ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого :            Кравчука Г.А.,

суддів: Мачульського Г.М., Алєєвої І.В.,

в судовому засіданні взяли участь представники:

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року Надеждівське житлово-комунальне підприємство (далі – Комунальне підприємство) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просило:

– застосувати строк позовної давності до заборгованості Комунального підприємства перед державним промисловим підприємством "Кривбаспромводопостачання" (далі – Державне підприємство) в сумі 127 353, 34 грн., утвореної за період з 2000 по 2002 роки;

– визнати відсутність у Державного підприємства права на стягнення з Комунального підприємства заборгованості за період з 2000 по 2002 роки в сумі 127 353,34 грн.

Позовні вимоги Комунальне підприємство, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) Господарського кодексу України (далі – ГК України) та Податкового кодексу України обґрунтовувало тим, що у Державного підприємства відсутнє матеріальне право вимоги спірної суми заборгованості у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2016 (суддя Кеся Н.Б.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 (колегія суддів: Коваль Л.А., Євстигнеєв О.С., Чередко А.Є.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2016 залишено без змін.

В частині позовних вимог про визнання відсутнім права вимоги заборгованості судові рішення мотивовано тим, що Комунальним підприємством обрано невірний спосіб захисту своїх прав та інтересів у правовідносинах з Державним підприємством. Щодо позовних вимог про застосування строків позовної давності, судами відзначено, що наслідком застосування позовної давності судом є відмова у позові особи, що звернулася до суду з позовом про захист свого цивільного права або інтересу. Між тим, предметом позову у даній справі не є стягнення з Комунального підприємства спірної суми заборгованості або інших вимог, пов'язаних зі спірним боргом, тому відсутні правові підстави для застосування такого інституту матеріального права як позовна давність.

Комунальне підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2016 скасувати, та прийняти нове рішення про задоволення позову. Викладені у касаційній скарзі вимоги Комунальне підприємство обґрунтовує посиланням на обставини справи, положення ст. ст. 55 124 Конституції України, ст. ст. 13 14 20 256 261 267 ЦК України, ст. ст. 4 43 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) та окремі роз'яснення пленуму Вищого господарського суду України.

Державне підприємство не скористалось правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу Комунального підприємства до Вищого господарського суду України не надіслало, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Комунального підприємства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

– між Державним підприємством (постачальник) та Криворізьким районним житлово-комунальним підприємством (споживач) 01.02.2001 було укладено договір № 98 на подачу води підприємствам, установам, організаціям, за яким, постачальник зобов'язався подати, а споживач прийняти та оплатити воду питну у передбаченому договором об'ємі, воду технічну напірну, воду технічну попускну;

– в подальшому, на підставі розпорядчих актів та розподільчого балансу було складено акт про передачу дебіторської заборгованості Криворізького районного житлово-комунального підприємства перед Державним підприємством, згідно з яким одному із правонаступників реорганізованого підприємства – Комунальному підприємству передано дебіторську заборгованість за період 2000-2002 роки у загальній сумі 127 353, 34 грн.;

– 01.12.2015 між Державним підприємством (виробник) та Комунальним підприємством (споживач) укладено договір на централізоване питне водопостачання № 17/04/16, за яким виробник бере на себе зобов'язання надавати споживачу вчасно та відповідної якості послуги централізованого питного водопостачання у визначених договором об'ємах, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором (далі – Договір);

– відповідно до п. 6.3. Договору виробник має право, завчасно попередивши споживача, обмежити або припинити йому надання послуг у разі, зокрема, несвоєчасного внесення плати за надані послуги;

– листом від 01.03.2016 № 22-04-1144 Державне підприємство повідомило Комунальне підприємство про те, що станом на 29.02.2016 загальна заборгованість Комунального підприємства по Договору становить 193 291, 74 грн. Несплата Комунальним підприємством вартості спожитих послуг ставить під загрозу платоспроможність Державного підприємства та, як наслідок, може призвести до нестабільної роботи системи водопостачання у зв'язку з відключенням підприємства від енергоносіїв. Також у листі зазначено, що Державне підприємство надає для підписання графік реструктуризації заборгованості на термін до 31.08.2016, який є додатком до листа. У разі невиконання графіку реструктуризації заборгованості та відмови в його підписанні Державне підприємство попередило Комунальне підприємство про припинення надання послуг по Договору з 18.03.2016;

– з акту звірки взаєморозрахунків між сторонами Договору за період з 01.01.2015 по 30.11.2015 вбачається, що до вказаної у повідомленні заборгованості включена також раніше передана Комунальному підприємству заборгованість Криворізького районного житлово-комунального підприємства у сумі 127 353,34 грн.;

– в матеріалах справи також наявні акти звірки взаємних розрахунків Державного підприємства з Криворізьким районним житлово-комунальним підприємством (т. 1, а.с. 62-64), а також акти звірки взаємних розрахунків Державного підприємства з Комунальним підприємством (т. 1, а.с. 66-84), в яких відображено існування спірної заборгованості.

Комунальним підприємством при звернені до суду з даним позовом заявлено позовну вимогу про визнання відсутності у Державного підприємства права на стягнення заборгованості за період з 2000 по 2002 роки в сумі 127 353,34 грн.

В силу положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільних прав та інтересів у судовому порядку встановлює ст. 16 ЦК України, способи захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання визначає ст. 20 ГК України.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Як вірно відзначено судом апеляційної інстанції, предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. При цьому, захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.

Вимоги про визнання відсутнім права на стягнення певної суми фактично є вимогами про встановлення юридичного факту, що в силу приписів статті 12 ГПК України не відноситься до компетенції господарських судів України.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з правовою позицією судів попередніх інстанцій про те, що обраний Комунальним підприємством спосіб захисту прав та законних інтересів не призводить до поновлення, як вважає позивач, порушеного права та реального захисту його прав у випадку задоволення заявлених позовних вимог.

Виходячи з предмету та підстав позову, встановлених обставин справи не вбачається, що Державне підприємство будь-яким чином порушило, не визнає або оспорює якесь право або охоронюваний законом інтерес Комунального підприємства, про що цілком обґрунтовано наголошено судами попередніх інстанцій. Між тим, законом надано право на звернення за захистом до суду саме у випадку порушення певних прав і законних інтересів, їх невизнання або оспорювання.

За таких обставин відмову судів попередніх інстанцій в задоволені позову в цій частині позовних вимог колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірною і обґрунтованою.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, виходячи з правової природи інституту позовної давності, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає законним висновок судів про неможливість застосування позовної давності у якості позовної вимоги.

З огляду на викладене, судами попередніх інстанцій відмовлено в задоволені позову Комунального підприємства цілком правомірно та обґрунтовано.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, наведених висновків не спростовують та не впливають на них.

Посилання Комунального підприємства у касаційній скарзі на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в процесі перегляду справи, у зв'язку із чим відхиляються колегією суддів Вищого господарського суду України як необґрунтовані.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Комунального підприємства не спростовують висновків господарського суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Надеждівського житлово-комунального підприємства залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 у справі № 904/1659/16 Господарського суду Дніпропетровської області – без змін.

Головуючий суддя                                                                      Г.А. Кравчук

Суддя                                                                                          Г.М. Мачульський

Суддя                                                                                          І.В. Алєєва