Постанова

Іменем України

14 липня 2020 року

м. Київ

справа № 128/2176/18

провадження № 61-11504св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Денишенко Т.

О., Рибчинського В. П., Голоти Л. О., від 15 травня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

В серпні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивовано тим, що згідно умов договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 24 грудня 2010 року № б/н та договору про відступлення прав вимоги від 24 грудня 2010 року № б/н ПАТ "ОТП Банк" відступило, а

ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за кредитним договором від 23 липня 2008 року № ML-В00/137/2008, укладеним між

публічним акціонерним товариством (далі - ПАТ) "ОТП Банк" та

ОСОБА_2, та за договором іпотеки (майнова порука) від 23 липня

2008 року № РML-В00/137/2008, укладеним між ПАТ "ОТП Банк" та

ОСОБА_1.

Згідно кредитного договору від 23 липня 2008 року № ML-В00/137/2008, укладеного між ЗАТ "ОТП Банк ", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_2, банк надав останній кредит в сумі 40 600 доларів США зі строком повернення до 23 липня 2018 року. У забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, між банком та відповідачем 23 липня 2008 року укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки № РML-В00/137/2008, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належну їй на праві власності земельну ділянку по

АДРЕСА_1, кадастровий № 0520682803:02:005:0236, загальною площею 0,25 га.

Станом на 21 травня 2018 року заборгованість ОСОБА_2 перед банком за кредитом та процентами за вказаними кредитним договором становить 37 524,84 долари США, що на вказану дату еквівалентно 981 195,76 гривень, з яких: залишок заборгованості за кредитом - 35 618,97 доларів США, що еквівалентно 931 361,26 грн, заборгованість за нарахованими і не сплаченими процентами - 1 905,87 доларів США, що еквівалентно 49 834,49 грн.

25 травня 2018 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" направило відповідачу вимогу про усунення порушення умов кредитного договору, яка була залишена без задоволення.

Посилаючись на положення Закону України "Про іпотеку", статті 546, 572, 575, 589, 590, 591, 611 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач просив суд у рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 23 липня 2008 року № ML-В00/137/2008 звернути стягнення на предмет іпотеки: земельну ділянку по

АДРЕСА_1, кадастровий № 0520682803:02:005:0236, загальною площею 0,25 га, належну

ОСОБА_1. Отримані від реалізації предмета іпотеки кошти направити на погашення загальної заборгованості перед ТОВ "ОТП Факторинг Україна", що виникла на підставі кредитного договору від 23 липня 2008 року № ML-В00/137/2008 у розмірі 981 195,76 гривень.

Застосувати спосіб реалізації предмета іпотеки через процедуру, передбачену

статтями 39,41 Закону України "Про іпотеку", а саме шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною, яку визначить суб'єкт оціночної діяльності в ході виконавчого провадження, але не нижчою за 277 575 гривень, яка визначена сторонами при укладенні договору іпотеки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області, у складі судді Бондаренко О. І., від 20 лютого 2019 року у задоволенні позову

ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що останній платіж позичальником було здійснено 14 жовтня 2010 року, в зв'язку з чим позивач відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, використав своє право достроково стягнути з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором, надіславши 05 листопада 2010 року вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов'язаних з ним платежів, чим змінив строк виконання основного зобов'язання та протягом трьох років, починаючи від 05 листопада 2010 року мав можливість пред'явити позов до поручителя, а скористався таким правом лише 10 серпня 2018 року, пред'явивши розглядуваний позов із пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявлено представником відповідача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 20 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову, а саме в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 23 липня 2008 року № ML-В00/137/2008 звернуто стягнення на предмет іпотеки земельну ділянку по АДРЕСА_1, кадастровий № 0520682803:02:005:0236, загальною площею 0,25 га, належну ОСОБА_1. Отримані від реалізації предмета іпотеки кошти вирішено направити на погашення загальної заборгованості перед ТОВ "ОТП Факторинг Україна", що виникла на підставі кредитного договору від 23 липня 2008 року № MLВ00/137/2008 у розмірі 981 195,76 грн. Застосовано спосіб реалізації предмета іпотеки через процедуру, передбачену статтями 39,41 Закону України "Про іпотеку", а саме шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною, яку визначить суб'єкт оціночної діяльності в ході виконавчого провадження, але не нижчою за 277 575 грн, яка визначена сторонами при укладенні договору іпотеки.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Приймаючи постанову від 15 травня 2019 року, апеляційний суд виходив з того, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а позовна давність для звернення в суд з вимогою до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки не спливла, оскільки позивач використовував своє право на досудове врегулювання питання повернення боргу шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, поданій її представником - адвокатом Павенським Б.

В., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1, подана її представником - адвокатом Павенським Б. В., на постанову Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 128/2176/18 та витребувано її матеріали з місцевого суду. Зупинено виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

У жовтні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків суду апеляційної інстанції.

Заявник наголошує на тому, що позивач звернувся до суду з цим позовом з пропуском трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором позивач відповідно до вимог частини 2 статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання та протягом трьох років, починаючи

від 05 листопада 2010 року мав можливість пред'явити позов до поручителя, а скористався таким правом лише 10 серпня 2018 року.

У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 24 грудня 2010 року № б/н, договору про відступлення прав вимоги від 24 грудня 2010 року № б/н ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за кредитним договором від 23 липня 2008 року № ML-В00/137/2008, укладеним між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2, та за договором іпотеки (майнова порука) від 23 липня 2008 року № РML-В00/137/2008, укладеним між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1. До ТОВ "ОТП Факторинг Україна" перейшли усі права

ПАТ "ОТП Банк" щодо права вимоги до ОСОБА_1 за укладеними та дійсними правочинами.

Згідно кредитного договору від 23 липня 2008 року № ML-В00/137/2008, укладеного між ЗАТ "ОТП Банк ", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_2, банк надав останній кредит у сумі 40 600 доларів США зі строком повернення до 23 липня 2018 року. У забезпечення виконання зобов'язань позичальником за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 23 липня 2008 року укладений та нотаріально посвідчений договір іпотеки № РML-В00/137/2008, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належну їй на праві власності земельну ділянку по

АДРЕСА_1, кадастровий № 0520682803:02:005:0236, загальною площею 0,2500 га.

22 липня 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. був вчинений виконавчий напис за реєстровим номером 5167, яким звернуто стягнення на земельну ділянку з кадастровим номером 0520682803:02:005:0236 загальною площею 0,2500 га, розташовану по АДРЕСА_1, належну на праві власності ОСОБА_1. Вказаний виконавчий напис неодноразово пред'являвся стягувачем у державну виконавчу службу для примусового виконання, однак звернення стягнення не проведено.

Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області

від 10 серпня 2017 року у цивільній справі № 128/886/17 за позовом

ОСОБА_1 до ТОВ "ОТП Факторинг Україна", Вінницького РВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області, за участі третьої особи - приватного нотаріуса Бондар І. М. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, позов ОСОБА_1 задоволено.

Постановою головного державного виконавця Вінницького РВДВС ГТУЮ у Вінницькій області від 19 червня 2018 року виконавче провадження № ~organization0~ з виконання виконавчого напису № 5167 від 22 липня 2013 року закінчено.

Станом на 21 травня 2018 року по кредитному договору від 23 липня 2008 року № ML-В00/137/2008 була наявна заборгованість, зокрема заборгованість за кредитом 35 618,97 доларів США, що еквівалентно 931 361,26 грн; заборгованість за процентами 1 905,87 доларів США, що еквівалентно 49 834,49 грн.

25 травня 2018 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" направляло вимогу боржникам за № 233 про усунення порушення (іпотечне повідомлення) за кредитним договором від 23 липня 2008 року № ML-В00/137/2008, але ця вимога не виконана.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,

підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що позичальником допущено порушення взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, через що утворилася заборгованість, в рахунок погашення якої позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки. Розмір боргу за кредитним договором в сумі 37 524,84 доларів США апеляційний суд вважав доведеним.

Також апеляційний суд вважав, що позовна давність для звернення до суду з вимогою до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки не спливла, оскільки 22 липня 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. був вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказаний виконавчий напис неодноразово пред'являвся стягувачем у державну виконавчу службу для примусового виконання, виконавчі дії не були вчинені з різних підстав, а заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 10 серпня 2017 року у цивільній справі № 128/886/17 зазначений виконавчий напис був визнаний таким, що не підлягає виконання. Дії щодо примусового звернення стягнення на предмет іпотеки були припинені із закінченням виконавчого провадження № ~organization1~ лише 19 червня 2018 року.

Перевіряючи доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що позивачем пропущено строк на звернення до суду з цим позовом, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права. Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина 5 статті 267 ЦК України).

Як вбачається, з матеріалів справи, кредитний договір № ML-В00/137/2008 укладено між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 23 липня 2008 року з кінцевим терміном повернення кредиту до 23 липня 2018 року.

22 липня 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. на підставі пункту 19 частини першої

статті 34, статей 87, 88, 89 Закону України "Про нотаріат", пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 за заявою банку, було вчинено виконавчий напис № 5167 про звернення стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку з кадастровим номером undefined загальною площею 0,25 га, розташовану по

АДРЕСА_1. Заборгованість визначено станом на 24 червня 2013 року в загальному розмірі

37 524,84 доларів США, що складається з 35 618,97 доларів США заборгованості по кредиту, 1 905,87 доларів США заборгованості по процентам.

Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області

від 10 серпня 2017 року у цивільній справі № 128/886/17 виконавчий напис № 5167 від 22 липня 2013 року визнано таким, що не підлягає виконанню та дії щодо примусового звернення стягнення на предмет іпотеки припинені закінченням виконавчого провадження № ~organization2~ 19 червня 2018 року на підставі вказаного рішення суду.

Звертаючись із позовом у серпні 2018 року, позивачем заявлено вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості за кредитним договором в сумі аналогічній визначеній у виконавчому написі нотаріуса від 22 липня 2013 року.

Верховний Суд враховує, що вжитий банком спосіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить.

Однак до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню право банку щодо задоволення своїх майнових вимог за рахунок переданого в іпотеку майна порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом в постанові від 25 березня 2019 року по справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18) та

від 18 грудня 2019 року по справі № 450/18/15-ц (провадження № 61-17556св18).

Встановивши, що заборгованість за кредитним договором не погашена, а виконавче провадження із примусового виконання виконавчого напису нотаріуса закінчено 19 червня 2018 року, на підставі заочного рішення Вінницького районного суду Вінницької області у справі № 128/886/17, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки заявлених у серпні

2018 року.

Належні та допустимі докази направлення АТ "ОТП Банк" 05 листопада

2010 року вимоги відповідачу про дострокове повернення всієї суми кредиту судам не надані.

Розмір боргу за кредитним договором, в рахунок погашення якого звернуто стягнення на предмет іпотеки, не заперечувався відповідачем, а докази неправильності його розрахунку в матеріалах справи відсутні.

Доводи касаційної скарги, що зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, відхилені касаційним судом, як такі, що в силу статті 400 ЦПК України виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, постанова апеляційного суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті справи та не дають підстав вважати, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права чи допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України оскаржене судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2019 року було зупинено виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2019 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення виконання оскаржуваного судового рішення необхідно поновити.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович