ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року Справа № 905/3203/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс"на рішення та постановуГосподарського суду Донецької області від 14.07.2016 Донецького апеляційного господарського суду від 31.08.2016у справі№ 905/3203/15 Господарського суду Донецької областіза позовомВиконавчого комітету Маріупольської міської ради доТовариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс"простягнення 290345,91 грн. за участю представників сторін:

позивача: не з'явилися

відповідача: Козлова О.М., Татаренко С.В.

ВСТАНОВИВ:

Виконавчий комітет Маріупольської міської ради звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс" про стягнення основного боргу з внесення плати за тимчасове користування місцями розміщення рекламних засобів в розмірі 290345,91 грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 22.12.2015 у справі № 905/3203/15 позовні вимоги Виконавчого комітету Маріупольської міської ради задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача основний бору у сумі 223905,82 грн. та судовий збір у розмірі 3358,59 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.02.2016 рішення Господарського суду Донецької області від 22.12.2015 скасовано у частині відмови у задоволенні позовних вимог та стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 352245, 45 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.04.2016 у цій справі рішення Господарського суду Донецької області від 22.12.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.02.2016 скасовано, справу № 905/3203/15 направлено на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 14.07.2016 у справі № 905/3203/15 (суддя Мальцев М.Ю.) позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс" на користь Виконавчого комітету Маріупольської міської ради основний борг у розмірі 290345,91 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 31.08.2016 (колегія суддів у складі: головуючого судді Скакун О.А, суддів Чернота Л.Ф., Колядко Т.М.), рішення Господарського суду Донецької області від 14.07.2016 у справі № 905/3203/15 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 90308,16 грн.

Резолютивну частину рішення Господарського суду Донецької області від 14.07.2016 у справі № 905/3203/15 викладено у такій редакції:

"Позовні вимоги Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, м. Маріуполь Донецької області, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс" на користь Виконавчого комітету Маріупольської міської ради основний борг у розмірі 200037,75 грн. та судовий збір за подання позовної заяви в сумі 3000,57 грн.

В іншій частині позову відмовити."

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фенікс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду Донецької області від 14.07.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31.08.2016 у справі № 905/3203/15, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково на суму 2465,90 грн., в решті позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржник вказує на те, що суди дійшли помилкового висновку щодо правової природи договору про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів та відносин, що виникають у зв'язку із його укладанням та у зв'язку із цим не застосували до спірних правовідносин Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", яким звільнено суб'єктів господарювання на час проведення антитерористичної операції від сплати за користування земельними ділянками та орендної плати за користування державним та комунальним майном.

До Вищого господарського суду України від скаржника надійшли додаткові пояснення щодо застосування до спірних правовідносин Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", в яких скаржник підтримав вимоги касаційної скарги.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 10.12.2013 між Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фенікс" (Розповсюджувач) було укладено Договір про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів № 67, відповідно до умов якого на підставі рішення виконкому Маріупольської міської ради від 21.08.2013 № 322 Виконком надає Розповсюджувачу у тимчасове платне користування місця розташування рекламних засобів, а Розповсюджувач приймає вказані місця, використовує їх для розташування рекламних засобів та оплачує користування зазначеними місцями згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору місця розташування рекламних засобів, які надаються Виконкомом у тимчасове платне користування Розповсюджувачу, зазначені в Додатку 1 до цього Договору, який є невід'ємною частиною цього Договору.

Місця розташування рекламних засобів являють собою площу зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або території на відкритій місцевості, у межах м. Маріуполя, перебувають в комунальній власності територіальної громади м. Маріуполя, управління ними, в тому числі укладання договорів щодо них, здійснюється Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради (пункт 1.3 Договору).

Згідно з п. 1.6 Договору місця розташування рекламних засобів вважаються переданими Виконкомом і прийнятими Розповсюджувачем з моменту укладання цього Договору.

Пунктом 2.3 Договору встановлено обов'язки Розповсюджувача, зокрема: неухильно виконувати вимоги Закону України "Про рекламу", Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, правових актів органів місцевого самоврядування м. Маріуполя, які регламентують розміщення зовнішньої реклами в місті Маріуполі (п. 2.3.1 Договору); своєчасно та у повному обсязі вносити плату за користування місцями розташування рекламних засобів в порядку та в строки, обумовлені цим Договором (п. 2.3.15 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів встановлена в порядку, визначеному Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради.

Розмір плати за тимчасове користування місцями розташування рекламного засобу, наданими в користування Розповсюджувачу, становить 11949,91 грн. на місяць (п. 3.2 Договору).

Загальна сума Договору за п'ять років, згідно із п. 3.4 Договору, після отримання Розповсюджувачем відповідного дозволу на розміщення зовнішньої реклами становить 716994, 40 грн.

Як визначено п. 3.5 Договору плата за тимчасове користування місцями, наданими в користування Розповсюджувачу, зараховується до міського бюджету м. Маріуполя. Внесення плати за тимчасове користування місцями здійснюється Розповсюджувачем: перший платіж - протягом п'яти робочих днів з дня укладання договору; наступні платежі - авансом до 10 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплата.

Дія цього Договору поширюється на зобов'язання щодо внесення плати за тимчасове користування місцями розміщення рекламних засобів за попередній період.

Згідно з розрахунком плати за тимчасове користування місцями розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами (Додаток № 1 до Договору) відповідачу були надані місця у кількості 43 одиниць, що також підтверджується дозволами на розміщення зовнішньої реклами за відповідними адресами у м. Маріуполь.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що 20.02.2014 між сторонами була укладена Додаткова угода № 1 до Договору, згідно із умовами якої сторони вирішили реструктуризувати заборгованість плати до міського бюджету за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів за спірним Договором згідно з графіком, викладеним у Додатку № 1 до цієї угоди.

Додатковою угодою № 2 від 17.06.2015 до Договору викладено у новій редакції п.п. 3.2 та 3.3 Договору, а саме:

"Розрахунок плати, від якої звільняється Розповсюджувач зовнішньої реклами у зв'язку з розміщенням соціальної реклами протягом 2014 року, наведений у Додатку 1, який є невід'ємною частиною цієї Додаткової угоди.

Розмір плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, наданих у користування Розповсюджувачу зовнішньої реклами, становить 11826,22 грн. в місяць з урахуванням розміщення соціальної реклами протягом 2014 року згідно з Додатком 1 до Додаткової угоди.

Загальна сума Договору за п'ять років з урахуванням розміщення соціальної реклами протягом 2014 року становить 709572,97 грн. згідно з додатком 1 до Додаткової угоди".

Неналежне виконання відповідачем обов'язку із внесення плати за тимчасове користування місцями розміщення зовнішньої реклами стало підставою звернення Виконавчого комітету Маріупольської міської ради до суду з позовом (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) у цій справі про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 290345, 91 грн. за спірним Договором.

Як передбачено ч. 1 ст. 16 Закону України "Про рекламу", розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).

Порядок внесення плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності, визначено в Положенні про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 15.06.2011 № 178.

Згідно з пунктом 6.3 вказаного Положення оплата за тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій здійснюється на договірних засадах з їх власником або уповноваженими органами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, норми якої кореспондуються із приписами ст. 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що внаслідок невиконання відповідачем умов Договору за період з 14.02.2012 по 10.11.2015 у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 290345,91 грн.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції у повному обсязі відповідно до положень ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, не погодився із вказаним висновком суду першої інстанції та виходив з того, що у заявлену до стягнення суму заборгованості включено заборгованість за Договором № 6 від 23.07.2010 в сумі 36833,76 грн. за період з 14.02.2012 по 10.03.2014, яка включена до розрахунку безпідставно, а тому на підставі пункту 3.5 Договору та положень Додаткової угоди № 2 до Договору з відповідача на користь позивача підлягає стягненню плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів (по 11949,91 грн. за місяць) за період з березня 2014 року по листопад 2015 року (21 місяць) з урахуванням часткової оплати за спірним Договором у вересні 2014 року (-43 488, 93 грн.) та пільг за розміщення соціальної реклами у 2014 році (-7 421,43 грн.), у зв'язку із чим заборгованість відповідача становить 200037,75 грн.

Матеріали справи свідчать про те, що судом апеляційної інстанції в порядку ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відхиляючи доводи відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин норми Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", згідно із якими суб'єкти господарювання звільняються на час проведення антитерористичної операції від сплати за користування земельними ділянками та орендної плати за користування державним та комунальним майном, суди попередніх інстанцій виходили з того, що

- за своєю правовою природою укладений між сторонами Договір не є договором найму (оренди);

- місця розташування рекламних засобів у розумінні пункту 1.3 Договору не підпадають під ознаки об'єктів оренди, наведені у ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України та ч.1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна";

- правовідносини сторін у цій справі регулюються Законом України "Про рекламу" і постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами";

- зі змісту спірного Договору та розрахунку плати за тимчасове користування місцями розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами не вбачається, що при визначенні відповідної плати сторони виходили з положень Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що дія статті 7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не поширюється на правовідносини сторін у цій справі, оскільки плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів не є орендною.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із вказаним висновком судів попередніх інстанцій та зазначає, що Законом України "Про оренду державного та комунального майна" визначено орендодавців майна, якими можуть бути Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, підприємства, установи та організації, передбачено передачу майна в оренду із застосуванням процедури конкурсу на право оренди, укладенню договору оренди передує оцінка об'єкта оренди, а статтею 10 Закону передбачені істотні умови договору оренди нерухомого майна.

Укладений між сторонами договір не є договором оренди, оскільки ані орендодавець по вказаному договору, ані умови договору не відповідають вимогами Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а тому укладений між сторонами договір про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів не може бути прирівняний до договору оренди.

Правовідносини сторін у цій справі підпадають під правове регулювання Закону України "Про рекламу" і постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами" від 29.12.2003 №2067 і не регулюються Законом України "Про оренду державного і комунального майна".

Таким чином, дія ст.7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не поширюється на правовідносини сторін, оскільки плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів не є платою за оренду комунального майна.

З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для її зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31.08.2016 у справі № 905/3203/15 Господарського суду Донецької області залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Л. Гольцова

Т. Козир