ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Справа № 922/5848/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівІванової Л.Б. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на рішення від та на постанову відГосподарського суду Луганської області 14.06.2016 Донецького апеляційного господарського суду 06.09.2016у справі Господарського суду№ 922/5848/14 Луганської областіза позовомДержавного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення коштів

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача повідомлений, але не з'явився;- відповідача повідомлений, але не з'явився;

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 08.03-04/5361 від 03.11.2016 призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 922/5848/14 у зв`язку з відпусткою судді Барицької Т.Л.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 03.11.2016 у справі № 922/5848/14 визначено наступний склад колегії суддів: Губенко Н.М.- головуючий (доповідач), Іванова Л.Б., Картере В.І.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" звернулося до Господарського суду Харківської області із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості у розмірі 76 082, 05 грн. за теплову енергію у вигляді гарячої води за періоди з 22.12.2011 по 05.04.2012, з 01.11.2012 по 03.04.2013, за період з 15.10.2013 по 06.04.2014, 3 % річних у розмірі 908, 63 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3 250, 36 грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог - т. 2 а. с. 101-102).

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 14.06.2016 у справі № 922/5848/14 (колегія суддів у складі: Драгнєвіч О.В. - головуючий суддя, судді Зюбанова Н.М., Масловський С.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.09.2016 (колегія суддів у складі: Зубченко І.В. - головуючий суддя, судді Попков Д.О., Радіонова О.О.), стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" 7 993,50 грн. вартості тепловіддачі стояків за опалювальні періоди 2011-2012 років, 2012-2013 років, 2013-2014 років, 3% річних у розмірі 443, 11 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 566, 49 грн.; в іншій частині у позові відмовлено.

Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 14.06.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.09.2016 у справі № 922/5848/14, та прийняти нове рішення, яким припинити провадження в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за період з 22.12.2011 по 03.04.2013 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, в іншій частині у позові відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Державне підприємство "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Луганської області від 14.06.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.09.2016 у справі № 922/5848/14 скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача визначених позивачем заборгованості за теплову енергію, 3 % річних та інфляційних втрат.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 22.12.2003 між Державним підприємством "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 був укладений договір № 295 про постачання теплової енергії в гарячій воді.

Умовами вказаного договору було передбачено постачання відповідачу теплової енергії в гарячій воді в межах Qна рік=29 Гкал/рік.

Під час розгляду справи № 913/1691/13 було встановлено, що зазначений договір припинив свою дію з 22.12.2011.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання - споживача до теплової мережі, а споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 у справі № 916/3566/13).

Відповідно до п. 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Згідно із п. 26 Правил відключення споживачів від мережі централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про теплопостачання" схемою теплопостачання за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до акта обстеження технічного стану системи теплопостачання від 09.11.2005 в приміщенні магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на підставі проекту 212/05-ОВ від 02.11.2005 проведена реконструкція системи опалення; з 09.11.2005 приміщення переведено на автономне, газовий котел, опалення в приміщенні знаходяться 175, 7 м опалювальних стояків з тепловіддачею 5,35 Гкал на рік.

В даному акті, підписаному членами комісії Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, зазначено, що з 09.11.2005 відділ збуту Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" нарахування за опалення здійснює по діючим тарифам на момент розрахунку за 5,35 Гкал на рік, а власник щорічно, до 1 жовтня, здійснює оплату розрахункової величини 5,35 Гкал на рік по діючим тарифам.

Крім того, місцевим та апеляційним господарським судом встановлено, що з робочого проекту 212/05-ОВ 2005, на підставі якого була проведена реконструкція системи опалення, вбачається, що проводилася ізоляція опалювальних стояків. Даний проект було погоджено позивачем в особі заступника директора, підпис якого скріплений печаткою підприємства.

З наявного в матеріалах справи висновку судової експертизи № 814 від 24.05.2016 вбачається, що враховуючи особливості проведеної реконструкції (ізоляції стояків) в приміщенні відповідача дійсна розрахункова середньорічна величина витрат тепла складає 2,612 Гкал на опалювальний період.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження факту постачання теплової енергії у спірних опалювальних сезонах позивачем надані акти про включення/відключення теплоустановок від 24.10.2011, 05.04.2012, 01.11.2012, 03.04.2013, 15.10.2013 до приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Враховуючи наведене, місцевий та апеляційний господарські суди, керуючись, зокрема, приписами наведених норм на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, встановивши, що позивачем підтверджено факт постачання теплової енергії у спірних опалювальних сезонах до приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; натомість, відповідач виставлені позивачем рахунки за спожиту теплову енергію не сплатив; з огляду на те, що відповідно до висновку судової експертизи № 814 від 24.05.2016 в приміщенні відповідача дійсна розрахункова середньорічна величина витрат тепла складає 2,612 Гкал на опалювальний період; беручи до уваги те, що в матеріалах справи наявні рішення судів якими стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за теплову енергію, яка виникла після 09.11.2005; беручи до уваги те, що відповідач, в порушення вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України, доказів відключення приміщення від мереж централізованого опалення у встановленому чинним законодавством порядку не надав; дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за теплову енергію у вигляді вартості тепловіддачі стояків за опалювальні періоди 2011-2012 років, 2012-2013 років, 2013-2014 років в розмірі 7 993,50 грн.

Крім вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, які правомірно були задоволені частково судами попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.11.2010 у справ № 4/720, від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183, від 24.10.2011 у справі № 16/5/5022-103/2011 (2/43-654), від 14.11.2011 у справі № 12/207).

Отже, як встановлено судами, та знайшло своє підтвердження в суді касаційної інстанції, відповідач порушив виконання грошового зобов'язання, то, відповідно, і вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, у межах, зазначених в судових рішеннях у даній справі, в силу наведених норм, є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно із ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що система опалення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" не входить до системи опалення будинку за адресою: АДРЕСА_1, і не має до неї жодного відношення не приймаються колегією судді до уваги, оскільки як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до акта обстеження технічного стану системи теплопостачання від 09.11.2005, який підписаний відповідачем без зауважень, в приміщенні магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" знаходяться 175, 7 м опалювальних стояків з тепловіддачею 5,35 Гкал на рік; при цьому, відповідно до висновку судової експертизи № 814 від 24.05.2016 в приміщенні відповідача дійсна розрахункова середньорічна величина витрат тепла складає 2,612 Гкал на опалювальний період. Водночас, підведення централізованого опалення до стояка в межах приміщення свідчить про виконання послуг позивачем (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1192цс15).

Не приймаються також до уваги посилання скаржника у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій положень п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Припинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 80 ГПК України можливе за умов, якщо рішення господарського суду або іншого органу, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, набрало законної сили, не змінено і не скасовано у відповідній частині в передбаченому законом порядку. За відсутності таких умов заінтересована особа вправі звернутися з позовом до господарського суду на загальних підставах.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, Державне підприємство "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення вартості теплової енергії за період з 24.10.2011 по 03.04.2013 у справі № 913/1691/13, послалося договір № 295 про постачання теплової енергії в гарячій воді від 22.12.2003.

При цьому, апеляційний господарський суд у справі № 913/1691/13 відмовляючи у позові в частині стягнення вартості теплової енергії за період з 22.12.2011 по 03.04.2013 виходив з того, що з 22.12.2011 договір № 295 про постачання теплової енергії в гарячій воді від 22.12.2003 припинив свою дію, відповідно і зобов'язання сторін за зазначеним договором припинилися з 22.12.2011.

Водночас, обґрунтовуючи підстави звернення із даним позовом про стягнення вартості теплової енергії за періоди з 22.12.2011 по 05.04.2012, з 01.11.2012 по 03.04.2013, з 15.10.2013 по 06.04.2014, Державне підприємство "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" послалося на ст. 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій правомірно відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за період з 22.12.2011 по 03.04.2013.

Всі інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що статтею 1117 ГПК України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Луганської області від 14.06.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.09.2016 у справі № 922/5848/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Л.Б. ІВАНОВА

В.І. КАРТЕРЕ