Постанова

Іменем України

17 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 182/4522/19

провадження № 61-19065св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2020 року в складі судді Рибакової В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду 04 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просила:

- виділити в натурі належні їй 15/52 частин у праві спільної часткової власності на будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1;

- припинити її право спільної власності на вказаний будинок;

- визнати за нею право власності у розмірі 1/1 частин будинку літ. А - сені 2-2 площа 5,9 кв. м, житлова кімната 2-3 площа 16,5 кв. м, прихожа 2-4 площа 3,5 кв. м, сені 2-1 площа 9,2 кв. м, ванна кімната 2-5 площа 4,6 кв. м, забор № 3, уборна літ. Г, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову зазначала, що їй на підставі договору дарування від 20 січня 1988 року, посвідченого Другою Нікопольською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 2-369, на праві спільної часткової власності належить 15/52 частин будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Інші 37/52 частин зазначеного будинку на праві спільної часткової власності належать ОСОБА_2.

Договором від 19 листопада 1986 року, укладеним між колишніми власниками спірного будинку ОСОБА_3 та ОСОБА_4, та на підставі рішення Народного суду м.

Нікополя від 06 квітня 1982 року, було встановлено порядок користування будинком. В подальшому вона здійснила перебудову у належній їй частині будинку, яка була оформлена у встановленому законом порядку.

Належна їй частина будинку розташована на земельній ділянці, яка є її приватною власністю, є відокремленою частиною, має окремий вхід і може бути виділена в натурі.

Оскільки дійти згоди зі співвласником щодо утримання та управління спільним майном неможливо, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду 04 листопада 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач здійснив реконструкцію належної йому частини будинку та будівництво прибудови, що є самочинним будівництвом. Оскільки об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна, не підлягають поділу (виділу), позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду 04 листопада 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 686/9379/15-ц.

Вказувала, що наявність прибудови на належній відповідачу частині спірного будинку не є перешкодою для виділу її частки у спільному майні.

Належна їй частина будинку не втратила тотожність з тією, яку вона отримала у власність, є відокремленою, ізольована від частини відповідача, має окремий вихід, системи водопостачання, опалення тощо, тобто складає окремий об'єкт нерухомого майна і може бути виділена в натурі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

18 березня 2021 року матеріали справи № 182/4522/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

ОСОБА_2 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності 15/52 частин житлового будинку на АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 20 січня 1988 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Нікопольської держаної нотаріальної контори Лещинською О. І., зареєстрованого в реєстрі за №2-369.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № ~organization0~ від 21 вересня 2017 року, Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,05 га, кадастровий номер 1211600000:03:050:0085, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 08 серпня 1992 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Нікопольської держаної нотаріальної контори Лещинською О. І., зареєстрованого в реєстрі за №2-2168, ОСОБА_2 є власником 37/104 частин житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1.

Згідно Договору міни від 27 грудня 1994 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Нікопольської держаної нотаріальної контори Лещинською О. І., зареєстрованого в реєстрі за №2-4011, ОСОБА_2 також є власником 37/104 частин житлового будинку та надвірних будівель, розташованих в АДРЕСА_1.

Таким чином, ОСОБА_2 належить на праві власності 74/104 частин спірного житлового будинку (37/52 частин).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 44354778 від 23 вересня 2015 року, ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,0837 га, кадастровий номер 1211600000:03:050:0077, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі рішення Виконавчого комітету Нікопольської міської ради Дніпропетровської області від 11 лютого 2009 року №76 "Про дозвіл забудовникам на проектування та реконструкцію індивідуальних житлових будинків і господарських споруд" дозволено ОСОБА_2 проектування та реконструкція належних йому 37/104 частини житлового будинку, будівництво прибудови.

Як вбачається з копії технічного паспорта на 74/104 частин житлового будинку АДРЕСА_1, виготовленого на ім'я ОСОБА_2, станом на 13 серпня 2015 року, сарай літ. В збільшено в розмірах та переобладнано під гараж 8,20 х 5,09=41,7 кв. м, прибудова до житлового будинку літ. А-1 8,33 х 3,46=28,8 кв. м, зазначено, що вказані об'єкти збудовані ОСОБА_2 самочинно.

Згідно відповіді КП "Нікопольське міжміське бюро технічної інвентаризації" № 1082 від 17 жовтня 2018 року не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна. За наявності самочинно збудованих об'єктів нерухомого майна документи щодо поділу (виділу) готуються тільки після визнання права власності на них відповідно до закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що у зв'язку зі здійсненням відповідачем самочинного будівництва на належній йому частині спірного житлового будинку, яке не підлягає поділу (виділу), неможливо виділити позивачу в натурі належні їй 15/52 частин будинку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частиною 1 статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Згідно з частинами 2 -3 статті 358 ЦК України співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майно, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Статтями 364, 367 ЦК України передбачено, що кожен зі співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності, в натурі або його поділ з дотриманням вимог статті 183 ЦК України.

Згідно з частиною 2 статті 364 ЦК України якщо виділ в натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частиною 2 статті 364 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

За відсутності згоди співвласників про поділ спільного майна таке питання вирішується судом.

Відповідно до статей 183, 367 ЦК України виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.

Системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави дійти висновку, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Враховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна відповідно до статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі такої частки власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишається, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вхід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція).

Так, згідно з пунктами 1.2,2.1,2.4 цієї Інструкції поділ об'єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об'єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об'єкту поштової адреси.

Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції передбачено, що не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна.

Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 316, 317, частинами 1 , 2 статті 376 ЦК України.

Ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до статей 316, 317 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, таким чином, виключає це майно із цивільного обороту.

Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

З указаного вбачається, що питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після введення самочинного будівництва до експлуатації та визнання права власності на них відповідно до закону.

Аналогічний за змістом правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 і від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15 та Верховним Судом у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 630/491/17.

На підставі вказаного, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, до складу якого входять самочинно збудовані об'єкти, не може бути предметом виділу згідно з положеннями статей 364, 367 ЦК України.

Вказані висновки не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 686/9379/15-ц.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду 04 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М.

Ю. Тітов