Постанова

Іменем України

19 січня 2023 року

м. Київ

справа № 757/57789/20-ц

провадження № 61-7017св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк»,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Ольга Вікторівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Приходько Юрій Михайлович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року у складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Гуля В. В., Мельника Я. С.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Ольга Вікторівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Приходько Юрій Михайлович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у грудні 2020 року звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк»), в якому просив визнати таким, що не підлягає виконанню, вчинений 28 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 2690, виконавчий напис про звернення стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 28 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. вчинений виконавчий напис № 2690, яким запропоновано в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0953/82/72019 від 08 серпня 2008 року, укладеним між ОСОБА_2 та АТ «Райффайзен Банк» звернути стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк».

Будинок є предметом договору іпотеки від 20 серпня 2008 року і належить йому на праві власності.

На підставі виконавчого напису нотаріуса приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області 15 жовтня 2020 року відкрито виконавче провадження № 63310195.

Вважає, що виконавчий напис вчинений з грубим порушенням норм чинного законодавства, нотаріус не переконався у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом та не перевірив наявність документів, що підтверджують безспірність заборгованості, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Крім того, у провадженні Носівського районного суду Чернігівської області знаходиться цивільна справа № 741/1233/15 за позовом АТ «Райффайзен Банк» до нього, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості, провадження в якій зупинено до розгляду цивільної справи № 741/1070/16 за позовом ОСОБА_2 до АТ «Райффайзен Банк» про визнання недійсним кредитного договору, яка перебуває в провадженні Печерського районного суду м. Києва.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Печерський районний суд міста Києва рішенням від 17 січня 2022 року позов задовольнив.

Визнав таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 28 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 2690, про звернення стягнення на житловий будинок АДРЕСА_2 , та належить ОСОБА_1 на праві власності.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису не дотримано вимог щодо безспірності заборгованості позивача перед відповідачем, оскільки сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості позивача.

Київський апеляційний суд постановою від 29 червня 2022 року апеляційну скаргу Пасенчик Ю. А., яка діє від імені та в інтересах АТ «Райффайзен Банк» залишив без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, правильно застосував норми матеріального і процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

АТ «Райффайзен Банк» у липні 2022 року подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, від 04 квітня 2018 року у справі № 755/30334/14-ц, від 25 квітня 2018 року у справі № 311/4189/15-ц, від 03 травня 2018 року у справі № 274/5179/14-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 0417/12368/2012, від 18 серпня 2021 року у справ № 201/15310/16.

На переконання заявника допущені судами попередніх інстанцій призвели до неповноти встановлення фактичних обставин справи та неповноти дослідження доказів, що мають значення для правильного вирішення спору.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від ОСОБА_1 у вересні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що відповідачем не доведено безспірності суми заборгованості позивача, оскільки на час звернення до суду з цим позовом у провадженні Печерського районного суду міста Києва перебуває позов про визнання недійсним кредитного договору.

Відповідачем на порушення Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, (далі - Порядок)нотаріусу не було надано нотаріально посвідчений договір від 08 серпня 2008 року, оригінали документального підтвердження надсилання позивачу та позичальнику письмової вимоги про усунення порушень виконання зобов`язань та довідки фінансової установи про ненадходження платежу.

Судами попередніх інстанцій достовірно встановлено невідповідність заявлених позовних вимог 26 серпня 2015 року та виконавчого напису суми заборгованості, як передумов відсутності перебування її у статусі безспірної.

Касаційна скарга не містить належного обґрунтування та підстав порушення процесуальних прав відповідача.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 04 серпня 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Печерського районного суду міста Києва.

Справа № 757/57789/20-ц надійшла до Верховного Суду 17 серпня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. 28 вересня 2020 року вчинено виконавчий напис № 2690, яким запропоновано звернути стягнення на житловий будинок АДРЕСА_2 , на користь АТ «Райффайзен Банк».

Вказаний будинок є предметом договору іпотеки на підставі договору іпотеки від 20 серпня 2008 року і належить на праві власності ОСОБА_1

ОСОБА_1 є поручителем ОСОБА_2 за кредитним договором № 014/0953/82/72019 від 08 серпня 2008 року, укладеним між ОСОБА_2 та АТ «Райффайзен Банк».

На підставі виконавчого напису нотаріуса, приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області 15 жовтня 2020 року відкрито виконавче провадження № 63310195 щодо звернення стягнення на будинок.

Судами також встановлено, що в провадженні Носівського районного суду Чернігівської області перебуває цивільна справа № 741/1233/15 за позовом АТ «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості.

Провадження зупинено до розгляду іншої цивільної справи № 741/1070/16 за позовом ОСОБА_2 до АТ «Райффайзен Банк» про визнання недійсним кредитного договору, яка перебуває в провадженні Печерського районного суду міста Києва і станом на день розгляду цієї справи не розглянута.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За загальним правилом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15 16 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Можливість звернення стягнення на предмет іпотеки передбачена як загальним Законом України «Про нотаріат», так і спеціальним Законом України «Про іпотеку».

При цьому стаття 33 Закону України «Про іпотеку» передбачала, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частинами першою, другою статті 35 цього Закону визначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Водночас порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Суди попередніх інстанцій встановили, що предметом спірного виконавчого напису, вчиненого 28 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В., є звернення стягнення на житловий будинок АДРЕСА_2 , на користь АТ «Райффайзен Банк», який є предметом договору іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0953/82/72019 від 08 серпня 2008 року, укладеним між ОСОБА_2 та АТ «Райффайзен Банк».

За змістом виконавчого напису загальна сума заборгованості позичальника за кредитним договором станом на 03 серпня 2020 року становить 27 738,43 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на дату розрахунку становить 767 794,19 грн, з яких: 15 357,80 доларів США, що за курсом НБУ станом на дату розрахунку становить 425 100,83 грн - заборгованість за кредитом; 12 380,63 доларів США, що за курсом НБУ станом на дату розрахунку становить 342 693,36 грн - заборгованість за відсотками стягнення здійснюється за період з 04 серпня 2017 року до 03 серпня 2020 року.

У серпні 2015 року АТ «Райффайзен Банк» зверталося до Носівського районного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про дострокове стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором № 014/0953/82/72019 від 08 серпня 2008 року. Згідно з позовною заявою АТ «Райффайзен Банк» просило достроково стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором станом на 10 серпня 2015 року в загальному розмірі 21 245,80 доларів США, з яких: 15 357,80 доларів США - заборгованість за кредитом; 1 401,13 доларів США - заборгованість зі сплати відсотків; 4 486,87 доларів США - пеня.

Ухвалою Носівського районного суду Чернігівської області від 03 вересня 2015 року відкрито провадження у справі № 741/1233/15 за позовом АТ «Райффайзен Банк» про стягнення заборгованості.

Провадження у вказаній справі зупинено до розгляду цивільної справи № 741/1070/16 за позовом ОСОБА_2 до АТ «Райффайзен Банк» про визнання недійсним кредитного договору, яка перебуває в провадженні Печерського районного суду міста Києва і станом на день розгляду цієї справи судом першої інстанції не розглянута.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц перевіряючи застосування судами норм права у правовідносинах щодо визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню, аналізуючи порядок встановлення судами попередніх інстанцій обставин стосовно наявності чи відсутності безспірної заборгованості, зауважила, що вирішуючи питання правомірності вчинення виконавчого напису у розумінні статті 88 Закону України «Про нотаріат» слід враховувати, що наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису.

Таким чином, вирішуючи питання щодо правомірності вчиненого виконавчого напису, суди попередніх інстанцій повинні встановити факт безспірності заборгованості за кредитним договором та врахувати, що наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення заборгованості не спростовує висновок про безспірність заборгованості та не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису.

Водночас у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили наявність спору за позовом боржника до кредитора про визнання кредитного договору недійсним, що свідчить про незгоду боржника з наявністю заборгованості, внаслідок чого суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що такі обставини спростовують безспірність заборгованості.

Вищенаведене також спростовує посилання касаційної скарги стосовно неврахування судами попередніх інстанції правового висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц щодо способу встановлення факту безспірності заборгованості.

Також те, що заборгованість не є безспірною свідчить про те, що банк на час вчинення виконавчого напису нарахував проценти в більшому розмірі вже після подання в серпні 2015 року позову про дострокове стягнення кредитної заборгованості, яка складається, зокрема з процентів.

За таких обставин, встановивши те, що станом на час вчинення виконавчого напису у суді був наявний спір за позовом боржника до кредитора про визнання недійсним кредитного договору, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про порушення приватним нотаріусом порядку вчинення нотаріальної дії внаслідок вчинення виконавчого напису за наявності спору щодо заборгованості.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про неврахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18. Аналогічні висновки на переконання заявника викладені в постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 755/30334/14-ц, від 25 квітня 2018 року у справі № 311/4189/15-ц, від 03 травня 2018 року у справі № 274/5179/14-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 0417/12368/2012.

Так у вищевказаних справах суди аналізували правовідносини за позовами кредитора до боржника про стягнення заборгованості. За результатами касаційного перегляду справи суд касаційної інстанції надавав правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо норм законодавства, якими регламентовано порядок стягнення заборгованості кредитором у судовому порядку, порядок нарахування відсотків за користування кредитними коштами. Таким чином вказані правовідносини не є подібними справі, яка переглядається.

Доводи касаційної скарги стосовно врахування під час касаційного перегляду справи правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16, суд касаційної інстанції також відхиляє.

У вищевказаній постанові суд касаційної інстанції виклав правовий висновок щодо порядку застосування позовної давності у відносинах про звернення стягнення на предмет іпотеки, та зазначив ту особливість, що вчинення виконавчого напису не перериває строку позовної давності.

Застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.

З оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій не вирішувалося питання про застосування позовної давності, відповідне клопотання відповідачем не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права у відповідності до усталеної правозастосовчої практики щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, водночас доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо вчинення оспорюваного виконавчого напису з порушенням вимог закону та зводяться до переоцінки доказів у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров