Постанова

Іменем України

15 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 279/790/18

провадження № 61-5368 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Трояновської Г. С., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виділ частки зі спільного майна.

Позовна заява мотивована тим, що 23 вересня 2011 року відповідно до договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Житомирської області Добролежею Л. Г., вона набула право власності на 30/100 часток зазначеного житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд по АДРЕСА_1.

Одночасно з договором дарування вказаної частини житлового будинку нотаріусом було посвідчено договір дарування земельної ділянки площею 0,0202 га. кадастровий номер 1810700000:02:002:0205, на якій розташована вказана частина житлового будинку.

Відповідачі є власниками інших часток зазначеного домоволодіння. Зокрема ОСОБА_2 належить 18/100 частин, ОСОБА_3-17/100 часток, ОСОБА_4-35/100 часток спірного будинку. Між нею та відповідачами було визначено порядок користування, оскільки будинок фактично розподілений на окремі ізольовані квартири з господарськими будівлями під №№, 2,3,4,5, з проведеними окремими комунікаціями, окремими входами, розділені парканом. Спільних приміщень у користуванні немає.

Проте, той факт, що вказаний будинок перебуває у спільній частковій власності чинить їй перешкоди для реалізації права власності, оскільки вимагає постійної згоди співвласників.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд виділити їй в натурі частку у будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з відступом від ідеальної частки, згідно з варіантом № 1 висновку експертизи від 17 травня 2019 року № 45/05-2019 (який схематично зображений в Додатку № 2 до неї), а саме приміщення, що станом на дату проведення дослідження зазнали реконструкції та у відповідності до технічного паспорту, складеного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 станом на 2012 рік, представляють: офіс-магазин, який складається з торгівельного залу № 1 (площею 57,87 кв. м), кімнати персоналу № 2 (площею 5,41 кв. м), підсобного приміщення № 3 (площею 4,90 кв. м), санвузла № 4 (площею 2,37 кв. м), складу № 5 (площею 46,62 кв. м), складу № 6 (площею 27,21 кв. м), кімнати персоналу № 7 (площею 6,15 кв. м).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 листопада 2019 року у складі судді Шульги О. М. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Виділено ОСОБА_1 в натурі 30/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, яка складається з таких приміщень: тамбура площею 4,1 кв. м (3-I), комори площею 5,1 кв. м (3-II), електрифікованої кухні площею 10,5 кв. м (3-2), коридору площею 9,7 кв. м (3-1), житлової кімнати площею 17 кв. м (3-3), що становлять кватиру № 3; 3/10 частин огорожі та дворового покриття.

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що фактично в натурі частки сторін виділені в окремі приміщення, розмір та вартість яких відповідає належним їм часткам в спільному майні, сформовані в окремі квартири. Даний об'єкт нерухомості являє собою окремо розташоване домоволодіння (садиба), до складу якого входять житловий будинок та господарські споруди.

Можливість поділу спірного об'єкту нерухомості підтверджена висновком експерта від 17 травня 2019 року № 47/05-2019.

При цьому, реконструйовані, переплановані приміщення під час поділу будинку судом не враховуються, як і не враховувались експертом при проведенні експертизи, оскільки в основу експертного дослідження покладено технічний паспорт на будинок, оформлений до набуття його у власність сторонами спору.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 листопада 2019 року скасовано, й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачка набула право власності на частину житлового будинку, але без погодження із співвласниками та без отримання містобудівних умов або будівельного паспорта на будівництво здійснила реконструкцію належного їй нерухомого майна під магазин, внаслідок чого змінилося цільове призначення нерухомості. Позивач просить виділити їй приміщення, на яке право власності не оформлено. Крім того, відповідність виділених приміщень розміру ідеальної частки ОСОБА_1 у праві спільної часткової власності на будинок не доведено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, що не відповідає вимогам пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 279/790/18із Коростенського міськрайонного суду Житомирської області.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що реконструкцію своєї частини житлового будинку під офіс-магазин з добудовою вона провела з дозволу органу місцевого самоврядування, з розробленням та затвердженням проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, а тому вона відповідає вимогам законодавства та державним будівельним нормам, діючим стандартам і правилам.

Крім того, добудову здійснено на земельній ділянці, яка належить їй на праві приватної власності, реконструкція відбулась без втручання в несучі конструктивні елементи житлового будинку та інженерні системи загального користування. Дана реконструкція жодним чином не вплинула на ідеальні частки інших співвласників (їх частки не зменшились). Факт відповідності виділених їй приміщень розміру ідеальної частки у праві спільної власності на будинок відповідачами не спростовано. Тому вважала рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2020 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторони у справі є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1, а саме: ОСОБА_1 є власником 30/100 часток, ОСОБА_2-18/100 часток, ОСОБА_3-17/100 часток, ОСОБА_4-35/100 часток.

Фактично в натурі частки сторін виділені в окремі приміщення та складають окремі квартири. Даний об'єкт нерухомості являє собою окремо розташоване домоволодіння (садиба), до складу якого входять житловий будинок та господарські споруди.

У висновку експерта судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 17 травня 2019 року № 47/05-2019 зазначено, що виділити частку ОСОБА_1, як передбачено пунктом 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 (зі змінами) в житловому будинку, розташованому по АДРЕСА_1, відповідно до ідеальної частки в розмірі 30/100, не вбачається можливим.

Дослідження щодо можливості поділу житлового будинку, господарських будівель та споруд між співвласниками будинковолодіння не проводилося в зв'язку із відсутністю: матеріалів технічної інвентаризації на досліджуване будинковолодіння, які актуальні на дату проведення дослідження; відомостей про правовий статус здійснених прибудов (добудов, перепланувань, реконструкції та ін. ); відомостей про перерахунок ідеальних часток співвласників в зв'язку із здійсненням добудов (прибудов), а також в зв'язку із не забезпечення доступу до квартир № 1,4,5 в житловому будинку по АДРЕСА_1, в зв'язку з чим не вбачається встановити: об'ємно-планувальне рішення квартири (приміщень); технічний стан основних конструктивних елементів; інженерне обладнання (оснащення); рівень внутрішнього оздоблення та стану (а. с. 137-168,т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до вимог частин 1 , 2 статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно із частинами 1 , 3 статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Частиною 1 статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Ураховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція № 55).

Пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції № 55 передбачено, що не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

За змістом статей 316, 317 ЦК України право власності це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини 2 статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.

За змістом частини 1 статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

У розумінні частини 1 статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки внаслідок таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об'єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акту приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акту приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 05 вересня 2003 року № 146).

При цьому за змістом частини 1 статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна.

Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини 1 статті 376 ЦК України.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина 2 статті 376 ЦК України).

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

Не підлягають поділу (виділу) об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна.

Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 ЦПК України.

Вирішуючи спір, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позивачка набула право власності на частину житлового будинку, але без погодження із співвласниками та без отримання містобудівних умов або будівельного паспорта на будівництво здійснила реконструкцію належного їй нерухомого майна під магазин, унаслідок чого змінилося цільове призначення нерухомості. Позивач просить виділити їй приміщення, на яке право власності не оформлено. Крім того, питання про відповідність виділених приміщень розміру ідеальної частки ОСОБА_1 у праві спільної часткової власності на будинок не доведено.

Посилання касаційної скарги на те, що реконструкцію своєї частини житлового будинку під офіс-магазин з добудовою вона провела з дозволу органу місцевого самоврядування, з розробленням та затвердженням проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про неможливість виділу частки із спірного домоволодіння, право власності на яку не зареєстровано за позивачем.

Крім того, матеріали справи не містять відомостей про оформлення права власності за позивачем не реконструйоване приміщення, а вимог про визнання права власності на таке приміщення позивачем не заявлялось і судом таке питання не досліджувалось, як і не зазначалось про наявність об'єктивних перешкод для реєстрації права власності на реконструйоване приміщення у встановленому законом порядку.

Відтак, підстав вважати, що спірне приміщення, яке позивач просить виділити як частку із домоволодіння, не є самочинним будівництвом немає, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

При цьому у висновку судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 17 травня 2019 року № 47/05-2019 зазначено, що дослідження щодо можливості поділу житлового будинку, господарських будівель та споруд між співвласниками будинковолодіння не проводилося в зв'язку із відсутністю, зокрема, матеріалів технічної інвентаризації на досліджуване будинковолодіння, які актуальні на дату проведення дослідження, та відомостей про правовий статус здійснених прибудов, а здійснення виділу частки із домоволодіння, яка на дату виділу вже не існує у первісному стані, суперечить закону та інтересам інших співвласників домоволодіння.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара