Постанова

Іменем України

27 січня 2023 року

м. Київ

справа № 461/1021/19-ц

провадження № 61-7054св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , Львівська міська рада, Львівське міське комунальне підприємство «Айсберг»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 , до якої приєдналася ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 08 червня 2022 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Львівська міська рада, Львівське міське комунальне підприємство «Айсберг» (далі - ЛМ КП «Айсберг»), про усунення перешкод у користуванні спільним майном багатоквартирного будинку.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона є співвласником квартири АДРЕСА_1 , що знаходиться в комунальній власності територіальної громади міста Львова, проте її протиправно позбавлено права користування спільним майном житлового будинку, а саме, під`їздом № 3, у якому знаходиться квартира. Стверджує, що через під`їзд можливим є вхід на горище, де є доступ до димових та вентиляційних каналів та місце знаходження технологічних отворів для їхнього обслуговування. Проте двері, які виходять з тераси спільного користування на сходову клітку під`їзду замкнені на ключ, чим їй створюються перешкоди, а саме, обмежується доступ до сходової клітки, оскільки ключів від цих дверей у неї та членів її сім`ї немає. Ключі від замкнених дверей має ОСОБА_2 , яка проживає у квартирі АДРЕСА_2 . Відповідачка самовільно встановила замок на двері та користується ними лише в своїх інтересах, а на неодноразові звернення з проханням надати ключі не реагує.

Вказує, що такі перешкоди у користуванні спільним майном житлового будинку не дають їй можливості задовольнити свої господарські потреби та здійснювати побутове обслуговування своєї квартири. Вважає, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень є співвласниками допоміжних приміщень у будинку, у тому числі і приміщень, призначених для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, проте відповідачка чинить їй перешкоди у користуванні допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку, які знаходяться у спільній власності всіх мешканців багатоквартирного будинку.

Посилаючись на викладене, позивачка, з урахуванням уточнених вимог, просила зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні спільним майном багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_3 , шляхом надання ключів від самовільно встановлених дверей у під`їзд № 3, а при відмові від надання ключів від вказаних дверей демонтувати їх; зобов`язати ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 ключі від самовільно встановленого замка на дверях, які виходять на балконну терасу на другому поверсі будинку АДРЕСА_3 , а при відмові надання ключів зняти самовільно встановлений замок на вказаних дверях зі сторони під`їзду.

Заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 30 жовтня 2019 року у складі суді Фролової Л. Д. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні спільним майном багатоквартирного будинку АДРЕСА_3 - третьою сходовою кліткою та балконною терасою на другому поверсі будинку, у тому числі шляхом передачі комплекту ключів від замкнених дверей. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 чиняться перешкоди у користуванні нею та членами сім`ї спільним майном багатоквартирного житлового будинку - третьою сходовою клітиною та балконною терасою на другому поверсі будинку.

Постановою Львівського апеляційного суду від 08 червня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на третій сходовій клітині, крім квартири ОСОБА_2 , розташовані ще інші квартири, а тому твердження ОСОБА_1 про те, що саме ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у користуванні третьою сходовою клітиною та балконною терасою на другому поверсі житлового будинку за відсутності беззаперечних доказів чинення таких перешкод, є сумнівними.

Наявність у ОСОБА_2 ключів від дверей, не створює для неї обов`язку виготовлення іншого комплекту ключів для передачі таких позивачці, а отже, задоволення судом першої інстанції позовних вимог ОСОБА_1 та зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні спільним майном - третьою сходовою кліткою та балконною терасою на другому поверсі будинку, у тому числі шляхом передачі комплекту ключів від замкнених дверей, не ґрунтується на вимогах закону.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2022 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 08 червня 2022 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі зазначає, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2021 року у справі № 598/1708/18, 12 квітня

2022 року у справі № 464/3156/19.

Крім того, у доповненнях до касаційної скарги як на підставу для оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме, зазначає, що апеляційний суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України); апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України); апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частина третя статті 411 ЦПК України).

У вересні 2022 року ОСОБА_1 подала заяву про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_3 .

У заяві зазначає, що суд апеляційної інстанції позбавив їх та всіх мешканців будинку права захисту в укритті під час війни, а також не залучив до участі у розгляді справи інших мешканців будинку.

У жовтні 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що суд апеляційної інстанції встановив, що вихід на терасу будинку можливий безпосередньо з квартири, в якій проживає ОСОБА_1 , а тому вона її права на користування спільним майном багатоквартирного будинку не порушила. Саме це підтверджує ОСОБА_3 , а саме, що їхня квартира № 1 має додатковий вихід на під`їзд

АДРЕСА_5 є ЛМ КП «Айсберг» якому і належать всі внутрішньобудинкові конструкції, а так само і двері в під`їзді № З.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом від 21 березня 1994 року № 16786.

У житловому будинку на АДРЕСА_3 розташовані 25 квартир.

ОСОБА_1 , ОСОБА_3 неодноразово зверталася зі скаргами до поліції, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Уповноваженого Президента України з прав інвалідів з приводу порушення права користування спільним майном багатоквартирного будинку з боку ОСОБА_2 .

У листі заступника міського голови м. Львова від 14 грудня 2017 року № 31-7083 зазначено, що будинок на АДРЕСА_3 складається із трьох сходових кліток. На третій сходовій клітці розташовано п`ять квартир. Оскільки вхід на прибудинкову територію зазначеного будинку вільний, мешканці квартир третьої сходової клітки встановили замок на двері, що ведуть до під`їзду. Аналогічна інформація зазначена у листі голови Галицької районної адміністрації Львівської міськради від 18 червня 2018 року.

У листі Галицької районної адміністрації від 15 лютого 2016 року № 3105-88 зазначено, що у зв`язку із категоричною відмовою мешканців квартир третьої сходової клітки надати доступ мешканцям квартири АДРЕСА_1 до приміщень загального користування, балансоутримувачем - ЛМКП «Айсберг» готується позовна заява до суду для вирішення вказаного питання.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що вона, проживаючи у першому під`їзді, позбавлена доступу до сходової клітини третього під`їзду через терасу загального користування на другому поверсі житлового будинку на АДРЕСА_3 , і перешкоди у користуванні їй чинить саме ОСОБА_2 , у якої є ключі від дверей третього під`їзду.

Правове обґрунтування

Згідно зі статтею 382 ЦК Українивласникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку (частини 1, 2 статті 5 «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Відповідно до пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 14-рп/2011 від 09 листопада 2011 рокуу справі № 1-22/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004, у справі за конституційним зверненням ОСОБА_3 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1,10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення (підвали, сараї, комірки, горища, колясочні та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Отже, власники квартир багатоквартирних житлових будинків незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири є співвласниками допоміжних приміщень у будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою та мають самостійне право звернення до суду за захистом своїх прав щодо таких приміщень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У справі, яка переглядається, суди правильно встановили, що третя сходова клітка та балконна тераса на другому поверсі житлового будинку на АДРЕСА_3 , виходячи з їхнього розташування, технічних характеристик, сукупності властивостей, способу та порядку їх використання, є допоміжними приміщеннями та спільним майном співвласників багатоквартирного будинку.

Водночас суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не довела порушення своїх прав, оскільки не надала суду доказів про те, що саме ОСОБА_2 порушує її права як співвласника допоміжних приміщень багатоквартирного будинку. Наявність у ОСОБА_2 ключів від самовільно встановлених дверей у під`їзд № 3 не свідчить про те, що саме ОСОБА_2 встановила двері у цей під`їзд та обладнала їх замком. Крім ОСОБА_2 у цьому під`їзді проживають інші мешканці ще п`яти квартир.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 зазначив, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2021 року у справі № 598/1708/18, 12 квітня 2022 року у справі № 464/3156/19.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас Верховний Суд, проаналізувавши наведені заявником постанови, дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що суди не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Постанови Верховного Суду, на яку вказує заявник, від 21 лютого 2021 року у справі № 598/1708/18, не існує, за цим унікальним номером справи у Єдиному державному реєстрі судових рішень є постанова Тернопільського апеляційного суду від 03 липня 2019 року.

За номером провадження, який вказав заявник - № 61-15296св19, є постанова Верховного Суду від 17 лютого 2021 року, унікальний номер 598/1708/18.

У цій постанові сформульовано висновок про те, що у зв`язку із доведеним затіненням кімнати внаслідок встановлення відповідачем огорожі з метало-профілю, відповідач такими діями порушив правила добросусідства, така огорожа порушує права позивача, яка повністю опікується дочкою, яка є особою з інвалідністю та постійно прикута до ліжка в кімнаті, на користування зручностями свого житла, в тому числі щодо належного освітлення кімнати, що у свою чергу є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Верховний Суд вважає, що висновки цієї постанови не є релевантними до спірних правовідносин, так як стосуються правовідносин, що пов`язані з порушенням правил добросусідства (стаття 103 ЗК України).

У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 464/3156/19 сформульовано висновок про те, що власники квартир у багатоквартирному будинку, є співвласниками усіх допоміжних приміщень такого будинку, незалежно від того, в якому під`їзді та на якому поверсі такі знаходяться.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що третя сходова клітка та балконна тераса на другому поверсі житлового будинку, є допоміжними приміщеннями такого будинку. Проте, відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказав на те, що ОСОБА_1 не надала суду доказів того, що її права порушуються саме ОСОБА_2 , що саме відповідачка встановила двері та замок до під`їзду.

У касаційній скарзі заявник та ОСОБА_1 , яка приєдналася до касаційної скарги ОСОБА_3 , вказують на те, що рішення суду апеляційної інстанції створює колізію привілеїв для одних осіб та дискримінацію осіб за іншими ознаками, а саме із інвалідністю; судове рішення це фактично замах на їхнє життя під час війни, адже під`їзд № 3 - це найкоротший прохід до підвальних приміщень для укриття; суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_3 , який перебував на лікуванні; суд помилково відніс справу до категорії малозначних; судді Цяцяк Р. П. та Шеремета Н. О. були упередженні під час розгляду цієї справи; апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази; суд не залучив до участі у розгляді справи інших мешканців будинку, які також через дії відповідачки не можуть потрапити до підвалу під час повітряної тривоги.

Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина.

У статті 1 Закону надано визначення поняття дискримінації та непрямої дискримінації.

Дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Стаття 2 Конвенції про права осіб з інвалідністю визначає, що дискримінація за ознакою інвалідності - це будь-яке розрізнення, виключення чи обмеження з причини інвалідності, метою або результатом якого є применшення або заперечення визнання, реалізації або здійснення нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, цивільній чи будь-якій іншій сфері. Вона включає всі форми дискримінації, у тому числі відмову в розумному пристосуванні.

Отже, відмова у задоволенні позову не є дискримінацією за ознакою інвалідності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , оскільки процесуальне рішення суду не може розцінюватися як дискримінація лише з тих підстав, що позивачка, яка є особою з інвалідністю, не довела своїх позовних вимог у зв`язку з чим, суд відмовив у задоволенні позову.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу(частини перша, третя статті 368 ЦПК України).

Про час та місце проведення судового засідання у суді апеляційної інстанції учасники справи, зокрема ОСОБА_3 , повідомлені належним чином, що підтверджується заявами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про ознайомлення з матеріалами справи від 01 квітня 2022 року, 01 червня 2022 року (т. 2, а. с. 79, 81).

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто процесуальним законом надано право розглядати справу за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки, тому суд апеляційної інстанції не порушив зазначені норми права.

Перевіряючи аргументи заявника про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_3 , який перебував на лікуванні, Верховний Суд ураховує, що ОСОБА_3 був повідомлений належним чином про день, час та місце розгляду справи, клопотань про відкладання розгляду справи не подавав, а його участь у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Також заявники вказують на те, що суд помилково відніс справу до категорії малозначних.

Перелік справ, які може бути розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження, наведено у статті 274 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 274 ЦПК Україниу порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частина четверта статті 274 ЦПК Українимістить імперативну норму, яка визначає перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження.

Цей перелік ґрунтується на класифікації справ за матеріально-правовою ознакою, тобто за характером спірних матеріально-правових відносин.

У пункті 1 частини четвертої статті 19 ЦПК Українипередбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ.

Частиною шостою статті 19 ЦПК Українивизначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судами першої інстанції справа розглянута у спрощеному провадженні з викликом сторін, оскільки суд визнав справу малозначною, так як справа є незначної складності.

Суди першої та апеляційної інстанцій розглядали справу у судових засіданнях за участю сторін, а тому судами не порушено норм процесуального права, справа визнана судом першої інстанції як малозначна, що також відповідає вимогам процесуального закону.

ОСОБА_3 стверджує, що судді Львівського апеляційного суду Цяцяк Р. П. та Шеремета Н. О. були упередженні під час розгляду цієї справи.

Верховний Суд відхиляє такі доводи заявника як безпідставні та необґрунтовані.

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 подав заяву про недовіру колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 08 червня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про відвід колегії суддів відмовлено, оскільки заява ОСОБА_3 абсолютно не обґрунтована і нічим не мотивована.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 вже вказує на те, що судді Цяцяк Р. П. та Шеремета Н. О. умисно або випадково сфальсифікували унікальний номер справи № 461/3132/19.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК Українисуддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

У частині четвертій статті 10 ЦПК Українита статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» (№ 33949/02, § 49-52, від 09 листопада 2006 року) зазначено, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд, як такий, та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, допоки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими.

Як зазначає ЄСПЛ, найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості (Hauschildt Case, № 11/1987/134/188, § 48).

Згідно із Бангалорськими принципами поведінки суддів, схвалених резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях ЄСПЛ, для визначення неупередженості суду належить виходить не тільки з суб`єктивного критерію, але й об`єктивного підходу, який визначає, чи були забезпечені достатні гарантії, аби виключити будь-які законні сумніви з цього приводу (рішення у справі Ferrantelli et Santangelo).

Також у своєму рішенні «Газета Україна-центр» проти України» ЄСПЛ наголошував, що відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатись на підставі суб`єктивного і об`єктивного критеріїв. У контексті суб`єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, поки не доведено протилежного. У контексті об`єктивного критерію слід визначити чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо безсторонності суддів. З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть бути важливими, або іншими словами, «правосуддя має не тільки чиниться, також має бути видно, що воно чиниться». (§§ 28-32).

Презумпція особистої неупередженості судді діє, допоки не з`являться докази на користь протилежного.

Згідно з об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об`єктивно виправдані.

Таким чином, аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що підставами для відводу судді є існування суб`єктивного та/або об`єктивного критеріїв.

Верховний Суд, оцінюючи наявність підстав для відводу суддів Цяцяка Р. П. та Шеремета Н. О. за суб`єктивним критерієм, констатує відсутність підстави стверджувати, що ці судді виявили особисту упередженість при розгляді цієї справи. Докази на користь протилежного відсутні.

За об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об`єктивно виправдані.

Обґрунтування доводів ОСОБА_3 про упередженість суддів під час розгляду цієї справи зводяться до помилкового тлумачення частини четвертої статті 36 ЦПК України.

Зазначення колегією суддів неправильного унікального номера справи в іншій справі за скаргою ОСОБА_5 на дії та рішення державного виконавця Галицького відділу Державної виконавчої служби міста Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області, не є підставою для відводу суддів у справі, про перегляд якої подано касаційну скаргу.

Також заявники зазначили, що суд не залучив до участі у розгляді справи інших мешканців будинку, які також через дії відповідачки не можуть потрапити до підвалу під час повітряної тривоги.

Верховний суд відхиляє такі доводи заявників, оскільки суд апеляційної інстанції, постанова якого оскаржується ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , не наділений повноваженнями для залучення до участі у розгляді справи інших осіб. Крім того, інші співвласники багатоквартирного будинку на АДРЕСА_3 , у разі, якщо вони будуть вважати, що порушуються їхні права, мають право звернутися до суду із позовом.

Таким чином, доводи заявників, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , до якої приєдналася ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 08 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний