ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 755/19604/21

провадження № 61-6046св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Червинської М. Є.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 грудня 2022 року

у складі судді Марфіної Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від

23 березня 2023 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що 22 жовтня 2020 року між ОСОБА_1

і АТ «Укрзалізниця» був укладений трудовий договір № 305-2020, відповідно до якого позивач приймається на посаду заступника директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд»

АТ «Укрзалізниця» з 23 жовтня 2020 року до 22 жовтня 2021 року включно. Цей договір не є контрактом у розумінні частини третьої статті 21 КЗпП України (пункт 1.1 договору). Згідно з пунктом 6.1 договору внесення змін до нього здійснюється виключно у письмовій формі шляхом підписання сторонами додаткових угод. Отже, до закінчення трудового договору сторони можуть за взаємною згодою вносити зміни та доповнення до нього, зокрема,

й щодо строку його дії.

Позивач зазначав, що 25 лютого 2021 року між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до трудового договору від 22 жовтня 2020 року № 305-2020. Відповідно до пункту 2 додаткової угоди сторони погодили, що трудовий договір діє з 23 жовтня 2020 року до 22 жовтня 2023 року включно.

22 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з роботи за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України відповідно до наказу від 21 жовтня 2021 року

№ 455/ОС у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Позивач вважав, що звільнення відбулось незаконно, оскільки строк трудового договору було продовжено до 22 жовтня 2023 року включно. Зазначав, що саме по собі розірвання трудового договору з не визначених законом підстав по суті

є безпідставним звільненням, і це твердження кореспондується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у Рішенні від 12 липня 2019 року

№ 5-р(І)/2009.

ОСОБА_1 просив поновити його на посаді заступника директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд»

АТ «Укрзалізниця», стягнути з АТ «Укрзалізниця» середній заробіток за час вимушеного прогулу та судові витрати, пов?язані з оплатою правової допомоги.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 грудня 2022 року позовні вимоги задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд»

АТ «Укрзалізниця».

Стягнено з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1 112 934,88 грн з урахуванням необхідності сплати обов`язкових податків та зборів.

Стягнено з АТ «Укрзалізниця» в дохід держави судовий збір у загальному розмірі 12 121,75 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині присудження середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць.

Рішення суду мотивоване тим, що звільнення позивача відбулось з порушенням норм КзпП України, оскільки строковий трудовий договорів, який укладено між сторонами, з урахуванням унесених до нього змін на час звільнення позивача не припинив своєї дії.

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 січня

2023 року допущено негайне виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 грудня 2022 року в частині присудження середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 78 511,50 грн

з урахуванням необхідності сплати обов`язкових податків та зборів.

Допущено негайне виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 грудня 2022 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Укрзалізниця».

Постановою Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» задоволено частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 грудня 2022 року змінено в частині стягнення з АТ «Укрзалізниця» в дохід держави судового збору

у розмірі 12 121,75 грн, зменшено розмір судового збору до 12 037,35 грн.

В іншій частині рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 грудня 2022 року залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, апеляційний суд виходив із того, що під час здійснення розрахунку було допущено помилку.

В іншій частині апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності у діях відповідача порушення норм КЗпП України під час звільнення позивача.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

21 квітня 2023 року АТ «Укрзалізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням нової редакції просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що 22 жовтня 2021 року закінчився строк дії трудового договору з позивачем; заяви на продовження строку дії трудового договору позивач не подав; АТ «Укрзалізниця» висунуло вимогу про звільнення в день закінчення трудового договору; трудові відносини з позивачем не були оформлені у встановленому законом порядку, зокрема відповідно до частини четвертої статті 24 КЗпП України після 22 жовтня 2021 року - закінчення строку дії трудового договору від 22 жовтня 2020 року; матеріалами справи підтверджується відсутність правових підстав для продовження дії строкового трудового договору від 22 жовтня 2020 року № 305-2020; підписати 25 лютого 2021 року додаткову угоду на продовження строку дії трудового договору

№ 305-2020 позивач не міг, оскільки в додатковій угоді зазначено, що вона укладена в м. Києві, проте в цей день позивач знаходився за межами м. Києва

у відрядженні до м. Львова. Таким чином, заявник вважає, що в його діях немає порушень норм КЗпП України. Заявник також вказує, що розгляд справи в суді першої інстанції було здійснено без повідомлення учасників справи та за відсутності представника відповідача.

Аргументи інших учасників справи

25 серпня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Забарін А. Ф. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Дніпровського районного суду м. Києва.

Зупинено виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва

від 27 грудня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду

від 23 березня 2023 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в частині, крім стягнення заробітної плати за один місяць, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

02 серпня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

20 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до голови правління

АТ «Укрзалізниця» із заявою, у якій просив прийняти його на роботу на посаду заступника директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Укрзалізниця» на умовах трудового договору у письмовій формі строком з 23 жовтня 2020 року до 22 жовтня 2021 року включно у зв`язку з обставинами особистого характеру.

22 жовтня 2020 року між АТ «Укрзалізниця» в особі голови правління

Жмака В. М., в.о. члена правління ОСОБА_2 , які діяли на підставі Статуту

АТ «Укрзалізниця», і ОСОБА_1 був укладений трудовий договір

№ 305-2020, за умовами якого працівник приймається на посаду заступника директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель

і споруд» АТ «Укрзалізниця».

Цей договір укладено відповідно до статті 23 КЗпП України та він є таким, що укладається на визначений строк, встановлений за погодженням сторін

в інтересах працівника та за його заявою до 22 жовтня 2021 року. Цей договір не є контрактом у розумінні частини третьої статті 21 КЗпП України (пункт 1.1 договору).

Згідно з пунктом 6.1 договору внесення змін до цього договору здійснюється тільки у письмовій формі шляхом підписання сторонами додаткових угод.

Відповідно до пункту 6.2.2 цей договір може бути припинений у зв`язку із закінченням строку цього договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (у разі прийняття на роботу працівника на визначений строк, встановлений за погодженням сторін, на час виконання певної роботи відповідно до пункту 1.1 цього договору).

Згідно з пунктом 7.1 цей договір діє з 23 жовтня 2020 року до 22 жовтня

2021 року включно. Строк дії цього договору встановлений за погодженням сторін.

Згідно з пунктом 7.2 договір набуває чинності з моменту погодження сторонами усіх умов договору шляхом його підписання сторонами. Підписання договору свідчить про наявність їх волевиявлення та про їх згоду з усіма умовами цього договору.

Наказом АТ «Укрзалізниця» від 22 жовтня 2020 року № 2189/ос

ОСОБА_1 призначено на посаду заступника директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд»

АТ «Укрзалізниця» на умовах трудового договору в письмовій формі строком

з 23 жовтня 2020 року до 22 жовтня 2021 року із строком випробування три місяці. Підстава: заява ОСОБА_1 , трудовий договір від 22 жовтня

2020 року № 305-2020, лист від 15 жовтня 2020 року № ФБМЕС-02/8372.

25 лютого 2021 року між АТ «Укрзалізниця» в особі голови правління

Жмака В. М. та в.о. члена правління ОСОБА_3 , які діють на підставі Статуту АТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 травня 2020 року № 452), і ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 до трудового договору від 22 жовтня 2020 року № 305-2020.

Згідно з пунктом 2 додаткової угоди пункт 7.1 розділу 7 «Строк дії та інші умови» викладено у такій редакції: «7.1 Цей договір діє з 23 жовтня 2020 року до

22 жовтня 2023 року включно».

Згідно з пунктом 3 додаткової угоди інші умови трудового договору від

22 жовтня 2020 року № 305-2020, до яких не внесені зміни цією додатковою угодою, зберігають чинність.

Згідно з пунктом 4 додаткова угода укладена в двох примірниках і є невід`ємною частиною трудового договору від 22 жовтня 2020 року № 305-2020. Примірники додаткової угоди зберігаються у кожної із сторін і мають однакову юридичну силу.

Наказом АТ «Укрзалізниця» від 21 жовтня 2021 року № 455/ОС ОСОБА_1 звільнено 22 жовтня 2021 року з посади заступника директора філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд»

АТ «Укрзалізниця» за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Підстава: наказ від 22 жовтня

2020 року № 2189/ос, пункт 6.2 трудового договору від 22 жовтня 2020 року

№ 305-2020.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події.

Строк, на який працівник приймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або волевиявлення працівника. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за

пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Закінчення строкового трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна із сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 липня 2020 року у справі № 757/34139/18-ц (провадження № 61-6954св19),

від 12 лютого 2020 року у справі № 369/7704/18 (провадження № 61-18970св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 760/408/19 (провадження № 61-20368св19), від 25 жовтня 2021 року у справі № 607/3393/18 (провадження № 61-13597св21), від 24 грудня 2021 року у справі № 751/8152/18 (провадження № 61-5931св19).

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 77 ЦПК України).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Установивши, що строк трудового договору від 22 жовтня 2020 року № 305-2020 який укладений між АТ «Укрзалізниця» та ОСОБА_1 , був продовжений

у встановленому законом порядку - з укладенням в письмові формі 25 лютого 2021 року додаткової угоди № 2, за якою сторони погодили продовження трудових відносин, визначивши, що трудовий договір діє з 23 жовтня 2020 року до 22 жовтня 2023 року включно; підписи представників роботодавця засвідчені проставленням гербової печатки АТ «Укрзалізниця», суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про порушення відповідачем КЗпП України, оскільки на час винесення наказу про звільнення позивача строк дії спірного трудового договору не закінчився. Факт підписання трудового договору і додаткової угоди № 2 головою правління

АТ «Укрзалізниця» Жмаком В. М. представник АТ «Укрзалізниця» - адвокат Середницький Є. В. в суді апеляційної інстанції не заперечував.

Аргументи заявника про те, що відповідач не видавав наказ про прийняття ОСОБА_1 на роботу строком до 22 жовтня 2023 року, є безпідставними, оскільки відповідач після закінчення строку дії наказу від 22 жовтня

2020 року № 2189/ос повинен був винести новий наказ відповідно до укладеної додаткової угоди, проте всупереч доктрині добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) «venire contra factum proprium» (заборона суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) цього не зробив.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суд касаційної інстанції перевірив розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який здійснено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень у цій частині не встановлено.

Заявлені позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу свідчать про наявність між сторонами спору, що виник з трудових правовідносин, і вказана категорія справ відповідно до пункту 2 частини першої статті 274 ЦПК України підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. З цих підстав суд касаційної інстанції відхиляє відповідні доводи заявника.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника із висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,

у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого

2010 року).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 грудня 2022 року в незміненій частині та постанови Київського апеляційного суду від

23 березня 2023 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 грудня 2022 року

в незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 рокузалишити без змін.

Поновити виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від

27 грудня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 березня 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

А. Ю. Зайцев

М. Є. Червинська