Постанова

Іменем України

19 червня 2023 року

м. Київ

справа № 187/1718/20

провадження № 61-2584св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Патрієва Юлія Павлівна,

треті особи: ОСОБА_3 , приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Осельський Євген Сергійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2022 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Невідомої Т. О., Соколової В. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Патрєвої Юлії Павлівни, треті особи: ОСОБА_3 , приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Осельський Євген Сергійович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Патрєвої Ю. П. (далі - приватний нотаріус КМНО Патрєва Ю. П.), треті особи: ОСОБА_3 , приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Осельський Є. С. (далі - приватний виконавець Осельський Є. С.), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2018 року у справі № 187/998/16-ц, яке набрало законної сили, стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 заборгованість в сумі 576 641,31 дол. США. Постановою приватного виконавця Теличка В. А. від 09 квітня 2020 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання вказаного рішення суду та накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_3 , який внесено до реєстру згідно із рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 51936653 від 09 квітня 2020 року.

03 грудня 2020 року позивачу стало випадково відомо, що приватним виконавцем Осельським Є. С. 26 листопада 2020 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса КМНО Патрєвої Ю. П. від 18 листопада 2020 року, зареєстрований в реєстрі за № 513 про стягнення з ОСОБА_3 за заявою ОСОБА_2 , якому ОСОБА_3 начебто заборгував 50 000 000,00 грн за нотаріально посвідченим договором позики від 24 квітня 2010 року. В той же день, приватним виконавцем Осельським Є. С. накладено арешт на все майно ОСОБА_3 без обмеження його розміром боргу та розпочато процедуру примусової реалізації майна ОСОБА_3 .

Позивач вважає, що приватний виконавець Осельський Є. В. діє у змові з боржником ОСОБА_3 і вони спільно намагаються в процедурі штучного виконавчого провадження фіктивно реалізувати майно ОСОБА_3 аби уникнути звернення на нього стягнення в інтересах ОСОБА_1 за судовим рішенням.

Позивач вважає, що для повноцінного захисту його прав є необхідним оскарження виконавчого напису, який став підставою для відкриття виконавчого провадження. Нотаріальний бланк ВМТ № 427714 на якому розміщено договір позики та на оригіналі якого мав бути вчинений виконавчий напис було використано для іншого правочину, тобто ксерокопію договору позики, на підставі якого вчинено виконавчий напис, шляхом компіляції розміщено на копії нотаріального бланку з іншим правочином. Вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності необхідних оригіналів договорів чи їх дублікатів є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Сам договір позики, на підставі якого вчинено виконавчий напис є підробленим. Приватного нотаріуса Курковську Я. Л., яка ніби то посвідчила договір позики, було засуджено у кримінальній справі № 2605/7851/12, під час розгляду якої було встановлено, що приватний нотаріус Курковська Я. Л. була позбавлена можливості володіти своєю печаткою приватного нотаріуса, оскільки печатку та її паспорт громадянина України у неї відібрав громадянин, що здійснював контроль над її нотаріальною діяльністю та весь час був присутній у неї в офісі.

Отже договір позики, на підставі якого було вчинено виконавчий напис та відкрито виконавче провадження є підробленим, він не підписувався та не міг підписуватися 24 квітня 2010 року та не посвідчувався приватним нотаріусом. Виконавчий напис не містить обов`язкових реквізитів, у ньому неправильно зазначено період стягнення. Також не було дотримано процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Позивач просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса КМНО Патрєвої Ю. П. від 18 листопада 2020 року, який зареєстрований в реєстрі за № 513 про стягнення з ОСОБА_3 за заявою ОСОБА_2 боргу за нотаріально посвідченим договором позики від 24 квітня 2010 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28 вересня 2021 року у складі судді Заставенко М. О.позов задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса КМНО Патрєвої Ю. П. від 18 листопада 2020 року, який зареєстрований в реєстрі за № 513 про стягнення з ОСОБА_3 за заявою ОСОБА_2 боргу за нотаріально посвідченим договором позики від 24 квітня 2010 року.

Вирішено питання судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивач має обґрунтовану юридичну заінтересованість у визнанні виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки у разі відмови у задоволенні позовних вимог він не може розраховувати на повне виконання ОСОБА_3 зобов`язань щодо повернення йому боргу на виконання рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області у справі № 187/998/16-ц, яке станом на час розгляду даної справи не виконано, а тому ОСОБА_1 має право на оскарження вчиненого виконавчого напису нотаріуса.

Також суд дійшов до висновку, що оригіналу договору позики від 24 квітня 2010 року не існує, оскільки у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Курковської Я. Л. за 2010 рік у томі № 2 за 24 квітня 2010 року відсутній запис про вчинення нотаріальної дії за реєстровим № 1077, отже договір позики є підробленим та відповідно виконавчий напис, вчинений на підставі підробленого договору без розміщення на оригіналі договору та без прикріплення такого оригіналу до виконавчого напису, не підлягає виконанню.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню) мають розглядатися за позовами боржників до стягувачів. Суд першої інстанції, вирішуючи спір у цій справі, вдався до оцінки договору позики на предмет його дійсності, проте таких позовних вимог заявлено не було. В межах спору щодо оскарження виконавчого напису нотаріуса правомірність угоди, на підставі якої виникло право стягувача не є обставиною, що підлягає доведенню, натомість установленню підлягає правомірність/неправомірність вимог стягувача.

Позивач у цій справі не має спільних чи однорідних прав та обов`язків стосовно відповідача ОСОБА_2 , тобто особи, яка зверталась за виконавчим написом та на користь якої вчинено виконавчий напис. Отже обраний позивачем спосіб захисту не є належним, не буде ефективним, оскільки не відповідає змісту порушеного права. Зазначене є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її Дарницького районного суду м. Києва.

16 серпня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 910/15718/16, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 14 серпня 2019 року у справі № 519/77/18 та від 06 жовтня 2021 року у справі № 361/4793/20.

В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що законодавством передбачено право будь-якої особи оскаржити будь-яку нотаріальну дію. Договору позики на якому було вчинено виконавчий напис, ніколи не існувало, він не посвідчувався нотаріусом. Судам не надавався оригінал договору позики.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності надання йому особою, яка звертається із відповідною заявою про вчинення виконавчого напису, необхідних оригіналів договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Посилання на те, що нотаріус не може бути відповідачем, не може бути підставою для скасування рішення.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах норми статті 16 ЦК України.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що згідно умов договору позики від 24 квітня 2010 року, що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Курковською Я. Л., зареєстрований за № 1077, ОСОБА_2 надав у борг ОСОБА_3 гроші у розмірі 51 000 000,00 грн (т. 1 а. с. 104, 105).

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2018 року у справі № 187/998/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості та визнання грошового зобов`язання припиненим, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 про визнання зобов`язання припиненим, частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 03 вересня 2015 року у загальному розмірі 576 641,31 дол. США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України станом на 12 червня 2018 року еквівалентно 15 045 321,41 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та визнання грошового зобов`язання припиненим та зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання зобов`язання припиненим - відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2020 року рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2018 скасовано в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 8 810,00 грн, ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір по 4 405,00 грн із кожного. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2020 року - без змін.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Теличко В. А. від 09 квітня 2020 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 187/998/16-ц про солідарне стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 заборгованості за договором позики від 03 вересня 2015 року у загальному розмірі 576 641,31 дол. США, що еквівалентно 15 045 321,41 грн (т. 1 а. с. 34).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Теличка В. А. від 09 квітня 2020 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 38).

18 листопада 2020 року приватний нотаріус КМНО Патрєва Ю. П. вчинила виконавчий напис за № 513, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову суму 50 000 000,00 грн. Зобов`язання виникло на підставі договору позики, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Курковською Я. Л. 24 квітня 2010 року за реєстровим № 1077 (т. 1 а. с. 103).

Відповідно до відповіді Міністерства юстиції України від 05 січня 2021 року на запит адвоката позивача Хасіна І., убачається, що згідно з актом, складеним 17 грудня 2020 року, членами Експертної комісії Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), щодо огляду архівних документів приватного нотаріуса КМНО Курковської Я. Л., у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за 2010 рік, том № 2 за 24 квітня 2010 року відсутній запис про вчинення нотаріальної дії за реєстровим № 1077 (т. 1 а. с. 110-113).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Спори за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування визначений Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Згідно із статтею 87 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на момент вчинення оскаржуваного напису нотаріуса) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Згідно зі статтею 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Таким чином, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Також на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна бути безспірною заборгованість боржника перед стягувачем.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості боржника перед стягувачем, хоча сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про безспірність заборгованості боржника, а тому боржник в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 200/3452/17 (провадження № 61-18790св19) та від 16 грудня 2022 року у справі № 639/4029/20 (провадження № 61-16669св21).

Згідно з частинами першою, другою статті 15 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Згідно із матеріалами справи ОСОБА_1 не є стороною договору позики від 24 квітня 2010 року, а також не є стороною виконавчого провадження з виконання виконавчого напису.

У справі, що переглядається, позивач звернувся із позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, який не пов`язаний з правом власності ОСОБА_1 , яке набуте в процесі виконання виконавчого напису.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що позивач у цій справі не має спільних чи однорідних прав та обов`язків стосовно відповідача ОСОБА_2 , тобто особи, яка зверталась за виконавчим написом та на користь якої вчинено виконавчий напис. Отже обраний позивачем спосіб захисту не є належним, не буде ефективним, оскільки не відповідає змісту порушеного права.

Тобто, підстав уважати, що оскаржуваний виконавчий напис порушує права, свободи, інтереси та обов`язки позивача - відсутні.

Вчинення правочину, в тому числі укладеного за наслідками прилюдних торгів, який кредитор боржника вважає фраудаторним, не позбавляє кредитора звернутися з відповідним позовом про визнання такого правочину недійсним.

Вирішення спору щодо фраудаторності правочину не вимагає попереднього звернення кредитора до суду з іншими позовами, з метою створення передумов для заявлення основного позову.

Також, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що участь у справі приватного нотаріуса КМНО Патрєва Ю. П. в якості співвідповідача не призвело до неправильного вирішення спору по суті в суді апеляційної інстанції і приватний нотаріус постанову апеляційного суду не оскаржує.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 910/15718/16, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 14 серпня 2019 року у справі № 519/77/18 та від 06 жовтня 2021 року у справі № 361/4793/20 є безпідставними, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи скаржника у касаційній скарзі про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу з огляду на те, що заявник, вказуючи зазначені підстави касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції, виконуючи вимоги пункту 3 частини другої статті 389, не навів належного обґрунтування щодо застосування якої норми права Верховному Суду потрібно сформулювати висновок із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров