Постанова

Іменем України

30 червня 2022 року

м. Київ

справа № 641/8187/17

провадження № 61-15983св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора, розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Петренко Олена Миколаївна, на рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 22 березня 2021 року у складі судді Боговського Д. Є. та постанову Харківського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним та відновлення попереднього заповіту.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка є рідною тіткою ОСОБА_1 .

Після її смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .

18 червня 2014 року ОСОБА_4 склала заповіт, за змістом якого на випадок смерті зробила розпорядження, що усе своє майно, що буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, а також все те, на що за законом матиме право - заповіла ОСОБА_1 .

Позивач вказував, що оскільки він постійно проживав зі спадкодавцем та був зареєстрований у квартирі, яка є спадковим майном, тому згідно з частиною третьою статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вважається таким, що прийняв спадщину, у зв`язку з чим не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Разом з тим, із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса звернулися ОСОБА_2 і ОСОБА_3 як спадкоємці за заповітом від 27 серпня 2016 року, складеного ОСОБА_4 .

Свідоцтво про право на спадщину спадкоємцям не видавалося, оскільки ОСОБА_1 виявив намір оскаржувати в суді заповіт від 27 серпня 2016 року.

Позивач зазначав, що під час складення заповіту від 27 серпня 2016 року на ім`я ОСОБА_2 і ОСОБА_3 заповідач ОСОБА_4 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними внаслідок психічного та неврологічного розладу.

Таким чином, заповіт від 27 серпня 2016 року, складений ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 225 ЦК України.

Ураховуючи те, що заповіт від 27 серпня 2016 року підлягає визнанню недійсним на підставі статті 225 ЦК України, тому на підставі частини четвертої статті 1254 ЦК України підлягає відновленню заповіт від 18 червня 2014 року, складений ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_1 .

Посилаючись на зазначене та з урахуванням збільшених позовних вимог ОСОБА_1 просив задовольнити його позовні вимоги та визнати недійсним заповіт від 27 серпня 2016 року, складений ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , відновити попередній заповіт від 18 червня 2014 року, складений ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 22 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 27 серпня 2016 року державним нотаріусом Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори, реєстровий номер 6-17.

Відновлено попередній заповіт ОСОБА_4 , складений нею на користь ОСОБА_1 , посвідчений 18 червня 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шишко В. А., реєстровий номер 756.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що належними та допустимими доказами доведено складення ОСОБА_4 заповіту від 27 серпня 2016 року, яка у момент його складення не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, що є підставою для визнання цього заповіту недійсним на підставі статті 225 ЦК України.

Визнання заповіту недійсним згідно зі статтею 225 ЦК України є підставою для відновлення чинності попереднього заповіту в силу частини четвертої статті 1254 ЦК України.

Постановою Харківського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 22 березня 2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

При цьому апеляційний суд зазначив, що в матеріалах справи наявні достатні докази того, що ОСОБА_4 на час складення заповіту від 27 серпня 2016 року не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, зокрема висновок експерта від 23 вересня 2019 року про проведення посмертної комісійної судово-медичної експертизи, висновком експерта від 28 липня 2020 року про проведення додаткової посмертної комісійної судово-медичної експертизи, виписки із медичної карти амбулаторного хворого та інша медична документація.

При проведенні посмертної комісійної судово-медичної експертизи у складі експертної комісії приймав участь лікар-психіатр, а висновки експертиз характеризують нездатність ОСОБА_4 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Оскільки судом визнано недійсним заповіт від 27 серпня 2016 року на підставі статті 225 ЦК України, тому наявні підстави для задоволення позову й у частині відновлення попереднього заповіту від 18 червня 2014 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Петренко О. М., просять скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявники посилаються на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12), постановах Верховного Суду: від 05 червня 2019 року у справі № 665/1935/16-ц (провадження № 61-19718св18), від 19 лютого 2020 року у справі № 372/1862/17 (провадження № 61-10937св19).

Касаційна скарга мотивована тим, що в контексті частини першої статті 225 ЦК України заповідач має страждати тяжким психічним розладом, а не будь-якою іншою хворобою.

Сама по собі обставина, що заповіт складений у період, коли заповідач систематично хворів, не є підставою для висновку про те, що особа страждала таким розладом здоров`я, який би впливав на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, і який би позбавив його можливості вільно і свідомо висловити свою волю.

Жоден з висновків експерта не містить чіткої відповіді на питання щодо стану померлої саме на час складання заповіту від 27 серпня 2016 року та є суперечливими.

Суди ухвалили рішення взявши до уваги лише два висновки експертизи, які не містять чіткого визначення стану ОСОБА_4 на час укладення спірного заповіту, не з`ясували відповідність їх іншим фактичним обставинам та матеріалам справи.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу та зазначав, що доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є необґрунтованими, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права.

При цьому вказував, що висновки експертів є вмотивованими, при проведенні експертизи у складі експертної комісії приймав участь лікар-психіатр, за їх змістом на час складення заповіту від 27 серпня 2016 року ОСОБА_4 була недієздатною.

Інший учасник судового процесу не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року поновлено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Петренко О. М., строк на касаційне оскарження рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 22 березня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з Комінтернівського районного суду міста Харкова.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 21 жовтня 2004, виданого Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради, ОСОБА_4 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 , в якій вона проживала.

18 червня 2014 року ОСОБА_4 склала заповіт та на випадок своєї смерті зробила розпорядження, що усе своє майно, що буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, а також все те, на що за законом матиме право - заповіла ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 14).

27 серпня 2016 року ОСОБА_4 склала заповіт, за змістом якого зробила розпорядження, що усі права та обов`язки, які їй належать на момент складення цього заповіту, а також права та обов`язки, які можуть належати їй у майбутньому, та усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, вона заповіла у рівних частках ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 16).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, про що Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області 20 лютого 2017 року складено відповідний актовий запис № 2715 (т. 1, а. с. 105).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою з місця проживання про склад сім`ї та прописку від 14 лютого 2017 року, видану Комунальним підприємством «Жилкомсервіс» дільниця № 54, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 13).

Згідно з довідкою з місця проживання про склад сім`ї та прописку від 14 березня 2017 року, видану Комунальним підприємством «Жилкомсервіс», на день смерті ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1 був зареєстрований ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 119).

25 лютого 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті після ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою державного нотаріуса Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори від 20 січня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що заповіт, складений нею 18 червня 2014 року, був скасований заповітом від 27 серпня 2016 року, яким все своє майно заповіла іншим особам (т. 1, а. с. 49 - 50).

Згідно з висновком експерта від 13 лютого 2020 року № 08-248/2019, складеним судово-медичною експертною комісією Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації у складі: голови - лікаря судово-медичного експерта, членів: лікаря судово-медичного експерта, лікаря-психіатра вищої кваліфікаційної категорії зі спеціальності «Психіатрія», лікаря клінічного фармаколога, лікаря-терапевта вищої кваліфікаційної категорії, лікаря неврологічного відділення, за результатами проведення посмертної комісійної судово-медичної експертизи, із матеріалів медичної документації ОСОБА_4 відомо, що на момент підписання договору остання на протязі останніх 12 років страждала гіпертонічною хворобою ІІІ ступеня з дуже високим ризиком. Захворювання за своїм перебігом має прогресуючий характер. Крім того, за два роки до цього (02 червня 2014 року) ОСОБА_4 перенесла ішемічний інсульт в басейні правої задньої мозкової артерії. Висновком комп`ютерної томографії головного мозку від 02 червня 2014 року - КТ-ознаки ішемічного лакунарного інфаркту в правом таламусі (басейні правої задньої мозкової артерії) на фоні вираженої дисцикулярної єнцефалопатії. Наявність даної патології свідчить про зниження інтелектуальної та мнестичної (пам`ять) діяльності та не спроможності людини усвідомлювати свої дії. Згідно висновку лікаря-невролога від 13 липня 2016 року встановлено діагноз - дисциркуляторна (гіпертоніко-дисметаболічна) енцефалопатія ІІІ ступеня з вираженими конгітичними порушеннями, вертебо-базилярною недостатностю. Остаточні явища ішемічного інсульта в басейні правої задньої мозкової артерії. Судинна деменція. Останне (деменція) в судово-психіатричній експертизі відповідає статусу недієздатності. Таким чином, ОСОБА_4 на момент підписання спірного заповіту по своєму психічному стану не могла в повній мірі усвідомлювати свої дії і не могла керувати ними.

Даних за будь-які лікарські препарати, прийом яких міг негативно вплинути на центральну нервову систему та розумову діяльність ОСОБА_4 на час, який відповідав даті підписання заповіту, в наданій медичній документації не встановлено.

У ОСОБА_5 на час підписання договору 27 серпня 2016 року мали місце хронічні захворювання серцево-судинної, ендокринної та нервової систем з їх ускладненнями. Зокрема, дисциркуляторна гіпертоніко-дисметаболічна енцефалопатія (ДЕП) III ст., яка за даними медичної літератури проявляється прогресуючим багатовогнищевим розладом функцій головного мозку із значною інвалідизацією, в основі якої лежить недостатність мозкового кровообігу, що із часом приводить до неврологічних, нейропсихологічних та психічних порушень. Однією з найтяжких її прояв є судинна деменція. Судинна деменція - це придбане недоумство, яке супроводжується стійким зниженням пізнавальної діяльності, втратою раніше засвоєних знань, практичних навичок і утрудненням або неможливістю придбання нової інформації. У хворих на ДЕП III ст. зменшується критика до свого стану, значно знижується пам`ять та розумова діяльність; хворі стають непрацездатними із суттєвим порушенням соціальної та побутової адаптації; такі хворі завжди потребують стороннього нагляду.

При аналізі медичної документації експертною комісією було виявлене такі ускладнення хронічних соматичних захворювань у ОСОБА_4 , які суттєво впливали на її психічну діяльність на час підписання договору 27 серпня 2016 року та обмежували її можливості (т. 2, а. с. 98 - 105).

За підсумками судово-медичної експертної комісії на час підписання заповіту від 27 серпня 2016 року існуюча у ОСОБА_4 хронічна соматична патологія привела до такого зниження інтелектуальної і мне стичної (пам`ять) діяльності, яка не дозволяла їй повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними, в тому числі розуміти зміст документу, адекватно реагувати на оточення тощо (т. 2, а. с. 105 - 106).

Згідно з висновком експерта від 22 жовтня 2020 року № 08-261/2000, складеним експертною комісією Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації у складі: голови - лікаря судово-медичного експерта, членів: лікаря-психіатра вищої кваліфікаційної категорії зі спеціальності «Психіатрія», лікаря судово-медичного експерта, за результатами проведення додаткової посмертної комісійної судово-медичної експертизи, підстав стверджувати, що на час підписання заповіту від 27 серпня 2016 року інтелектуальна і мне стична (пам`ять) діяльність ОСОБА_4 дозволяли їй усвідомлювати свої дії та керувати ними, в тому числі повністю розуміти зміст документу, комісією не встановлено.

Скарги ОСОБА_4 , зафіксовані лікарем-терапевтом (з медичної карти амбулаторного хворого міської поліклініки № 3), не можуть виключати зниження інтелектуальної та мнестичної діяльності, прояви яких були зафіксовані неврологом під час суміжних за часом огляді хворої. Поняття абсолютної неспроможності в судово-медичній практиці не існує, судово-медична експертна комісія може надати оцінку психічного стану особи, який обумовлений клінічною течією хронічних соматичних захворювань та їх ускладненнями (т. 2, а. с. 178 - 201).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтями 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частиною другою статті 1257 ЦК України передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, посилався на те, що ОСОБА_4 при складанні заповіту 27 серпня 2016 року на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 виявляла ознаки психічного захворювання внаслідок тяжких неврологічних захворювань й прийому сильнодіючих ліків й не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно до частини першої статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Згідно з частиною першою статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Оскільки у частині першій статті 225 ЦК України вживається термін «момент» вчинення правочину, то в разі призначення психіатричної експертизи слід ставити перед експертом запитання стосовно конкретно визначеного відрізку часу, оскільки психічний стан особи може змінюватись.

Висновок про недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи у справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, інші докази (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12, на яку послався заявник у касаційній скарзі, та від 28 вересня 2016 року № 6-1531цс16, у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 182/6521/16 (провадження № 61-1461св21), від 10 листопада 2021 року у справі № 212/1409/18 (провадження № 61-9053св21) та від 22 грудня 2021 року у справі № 203/3778/14-ц (провадження № 61-14978св21).

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами першою статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суди встановили, що експертною установою двічі складено висновки щодо психічного та фізичного стану ОСОБА_4 на момент складення заповіту від 27 серпня 2016 року, які містять однаковий висновок щодо стану здоров`я спадкодавця на момент укладення спірного заповіту.

Відповідно до статті 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

За загальним правилом, додаткова експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.

У випадках, коли у справі щодо одного й того ж предмета проведено декілька експертиз, у тому числі комплексну, комісійну, додаткову чи повторну, суд повинен дати оцінку кожному висновку з точки зору всебічності, повноти й об`єктивності експертного дослідження. Такій оцінці підлягають також окремі висновки експертів - членів комісійної чи комплексної експертизи, які не підписали спільний висновок. Не повинна віддаватись перевага висновку експертизи лише тому, що вона проведена комісійно, повторно, експертом авторитетної установи або таким, який має більший досвід експертної роботи, тощо.

Для повного і всебічного розгляду справи судом першої інстанції призначалося посмертна комісійна судово-медична експертиза та додаткова посмертна комісійна судово-медична експертиза.

Відповідно до сталої практики Верховного Суду, викладеної у постановах від 06 лютого 2020 року у справі № 495/538/16-ц (провадження № 61-43716св18), від 24 травня 2021 року у справі № 607/13067/17 (провадження № 61-8407св20), від 16 вересня 2021 року у справі № 643/6473/17 (провадження № 61-13275св20) та від 25 листопада 2021 року у справі № 210/573/19 (провадження № 61-9493св21), застосування норми права, відповідно до якої підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Зі змісту досліджуваних висновків експертів вбачається, що експертами при проведенні експертного дослідження не було застосовано різних підходів до визначення стану здоров`я спадкодавця на час посвідчення спірного заповіту, при цьому експерти двічі дійшли висновку, що на час підписання заповіту від 27 серпня 2016 року існуюча у ОСОБА_4 хронічна соматична патологія призвела до такого зниження інтелектуальної і мнестичної (пам`ять) діяльності, яка не дозволяла їй повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними, в тому числі розуміти зміст документу, адекватно реагувати на оточення тощо (т. 2, а. с. 105 зворот, а. с. 201).

За умови наявності основного й додаткового висновку експерта судом повинні оцінюватись обидва висновки в сукупності.

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання заповіту від 27 серпня 2016 року недійсним, оскільки згідно з висновками посмертної комісійної судово-медичної експертизи та додаткової посмертної комісійної судово-медичної експертизи, складених судово-медичною експертною комісією Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації, на момент складення заповіту від 27 серпня 2016 року інтелектуальна та мнестична (пам`ять) діяльність ОСОБА_4 не дозволяли їй усвідомлювати свої дії та керувати ними, в тому числі повністю розуміти зміст документу.

Відповідно до частини четвертої статті 1254 ЦК України якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 березня 2021 року у справі № 473/1878/19 (провадження № 61-20469сво19) виснував, що чинність попереднього заповіту не відновлюється у випадку, коли новий заповіт був визнаний недійсним, за виключенням випадків, коли недійсність нового заповіту зумовлена вчиненням його заповідачем у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними (стаття 225 ЦК України), або якщо новий заповіт визнаний судом недійсним як такий, що було вчинено під впливом насильства (стаття 231 ЦК України). Існування таких винятків обумовлено відсутністю волі спадкодавця на складання нового заповіту, а відтак - презумпцією волі на збереження чинними умов попередньо складеного заповіту.

Установивши, що заповіт від 27 серпня 2016 року є недійсним на підставі частини першої статті 225 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для відновлення чинності попереднього заповіту, складеного на ім?я позивача.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12, постановах Верховного Суду: від 05 червня 2019 року у справі № 665/1935/16-ц (провадження № 61-19718св18), від 19 лютого 2020 року у справі № 372/1862/17 (провадження № 61-10937св19), оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Так, у постанові від 29 лютого 2012 року справі № 6-9цс12 Верховний Суд України погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним спірного заповіту згідно з частиною першою статті 225 ЦК України, оскільки проведеною у справі експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність заповідача в момент складення ним заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що існуючі в той час порушення його психічної діяльності істотно впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 665/1935/16-ц (провадження № 61-19718св18) рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судово-психіатрична експертиза судом першої та апеляційної інстанцій не призначалась і не проводилась, отже, судами під час розгляду даної справи, порушено норми процесуального права щодо з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 372/1862/17 (провадження № 61-10937св19) погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову про визнання заповіту недійсним. При цьому, Верховний Суд зазначив, що залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виконав вимоги частини першої статті 225 ЦК України та врахував висновок експерта для з`ясування обов`язкової обставини у даних спірних правовідносинах, а саме чи усвідомлював заповідач значення своїх дій та (або) міг керувати ними під час складання заповіту. Також суд апеляційної інстанції взяв до уваги надані до суду апеляційної інстанції висновок судово-психіатричного експерта № 45 від 28 березня 2019 року та висновок судово-психіатричного експерта № 102 від 20 серпня 2019 року, та надав їм обґрунтовану оцінку. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для призначення ще однієї повторної експертизи по справі.

Натомість у справі, яка переглядається, суди призначили основну та додаткову експертизи, якими встановлено, що ОСОБА_4 на момент вчинення спірного заповіту не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що висновки експертів (основна та додаткова експертиза) не є належним та допустимим доказом у даній справі та не містять чіткого визначення щодо стану ОСОБА_4 на час складення заповіту від 27 серпня 2016 року, оскільки вказані висновки є достатньо повними та однозначними, доказів складення цих висновків з порушенням чинного законодавства відповідачами не надано. Інші докази у справі висновків експерта не спростовують. Експертизи були проведені у складі комісій експертів Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації, до яких входили, в тому числі, як лікар-психіатр вищої кваліфікаційної категорії зі спеціальності «Психіатрія», так і лікар неврологічного відділення, які були попереджені про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків. А тому, тих даних та матеріалів, які були представлені для дослідження було достатньо і вони не викликали сумніву у їх достовірності, у зв`язку з чим експертами не були заявлені перед судом відповідні клопотання.

Суди попередніх інстанцій обставини справи встановили повно, в сукупності з іншими доказами у справі оцінили обидва висновки експертизи та надали їм належну оцінку.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судами зроблена належна правова оцінка доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Петренко Олена Миколаївна, залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 22 березня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк