Постанова

Іменем України

21 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 570/783/20

провадження № 61-8916св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: акціонерне товариство «Сенс Банк», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , та акціонерного товариства «Сенс Банк», яка підписана представником Ременюк Тетяною Олександрівною, на постанову Рівненського апеляційного суду від 23 травня 2023 року в складі колегії суддів: Майданіка В. В., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до АТ «Сенс Банк», ОСОБА_2 , Державного реєстратора Ященка В. О. КП «Реєстраційний центр» Висоцької сільської ради Дубровицького району Рівненської області про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

Позов мотивовано тим, що 30 вересня 2008 року між нею та ВАТ «Сведбанк» було укладено кредитний договір № 1701/0908/71-142, за умовами якого вона отримала кредитні кошти в сумі 60 000,00 доларів США на строк до 29 вересня 2038 року. У той самий день, з метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань, між нею та банком було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір № 1701/0908/71-142-Z-1, за умовами якого в іпотеку передано належне їй на праві приватної власності нерухоме майно: земельна ділянка та розміщений на ній житловий будинок загальною площею 193,2 кв. м, житловою площею 101,4 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому правонаступником всіх прав та обов`язків ВАТ «Сведбанк» за вказаними кредитним договором та іпотечним договором стало ПАТ «Альфа-Банк».

27 січня 2020 року з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно їй стало відомо про те, що рішенням державного реєстратора Ященка В. О. (КП «Реєстраційний центр» Висоцької сільської ради Дубровицького району Рівненської області) про державну реєстрацію від 29 липня 2019 року, індексний номер 47987387 здійснено реєстрацію права власності на земельну ділянку та житловий будинок за АТ «Сенс Банк».

Позивач вважала, що реєстрація права власності на належне їй нерухоме майно є незаконною з огляду на порушення вимог чинного законодавства, зокрема, Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого Постановою КМУ № 1127 від 25 грудня 2015 року.

Позивач не отримувала від іпотекодержателя жодних поштових відправлень (листів) з вимогами усунення порушень кредитного договору, як того вимагає статті 35 Закону України «Про іпотеку». А це унеможливило встановлення реєстратором завершення 30-денного строку, сплив якого пов`язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності. Також, реєстратор неправомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за банком, оскільки не мав права цього робити під час дії мораторію, оскільки договір між банком на позивачем було укладено в іноземній валюті, даний будинок використовується як її місце постійного проживання, в її власності відсутнє інше житлове майно, загальна площа будинку складає 193,2 кв. м, а тому на вказане нерухоме майно поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». При цьому, пославшись на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17, зазначила, що звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб реєстрації права власності за іпотеко держателем на нерухоме майно має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

31 січня 2020 року між банком та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу, за якими остання набула право власності на вказані житловий будинок та земельну ділянку. Тому, на підставі статей 330 387 388 ЦК України вказане нерухоме майно підлягає поверненню в її власність, оскільки вибуло з її володіння не з її волі, незаконним шляхом, і було після того відчужене на користь ОСОБА_2 , з якою в неї не існує жодних юридичних відносин.

ОСОБА_1 просила:

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Ященка В. О. (КП «Реєстраційний центр» Висоцької сільської ради Дубровицького району Рівненської області) про державну реєстрацію від 29 липня 2019 року, індексний номер 47987387;

витребувати від ОСОБА_2 на свою користь житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1882105456246) та земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1886391456246, кадастровий номер: 5624680700:02:008:0079), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 16 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

у договорі іпотеки сторони погодили передачу права власності за іпотекодержателем у випадку невиконання зобов`язань за кредитним договором як добровільний спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки. 3 огляду на викладене, відповідач - банк звернувся до державного реєстратора із заявами з предмету реєстрації права власності на предмет іпотеки, та надав останньому повний пакет документів. Норма про 30-денний термін спрямована на фактичне повідомлення іпотекодавця, аби надати йому можливість усунути порушення і цим запобігти зверненню стягнення на його майно. Тому повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини;

позивачем не наданого жодного допустимого доказу на підтвердження відсутності іншого майна, як вбачається з матеріалів справи, житловий будинок, який був предметом іпотеки, не є місцем постійного проживання позивача, вказано інше місце реєстрації проживання, позивач протягом тривалого часу проживає за кордоном. Неналежне повідомлення іпотекодавців про звернення стягнення на предмет іпотеки не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними чи витребування майна, оскільки правовим наслідком невиконания передбаченого в статті 38 Закону України «Про іпотеку» обов`язку іпотекодержателя повідомити іпотекодавців про намір відчужити предмет іпотеки визначено відшкодування іпотекодержателем збитків. Тобто наявність можливих порушень АТ «Сенс Банк» процедури звернення стягнення на предмет іпотеки не тягне за собою визнання недійсними вчинених правочинів та витребування майна з чужого незаконного володіння. В разі доведення наявності таких порушень, у позивача виникне право на стягнення із АТ «Альфа-Банк» завданих такими діями збитків.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 23 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником Ошурком Й. М. , задоволено, рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 16 березня 2023 року скасовано й ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Ященка В. О. (КП «Реєстраційний центр» Висоцької сільської ради Дубровицького району Рівненської області) від 29 липня 2019 року, індексний номер 47987387 про державну реєстрацію за АТ «Альфа Банк» (після зміни найменування - АТ «Сенс Банк») права власності на нерухоме майно: житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1882105456246) та земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1886391456246, кадастровий номер: 5624680700:02:008:0079), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Витребувано від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1882105456246) та земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1886391456246, кадастровий номер: 5624680700:02:008:0079), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що

позивач в позові посилалась на: те, що поштові відправлення з вимогами іпотекодержателя вона (позивачка) не отримувала, що свідчить про відсутність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання Іпотекодавцем та боржником письмової вимоги іпотекодержателя; рішення державного реєстратора від 29 липня 2019 року прийнято в період дії Закону про мораторій, який забороняв примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке є предметом іпотеки, за споживчими кредитами в іноземній валюті. А тому були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «Сенс Банк»; відсутність в матеріалах реєстраційної справи оцінки предмета іпотеки;

щодо доведеності/недоведеності факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя суд першої інстанції по суті не зробив категоричного висновку, однак зазначив, що в разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку, а також зазначив, що неналежне повідомлення іпотекодавців про звернення стягнення на предмет іпотеки не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними чи витребування майна. Судом встановлено, що згідно з копією повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, даних про поштове відправлення вказаного повідомлення та повідомлення про вручення поштового відправлення від 02 липня 2019 року банк мав намір повідомити позивачку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. Відповідне повідомлення, яке одночасно містило вимогу про сплату боргу та попередження про намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», направлялося за адресою зареєстрованого місця проживання позивачки відповідно до Договору про внесення змін та доповнень № 1 від 05 грудня 2011 року до зазначеного Іпотечного договору № 1701/0908/71-142-Z-1 від 30 вересня 2008 року (АДРЕСА_1) та за адресою розташування предмета іпотеки (земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку), переданого в іпотеку, де проживала іпотекодавиця. У матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником письмової вимоги іпотекодержателя, як і немає належних повідомлень про отримання зазначених вимог позивачем. Зазначений 30-денний строк за умовами Іпотечного договору починає відліковуватись з дати, що зазначена на квитанції, яка надається Іпотекодержателю відділенням зв`язку при відправленні Іпотекодавцю листа з вимогою про усунення порушення Основного зобов`язання з повідомленням про вручення, або дата, зазначена на такому листі, що отриманий Іпотекодавцем особисто у Іпотекодержателя. Дата, що зазначена на квитанції, є 02 липня 2019 року. Лише після спливу вказаного 30-денного строку (тобто, з 02 серпня 2019 року) іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Натомість банк звернувся до реєстратора 19 липня 2019 року, а саме оскаржуване рішення реєстратора прийнято 29 липня 2019 року, що свідчить про порушення вказаного 30-денного строку;

суд першої інстанції вважав, що позивачкою не доведено того, що на спірні правовідносини поширюється дія вказаного закону про мораторій. Позивачкою серед доводів апеляційної скарги не зазначено про порушення вказаного Закону. Відтак, згідно статі 367 ЦПК України апеляційний суд не розглядає зазначену підставу позову (прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за банком під час дії мораторію);

під час здійснення реєстрації права власності на нерухоме майно позивачки за банком не здійснювалася оцінка предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. При апеляційному розгляді справи представник банку послався на те, що під час здійснення реєстрації права власності на нерухоме майно позивачки за банком оцінка предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності здійснювалася. Однак апеляційний суд не прийняв до уваги вказані доводи банку, оскільки матеріали справи не містять висновку суб`єкта оціночної діяльності, також його не містять і матеріали реєстраційної справи. Крім того, як визнав представник банку, копії вказаного висновку іншим учасникам справи не направлялися. Наявне порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що тягне за собою необхідність визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію за банком права власності на спірне нерухоме майно - земельну ділянку та розміщений на ній житловий будинок;

права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статей 215 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача, який набув право на майно за відплатним договором (у відповідних випадках) або за безвідплатним договором (у всіх випадках), тобто якщо є підстави, передбачені статті 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. В даному випадку право на витребування майна з чужого володіння обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, поза їхньою волею, що й повинно бути доведено в суді. Установлено, що спірне нерухоме майно вийшло з володіння позивачки поза її волею, оскільки вибуло з її володіння поза її волею шляхом незаконної реєстрації за банком (іпотекодержателем) права власності на вказане майно, а потім, 31 січня 2020 року, банк, також поза волею позивачки, продав за нотаріально посвідченими договорами вказані земельну ділянку та розміщений на ній житловий будинок відповідачці ОСОБА_2 , з якою в позивачки не існує жодних юридичних відносин. Суд же першої інстанції на вказане уваги не звернув й безпідставно не застосував вказані норми закону.

Аргументи учасників справи

16 червня 2023 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Рівненського апеляційного суду від 23 травня 2023 року, в якій просила: постанову апеляційного суду скасувати; залишити в силі рішення суду першої інстанції; стягнути з позивача судові витрати.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не було застосовано висновки Верховного Суду у постановах Верховного Суду: від 30 листопада 2022 року у справі № 522/14900/19; від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19; від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17; від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц; від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20; від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/20; від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16; від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16; від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц; від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18; від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17; від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17; від 04 вересня 2020 року у справі № 311/2145/19.

Апеляційний суд формально оцінив наявні у справі докази, не надав їм належної правової оцінки у сукупності, не з`ясував та не дослідив у повному обсязі всі обставини справи, а також зробив помилковий висновок про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового про повне задоволення позовних вимог адвоката Ошурко Й. М., який діє в інтересах ОСОБА_1 . Судове рішення суду апеляційної інстанції не містить вичерпних висновків та- обґрунтувань щодо усіх обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та відповідних заперечень, і які мають значення для вирішення справи, що не відповідає вимогам» частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Головним доказом у даній справі є підтвердження недотримання АТ «Сенс Банк» визначеної Законом України «Про іпотеку» процедури звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, а саме перереєстрація права власності із іпотекодавця на іпотекодержателя в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку». Але наявність можливих порушень АТ «Сенс Банк» процедури звернення стягнення на предмет іпотеки не тягне за собою визнання недійсними вчинених правочинів та витребування майна з чужого незаконного володіння. В разі доведення наявності таких порушень, у ОСОБА_1 може виникнути право на стягнення із АТ «Сенс Банк» завданих такими діями збитків.

Ні фізичного, ні, як такого, «юридичного» вибуття майна із власності ОСОБА_1 не відбувалося. Із матеріалів справи чітко вбачається, що ОСОБА_1 та члени її родини вже понад 10 років у житловому будинку АДРЕСА_1 - не проживають, не сплачують комунальні послуги, не обслуговують ні будинок, ні присадибну земельну ділянку. З 2020 року у даному житловому будинку проживає ОСОБА_2 зі своїм сином та його родиною, саме вони здійснюють обслуговування та ремонт даної нерухомості.

19 червня 2023 року АТ «Сенс Банк» засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником Ременюк Т. О., на постанову Рівненського апеляційного суду від 23 травня 2023 року, в якій просило постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції , виходив з того, що банком було порушено порядок направлення вимоги про усунення порушень та не надано звіт-оцінку предмета іпотеки. Спірні правовідносини виникли між учасниками справи у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки, а отже скасування рішень державного реєстратора з проведення реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за банком буде порушувати його право відповідно до договору про іпотеку на звернення стягнення на предмет іпотеки. На виконання норм Закону України «Про іпотеку», банк надіслав письмове повідомлення іпотекодавцю та в подальшому надав їх реєстратору. Навіть повернення від боржника належно направленої вимоги «за закінченням встановленого строку зберігання» свідчить про вжиття іпотекодержателем всіх заходів для відповідного повідомлення боржника про наявність заборгованості.

Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу. Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення іпотекодавця, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на його майно. Тому повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Банком було направлено відповідну вимогу про усунення порушень від 21 червня 2019 року, відповідний рішення про реєстрацію права власності було прийнято 29 липня 2019 року, тобто в межах 30 денного строку, визначеного положенням Законом України «Про іпотеку».

Банк провів оцінку та відповідні докази були надані суду та для визначення підстав щодо оскарження рішення про державну реєстрацію речових прав, звіт оцінка має значення лише у випадку пред`явлення вимоги про відшкодування перевищення вартості предмету іпотеки. В даній цивільній справі банк провів оцінку, та позивачем не спростовано та не доведено різниці між фактичною вартістю та вартістю предмета оцінки, так само як і не доведено порушення прав позивача.

У липні 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , підписаний представником Ошурком Й. М. в якому просила касаційну скаргу банку залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу АТ «Сенс Банк» підписаний представником Ошурком Й. М.в якому просила касаційну скаргу банку залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Відзиви на касаційні скарги мотивовано тим, що АТ «Сенс Банк» з порушеннями зареєструвало право власності на об`єкт іпотеки. За пунктом 11 іпотечного договору №1701/0908/71-142-2-1 від 30 вересня 2008 року (далі - іпотечний договір) сторони досягли згоди, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення та предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем умов кредитного договору повністю або частково, в тому числі якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов`язанням за цим договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення виконання зобов`язання (як основного боргу, так і процентів за ним). При настанні зазначених у в абзаці першому цього пункту договору випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та зобов`язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.

Сторони за взаємною згодою встановили, що визначений у абзаці другому цього пункту договору тридцятиденний строк починає відраховуватися з дати, що зазначена у квитанції, яка надається іпотекодержателю відділенням зв`язку при відправленні іпотекодавцю листа з вимогою про усунення порушення основного зобов`язання з повідомленням про вручення, або дата, зазначена у такому листі, що отриманий іпотекодавцем особисто в іпотекодержателя.

Згідно із пунктом 12.3 іпотечного договору за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя, згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене у підпунктах 12,3.1 та 12.3,2 цього пункту договору.

Відповідно до підпункту 12.3,1 іпотечного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

За статтею 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої у підпункті 12.3 договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. Вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена після прийняття іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі висновку незалежного експерта- суб`єкта оціночної діяльності правоздатність якого підтверджена сертифікатом оціночної діяльності.

При цьому сторони домовляються, що кандидатура суб`єкта оціночної діяльності визначається іпотекодержателем. При оцінці предмета іпотеки незалежний експерт повинен використовувати всі методи оцінки, які будуть передбачені чинним законодавством на момент оцінки.

02 липня 2019 року (згідно із поштовим штемпелем) АТ «Альфа-Банк» направило ОСОБА_1 повідомлення № 2264 від 21 червня 2019 року про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (т. 1, а. с. 70-77).

АТ «Альфа-Банк» звернувся до реєстратора про реєстрацію за собою право власності на предмет іпотеки 19 липня 2019 року, хоча 30 днів з моменту направлення повідомлення № 2264 від 21 червня 2019 року закінчується 02 серпня 2019 року. При цьому у тексті вищевказаного повідомлення, яке направлялося ОСОБА_1 , відсутня вказівка про визначення вартості квартири, яка була предметом іпотеки.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 та встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 14 липня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ «Сенс Банк», яка підписана представником Ременюк Т. О.

07 липня 2023 року справу передано судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2023 року клопотання ОСОБА_1 , підписане представником Ошурком Й. М. , про продовження строку на подання відзиву задоволено, продовжено ОСОБА_1 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 . Справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 29 червня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 30 листопада 2022 року у справі № 522/14900/19; від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19; від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17; від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц; від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20; від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/20; від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16; від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16; від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц; від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18; від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17; від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17; від 04 вересня 2020 року у справі № 311/2145/19; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

В ухвалі Верховного Суду від 26 липня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 28 липня 2021 року у справі № 750/2254/19; від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17; від 10 квітня 2019 року у справі № 643/8134/16-ц; від 08 квітня 2020 року у справі № 755/21962/15; від 15 січня 2020 року у справі № 201/344/18; від 27 березня 2020 року у справі № 711/5575/18; від 12 травня 2022 року у справі № 756/15123/18; від 31 березня 2021 року у справі № 522/5185/19; від 06 жовтня 2021 року у справі № 756/5536/19; від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17; від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15; від 03 червня 2020 року у справі № 363/568/18; від 03 червня 2020 року у справі № 359/8181/18.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 30 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» укладено кредитний договір N°1701/0908/71-142, за умовами якого позивач одержала кредитні кошти в сумі 60 000 дол США на строк до 29 вересня 2038 року.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов?язань укладено іпотечний договір №1701/0908/71-142-2-1, посвідчений 30 вересня 2008 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Стафійчук С. Є., зареєстрований в реєстрі за N° 2161, за умовами якого в іпотеку передано належне позивачу на праві приватної власності нерухоме майно: земельна ділянка, площею 0,1008 га, кадастровий номер: 5624680700:02:008:0079, та розміщений на ній житловий будинок, загальною площею 193,2 кв. м, житловою площею 101,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Правонаступником всіх прав та обов?язків ВАТ «Сведбанк» за цими договорами стало АТ «Сенс Банк».

Рішенням державного реєстратора Ященка В. О. (КП «Реєстраційний центр» Висоцької сільської ради Дубровицького району Рівненської області) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу), індексний номер: 47987387 від 29 липня 2019 року здійснено реєстрацію права власності на земельну ділянку (розмір частки 1/1), площею 0,1008 га, кадастровий номер: 5624680700:02:008:0079, та розміщений на ній житловий будинок (розмір частки 1/1),загальною площею 193,2 м, житловою площею 101,4 м, за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «Сенс Банк» на підставі кредитного договору Ne1701/0908/71-142 від 30 вересня 2008 року та договору іпотеки № 1701/0908/71-142-Z-1 від 30 вересня 2008 року.

31 січня 2020 року між відповідачами укладено договори купівлі-продажу, посвідчені приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Мечкало О. В., зареєстровані в реєстрі за № 305, 306. На підставі зазначених договорів за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку, площею 0,1008 га, кадастровий номер: 5624680700:02:008:0079 (номер запису про право власності - 35286591), та розміщений на ній житловий будинок, загальною площею 193,2 кв. м, житловою площею 101,4 кв. м (номер запису про право власності - 35286411), за адресою: АДРЕСА_1 .

Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - сусіди по спірному житлу по АДРЕСА_1 підтвердили, що попередньої сусідки ОСОБА_1 за її місцем проживання не бачили багато років, знають, що вона весь цей час практично постійно проживає за кордоном, а спірний будинок, який був в іпотеці, виставлений на продаж і його купила ОСОБА_2 , але проживають ОСОБА_9 .

02 липня 2019 року на адресу позивачки надіслано відповідне письмове повідомлення від 21 червня 2019 року АТ «Альфа-Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, що підтверджується реєстром рекомендованих поштових відправлень, описом вкладення поштового відправлення та списком згрупованих відправлень. Згідно повідомлення банк вимагає від позивачки сплатити борг за кредитним договором, розмір якого станом на 21 червня 2019 року складає 114 737,65 доларів США. Також вбачається, що цією вимогою про усунення порушень банк в порядку статей 35, 36 Закону України «Про іпотеку» попереджає, що у випадку невиконання цієї вимоги в 30-денний строк АТ «Сенс Банк» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому в статті 37 Закону України «Про іпотеку», а саме на вказані вище житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Також було зазначено про анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням у випадку задоволення вимог.

31 січня 2020 року між продавцем АТ «Альфа-Банк» та покупцем ОСОБА_2 укладено два договори купівлі-продажу щодо вказаних вище житлового будинку та земельної ділянки, посвідчені приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Мечкало О. В., зареєстровані в реєстрі за №№ відповідно 305, 306. На підставі зазначених договорів за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку, площею 0,1008 га, кадастровий номер: 5624680700:02:008:0079 (номер запису про право власності - 35286591), та на розміщений на ній житловий будинок, загальною площею 193,2 кв. м, житловою площею 101,4 кв.м. (номер запису про право власності - 35286411), за адресою: АДРЕСА_1 .

Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - сусіди по спірному житлу по АДРЕСА_1 підтвердили, що попередньої сусідки ОСОБА_1 за її місцем проживання не бачили багато років, знають, що вона весь цей час практично постійно проживає за кордоном, а спірний будинок, який був в іпотеці, виставлений на продаж і його купила ОСОБА_2 , але проживають ОСОБА_9 .

Позиція Верховного Суду

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»).

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина четверта статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано, що:

«102. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

104. Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

109. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

110. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

111. Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

112. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

114. Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 30.12.2019 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

115. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майновідомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

116. Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначено, що:

«124. Під час розгляду справ цієї категорії суд повинен надати оцінку всім обставинам, які мали місце при зверненні стягнення на іпотечне майно. Тим самим суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей); (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини).

125. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

126. Вирішивши наявний між сторонами спір про право на користь позивача, суд тим самим в мотивувальній частині рішення виснував, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, правильно застосувавши положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом)».

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21).

Функціональним призначенням процедурних норм є «обслуговування» приватно-правових норм. З урахуванням того, що процедурні норми виконують тільки функцію «обслуговування» приватно-правових норм, то у разі якщо існує суперечність, то вона має вирішуватися на користь приватно-правової норми.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) зазначено, що: «суди зробили обґрунтований висновок, що у матеріалах справи відсутні відомості про отримання ОСОБА_3 письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, інформацію про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. Крім того, правильно встановлено, що оцінка майна предмету іпотеки на момент переходу права власності (станом на 10 вересня 2016 року) не проводилась. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив порушення вимог договору щодо процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2023 року у справі № 725/2030/21 (провадження № 61-11519св22) зазначено, що:

«статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції на час проведення державної реєстрації) визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Питання про те, чи може відсутність оцінки предмета іпотеки виступати підставою для визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, неодноразово було предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц сформульовано висновки щодо необхідності подання державному реєстратору документа про оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Акцентовано увагу на тому, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною.

Крім того Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 16 червня 2021 року у справі № 761/11601/19, повертаючи справу на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, вказала, що вважає необґрунтованими підстави для передачі справи на її розгляд та не вбачає, що справа містить виключну правову проблему, оскільки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц вже висловлено правові висновки щодо необхідності подання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем та вказані висновки не потребують уточнення, а суди касаційної інстанції однаково застосовують ці висновки, що свідчить про усталеність судової практики».

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22).

3.4. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що:

«5.57. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

5.58. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

5.59. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.6). Тому в разі якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.

5.60. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5.61. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

5.62. Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

5.64. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном».

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

апеляційний суд встановив, що 02 липня 2019 року на адресу позивачки було надіслано відповідне письмове повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням з якого вбачається, що банк вимагає від позивачки сплатити борг за кредитним договором та попереджає, що у випадку невиконання цієї вимоги в 30-денний строк АТ «Сенс Банк» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому в статті 37 Закону України «Про іпотеку». Банк звернувся до реєстратора 19 липня 2019 року, а саме оскаржуване рішення реєстратора прийнято 29 липня 2019 року, що свідчить про порушення вказаного 30-денного строку. Під час здійснення реєстрації права власності на нерухоме майно позивачки за банком не здійснювалася оцінка предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. За таких обставин, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про задоволення позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності;

при вирішенні позовної вимоги про витребування апеляційний суд не звернув увагу, що: можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Поза увагою апеляційного суду залишилось те, що вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна необхідно оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна; право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача; судове рішення, постановлене за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387 388 ЦК України, не може вважатися таким, що відповідає вимозі законності втручання у право мирного володіння майном;

у відзиві на апеляційну скаргу (т. 3. а. с. 102-106) ОСОБА_2 наголошувала, що конструкція за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації свої втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар, зазначала, що сплатила за придбане майно 1 121 382,00 грн, що свідчить про добросовісність набуття спірного майна. Проте апеляційний суд на цей важливий аргумент відзиву на апеляційну скаргу не відповів, перевірки добросовісності / недобросовісності набувача не здійснив. За таких обставин, передчасним є висновок апеляційного суду про задоволення позовної вимоги про витребування житлового будинку та земельної ділянки.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити частково; постанову апеляційного суду в частині витребування будинку та земельної ділянки скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції; касаційну скаргу банку залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду в частині скасування рішення державного реєстраторазалишити без змін.

Висновки за результатами розподілу судових витрат

У постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено такий висновок, що «якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 410 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк», яка підписана представником Ременюк Тетяною Олександрівною, залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 23 травня 2023 року в частині задоволення позовної вимоги про витребування від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 житлового будинку та земельної ділянки розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , стягнення судових витрат скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині постанову Рівненського апеляційного суду від 23 травня 2023 року залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Рівненського апеляційного суду від 23 травня 2023 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук