Постанова

Іменем України

26 червня 2019 року

м. Київ

справа № 489/6157/15-ц

провадження № 61-18725св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,

Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 23 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ частки житлового будинку в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що їй та відповідачам на праві спільної часткової власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд (по 1/3 частини кожному). Вказане домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 553,0 кв. м. Порядок користування будинком та земельною ділянкою не визначено, добровільно дійти згоди щодо користування спільним майном сторони не можуть, а тому вона змушена звернутися до суду із цим позовом.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила виділити із спільної часткової власності її частку майна, а саме домоволодіння з прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами та визначити порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 відповідно до належної їй 1/3 частини вказаного домоволодіння.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Виділено у власність ОСОБА_1 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 з господарськими та побутовими будівлями і спорудами відповідно до варіанту № 2 судової будівельно-технічної експертизи від 29 червня 2016 року № 125-036, графічно відображеному в додатку № 2 до експертизи, а саме:у житловому будинку літ. «А-1»: 2-3 житловою площею 15,8 кв. м, а всього - 15,8 кв. м. Із надвірних узаконених господарських будов: гараж літ. «Г» площею 25,8 кв. м; 1/3 частини літ. «Б» - літня кухня площею 8,6 кв. м; 1/3 частини замощення № І; 1/3 частини огорожі № 3, 4, 5, 7; 1/3 частини колонки з водою № 6. Зобов`язано ОСОБА_1 для ізоляції частини житлового будинку, що виділяється, за власний рахунок провести роботи з переобладнання, а саме: закласти дверний отвір із приміщення 2-3 у приміщення 2 4 ; влаштувати перегородку в приміщенні літньої кухні літ. «Б». Визначено порядок користування земельною ділянкою площею 553,00 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Виділено в користування ОСОБА_1 окрему ізольовану частину земельної ділянки з існуючим в`їздом зі сторони АДРЕСА_1 через металеві ворота. Виділено в користування ОСОБА_1 земельну ділянку площею 167,46 кв. м, зокрема: під будівлями - 55,68 кв. м, під двором - 111,78 кв. м. Лінія роздільної межі проходить: від лівої бокової межі вздовж фасадної границі довжиною 12,7 м; поворот вверх до зовнішньої стіни житлового будинку довжиною 5,2 м; далі по внутрішній розподільчій межі житлового будинку, орієнтованій на ліву бічну стіну; поворот вверх вздовж зовнішньої лівої стіни житлового будинку довжиною 1,8 м;поворот вліво довжиною 1,0 м; поворот вверх довжиною 1,9 м; поворот вправо до зовнішньої стіни споруди літньої кухні літ. «Б» довжиною 4,0 м; далі по внутрішній розподільчій границі літньої кухні літ. «Б»; поворот вниз вздовж правої бокової границі довжиною 13,63 кв. м. Графічно порядок користування земельною ділянкою відображений у додатку № 5 до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 29 червня 2016 року № 125-036. Зобов`язано ОСОБА_1 для ізоляції земельної ділянки, що виділяється, облаштувати для інших власників ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ), за власний рахунок, окремий в`їзд із установкою воріт у фасадній частині зі сторони АДРЕСА_1 в правій бічній частині шириною не меншою - 3,0 м. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що вказаний варіант максимально наближений до часток співвласників. За цим варіантом кожній зі сторін запропоновано виділення відокремленої частини будинку із самостійним виходом, що виключає можливість залишення в спільному користуванні співвласників приміщень будинку. Також відповідно до цього варіанту поділу житлового будинку експертом пропонується варіант визначення порядку користування земельною ділянкою, який не містить ділянки загального користування, тобто кожен зі співвласників може бути повністю відокремлений від інших. Крім того, вказаним варіантом передбачено необхідність провести роботи з переобладнання, а отже, оскільки позивач не заперечувала щодо проведення усіх вказаних робіт за власні кошти, суд поклав на неї такий обов`язок.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 23 грудня 2016року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що з матеріалів справи та дослідженої судом інвентарної справи № 11597 (аркуш інвентарної справи 198- 200 ) по АДРЕСА_1 вбачається, що до складу спірного жилого будинку та надвірних споруд входять самовільно переобладнані та самовільно побудовані споруди: нежитлова прибудова до житлового будинку літ. «а2» (2015 року забудови) площею 13,9 кв. м та відкрита веранда літ. «а4» (2012 року забудови) площею 1,6 кв. м, внаслідок чого у житловому будинку літ. «А» загальна площа становить 79,1 кв. м, тоді як згідно із витягами з реєстру прав власності на нерухоме майно і свідоцтва про право на спадщину за законом загальна площа будинку становить 68,3 кв. м. Співвласниками передбаченої законодавством дозвільної документації на здійснення вказаних добудов та введення їх в експлуатацію не проводилось, а отже, спірний житловий будинок внаслідок проведення самовільної добудови є самочинним, що є перешкодою для вирішення питання про його поділ до усунення цих порушень законодавства, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про виділ часток з об`єкта нерухомого майна не підлягають задоволенню. Вирішення позову про визначення порядку користування земельної ділянки є передчасним, оскільки призведе до фактичного поділу й розташованих на спірній земельній ділянці житлового будинку та інших споруд без вирішення такого позову у встановленому порядку (зокрема, без з`ясування наявності технічної можливості такого поділу), в тому числі й до розподілу самочинно зведених споруд, юридична доля яких є невизначеною.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи

У січні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 23 грудня 2016року, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що для визначення варіантів реального розподілу житлового будинку відповідно до часток співвласників, призначена та проведена судова будівельно-технічна експертиза, якою визначено три варіанти поділу житлового будинку, а також три варіанти порядку користування земельною ділянкою. Зазначені варіанти відповідали будівельно-технічним нормам та стандартам, а також наданим нею усіх відповідних дозволів, передбачених статтею 152 ЖК України, що є необхідною умовою для такого розподілу. Крім того, експертом при визначені варіантів розподілу не брались до уваги самочинне побудоване нерухоме майно. Тобто, підлягав розподілу спірний житловий будинок, який не є самочинним будівництвом. У розумінні статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є об`єкт нерухомого майна який самочинно побудований. Рішенням суду першої інстанції проведено реальний розподіл спірного житлового будинку без урахування самочинно-побудованого нерухомого майна, що узгоджується із статтею 376 ЦК України та відповідає законним права та інтересам співвласників спірного житлового будинку. За правовою логікою суду апеляційної інстанції, самочинно побудована відповідачами відкрита веранда літ. «а4» площею 1,6 кв. м та нежитлова прибудова літ. «а2» позбавляє її скористатися своїм законним правом передбаченим статтею 364 ЦК України щодо права виділу в натурі своєї частки з майна, що є у спільній частковій власності. Вона позбавлена можливості отримання дозвільної документації щодо введення в експлуатацію самочинно-побудованої нежитлової прибудови, оскільки не є її власником та не будувала її.

У березні 2017 року ОСОБА_3 подала заперечення на касаційну скаргу, згідно з якими спірний житловий будинок внаслідок проведення самовільної перебудови та добудови є самочинним, що є перешкодою для вирішення питання про його поділ (виділ) до усунення цих порушень законодавства. Перебудовані приміщення є складовою речі, які видозмінюють всю споруду та її статус. Будинок з такими самочинними переобладнаннями не може бути об`єктом поділу (виділу) оскільки вважається самочинним.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року зазначену справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Судом установлено, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданого 26 жовтня 2010 року державним нотаріусом Другої миколаївської державної нотаріальної контори, ОСОБА_1 на праві власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 належить 1/3 частини житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належать по 1/3 частини зазначеного житлового будинку.

Отже, будинок по АДРЕСА_1 належить сторонам на праві спільної часткової власності.

Відповідно до інвентарної справи № 11597 (аркуш інвентарної справи 198- 200 ) по АДРЕСА_1 до складу спірного жилого будинку та надвірних споруд входять: самовільно переобладнані та самовільно побудовані споруди: нежитлова прибудова до житлового будинку літ.» а2» (2015 року забудови) площею 13,9 кв. м та відкрита веранда літ. «а4» (2012 року забудови) площею 1,6 кв. м, внаслідок чого у житловому будинку літ. «А» загальна площа становить 79,1 кв. м, тоді як згідно із витягами з реєстру прав власності на нерухоме майно і свідоцтва про право на спадщину за законом загальна площа будинку становить 68,3 кв. м.

Із метою встановлення можливості виділення належної ОСОБА_1 1/3 частини житлового будинку, ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 грудня 2015 року у справі призначено судову будівельну-технічну експертизу.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 29 червня 2016 року № 125-036 розроблено три варіанта поділу будинку та порядку користування земельною ділянкою.

Позивачем надано суду технічний висновок від 29 серпня 2016 року, яким узгоджено виконання робіт згідно з другим варіантом експертизи.

Згідно з розпорядження адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради від 18 серпня 2016 року № 96 ОСОБА_1 надано дозвіл на переобладнання та перепланування будинку, відповідно до другого варіанту експертного висновку.

Крім того свої висновки щодо вказаного питання наддали ГУ ДСНС, Миколаївгаз МКП «Миколаївводоканал», ПАТ «Миколаївобленерго».

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави дійти висновку про те, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція).

Згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 Інструкції поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

За наявності самочинно збудованих (реконструйованих, перепланованих) об`єктів нерухомого майна документи щодо виділу готуються тільки після визнання права власності на них відповідно до закону (пункт 3.11 Інструкції).

Таким чином, виділ в натурі частки із спільної власності на будинок унеможливлюється наявністю самочинних об`єктів будівництва або у складі будинку, з якого визначаються частки співвласників, або у складі частки, що виділяється.

Враховуючи, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 367 цього Кодексу не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно з цивільного обороту.

Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов.

Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 05 вересня 2003 року № 146 (далі - Методичні рекомендації).

Поняття реконструкції об`єкта нерухомості міститься в пункті 3 Державних будівельних норм України В.3.2-2-2009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 22 липня 2009 року № 295, згідно з яким реконструкція - це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.

Отже, норма частини першої статті 376 ЦК України застосовується й до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої він набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо) (розділ 3.4 Методичних рекомендацій).

При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що висновком судової будівельно-технічної експертизи від 29 червня 2016 року № 125-036 передбачена технічна можливість виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом, а нежитлова прибудова до житлового будинку літ. «а2» (2015 року забудови) площею 13,9 кв. м та відкрита веранда літ. «а4» (2012 року забудови) площею 1,6 кв. м, не є предметом розподілу, під час проведення експертизи самочинно збудовані приміщення до розрахунку включено не було, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість виділення співвласникам найбільш ізольованих житлових та підсобних приміщень із найменшим відхиленням від ідеальних часток співвласників, а також найменшу кількість необхідних переобладнань приміщень без втручання в несучі конструкції та інженерні системи загального користування.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши наведені вище норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про поділ спірного житлового будинку з найменшим переплануванням, без втручання в несучі конструкції будинку, що встановлено висновком судової будівельно-технічної експертизи. Варіант поділу будинку під № 2, визначений експертом, не передбачає втручання в несучі конструкції, а тому заплановані перепланування: закладення дверного отвору із приміщення 2-3 у приміщення 24 ; влаштування перегородки в приміщенні літньої кухні літ. «Б» не вимагають введення об`єкта до експлуатації.

Правильно встановивши характер спірних правовідносин, повно та всебічно дослідивши обставини справи на підставі оцінки кожного здобутого доказу окремо і всіх доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, взявши до уваги технічну можливість виділу співвласникам їх часток у спільній частковій власності без врахування самочинного будівництва, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 127/6698/16-ц (провадження № 61-18773св18).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «ОлександрВолков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява «№ 20372/11, § 65)).

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що спірний житловий будинок містить у собі самочинно переобладнані приміщення, які у встановленому законом порядку сторонами не були узаконені, а тому взагалі не може бути поділений внатурі, є безпідставними, оскільки при вирішенні питання про поділ домоволодіння у цій справі експертом та судом першої інстанції не були враховані самовільно збудовані та переобладнані будівлі і приміщення. Відповідачами не надано будь-яких доказів виконання позивачем робіт з реконструкції житлового будинку (в частині, яка була поділена в натурі між співвласниками), в результаті яких він набув би нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, влаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо).

Таким чином, судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статей 364, 367 ЦК України при вирішені цього спору, оскільки вимоги позову стосувались лише виділу внатурі тієї частини будинку, яка є об`єктом права власності позивача, без об`єктів, які є самочинними. З огляду на викладене рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законним та обґрунтованим, таким, що відповідає вимогам ЦПК України.

Рішення суду першої інстанції відповідає установленим принципам і завданням цивільного судочинства, а також вимогам ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд помилився в застосуванні норм матеріального закону, неправильно вирішив спір, не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, обставинам справи та залишив поза увагою принципи й завдання цивільного судочинства.

Розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Оскільки суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 661,44 грн.

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 23 грудня 2016 року скасувати, рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 листопада 2016року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 661,44 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик