ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 910/16821/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя суддіПоляк О.І.(доповідач), Сибіга О.М., Яценко О.В.розглянувши матеріали у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДочірнього підприємства "ІНТЕРГЛАСТ" фірми "ГЛАСТ ГМБХ"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2016 у справі№ 910/16821/15 Господарського суду міста Києва за позовомПрокурора Балаклійського району Харківської області в інтересах держави в особі: 1. Державної екологічної інспекції у Харківській області 2. Балаклійської міської ради Харківської областідоДочірнього підприємства "ІНТЕРГЛАСТ" фірми "ГЛАСТ ГМБХ"про стягнення боргу у сумі 534 539,54 грн.

за участю представників:

позивача 1: не з'явились;

позивача 2: не з'явились;

відповідача: Єфімова О.М., дов. від 26.06.2015 №15/06/26-01;

Генеральної прокуратури України: прокурор відділу Суходольский С.М.;

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року Прокурор Балаклійського району Харківської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області та Балаклійської міської ради Харківської області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "ІНТЕРГЛАСТ" фірми "ГЛАСТ ГМБХ" про стягнення 534 539,59 грн шкоди за порушення природоохоронного законодавства, внаслідок самовільного використання водних ресурсів без спеціального дозволу на користування надрами.

07.09.2015 через відділ документального забезпечення суду першої інстанції від прокуратури в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України надійшла заява про зменшення позовних вимог, згідно якої за розрахунком Державної екологічної інспекції у Харківський області (лист від 02.09.2015 № 2902/01-25/02-11) шкода за забір води з підземних джерел у загальному об'ємі 9 957 м куб по тарифу 49,24 коп./куб.м станом на лютий 2014 року склала 490 282,68 грн. Заява прийнята судом до розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2015 у справі № 910/16821/15 (суддя Шкурдова Л.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2016 (головуючий суддя Яковлєв М.Л., Разіна Т.І., майданевич А.Г.) позов задоволено, присуджено до стягнення з Дочірнього підприємства "ІНТЕРГЛАСТ" фірми "ГЛАСТ ГМБХ" на користь держави 490282,68 грн. шкоди. Стягнуто в дохід Державного бюджету України 9805,65 грн. судового збору.

Не погоджуючись із прийнятими у справі рішенням та постановою, Дочірнє підприємство "ІНТЕРГЛАСТ" фірми "ГЛАСТ ГМБХ" звернулось із касаційною скаргою, в якій, з урахуванням додаткових пояснень від 20.12.2016 №16/12/20-01 просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

В обґрунтування своєї правової позиції заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Так, судами першої та апеляційної інстанції безпідставно застосовано статтю 1166 Цивільного кодексу України та стягнуто з відповідача шкоду без встановлення усіх чотирьох складових цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою, шкоди та вини. Крім цього, перевіряючи заявлену до стягнення суму шкоди, судами залишено поза увагою той факт, що на момент розгляду справи як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанцій, Методика №389, на підставі якої здійснено розрахунок шкоди Державною екологічною інспекцією, передбачала іншу, ніж у 2014 році формулу розрахунку завданих державі збитків. Відповідач наголошує на необхідності застосування нової формули при визначенні завданих державі збитків, оскільки, за приписами статей 1192 Цивільного кодексу України, статті 225 Господарського кодексу України, розмір збитків визначається станом на момент розгляду справи у суді. Відповідач також вказує на порушення апеляційним судом вимог частини 2 статті 5 Цивільного кодексу щодо можливості звільнення відповідача від відповідальності у зв'язку з прийняттям Верховною радою України Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в агропромисловому комплексі» від 08.12.2015 №867-VIII, яким скасовано відповідальність за використання водних ресурсів без спеціального дозволу на користування надрами. Наголошує на недотриманні судами вимог статей 43, 85, 105 Господарського процесуального кодексу України.

До Вищого господарського суду України надійшли заперечення Державної екологічної інспекції у Харківській області на касаційну скаргу, в яких позивач 1 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін з мотивів, у них викладених. Крім цього, Державна екологічна інспекція у Харківській області заявила про розгляд касаційної скарги відповідача без її участі у судовому засіданні.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Державною екологічною інспекцією у Харківській області згідно зі статтею 20 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та наказом від 05.02.2014 № 201/01-03 проведено планову перевірку Дочірнього підприємства "Інтергласт" фірми "ГЛАСТ ГМБХ", в межах якої встановлено порушення вимог статей 16, 19, 21 Кодексу України "Про надра", що зафіксовано актом перевірки № 201/01-03/06-09 від 24.02.2014.

Інспекцією під час перевірки встановлено, що основним видом діяльності ДП "Інтергласт" фірми "ГЛАСТ ГМБХ" є надання в оренду власного нерухомого майна, машин і устаткування.

Підприємство використовує 2 (дві) артезіанські свердловини за адресою: Харківська область, Балаклійський район, м.Балаклія, вул.Геологічна, 16-В, на підставі договору оренди від 01.01.2012 № 2012-0101-ОС, укладеного з ДП "Сентекс", відповідно до якого в оренду передається водонапірна башта з двома артезіанськими свердловинами для водопостачання на виробничі та господарчі питні потреби.

У ході перевірки відповідачем представлено Дозвіл на спеціальне водокористування від 12.08.2003 № 3170 з терміном дії до 31.12.2015 року. (т. 1 а/с 92) Відповідно до вищевказаного дозволу на спеціальне водокористування мета водокористування - виробничі, в т.ч. госппитні потреби.

Державною екологічною інспекцією у Харківській області 28.02.2014 винесено припис №06-22-60, яким зобов'язано підприємство здійснити ряд заходів направлених на отримання спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), тощо.

Відповідно до Договору поставки від 01.04.2006 № 06/12-ПВ з терміном дії (відповідно до додаткової угоди) до 31.12.2016 ДП "Інтергласт" фірми "ГЛАСТ ГМБХ" передає, а ТОВ "Хімічні технології" приймає та оплачує воду технічну з артезіанської свердловини для виробничих потреб покупця.

Згідно з довідкою від 12.02.2014 № 14/02/12-4, наданою ДП "Інтергласт" фірми "ГЛАСТ ГМБХ", а також звітів за формою 2-ТП (водгосп) підприємством забрано з артезіанської свердловини та передано ТОВ "Хімічні технологіі" на виробничі потреби за період з 01.09.2011 по 01.02.2014 - 9 957 метрів кубічних води.

На підставі Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства щодо охорони та раціонального використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України № 389 від 20.07.2009, Інспекцією нарахована шкода внаслідок самовільного використання підземних вод без спеціального дозволу на користування надрами, у розмірі 490282,68 грн.

Предметом спору у справі, що переглядається є вимога прокурора, заявлена в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області та Балаклійської міської ради Харківської області про стягнення з ДП "Інтергласт" фірми "ГЛАСТ ГМБХ" розрахованої Державною екологічною інспекцією у Харківській області шкоди, завданої відповідачем державі самовільним використанням водних ресурсів без спеціального дозволу на користування надрами.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суди першої та апеляційної інстанцій, з огляду на виявлені Держекоінспекцією факти порушення природоохоронного законодавства, а саме користування надрами для видобування води у період з 01.09.2011 по 01.02.2014 без спеціального дозволу, та встановлені судами обставини використання цієї води відповідачем не тільки для задоволення власних господарсько-побутових потреб, а й для передачі води іншому суб'єкту господарювання для виробничих потреб, дійшли висновку про наявність фактичних та відповідно правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з ДП "Інтергласт" фірми "ГЛАСТ ГМБХ" шкоди у розмірі 490 282,68 грн.

Переглядаючи справу у касаційному порядку, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, однак, не може погодитися із розміром присудженої до стягнення шкоди, з огляду на таке.

Статтею 1 Водного кодексу України передбачено, що використання води - процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб.

Відповідно до статті 46 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне. Спеціальне водокористування, згідно вимог статті 49 Водного кодексу України, здійснюється на підставі дозволу.

Приписами ч. 2, 3 статті 2 Водного кодексу України передбачено, що водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства. Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об'єктами, регулюються відповідним законодавством України.

Таким чином, норма статті 2 Водного кодексу України містить посилання на гірничі відносини, які виникають під час користування водними об'єктами та регулюються відповідним законодавством України. Відтак, водні відносини в Україні регулюються не лише Водним кодексом України, а і іншим законодавством, зокрема Кодексом України про надра.

Відповідно до статті 1 Кодексу України про надра, надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Згідно зі статтею 6 Кодексу України про надра, корисні копалини за своїм значенням поділяються на корисні копалини загальнодержавного та місцевого значення. Віднесення корисних копалин до корисних копалин загальнодержавного і місцевого значення здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального вивчення та забезпечення раціонального використання надр.

Відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 827 від 12.12.1994, підземні прісні води відносяться до корисних копалин загальнодержавного значення. Визначення корисних копалин як копалин загальнодержавного чи місцевого значення поширює на них відповідний режим правового регулювання.

Надра надаються у користування зокрема для видобування корисних копалин (стаття 14 Кодексу України про надра).

Статтею 19 Кодексу України про надра передбачено, що надра надаються в користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

Згідно зі статтею 21 зазначеного Кодексу надра у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідеміологічного благополуччя населення.

Відповідно до статті 23 Кодексу України про надра (в редакції, чинній на дату проведення Інспекцією перевірки) землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Реалізація землекористувачами або землевласниками права видобувати підземні води без спеціального дозволу, передбаченого статтею 23 Кодексу України про надра, можлива за наявності певних умов: по-перше, наявність права на земельну ділянку, по-друге, видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, по-третє, за умови неперевищення ліміту видобування підземних вод (не більше 300 м куб. на добу).

Колегія суддів враховує позицію Верховного суду України, викладену у постанові від 01.04.2015 у справі № 922/2610/14 (№3-32гс15). Так Верховним судом наголошено на тому, що однією з обов'язкових умов для звільнення суб'єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб.

Розглядаючи спір по суті суди з'ясували, що відповідач орендує 2 артезіанські свердловини на підставі договору оренди від 01.01.2012 № 2012-0101-ОС. Також судами було з'ясовано, що ДП "Інтергласт" фірми "ГЛАСТ ГМБХ" у період з 01.09.2011 по 01.02.2014 без спеціального дозволу, було піднято 9 997 м куб. води, зокрема за період з 01.09.2011 до 31.12.2011 - 5441,0 м. куб води, за період з 01.01.2012 до 31.12.2012 - 1 878,0 м куб. води на добу, за період з 01.01.2013 до 31.12.2013 2 638,0 м куб. води. При цьому, середньодобовий показник забраної води за період з 01.09.2011 до 31.12.2011 становить 44,60 м куб. води на добу, за період з 01.01.2012 до 31.12.2012 становить 5,15 м куб. води на добу, за період з 01.01.2013 до 31.12.2013 становить 7,23 м куб. води на добу, що як встановлено судами, не перевищує межі водокористування, встановлені статтею 23 Кодексу України про надра. Водночас, судами встановлено використання цієї води відповідачем не тільки для задоволення власних господарсько-побутових потреб, а й для передачі води іншому суб'єкту господарювання для виробничих потреб.

Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Видобування відповідачем підземних вод без спеціального дозволу та реалізація цієї води іншому суб'єкту господарювання, хоча і у обсягах, встановлених статтею 23 Кодексу України про надра, свідчить про порушення відповідачем законодавства України про охорону навколишнього природного середовища.

За приписами статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Отже, висновки судів про наявність правових підстав для задоволення позову є обґрунтованими.

Разом з цим, як свідчать матеріали справи, відповідач звернувся до місцевого суду із клопотанням про застосування строків позовної давності. Місцевий суд, позицію якого підтримала апеляційна інстанція, відхилив наведене клопотання, з посиланням на те, що в даному випадку, позовна давність бере свій відлік з моменту виявлення правопорушення, а отже з дня закінчення перевірки, складення акту перевірки від 24.02.2014 та припису про усунення порушення від 28.02.2014 за № 06-22-60.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками судів.

Так, відповідно до Положенням про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 № 454/2011, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція України) входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для забезпечення реалізації державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Пунктом 6 згаданого Положення Держекоінспекція України для виконання покладених на неї завдань надано право проводити перевірки з питань, що належать до її компетенції, видавати за їх результатами обов'язкові для виконання приписи, розпорядження.

Процедура проведення перевірок з питань здійснення державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та оформлення їх результатів визначена Порядком організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженим наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008 №464 (далі за текстом - Порядок № 464).

Пунктом 2.1 Порядку № 464 встановлено, що періодичність здійснення перевірок визначається відповідно до Критеріїв розподілу суб'єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності для навколишнього природного середовища та періодичність здійснення заходів державного нагляду (контролю), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 №212, із урахуванням екологічної ситуації в районі розташування об'єкта перевірки, ступеня і характеру його впливу на навколишнє природне середовище, а саме: планові заходи державного нагляду (контролю) за діяльністю суб'єктів господарювання проводяться: з високим ступенем ризику - не частіше одного разу на рік, із середнім ступенем ризику - не частіше одного разу на два роки, з незначним ступенем ризику - не частіше одного разу на три роки.

Враховуючи пункти 2 - 4 Критеріїв розподілу суб'єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності для навколишнього природного середовища, відповідача доцільно віднести до суб'єкту господарювання із незначним ступенем ризику. Перевірка такого суб'єкта господарювання має здійснюватися не частіше 1 разу на три роки.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, дозвіл на спеціальне водокористування отримано відповідачем 12.08.2003, перевірка була проведена 24.02.2014. Акт перевірки не містить даних про результати проведення будь-яких перевірок до 2014 року. Не згадується про це і відповідачем у численних поясненнях. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що правопорушення вчинені у 2011 році мали бути виявлені у 2012 році, якби перевірка проводилась відповідно до Порядку №464 раз у три роки.

Звертаючись із відповідним клопотанням про застосування строку позовної давності, відповідач наголошував, що такий строк відносно вимог про відшкодування шкоди за самовільне видобування води у період із серпня 2011 до червня 2012 сплив, оскільки з відповідними вимогами про стягнення шкоди прокурор звернувся лише у липні 2015 року.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як роз'яснено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

За загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 - 255 Цивільного кодексу України.

Загальна позовна давність статтею 257 Цивільного кодексу України встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду в інтересах, у цьому випадку, Державної екологічної інспекції у Харківській області та Балаклійської міської ради Харківської області. Таким чином, має значення момент, з якого позивачі були або могли бути обізнані про порушення прав держави.

Відмовляючи у застосуванні строку позовної давності до спірних правовідносин сторін, суди виходили з того, що перебіг строку розпочинається від дати проведення перевірки.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком судів.

Конституція України проголошує рівність усіх перед законом (стаття 24). Як органи державної виконавчої влади (пункт 2 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого указом Президента України від 13.04.2011 № 454/2011) так і органи місцевого самоврядування (стаття 140 Конституції України) здійснюють свої повноваження в межах Конституції і законів України.

Господарський процесуальний кодекс України встановлює, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (стаття 42).

Держінспекція провела перевірку 28.02.2014 та зафіксувала порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства у період з 2011 року до 2014. При цьому, Держінспекція не могла не усвідомлювати, що відносно частини вимог, зокрема про відшкодування шкоди, заподіяної у 2011 році, строк позовної давності, встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України спливає. Однак, незважаючи на це, прокурором подано відповідний позов лише у липні 2015 року, тобто через рік та 5 місяців, з дати виявлення порушення, і більше, ніж через 3 роки з дати вчинення такого правопорушення.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор звернувся з пропуском строку позовної давності в частині вимог про відшкодування шкоди, завданої самовільним використанням водних ресурсів за відсутності спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) у період з липня 2011 року до липня 2012 року та вважає за можливе задовольнити заяву відповідача та застосувати до цих вимог строк позовної давності.

Перевіряючи наданий Держінспекцією розрахунок завданої шкоди, суди обґрунтовано виходили з того, що розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)) здійснюється відповідно до Розділу ІХ Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 №389, за формулою:

З сам = 100 х W х Тар,

де W - об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), м3;

Тар - розмір, грн/100 м3, аналогічний ставці збору за спеціальне використання води, встановленої статтею 325 Податкового кодексу України на дату виявлення порушення (для води з лиманів - розмір, грн/100 м3, аналогічний ставці збору за спеціальне використання поверхневих вод для показника "Інші водні об'єкти", встановленої статтею 325 Податкового кодексу України на дату виявлення порушення).

При цьому, фактичний об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), визначається на основі даних: первинної документації, статистичної звітності, ліміту забору та використання води, індивідуальних норм водоспоживання та водовідведення або довідки суб'єкта господарювання за підписом керівництва, завіреної печаткою.

Як встановлено судами на підставі довідки Дочірнього підприємства "ІНТЕРГЛАСТ" фірми "ГЛАСТ ГМБХ", за період серпень 2012 до січня 2014 року ним піднято 4482 м3 води.

Отже, розмір шкоди за вказаний період становить 100*4482м3*49,24/100=220 693,68 грн.

При цьому, розмір шкоди за період з липня 2011 року до липня 2012 року становить 269 589,4 грн (100*5475м3*49,24/100).

Таким чином, перевіряючи рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2016 у касаційному порядку, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішення та постанови в частині стягнення з відповідача шкоди, завданої самовільним використанням водних ресурсів за відсутності спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) у період з липня 2011 року до липня 2012 року у розмірі 269 589,4 грн, оскільки колегія суддів вбачає достатні правові підстави для застосування до цих вимог строку позовної давності. Відтак, в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Разом з цим, розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача шкоди, завданої самовільним використанням водних ресурсів за відсутності спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) у період з серпня 2012 року до січня 2014 року у розмірі 220 693,68 грн, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про наявність фактичних та відповідно правових підстав для задоволення позову.

Згідно з частиною 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, а в силу положень пункту 2 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення у справі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Предметом позову у даній справі є майнова вимога про стягнення з відповідача 490 282,68 грн шкоди за порушення природоохоронного законодавства.

Отже, розмір судового збору, що підлягає сплаті за розгляд даного спору в місцевому господарському суді з урахуванням приписів ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, що була чинною на момент подання позову) становить: 490 282,68 грн * 2 / 100 = 9 805,65 грн.

Як зазначалося вище, вказані позовні вимоги про стягнення з відповідача 490 282,68 грн шкоди за порушення природоохоронного законодавства підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 220 693,68 грн.

Таким чином, розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету за розгляд позову в господарському суді першої інстанції з урахуванням часткового задоволення позовних вимог становить 4 413,87 грн, оскільки на момент подання позову прокурором Законом України "Про судовий збір" органи прокуратури звільнялись від сплати судового збору при здійсненні своїх повноважень.

При цьому відповідно до п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 N 7, в редакції, яка була чинною на момент звернення з позовом, у разі повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор.

Отже, розмір судового збору, що підлягає стягненню з Державної екологічної інспекції у Харківській області, враховуючи, що підставою для звернення з позовом у даній справі стало виявлення порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства в ході перевірки екологічної інспекції та складення нею відповідного припису, до Державного бюджету за розгляд позову в господарському суді першої інстанції з урахуванням часткової відмови у позові становить 9 805,65 грн - 4 413,87 грн = 5 391,78 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було сплачено 10 786,22 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Таким чином, розмір судового збору, що підлягає відшкодуванню прокуратурою на користь відповідача за результатами перегляду постанови Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2016 у справі № 910/16821/15 в касаційному порядку становить: 10 786,22 грн - 4 855,26 грн (розмір судового збору за подання апеляційної скарги, що відповідає задоволеним позовним вимогам) = 5 930,96 грн.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було сплачено 12 828,95 грн судового збору за подання касаційної скарги, тобто відповідачем було сплачено судовий збір в більшому розмірі, ніж передбачено приписами Закону України "Про судовий збір" (9 805,65 грн * 120 / 100 = 11 766,78 грн).

Отже, розмір судового збору, що підлягає відшкодуванню прокуратурою на користь відповідача за розгляд касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2016 у справі № 910/16821/15 становить: 11 766,78 грн (розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання касаційної скарги) - 5 296,65 грн (розмір судового збору за подання касаційної скарги, що відповідає задоволеним позовним вимогам) = 6 470, 13 грн.

Враховуючи викладене, сума судових витрат, що підлягає відшкодуванню прокуратурою на користь відповідача становить: 5 930,96 грн + 6 470, 13 грн = 12 401,09 грн.

Керуючись статтями 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "ІНТЕРГЛАСТ" фірми "ГЛАСТ ГМБХ" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2015 у справі № 910/16821/15 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення шкоди у розмірі 269 589,4 грн. Прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити. В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2015 у справі № 910/16821/15 залишити без змін.

Здійснити новий розподіл судових витрат.

Стягнути з Дочірнього підприємства "ІНТЕРГЛАСТ" фірми "ГЛАСТ ГМБХ" в дохід Державного бюджету 4 413,87 грн судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Державної екологічної інспекції у Харківській області в дохід Державного бюджету 5 391,78 грн судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Прокуратури Балаклійського району Харківської області на користь Дочірнього підприємства "ІНТЕРГЛАСТ" фірми "ГЛАСТ ГМБХ" 12 401,09 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Видачу наказу доручити Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді О.М. Сибіга

О.В. Яценко