Постанова

Іменем України

26 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 395/1324/16-ц

провадження № 61-29106св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Черняк Ю.В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області, Канізької сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, про визнання права на отримання земельної частки (паю), за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02 серпня 2017 року у складі судді Орендовського В. А. та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 10 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Дьомич Л. М., Дуковського О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області, Канізької сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області про визнання права на отримання земельної частки (паю).

Позовна заява мотивована тим, що на час отримання Колективним сільськогосподарським підприємством «Хлібороб» (далі - КСП «Хлібороб») у 1996 році державного акта на право колективної власності на землю він був членом цього господарства та значився в списках осіб, які мають право на земельну частку (пай), але сертифіката на земельну частку (пай) він не отримав.

Посилаючись на те, що він був членом вказаного товариства та має право на земельну частку (пай), просив визнати за ним право на отримання земельної частки (паю) у розмірі 7,1 умовних кадастрових гектарів, яка розташована на території Канізької сільської ради Новомиргородського району, Кіровоградської області.

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02 серпня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 не має право на отримання земельної частки (паю), оскільки на момент передачі КСП «Хлібороб» державного акта на право колективної власності на землю він не був включений до списку, доданого до вказаного державного акта.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 10 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4. задоволено частково. Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської від 02 серпня 2017 року скасоване та ухвалене нове рішення про відмову ОСОБА_4 у задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з обґрунтованості позовних вимог, однак вказав, що позивачем пропущено строк позовної давності, передбачений статтею 71 ЦК УРСР 1963 року.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02 серпня 2017 року, рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 10 жовтня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду про пропуск позивачем строку на звернення до суду з цим позовом є помилковими. У постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 60152цс14 Верховний Суд України висловив правовий висновок, відповідно до якого для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Оскільки про порушення своїх прав ОСОБА_4 стало відомо лише в січні 2017 року з відповіді сільської ради, то саме з цього моменту необхідно обраховувати строк позовної давності.

Відзивів на касаційну скаргу до суду не надходило.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_4 був членом колгоспу ім. Леніна Новомиргородського району Кіровоградської області, а потім - КСП «Хлібороб» з 31 грудня 1992 року по 1997 рік (а. с. 5, 71, 72).

20 лютого 1995 року КСП «Хлібороб» отримало державний акт на право колективної власності на землю.

ОСОБА_4 не було включено до списку членів господарства, що додається до держаного акта, сертифікат на земельну частку (пай) він також не отримав.

Частиною дев'ятою статті 5 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Згідно з вимогами частини першої статті 22 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно з вимогами статей 22, 23 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) та зазначеного указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акта.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.

Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Згідно з вимогами статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Відповідно до статтею 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Встановивши, що на момент отримання 20 лютого 1995 року КСП «Хлібороб» державного акта на право колективної власності на землю позивач був членом цього КСП і мав право на внесення до списку осіб на розпаювання землі, однак не був включений до такого списку, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність у ОСОБА_4 права на земельну частку (пай).

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про обґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у їх задоволенні з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Оскільки право на позов у ОСОБА_4 виникло ще в 1995 році, то трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, минув ще до набрання чинності ЦК України 2003 року, а тому суд зобов'язаний самостійно застосувати наслідки його спливу, без подання відповідної заяви іншими сторонами спору.

Дії підприємства щодо невключення ОСОБА_4 до списку громадян-членів КСП «Хлібороб», які мають право на земельний пай, ОСОБА_4 оскаржив лише у листопаді 2016 року, посилаючись на наявність причин, які унеможливили своєчасне отримання сертифікату на земельну ділянку. Водночас зі змісту позовної заяви відомо, що позивач був обізнаний як про видачу КСП «Хлібороб» державного акта на право колективної власності на землю, так і про невключення його до списку, що додавався до цього акта.

Наведені позивачем причини пропуску строку на звернення до суду, правомірно відхилені апеляційним судом, оскільки не підтверджені позивачем належними доказами, які б свідчили про їх поважність.

Таким чином, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, дійшов вірного висновку про те, що позивачем було пропущено строк позовної давності для звернення до суду.

Зазначений висновок апеляційного суду відповідає обставинам справи, а також узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно.

Аргументи касаційної скарги, у тому числі і посилання заявника на постанову Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 60152цс14, не вказують на можливість поновлення позивачу строку на звернення до суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без змін, на підставі частини третьої статті 401 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 10 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

Б.І. Гулько

Д.Д. Луспеник