» просило ухвалити рішення, яким в рахунок погашення боргу за договором кредиту №№ 770/42-41-08 від 26 березня 2008 року в розмірі 2 621 934,73 грн, що в еквіваленті складає 166 476,41 дол. США, звернути стягнення на земельну ділянку загальною площею 0,25 га, землі житлової та громадської забудови (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд), кадастровий номер 6125282400:02:0010590, яка розташована в с. Дичків Тернопільського району Тернопільської області, шляхом продажу цього об`єкта нерухомого майна на прилюдних торгах в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною 2 621 934,73 грн.

Ухвалою від 23 грудня 2021 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області залучив до участі у справі АТ «Альфа-банк» як правонаступника АТ «Укрсоцбанк».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 21 вересня 2022 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області відмовив у задоволенні позову АТ «Альфа-банк». Постановою від 10 січня 2023 року Тернопільський апеляційний суд апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» залишив без задоволення; рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 вересня 2022 року залишив без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором у позивача на підставі частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом із тим суди зазначили, що АКБ «Укрсоцбанк» скористався своїм правом на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором № 770/42-41-08 від 26 березня 2008 року, направивши 28 січня 2010 року на підставі статті 1050 ЦК України та пункту 4.5 договору кредиту позов до третейського суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , який рішенням третейського суду від 16 листопада 2011 року в справі № 121/10 задоволено. Ця обставина за висновками судів попередніх інстанцій свідчить, що банк змінив строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором позичальника з 15 березня 2033 року на 25 березня 2010 року (плюс 90 днів з моменту пред`явлення позову).

Суд першої інстанції встановив, що з березня 2010 року в ПАТ «Укрсоцбанк» розпочався строк для пред`явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач звернувся з указаним позовом лише 03 лютого 2015 року, тобто, з пропуском позовної давності, яка передбачена статтею 257 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції відхилив посилання банку на те, що мало місце переривання перебігу позовної давності у червні 2012 року, адже банк належних та допустимих доказів на переривання строку позовної давності не надав. Зазначення у розрахунку заборгованості про внесення відсотків на погашення кредитної заборгованості у червні 2012 року не свідчить про те, що такі дії здійснив боржник або за його згодою чи дорученням уповноважена на це особа. Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.

Аргументи учасників справи

У лютому 2023 року АТ «Сенс Банк» (нове найменування АТ «Альфа Банк») подало до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просило їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

на підтвердження факту переривання строку позовної давності банк надав розрахунок вимог банку у зв`язку із неповерненням ОСОБА_2 кредитної заборгованості за кредитним договором, в якому відображено платежі щодо погашення заборгованості в червні 2012 року. Таким чином, часткова сплата боржником або за його згоди іншою особою основного боргу є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу та перериває строки позовної давності;

відмовивши у задоволенні позовних вимог повністю за наявними в матеріалах справи доказами заборгованості, суд першої інстанції не вирішив спір по суті. Судом першої інстанції залишено поза увагою, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є чітким, зрозумілим, узгоджується з умовами кредитного договору і має бути прийнятий судом як належний і достовірний доказ. Відповідачка, заначивши про те, що вона будь-яких платежів на погашення боргу не проводила, жодних доказів на підтвердження цих обставин суду не надала;

суд апеляційної інстанції відхилив клопотання представника банку про перевірку розрахунку заборгованості долученими до апеляційної скарги виписками по рахунку як первинними бухгалтерськими документами. З метою повного та всебічного розгляду справи позивач надав апеляційному суду заяву від 30 серпня 2021 року ОСОБА_2 з проханням до банку щодо врегулювання боргу. Вказана дія свідчить про визнання боржником боргу та про відсутність підстав для застосування до цих правовідносин перебігу позовної давності;

наявність рішення третейського суду про стягнення заборгованості не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому позивач має право на задоволення заявлених позовних вимог в межах стягнутої суми. З урахуванням наявності у позивача права на звернення з відповідним позовом, а також того, що згідно з наданим банком розрахунком заборгованості останній платіж боржник провела 07 червня 2012 року на суму 247 дол. США, звернувшись з позовом у січні 2015 року, в межах трьох років від останнього платежу, банк не пропустив строк позовної давності;

рішення третейського суду від 16 листопада 2011 року в справі № 121/10 наразі оскаржується боржником, а тому вимога за таким рішенням юридичної сили не має, оскільки відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України рішення третейського суду не є відповідним рішенням суду, за яким можна проводити стягнення заборгованості. Рішення третейського суду від 16 листопада 2011 року в справі № 121/10 на виконанні не перебуває, жодних стягнень за ним не проводилося, заборгованість боржником не погашена, а тому банк мав право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

07 вересня 2023 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу АТ «Сенс Банк», у якому її представник адвокат Панченко Д. В. просить касаційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень. Вказує, що аргументи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Рух справи

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 27 лютого 2023 року касаційну скаргу АТ «Сенс Банк» передано на розгляд судді-доповідачеві Антоненко Н. О.

Ухвалою від 28 березня 2023 року Верховний Суд касаційну скаргу АТ «Альфа-Банк») в частині посилання на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження повернув особі, яка її подала; відкривкасаційне провадження за касаційною скаргою; витребував з районного суду справу № 607/1825/15; надав учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

11 травня 2023 року матеріали справи № 607/1825/15 надійшли до Верховного Суду та передані судді-доповідачеві Антоненко Н. О.

Межі та підстави касаційного перегляду

При перегляді в касаційному порядку судових рішень, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

В ухвалі від 28 березня 2023 року Верховний Суд зазначив, що касаційна скарга містить підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 26 травня 2020 року в справі № 638/13683/15-ц, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, від 24 липня 2019 року в справі № 369/6601/15-ц, від 27 березня 2019 року в справі № 520/17304/15-ц, від 08 липня 2020 року в справі № 464/4985/15-ц, від 06 березня 2019 року в справі 3 203/4947/15-ц, від 08 липня 2020 року в справі № 754/17518/15-ц, від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17, від 14 липня 2020 року в справі № 367/4970/13-ц, від 14 січня 2020 року в справі № 908/1506/17.

Аналіз змісту та доводів касаційної скарги дає підстави для висновку, що судові рішення оскаржуються в касаційному порядку лише в частині правильності застосування судами норм матеріального права про позовну давність. Питання доведеності та обґрунтованості позовних вимог колегія суддів не аналізує, оскільки відповідачі судові рішення в касаційному порядку не оскаржили.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 26 березня 2008 року АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_2 уклали договір споживчого кредиту № 770/42-41-08, відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання у сумі 400 000 грн зі сплатою 13,25% річних. Відповідно до пункту 4.5 договору в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8, протягом більше 90 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі та сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки від 26 березня 2008 року, згідно з яким іпотекодавець передав в іпотеку банку в якості забезпечення виконання позичальником основного зобов`язання земельну ділянку площею 0,25 га (землі житлової та громадської забудови для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд), кадастровий номер 6125282400:02:0010590, яка розташована у с. Дичків Тернопільського р-ну Тернопільської області.

Також для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договори поруки № 770/43-143-08 від 26 березня 2008 року, за умовами яких ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зобов`язалися перед банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_2 зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу) у розмірі, в строки та в порядку, передбаченому договором кредиту.

08 серпня 2008 року АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_2 уклали додаткову угоду № 1 до договору кредиту № 770/42-41-08 від 26 березня 2008 року, згідно з умовами якої сторони замінили валюту зобов`язання з національної валюти України шляхом переведення у долари США. Станом на дату укладення додаткової угоди заборгованість позичальника за кредитом згідно договору кредиту становить 399 994,57 грн (пункт 1). Внаслідок перерахунку заборгованості, який здійснено за курсом 459 грн за 100 дол. США, максимальний ліміт заборгованості позичальника за кредитом згідно з договором кредиту становить 87 145 дол. США (пункт 1.1). З дня укладення цієї угоди нарахування відсотків за користування кредитними коштами здійснюється за ставкою 13,5 % річних.

У зв`язку зі зміною умов основного зобов`язання щодо заміни валюти кредитування 08 серпня 2008 року АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали договір про внесення змін до іпотечного договору, відповідно до умов якого іпотекою забезпечується повернення кредиту у сумі 87 145 дол. США у строк до 15 березня 2033 року.

08 серпня 2008 року АКБ «Укрсоцбанк» та поручителі уклали додаткові угоди до договорів поруки 26 березня 2008 року № 770/43-143-08, згідно з умовами яких порукою забезпечується повернення кредиту в розмірі 87 145 дол. США у строк до 15 березня 2033 року, сплата відсотків за користування кредитом у розмірі 13,5 % річних. Інші умови договору поруки залишаються незмінними (пункт 3 додаткової угоди).

Відповідно до квитанції № kr06310 від 08 серпня 2008 року ОСОБА_2 сплатила 401 772,32 грн, призначення платежу - погашення кредиту 399 994,57 гри та відсотків у розмірі 17 77,75 грн, отримувач - Тернопільська обласна філія АКІБ «Укрсоцбанк». У квитанції наявний напис: «ви повністю погасили заборгованість. Завдяки вашій позитивній кредитній історії ви стали учасником програми лояльності нашого банку і можете скористатися пільгами при наступному кредитуванні».

28 січня 2010 року банк звернувся в Третейський суд при асоціації українських банків до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в якому просив стягнути з відповідачів як солідарних боржників заборгованість за кредитним договором № 770/42-41-08 від 26 березня 2008 року у розмірі 97 432,68 дол. США, що становить 776 148,72 грн та 1 498,75 грн пені.

Постійно діючий Третейський суд при асоціації Українських банків рішенням від 16 листопада 2011 року стягнув солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 заборгованість за договором кредиту в розмірі 776 148,72 грн.

09 грудня 2014 року банк на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 направив письмову вимогу № 08/206-298/30560 про усунення протягом 30 (тридцяти) календарних днів порушень умов кредитного договору, а саме необхідності погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 139 145,20 дол. США.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_2 подала заяву про застосування наслідків пропуску позовної даності.

Позиція Верховного Суду

У справі, що переглядається, встановивши обґрунтованість пред`явлених банком позовних вимог та наявність порушеного права позивача, суди відмовили в задоволенні позову з посиланням на пропуск банком позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачкою.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зробила висновок, що: «за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу)».

У постанові від 27 липня 2023 року в справі № 607/7459/20 (провадження № 61-7053св23) Верховний Суд вказав, що: «згідно з пунктом 3.3.7 договору кредиту позичальник зобов`язаний сплачувати проценти за використання кредитом в порядку, визначеному пунктами 2.4, 2.5 цього договору. У пунктах 2.4, 2.5 договору кредиту сторони визначили, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту за фактичну кількість днів у періоді (28-29-30-31/360) щомісячно до 10 числа місяця, при розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту. У разі наявності простроченої заборгованості за кредитом та несплачених процентів за його використання погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється в наступній черговості: прострочена заборгованість за нарахованими процентами; прострочена заборгованість за кредитом; строкова заборгованість за нарахованими процентами; строкова заборгованість за кредитом; пеня за порушення строків повернення кредиту та процентів; інші штрафні санкції. Згідно з пунктом 4.5 договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.6, 3.3.7 цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення. Таких висновків, здійснивши тлумачення аналогічних за змістом пунктів договорів кредиту, дійшов Верховний Суд у постановах від 03 квітня 2019 року у справі № 640/7146/16-ц (провадження № 61-18880св18), від 14 серпня 2019 року у справі № 523/1507/16-ц (провадження № 61-10534св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 752/7707/15-ц (провадження № 61-12658св18) та від 09 грудня 2020 року у справі № 760/18026/14-ц (провадження № 61-37386св18)».

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України).

Тлумачення частини першої статті 261 ЦК України дозволяє стверджувати, що початок перебігу позовної давності пов`язується з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).

У постанові від 11 травня 2023 року в справі № 359/5535/17 (провадження № 61-2858св23) Верховний Суд зазначив, що «за змістом частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні умов правочину. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України. У разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14, провадження № 61-11сво17).

Згідно з пунктом 4.5 договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше, ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції.

Відповідно до пункту 7.4 кредитного договору, у разі настання обставин, визначених пунктами 2.6.3, 3.2.3, 4.4, 4.5, 5.4 цього договору, строк користування кредитом вважається таким, що сплив та, відповідно, позичальник зобов`язаний повернути кредит, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом, нараховані пені та штрафи.

Системне тлумачення пунктів 4.5, 7.4 кредитного договору, укладеного між сторонами, дає підстави для висновку, що у разі невиконання позичальником обов`язків щодо своєчасної сплати кредиту, відсотків за фактичний час користування кредитом, нарахованої пені та штрафів протягом більше, ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, а позичальник зобов`язаний повернути кредит достроково.

Встановивши, що позивач звернувся 25 січня 2010 року до третейського суду з позовом про повернення заборгованості за кредитним договором з підстав, визначених пунктом 4.5. кредитного договору, суди зробили правильний висновок про сплив строку кредитування 25 березня 2010 року та обґрунтовано застосували до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності

У касаційній скарзі АТ «Сенс Банк» посилається на те, що внаслідок сплати ОСОБА_2 відсотків за кредитним договором до 07 червня 2012 року відбувалося переривання позовної давності, а отже наявні підстави вважати, що позивач, звернувшись з позовом у лютому 2015 року, не пропустив позовну давність.

Колегія суддів відхиляє такі доводи касаційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, третьої-четвертої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належали, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 161/20278/14 зроблений висновок, що «вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення. Часткове погашення заборгованості позичальником не може вважатися підставою для переривання строку позовної давності, якщо платежі у рахунок погашення заборгованості були здійснені під час примусового виконання судового рішення, що не може свідчити про добровільне визнання позичальником свого боргу».

Суди встановили, що відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості на погашення відсотків за користування кредитними коштами сплачувалися кошти до 07 червня 2012 року. При цьому суди зазначили, що розрахунок заборгованості від 12 січня 2015 року, в якому відображені платежі позивача, не є належним, допустимим та достатнім доказом, який би свідчив про переривання строку позовної давності. Вказаний розрахунок створений односторонньо працівниками позивача, не є первинним бухгалтерським документом, не містить відомості про особу платника, зокрема, чи це є боржник, чи за його дорученням і з його згоди цей платіж вчинила інша особа, яке призначення платежу, чи ці платежі здійснено шляхом списання, чи іншим чином. У зв`язку з чим суди зробили правильний висновок про те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за відсутності доказів надання позичальником згоди або доручення на вчинення цих дій не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності.

Інші доводи касаційної скарги були предметом апеляційного перегляду та спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

У зв`язку з необхідністю врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 11 травня 2023 року в справі № 359/5535/17 (провадження № 61-2858св23), наявні підстави для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням вимог матеріального й процесуального права, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.

Рішення Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області від 21 вересня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук