Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 615/1364/16-ц

провадження № 61-6575св19

головуючого -Ступак О. В. (суддя-доповідач), суддів:Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Валківському та Коломацькому районах Головного територіального управління юстиції в Харківській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Сащенко І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя.

Позивач просила суд провести розподіл спільного майна подружжя, придбаного за час перебування у шлюбі, за правилами статей 69, 60, 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України) таким чином: за нею визнати право власності на житловий будинок, загальною площею 66,9 кв. м, із господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку, розміром 0,25 га, кадастровий № 6321287502:00:001:0017, надану для будівництва та обслуговування цього житлового будинку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; за відповідачем визнати право власності на рухоме майно загальною вартістю 24 000,00 грн, а саме: шафу-стінку, відеомагнітофон, музичний центр «Sony», кухонну стінку, холодильник «Донбас», ліжко півторамістне металеве, ванну, бойлер, телевізор «Берізка», газову плиту, стінку «Шкільний куточок», пластикові вікна 7 шт., паливний котел з автоматом «КСТ-16», посуд, пральну машинку «Ріга-8»; скасувати арешт, накладений постановою Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Валківському та Коломацькому районах Головного територіального управління юстиції у Харківській області у межах виконавчого провадження від 05 травня 2016 року № 51015743 на земельну ділянку розміром 0,25 га, кадастровий № 6321287502:00:001:0017, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, та на житловий будинок загальною площею 66,9 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач вважала, що її частка у спільному майні подружжя, яка розподіляється, повинна бути збільшена за рахунок стягнення коштів на підставі статті 194 СК України, оскільки відповідач має значну заборгованість з виконання рішення суду про стягнення на її користь аліментів на утримання сина-інваліда 1-ї групи ОСОБА_4 , починаючи із 21 грудня 2004 року до повноліття дитини; не виконує зобов`язання за усною домовленістю із добровільної сплати аліментів на утримання сина-інваліда після досягнення ним повноліття. Зазначені обставини мають суттєве значення, оскільки вона весь свій час приділяє догляду за дитиною через його хворобу, тому не має можливості працювати та матеріально забезпечувати себе і сина, у зв`язку з чим має право на аліменти відповідно до статей 198, 200, 201, 182, 183 СК України, але на прохання відповідача не зверталася до суду з відповідним позовом, оскільки останній зобов`язався добровільно сплачувати аліменти на утримання дитини, але своїх зобов`язань не виконав.

Позивач зазначала, що сторони хоча і перебувають у шлюбі, але спільно не проживають, не ведуть спільного господарства через протилежні погляди на життя та виховання дітей. За її розрахунками заборгованість зі сплати аліментів становить 956 643,40 грн, що значно перевищує вартість земельної ділянки та житлового будинку. Оскільки доходи відповідача не стабільні та існує загроза зовсім не отримати аліменти, вважає, що в рахунок їх стягнення може бути збільшено частку позивача в спільно нажитому майні, яке розподіляється між сторонами.

Враховуючи, що предметом позову є частка в спільній сумісній власності, на яку може бути звернуто конфіскацію або стягнення на користь особи, на думку позивача, питання про зняття арешту з цієї речі (за відсутності іншого спільного майна) вирішується відповідно до правил статей 321, 358, 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) при вирішенні спорів учасників спільної сумісної власності щодо розпорядження та користування майном.

Позивач зазначала, що відповідно до пункту 5.15.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту.

Ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 19 грудня 2016 року залучено до участі у справі третю особу - ОСОБА_3 .

Ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 12 лютого 2018 року залучено до участі у справі третю особу - Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Валківському та Коломацькому районах Головного територіального управління юстиції в Харківській області

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на:

- земельну ділянку розміром 0,25 га, кадастровий № 6321287502:00:001:0017, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- житловий будинок загальною площею 66,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рухоме майно загальною вартістю 24 000,00 грн, а саме: шафу-стінка, відеомагнітофон, музичний центр «Sony», кухонну стінку, холодильник «Донбас», ліжко півторамістне металеве, ванну, бойлер, телевізор «Берізка», газову плиту, стінку «Шкільний куточок», пластикові вікна 7 шт., паливний котел з автоматом «КСТ-16», диван, посуд, пральну машинку «Ріга-8» - визнано за ОСОБА_2 .

Скасовано арешт, накладений постановою Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Валківському та Коломацькому районах Головного територіального управління юстиції у Харківській області у межах виконавчого провадження від 05 травня 2016 року № 51015743 на земельну ділянку розміром 0,25 га, кадастровий номер 6321287502:00:001:0017, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, та житловий будинок загальною площею 66,9 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу. Визнаючи в порядку поділу за позивачем право власності на нерухоме, а за відповідачем - на рухоме майно меншої вартості, суд виходив із того, що останній має заборгованість перед позивачем зі сплати аліментів на утримання сина, яка за розрахунками позивача становить 956 643,40 грн.

Постановою Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Валківського районного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано за кожним право приватної власності на 1/2 частини:

- земельної ділянки розміром 0,25 га, кадастровий номер 6321287502:00:001:0017, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- житлового будинку загальною площею 66,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на рухоме майно загальною вартістю 12 000,00 грн, а саме: шафу-стінку, відеомагнітофон «Sony», музичний центр «Sony», холодильник «Донбас», ванну, бойлер, телевізор «Берізка», паливний котел з автоматом «КСТ-16», диван. Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на рухоме майно загальною вартістю 12 000,00 грн, а саме: кухонну стінку, ліжко півторамістне металеве, газову плиту, стінку «Шкільний куточок», пластикові вікна 7 шт., посуд, пральну машинку «Ріга-8». У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що визнання права власності на нерухоме майно лише за позивачем та скасування арешту, накладеного на це майно в рамках виконавчого провадження, призведе до порушення прав третьої особи - ОСОБА_3 , як стягувача.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, поділивши все майно навпіл, фактично розглянув вимоги, які не були заявлені позивачем, чим у порушення вимог статті 13 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог. Між сторонами у справі відповідно до норм статті 70 СК України та статті 372 ЦК України досягнуто домовленості щодо способу поділу спільного майна, а саме: позивач відмовляється від стягнення із відповідача заборгованості зі сплати аліментів, а відповідач погоджується на виділення у власність позивача спірного будинку та земельної ділянки. Апеляційний суд із порушенням вимог статті 354 ЦПК України прийняв доповнення до апеляційної скарги. Апеляційний суд неправильно розподілив судові витрати, стягнувши їх виключно із позивача, чим порушив норму статті 141 ЦПК України. Апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні вимоги про зняття арешту із майна, оскільки позивач позбавлена можливості оформити право власності на 1/2 частини будинку та земельної ділянки, присудженої судовим рішенням.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню із таких підстав.

Встановлені судами обставини

Сторони у справі із 03 вересня 1994 року по 25 лютого 2005 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Валківського районного управління юстиції Харківської області, актовий запис № 16.

20 грудня 2007 року сторони повторно зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Сніжківською сільською радою Валківського району Харківської області, актовий запис № 11.

Сторони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 21 січня 2005 року із ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітної плати, щомісячно, починаючи стягнення із 21 грудня 2004 року до досягнення дитиною повноліття.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим на підставі рішення виконкому Сніжківської сільської ради Валківського району Харківської області від 16 грудня 2008 року № 94, право власності на житловий будинок, загальною площею 66,9 кв. м, з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 .

Згідно з рішенням про реєстрацію права власності прийнято 23 грудня 2008 року Комунальним підприємством «Валківське бюро технічної інвентаризації», що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 21373180, єдиним власником житлового будинку значиться ОСОБА_2

05 грудня 2015 року ОСОБА_5 зареєстрував житловий будинок відповідно до змін до чинного законодавства у Валківському районному управлінні юстиції Харківської області, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, індексний № 49163592, та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 49163824.

Рішенням V сесії VII скликання Сніжківської сільської ради Валківського району Харківської області від 25 лютого 2016 року № 66 затверджено технічну документацію із землеустрою та передано ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку розміром 0,25 га, кадастровий номер 6321287502:00:001:0017, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з відомостями із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 54643827 право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано 03 березня 2016 року, власником значиться ОСОБА_2 .

У провадженні Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Валківському та Коломацькому районах Головного територіального управління юстиції в Харківській області знаходиться виконавче провадження № 51015743 з примусового виконання виконавчого листа про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суми боргу в розмірі 715 339,87 грн, виданого на підставі рішення Валківського районного суду Харківської області від 27 січня 2016 року. Стягнення проводиться з усього майна, що зареєстроване за ОСОБА_2 . У межах виконавчого провадження на спірне майно накладено арешт.

Крім того, за час перебування у шлюбі сторони придбали рухоме майно загальною вартістю 24 000,00 грн, а саме: шафу-стінку вартістю 2 000,00 грн, відеомагнітофон вартістю 500,00 грн, музичний центр «Sony» вартістю 300,00 грн, кухонну стінку вартістю 1 000,00 грн, холодильник «Донбас» вартістю 300,00 грн, ліжко півторамістне металеве вартістю 300,00 грн, ванну вартістю 700,00 грн, бойлер вартістю 1 000,00 грн, телевізор «Берізка» вартістю 700,00 грн, газову плиту вартістю 700,00 грн, стінку «Шкільний куточок» вартістю 2 500,00 грн, пластикові вікна 7 шт. вартістю 6 400,00 грн, паливний котел з автоматом «КСТ-16» вартістю 5 000,00 грн, диван вартістю 1 500,00 грн, посуд вартістю 800,00 грн, пральну машинку «Ріга-8» вартістю 300,00 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною першої статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу.

Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу і накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси позикодавця і направлений на недопущення стягнення заборгованості за договором позики за рахунок майна боржника.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Такий правовий висновок зроблений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (№ 61-15813сво18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що на момент звернення позивача до суду з позовом про поділ майна подружжя, на виконанні у Міжрайонному відділі державної виконавчої служби по Валківському та Коломацькому районах Головного територіального управління юстиції в Харківській області знаходиться виконавче провадження № 51015743 з примусового виконання виконавчого листа про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суми боргу в розмірі 715 339,87 грн, постановою державного виконавця на майно ОСОБА_2 , у тому числі на спірні будинок та земельну ділянку, накладено арешт, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмовив у поділі майна подружжя в обраний позивачем спосіб, у зв`язку з тим, що у випадку такого поділу майна будуть порушені права та інтереси третьої особи - ОСОБА_3 , оскільки припинення права власності відповідача на спірне майно ускладнює виконання судового рішення про стягнення суми боргу із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 .

За таких обставин посилання заявника у касаційній скарзі на те, що між сторонами у справі відповідно до норм статей 70 СК України та 372 ЦК України досягнуто домовленості щодо способу поділу спільного майна, а саме: позивач відмовляється від стягнення із відповідача заборгованості зі сплати аліментів, а відповідач погоджується на виділення у власність позивача спірного будинку та земельної ділянки, є необґрунтованими, оскільки за наявності судового рішення про стягнення суми боргу із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 такий поділ спільного майна порушує права та інтереси останнього. Разом з цим позивач не позбавлена можливості звернутися до суду із позовом до відповідача про стягнення заборгованості зі сплати аліментів.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд, поділивши все майно навпіл, фактично розглянув вимоги, які не були заявлені позивачем, чим порушив вимоги статті 13 ЦПК України, вийшовши за межі позовних вимог, є помилковими з огляду на таке.

ОСОБА_1 заявила позов про поділ спільного майна подружжя та запропонувала суду провести його поділ за варіантом, указаним нею.

Аналіз статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що при вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитись із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просила позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог.

Разом з цим Верховний Суд не може погодитися із рішеннями судів попередніх інстанцій в частині вимог про зняття арешту.

Частинами першою та другою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Згідно з частиною першою статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

В одному провадженні можуть розглядатись вимоги про визнання права власності на майно та зняття арешту з майна. При цьому, якщо позивач є власником спірного майна, то вирішується вимога про зняття арешту з майна. У разі якщо позивач одночасно доводить своє право власності, то відповідно до заявлених вимог суд вирішує вимогу про зняття арешту з майна та про визнання права власності на це майно.

Враховуючи те, що апеляційний суд у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини спірної земельної ділянки та житлового будинку, на які постановою державного виконавця накладений арешт, тому вимоги позивача про зняття арешту в частині вказаного спірного майна підлягають задоволенню.

Разом з цим, відсутні підстави для залишення в силі рішення суду першої інстанції в цій частині, оскільки місцевий суд зняв арешт із спірної земельної ділянки та житлового будинку у повному обсязі, проте відсутні правові підстави для зняття арешту із вказаного нерухомого майна в частині, яка належить на праві власності ОСОБА_2 .

Крім того, Верховний Суд не може погодитися із висновками суду апеляційної інстанції в частині розподілу судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зі змісту резолютивної частини постанови апеляційного суду вбачається, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, а саме визнано за кожною із сторін право власності на 1/2 частини спірного майна.

Таким чином, судові витрати, понесені третьою особою - ОСОБА_3 за подання апеляційної скарги на рішення Валківського районного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року покладаються на третю особу та позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме ОСОБА_1 зобов`язана сплатити ОСОБА_3 1 861,92 грн (3 723,85 грн ?1/2).

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції у частині стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 723,85 грн підлягає зміні шляхом зменшення стягнутої суми до 1 861,92 грн.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Таким чином, Верховний Суд на підставі статті 412 ЦПК України дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та часткове скасування постанови апеляційного суду в частині вирішення вимог про зняття арешту з майна та зміні постанови апеляційного суду в частині розподілу судових витрат.

Розподіл судових витрат за подання касаційної скарги

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судовий збір у розмірі 6 254,00 грн, сплачений ОСОБА_1 у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягає розподілу між учасниками справи (позивачем та третьою особою) пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що Верховний Суд частково скасував постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні вимог про скасування арешту зі спірного майна (одна вимога немайнового характеру), тому судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 551,20 грн підлягає стягненню із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення Валківського районного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року в частині задоволення вимог прозняття арешту, накладеного постановою Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Валківському та Коломацькому районах Головного територіального управління юстиції у Харківській області у межах виконавчого провадження від 05 травня 2016 року № 51015743 на земельну ділянку розміром 0,25 га, кадастровий номер 6321287502:00:001:0017, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, та на житловий будинок загальною площею 66,9 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року в частині відмови у задоволенні вимог про зняття арешту, накладеного постановою Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Валківському та Коломацькому районах Головного територіального управління юстиції у Харківській області у межах виконавчого провадження від 05 травня 2016 року № 51015743 на земельну ділянку розміром 0,25 га, кадастровий номер 6321287502:00:001:0017, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, та на житловий будинок загальною площею 66,9 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовної вимоги.

Зняти арешт, накладений постановою Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Валківському та Коломацькому районах Головного територіального управління юстиції у Харківській області у межах виконавчого провадження від 05 травня 2016 року № 51015743, на 1/2 частини земельної ділянки розміром 0,25 га, кадастровий номер 6321287502:00:001:0017, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, та на 1/2 частини житлового будинку, загальною площею 66,9 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належать на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Змінити постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3 723,85 грн шляхом зменшення вказаної суми до 1 861,92 грн.

В іншій частині постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 551,20 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко