Постанова КЦС ВП від 28.04.2022 року у справі №480/2365/16-ц

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Державний герб України

Постанова

Іменем України

28 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 480/2365/16

провадження № 61-16539св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2020 року у складі судді Терентьєва Г. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Лисенка П. П., Самчишиної Н. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договорів припиненими, покладення обов`язку вчинити певні дії та стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:

- зобов`язати Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») зарахувати сплачені нею кошти у сумі 27 961,31 грн у рахунок повного дострокового погашення кредитного договору від 13 листопада 2007 року № NKN0G50000001527;

- визнати кредитний договір від 13 листопада 2007 року № NKN0G50000001527 припиненим у зв`язку з проведеним належним чином виконанням зобов`язання за кредитним договором від 13 листопада 2007 року;

- визнати договір про іпотечний кредит від 13 листопада 2007 року

№ NKN0G40000001527 припиненим у зв`язку з проведеним належним чином виконанням зобов`язання за договором про іпотечний кредит від 13 листопада 2007 року № NKN0G40000001527;

- визнати іпотечний договір серія ВКА № 319716 від 13 листопада 2007 року припиненим у зв`язку з проведеним належним чином виконанням зобов`язання за кредитним договором від 13 листопада 2007 року № NKN0G50000001527 та за договором про іпотечний кредит від 13 листопада 2007 року № NKN0G40000001527;

- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь суму надлишково сплачених коштів у розмірі 49 176,27 грн.

Зазначений позов мотивований тим, що 13 листопада 2007 року між нею та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний договір № NKN0G50000001527, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кошти в розмірі 6 514,50 грн у вигляді строкового кредиту, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом на строк до 13 листопада 2027 року включно.

У цей же день, сторонами було укладено договір про іпотечний кредит № NKN0G40000001527, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику на придбання у власність квартири грошові кошти в сумі 32 572,50 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % річних на строк до 13 листопада 2027 року включно.

За умовами вищевказаних договорів вони нерозривно пов`язані між собою, оскільки укладені на купівлю конкретного житла, мають один рахунок, на який здійснюється погашення кредитної заборгованості.

Також, в забезпечення виконання умов договору про іпотечний кредит № NKN0G40000001527 від 13 листопада 2007 року сторонами укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, за яким позивач передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

З моменту укладення кредитних договорів вона належним чином виконувала взяті на себе зобов`язання, а 23 вересня 2016 року звернулася до відповідача із заявою про дострокове погашення кредиту, у зв`язку з тим, що накопичена на транзитному рахунку сума значно перевищувала залишок зобов`язань за двома кредитними договорами, але їй стало відомо про те, що, за підрахунками банку, у неї існує заборгованість, оскільки фактично банком було змінено валюту кредитування та переведено суму кредиту з гривні у валюту долар США.

Разом з тим, відповідно до наявних у неї квитанцій у період із початку дії кредитних договорів до вересня 2008 року нею було сплачено відповідачу кошти в розмірі 4 752 грн. У період із вересня 2008 року до жовтня 2014 року до каси банку вносились грошові кошти, які значно перевищували обов`язковий платіж за обумовленими договорами, в гривні, які банком конвертувались в долари США. Таким чином, з вересня 2008 року до жовтня 2014 року нею було сплачено банку 8 058,02 доларів США.

При цьому, в період із початку дії договорів до 13 жовтня 2009 року вона повинна була сплатити 23 ануїтетних платежі, що дорівнює 11 976,56 грн, в тому числі:

- 86,79 х 23 = 1 996,17 грн на виконання зобов`язань за договором № NKN0G50000001527;

- 433,93 х 23 = 9 980,39 грн на виконання зобов`язань за договором № NKN0G40000001527.

Фактично у цей проміжок часу було внесено 17 905,85 грн (з урахуванням курсу НБУ на дату списання валютних коштів у виконання кредитних зобов`язань).

Таким чином, враховуючи встановлений у пункті 7.2 договору № NKN0G50000001527 розподіл внесених позичальником коштів між договорами, 11 976,56 грн спрямовуються на сплату поточних ануїтетних платежів, а решта в сумі 5 929,29 грн - на дострокове погашення зобов`язань за договором № NKN0G50000001527.

Враховуючи вказане, кредит за договором № NKN0G50000001527 був повністю сплачений 13 жовтня 2009 року, та з цього часу фактично припинились зобов`язання за вказаним договором.

При цьому, сума залишку у розмірі 37,67 доларів США повинна була залишитися на транзитному рахунку, оскільки вона менше ніж ануїтетний платіж, передбачений договором № NKN0G40000001527, а тому не повинна була у день платежу бути направленою на дострокове погашення за договором № NKN0G40000001527 (виходячи із приписів розділу 4 вказаного договору).

У період подальшої дії договору № NKN0G40000001527 з 13 листопада 2009 року по теперішній час вона повинна була внести 83 ануїтетних платежі по 433,93 грн кожен, що дорівнює 36 016,19 грн.

Фактично у цей проміжок часу додатково до 37,67 доларів США, які залишалися на транзитному рахунку станом на 13 жовтня 2009 року, було внесено грошових коштів, конвертованих банком у 6 428,27 доларів США. З урахуванням курсу НБУ на дату списання валютних коштів у виконання кредитних зобов`язань за договором № NKN0G40000001527, на дату 13 вересня 2016 року сума ануїтетних платежів 36 016,19 грн сплачена повністю. Залишок коштів на транзитному рахунку повинен за розрахунками, зробленими у відповідності до договору № NKN0G40000001527, дорівнювати 2 896,56 доларів США.

Зазначає, що з отриманих нею документів - письмового повідомлення та вимоги про усунення порушення основного зобов`язання убачається, що відповідач вважає, що в неї перед банком є заборгованість за договором № NKN0G40000001527, в той час як сплачена нею сума коштів банку значно перевищує залишок її зобов`язання.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Миколаївський районний суд Миколаївської області рішенням від 02 жовтня 2020 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 15 березня 2021 року, позов задовольнив.

Зобов`язав АТ КБ «ПриватБанк» зарахувати сплачені ОСОБА_1 кошти у сумі

27 961,31 грн у рахунок повного дострокового погашення договору про іпотечний кредит від 13 листопада 2007 року № NKN0G50000001527.

Визнав кредитний договір від 13 листопада 2007 року № NKN0G50000001527 припиненим у зв`язку з проведеним належним чином виконанням зобов`язання за кредитним договором від 13 листопада 2007 року № NKN0G50000001527.

Визнав договір про іпотечний кредит від 13 листопада 2007 року № NKN0G50000001527 припиненим у зв`язку з проведеним належним чином виконанням зобов`язання за договором про іпотечний кредит від 13 листопада 2007 року № NKN0G50000001527.

Визнав іпотечний договір серія ВКА № 319716 від 13 листопада 2007 року припиненим у зв`язку з проведеним належним чином виконанням зобов`язання за кредитним договором від 13 листопада 2007 року № NKN0G50000001527 та за договором про іпотечний кредит від 13 листопада 2007 року № NKN0G50000001527.

Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму надлишково сплачених коштів у розмірі 49 176,27 грн.

Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги адвоката, суму у розмірі 10 440 грн.

Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування витрат, пов`язаних із сплатою судового збору за подання заяви про забезпечення позову, суму у розмірі 275,60 грн.

Скасував заходи забезпечення позову, вжиті судом відповідно до ухвали про забезпечення позову від 10 листопада 2016 року про накладення арешту на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 13 листопада 2007 року між ОСОБА_3

та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Лактіоновою С. А. та зареєстрованого у реєстрі за № 995.

Заборонив АТ КБ «ПриватБанк» та Миколаївському районному відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області здійснювати будь-які дії щодо квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 13 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Лактіоновою С. А. та зареєстрованого у реєстрі за № 995.

Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у дохід держави у сумі 4 204 грн.

Місцевий суд рішення мотивував тим, що позичальник належним чином виконав взяті на себе зобов`язання за кредитними договорами, тому наявні підстави для припинення зобов`язань за кредитними договорами, які було укладено між сторонами.

Іпотечний договір, як забезпечення основного зобов`язання є похідним і підстави його припинення залежать безпосередньо від належного виконання основного зобов`язання, тому він також є припиненим.

Миколаївський районний суд Миколаївської області додатковим рішенням від 12 квітня 2021 року вирішив питання розподілу судових витрат.

Додаткове рішення місцевий суд мотивував тим, що позовні вимоги були задоволені у повному обсязі, однак не вирішено питання про судові витрати.

Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 19 травня 2021 рокувідмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2020 року.

Верховний Суд постановою від 14 липня 2021 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив.

Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 19 травня 2021 року скасував, справу передав для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Миколаївський апеляційний суд постановою від 30 серпня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишив без задоволення, а рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2020 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач довела погашення нею боргу за кредитними договорами. Натомість відповідач не надав доказів щодо наявності заборгованості позивача за кредитними договорами. Не надано такого розрахунку відповідачем і до апеляційного суду.

Посилання банку на додаткові угоди до кредитних договорів, що укладені 13 серпня 2008 року, як на підтвердження наявності заборгованості за спірними договорами, апеляційний суд не прийняв, оскільки позивач такі угоди не підписувала, а відповідно такі угоди не породжують для сторін прав і обов`язків.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для припинення зобов`язань за кредитними договорами, які було укладено між сторонами.

Оскільки іпотечний договір, як забезпечення основного зобов`язання, є похідним, та підстави його припинення залежать безпосередньо від належного виконання основного зобов`язання, судом першої інстанції, з урахуванням правильно встановлених ним обставин справи, та з правильним застосуванням норм матеріального права, а саме статей 3, 5, 17 Закону України «Про іпотеку», зроблено обґрунтований висновок про припинення іпотечного договору, який укладено 13 листопада 2007 року та посвідчено приватним нотаріусом із встановленням певних обтяжень.

Визначений адвокатом розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг). Відповідач не скористався правом на заперечення розміру визначених адвокатом витрат на правову допомогу, понесених позивачем та під час розгляду справи в районному суді. Підстав для перерозподілу судових витрат колегія суддів не вбачає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від АТ КБ «ПриватБанк» у жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що обраний позивачем спосіб захисту - визнання припиненими кредитних договорів та іпотечного договору не передбачені чинним цивільним законодавством, є неналежним та неефективним, на що суд першої інстанції уваги не звернув, а апеляційний суд проігнорував даний факт (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17, постанова Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 645/147/14-ц).

Додаткова угода до договору про іпотечний кредит від 13 листопада 2007 року № NKN0G40000001527 та додаткова угода до кредитного договору від 13 листопада 2007 року № NKN0G50000001527 не можуть вважатися неукладеними, оскільки були частково виконані, на що суди попередніх інстанцій не звернули уваги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), постанова Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 753/10779/16-ц.

Наявність та сума надміру сплачених коштів не доведено належними, достовірними та допустимими доказами.

Позивач заперечував факт підписання ним та банком додаткових угод до укладених договорів, а також стверджував, що кредитна заборгованість була погашена ним у повному обсязі у зв`язку з належним виконанням умов укладених договорів, тому суд повинен був застосувати наслідки пропуску позивачем позовної давності до тих сум, які вносилися позивачем з пропуском трирічного строку. Отже, позивач мав право на повернення лише тих коштів, що були внесені ним на погашення лише з жовтня 2013 року, оскільки позов було пред`явлено у жовтні 2016 року.

Гонорар адвоката складає 580 грн за 1 годину роботи адвоката, що перевищує граничний розмір, встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» у редакції, чинній на час складання документів (жовтень 2016 року).

Надані послуги з правового аналізу договорів, вивчення матеріалів іншої судової справи, складання зведеної таблиці платежів не є окремими процесуальними діями, що вчинені поза судовим засіданням, а отже не підлягають компенсації.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від ОСОБА_1 у листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу в якому заявник посилалася на те, що рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 22 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 05 вересня 2016 року та постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року, АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_1 вносила до каси банку грошові кошти у гривні. Після здійснення банком валютно-обмінної операції вказані грошові кошти у доларах США зараховувалися на її рахунок на погашення кредиту. Внесення ОСОБА_1 на погашення кредиту сум у розмірі більшому ніж це передбачено умовами кредитного договору № NKN0G50000001527 не суперечить пункту 4.1. вказаного договору, згідно з яким позичальник має право здійснювати дострокове погашення кредиту.

Зазначені судові рішення мають преюдиційне значення для розгляду цієї справи.

Згідно з висновком експертизи підписи та рукописні записи у наданих банком документах виконані не ОСОБА_1 , остання не підписувала додаткову угоду до договору про іпотечний кредит № NKN0G40000001527 від 13 листопада 2007 року, тому така угода є неукладеною.

Зазначеному висновку апеляційний суд надав належну оцінку.

Банком не надано жодного доказу щодо наявності у неї заборгованості за оспорюваними договорами.

Натомість містяться докази, які підтверджують, що нею здійснено переплату за оспорюваними договорами у розмірі 49 176,27 грн.

Висновки Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 та у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 645/147/14-ц, на які посилається банк не є релевантними по відношенню до правовідносин, які виникли у цій справі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 25 жовтня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Миколаївського районного суду Миколаївської області.

Справа № 480/2365/16-ц надійшла до Верховного Суду 16 листопада 2021 року.

Верховний Суд ухвалою від 26 січня 2022 року справу призначив до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», 13 листопада 2007 року і ОСОБА_1 у простій письмовій формі укладено кредитний договір № NKN0G50000001527, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 6 514, 50 грн у вигляді строкового кредиту, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, на строк до 13 листопада 2027 року включно.

Цього самого дня між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит № NKN0G40000001527, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти в розмірі 32 572,50 грн у вигляді строкового кредиту, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, на строк до 13 листопада 2027 року включно.

Так, згідно з пунктом 7.2 кредитного договору № NKN0G50000001527 від 13 листопада 2007 року для виконання даного договору банк відкриває позичальникові: рахунок НОМЕР_1 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості за кредитними угодами № NKN0G50000001527 від 13 листопада 2007 року та за № NKN0G40000001527 від 13 листопада 2007 року.

З метою забезпечення виконання умов договору про іпотечний кредит № NKN0G40000001527 від 13 листопада 2007 року, сторонами укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, за яким позивач передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

АТ КБ «ПриватБанк» у квітні 2015 року пред`явило позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № NKN0G50000001527 від 13 листопада 2007 року (цивільна справа № 480/744/15-ц).

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що 04 липня 2008 року від імені ОСОБА_1 була написана заява про переведення залишку заборгованості за вказаним кредитним договором № NKN0G50000001527 від 13 листопада 2007 року з української гривні на іноземну валюту - долар США, та внаслідок чого 13 серпня 2008 року була укладена додаткова угода до кредитного договору. Розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку склав 1 383,13 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

Крім того, 13 серпня 2008 року від імені ОСОБА_1 підписано заяву за № 29 про продаж іноземної валюти.

Проте, відповідно до висновків судової почеркознавчої експертизи № 1565 від 29 лютого 2016 року підпис від імені ОСОБА_1 на кожній сторінці додаткової угоди до кредитного договору № NKN0G50000001527 від 13 листопада 2007 року, а також підпис від імені ОСОБА_1 у повідомленні від 04 липня 2008 року про прийняття рішення щодо зміни валюти кредиту і у заяві № 29 про продаж іноземної валюти від 13 серпня 2008 року, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Згідно з висновком, складеним Миколаївським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром 12 червня 2019 року за № 127 на виконання ухвали Миколаївського районного суду Миколаївської області від 24 квітня 2019 року, підписи у додатковій угоді до договору про іпотечний кредит № NKN0G40000001527 від 13 листопада 2007 року, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Згідно з висновком № 135-0008 судово-економічної експертизи, складеним судовим експертом Кочетовою І. Ю. 17 березня 2020 року на виконання ухвали Миколаївського районного суду Миколаївської області від 29 листопада 2019 року, експертом встановлено наступне:

сума фактичних платежів позичальника ОСОБА_1 в рахунок погашення основного зобов`язання та процентів за кредитним договором № NKN0G50000001527 від 13 листопада 2007 року з урахуванням вимог додаткової угоди від 13 серпня 2008 року до кредитного договору № NKN0G50000001527 від 13 листопада 2007 року та договором про іпотечний кредит № NKN0G40000001527 від 13 листопада 2007 року з урахуванням вимог додаткової угоди від 13 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит № NKN0G40000001527 від 13 листопада 2007 року, сплачених у валюті кредиту шляхом внесення готівки за період з 13 грудня 2007 року до 13 серпня 2008 року склала 4 752 грн; за період 13 вересня 2008 року до 13 жовтня 2014 року склала 7 261,35 доларів США, окрім виплат, що не ідентифікуються у валюті кредиту у сумі 8 014,15 грн, а саме за квітень 2009 року (02 квітня 2009 року; 09 квітня 2009 року) - на загальну суму 960 грн; за травень 2009 року (08 травня 2009 року; 12 травня 2009 року) - на загальну суму 985 грн; за липень 2009 року (10 липня 2009 року) - на суму 960,15 грн; за вересень 2009 року (11 вересня 2009 року) - на суму 1 025 грн; за листопад 2009 року (03 листопада 2009 року) - на суму 1 040 грн; за грудень 2009 року (08 грудня 2009 року) - на суму 1 017 грн; за січень 2010 року (11 січня 2010 року) - на суму 1 011 грн; за лютий 2010 року (04 лютого 2010 року) - на суму 1 016 грн; за квітень 2013 року (12 квітня 2013 року) - сума не ідентифікована;

сума фактичних платежів позичальника ОСОБА_1 у рахунок погашення основного зобов`язання та процентів за кредитним договором № NKN0G50000001527 від 13 листопада 2007 року та договором про іпотечний кредит № NKN0G40000001527 від 13 листопада 2007 року, сплачених у валюті кредиту шляхом безспірного списання грошових коштів по картковому рахунку № НОМЕР_2 , який було відкрито банком на ім`я ОСОБА_1 за весь період дії цього рахунку склала 2 731,30 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог про визнання кредитного договору та договору про іпотечний кредит припиненими

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 598 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статей 599-601 604-609 ЦК України за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбаченого договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Встановивши, що позичальник належним чином виконала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором та договором про іпотечний кредит, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в означеній частині.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим, зокрема у постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 334/8156/19 (провадження № 61-3750св21).

Також правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги адвоката, оскільки визначений адвокатом розмір зазначених витрат є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Разом з тим, апеляційний суд зазначив про те, що відповідач не скористався правом на заперечення розміру визначених адвокатом витрат на правову допомогу, понесених позивачем та під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Посилання у касаційній скарзі на те, що додаткова угода до договору про іпотечний кредит від 13 листопада 2007 року № NKN0G40000001527 та додаткова угода до кредитного договору від 13 листопада 2007 року № NKN0G50000001527 не можуть вважатися неукладеними, оскільки були частково виконані, на що суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що також суперечить постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) та постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 753/10779/16-ц, також є помилковими, з огляду на таке.

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 22 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 05 вересня 2016 року та постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року, у справі № 480/744/15-ц у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи підписи у повідомленні від 04 липня 2008 року про прийняття рішення змінити валюту кредиту, у додатковій угоді до кредитного договору від 13 листопада 2007 року, у заяві про продаж іноземної валюти від 13 серпня 2008 року, виконані не ОСОБА_1 . Отже, додаткову угоду до кредитного договору відповідач не укладала та не підписувала. Оскільки волевиявлення ОСОБА_1 на укладання додаткової угоди про зміну валюти кредитування належними доказами не підтверджено, такий договір є неукладеним. У зв`язку із цим розмір заборгованості позичальника, який би відповідав умовам кредитного договору, на час розгляду справи не визначений.

Також судами було встановлено, що відповідач вносила до каси банку грошові кошти в гривні, а працівник банку здійснював валютно-обмінні операції та зараховував кошти на погашення кредиту в доларах США за власною ініціативою.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом та відображені в мотивувальній частині судового акта.

Судове рішення у справі № 480/744/15-ц є преюдиційним для цієї справи, відтак, встановлені під час розгляду зазначеної справи обставини не підлягають доказуванню у цій справі.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в означеній частині.

Щодо позовних вимог про визнання припиненим іпотечного договору

Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, зметою забезпечення виконання умов договору про іпотечний кредит № NKN0G40000001527 від 13 листопада 2007 року, сторонами укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, за яким позивач передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Звертаючись до суду з цим позовом про визнання іпотечного договору припиненим, ОСОБА_1 посилалася на повне виконання кредитного зобов`язання, а тому іпотека за договором, яким забезпечувалось виконання кредитного договору та договору про іпотечний кредит, є припиненою як похідне зобов`язання.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).

Оскільки статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому з часу зарахування на банківський рахунок сум, стягнутих за рішенням суду або добровільно сплачених позичальником на вимогу про дострокове повернення позики ці зобов`язання вважаються припиненими.

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

За системним аналізом зазначених норм права іпотека припиняється в разі припинення основного зобов`язання, зокрема, на підставі виконання.

При цьому законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов`язаних з припиненням іпотеки оскільки іпотека, за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом виконання основного зобов`язання.

Отже, за відсутності обґрунтованої заборгованості позичальника та вимог кредитора на момент виконання рішення суду про дострокове стягнення заборгованості та припинення у зв`язку із цим основного зобов`язання іпотека припиняється.

Виходячи з вищезазначеного, та враховуючи те, що іпотека припиняється в разі припинення основного зобов`язання, зокрема, на підставі виконання, висновки суду першої інстанції, з якими погодився й суд апеляційної інстанції, про те, що забезпечувальне зобов`язання також припинилося, є правильними та обґрунтованими.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, в частині визнання іпотечного договору припиненим, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов`язків. За змістом пункту 7 цієї статті окремим способом захисту є припинення правовідношення.

За змістом правила, викладеного в частині першій статті 593 ЦК України, відбувається припинення права іпотеки в разі належного виконання основного зобов`язання, що забезпечено у такий спосіб.

Встановлення факту припинення основного зобов`язання в результаті його належного виконання має своїм наслідком також й припинення додаткових (акцесорних) зобов`язань за договорами іпотеки.

Звернення особи до суду з позовом про визнання іпотеки такою, що припинена, на підставі частини першої статті 593 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов`язків сторін (статті 3 12-15 20 ЦК України), Верховний Суд зробив висновок, що у разі невизнання кредитором права іпотекодавця, передбаченого частиною першою статті 593 ЦК України, на припинення зобов`язання, таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України.

Отже, право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки чи шляхом припинення зобов`язання за договором.

Наведений правовий висновок сформульовано Верховним Судом України у постанові від 04 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14 та підтримано Верховним Судом в постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 695/3790/15-ц і постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 126/1056/15-ц.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 у прохальній частині позовної заяви просила, зокрема визнати іпотечний договір припиненим у зв`язку проведеним належним чином виконанням зобов`язання за кредитним договором та договором про іпотечний кредит.

Оцінюючи правомірність та ефективність обраного способу захисту, Верховний Суд виходить із того, що договір, в першу чергу, є домовленістю сторін. Договір як документ - є оформленням цієї домовленості. Під договором також розуміється й правовідношення, що виникло на підставі цієї домовленості; змістом такого правового відношення є певні права та обов`язки сторін.

Зі змісту зазначених підстав позову є очевидним те, що позивач, звертаючись до суду, обґрунтовувала свої вимоги припиненням саме іпотеки за іпотечним договором як правовідношення, тобто похідного зобов`язання, а не самого договору іпотеки, як домовленості чи документа, тобто застосованої в іншому сенсі категорії «договір».

Виходячи з такого розуміння категорії «договір», вимога про визнання таким, що припинено, договір іпотеки, а також вимога про визнання такими, що припинилися правові відносини з іпотеки, є тотожними за своєю правовою природою та змістом.

Тому належним способом захисту прав іпотекодавця є саме визнання іпотеки за іпотечним договором, такою, що припинена, а не визнання припиненим іпотечного договору, як вказав в резолютивній частині рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції. У зв`язку із тим, що належне виконання основного зобов`язання припиняє іпотеку, то відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина друга статті 593 ЦК України, частина третя статті 17 Закону України «Про іпотеку»).

Враховуючи, що суд першої інстанції встановив, що основне зобов`язання фактично виконано боржником, Верховний Суд вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, зазначивши про те, що припиненою є іпотека, а не договір іпотеки, що відповідає правомірному способу захисту порушених прав.

Виходячи з вищезазначеного колегія суддів дійшла висновку про зміну рішень судів першої та апеляційної інстанцій шляхом викладення резолютивної частини рішення суду першої інстанції в іншій редакції, а саме: «визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором від 13 листопада 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Лактіоновою С. А. та зареєстрованим у реєстрі за № 996».

Враховуючи те, що позивач обрала правомірний та ефективний спосіб захисту своїх прав та інтересів - визнання права (що включає в себе також відсутність права), тому зміна формулювання резолютивної частини рішення суду першої інстанції не є зміною судом предмета позову, оскільки обраний позивачем спосіб захисту прав та інтересів залишається незмінним.

Некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що іпотека припинилася у зв`язку з повним виконання взятих на себе позичальником зобов`язань за кредитним договором та договором про іпотечний кредит, проте помилково визнав припиненим договір іпотеки, а не іпотеку, що не відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 04 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14, з яким погодився і Верховний Суд, застосувавши його у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 695/3790/15-ц (провадження № 61-7769св18), тому колегія суддів дійшла висновку про зміну оскаржуваних рішень, виклавши абзац п`ятий резолютивної частини рішення суду першої інстанції в іншій редакції.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 186/1376/19 (провадження № 61-7428св20), від 20 серпня 2021 року у справі № 149/2736/20 (провадження № 61-9025св21), від 02 жовтня 2019 року у справі № 126/1056/15-ц (провадження № 61-34297св18) та у справі № 127/26402/20 (провадження № 61-12159св21).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, третя, четверта статті 412 цього Кодексу).

Враховуючи викладене, зміст оскаржуваних судових рішень дає підстави для висновку про те, що рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року слід змінити на підставі статті 412 ЦПК України, а саме в частині визнання припиненим іпотечного договору.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги в решті не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині визнання припиненими кредитного договору та договору про іпотечний кредит - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року змінити, виклавши абзац п`ятий резолютивної частини рішення суду першої інстанції в такій редакції:

«Визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором від 13 листопада 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Лактіоновою Світланою Анатоліївною та зареєстрованим у реєстрі за № 996».

В іншій частині рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:І. В. Литвиненко С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. В. Сердюк