ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2016 року Справа № 914/340/15

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді суддів Данилової М.В., Дроботової Т.Б., Ходаківської І.П.за участю представників:позивача відповідача не з'явився ( про час та місце судового засідання повідомлено належним чином) не з'явився ( про час та місце судового засідання повідомлено належним чином)розглянувши матеріали касаційної скарги Фермерського господарства "Рисовський"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 29.06.2016у справі № 914/340/15 господарського суду Львівської областіза позовомФермерського господарства "Рисовський"доЛьвівської міської радипровідшкодування 384 888,00 грн. суми завданих збитків

В С Т А Н О В И В:

Фермерське господарство "Рисовський" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради про відшкодування 384 888,00 грн. завданої шкоди.

Клопотанням від 21.10.2015 р. №4874/15 представник позивача просив збільшити розмір позовних вимог до 2 698 890,00 грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 18.11.2015 р. (головуючий суддя Король М.Р., судді Крупник Р.В., Яворський Б.І.) в позові відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд вказував про те, що позивачем не доведено та необґрунтовано належними доказами наявність причинного зв'язку між бездіяльністю органу місцевого самоврядування з розгляду звернень позивача та моральними збитками, розрахованими за кожен місяць за не розгляд Львівською міською радою його заяв про надання в оренду земельних ділянок.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 р. (колегія суддів у складі головуючого судді Кузь В.Л., суддів Галушко Н.А., Данко Л.С.), рішення господарського суду Львівської області від 18.11.2015 р. скасовано частково, прийняте нове рішення, яким стягнуто 6 090,00 грн. моральної шкоди, в іншій частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятою судом апеляційної інстанції постановою Фермерське господарство "Рисовський" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить змінити постанову апеляційної інстанції та стягнути з Львівської міської ради коштів в сумі 601 266, 00 грн., з яких: 146 160,00 грн. моральної шкоди та 455 106,00 грн. матеріальної шкоди.

В касаційній скарзі Фермерське господарство "Рисовський" посилається на неправильну юридичну оцінку обставин справи, та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.09.2016 р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що маючи бажання займатися фермерським господарством позивачем було збудовано теплицю площею 450 кв.м, а також у нього є перевізні бджоло павільйони.

Для реалізації виробленої ним продукції, позивач звернувся до Львівської міської ради із заявами на отриманням в оренду земельних ділянок для влаштування торгових приміщень.

Вищевказані заяви відповідачем з 15.11.2001 р. по 17.01.2012 р. розглянуті не були.

З огляду на матеріали справи, рішенням Господарського суду Львівської області від 17.01.2012 р. у справі №5015/6840/11, було визнано порушеним право Фермерського господарства "Рисовський" та приватного підприємця ОСОБА_4 на розгляд заяви про надання в оренду земельної ділянки та надання обґрунтованої відповіді. Дане рішення набрало законної сили.

В подальшому, Приватний підприємць ОСОБА_4 неодноразово звертався до голови Львівської міської ради із заявами від 17.10.2013 р., від 10.11.2014 р. про надання йому земельної ділянки в користування та отримання обґрунтованих відповідей, вказуючи при цьому на вищезазначене рішення Господарського суду Львівської області.

29.02.2012 р. фермер ОСОБА_4 звернувся із заявою (реєстраційний №3-9-5954) до голови Львівської міської ради, у якій зазначив, що рішенням Господарського суду Львівської області від 17.01.2012 р. по справі № 5015/6840/11 - визнано порушеним право підприємця на розгляд заяв про надання земельної ділянки в користування та надання обґрунтованої відповіді, а оскільки, заяви, які подані 20.07.2006 р. та 23.10.2006 р. міською радою не розглянуто, підприємець просив надати в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства, особистого селянського господарства з метою встановлення павільйону торгівлі власною квітковою продукцією площею 38 кв.м (площа павільйону 12 кв.м).

У заяві позивач зазначив про те, що на присадибній ділянці є тепличне господарство пл. 450 кв.м. Як додатки до заяви зазначено: копії заяв від 20.07.2006 р., 23.10.2006 р.; схема генплану; довідка управління земельних ресурсів; викопіювання генплану та карту погоджень; висновок архітектури; свідоцтво про державну реєстрацію.

29.02.2012 р. фермер ОСОБА_4, також посилаючись на прийняте господарським судом Львівської області рішення від 17.01.2012 р. по справі № 5015/6840/11, звернувся до Львівської міської ради із заявою (реєстраційний №3-9-5940) про надання йому в користування земельної ділянки (на правах суперфіцію, власності, оренди) площею 15 кв.м. на АДРЕСА_1, в частині, де не розташовані вікна і вхід в існуюче приміщення і дозволити реконструкцію частини галереї торгового центру по представленому проекту під приміщення торгівлі продуктами бджільництва.

Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 р. у справі № 450/4743/13-а (залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2015 р. у справі №876/4359/15), визнано протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо розгляду заяви ОСОБА_4 про надання йому земельної ділянки площею 38 кв.м на проспекті Червоної Калини у м. Львові по представленому погодженому проекту та земельної ділянки площею 15 кв.м під реконструкцію частини галереї торгового центру на АДРЕСА_1 у м. Львові по договору суперфіцію, згідно представленого проекту. Поновлено порушені права ОСОБА_4 та зобов'язано Львівську міську раду розглянути заяви ОСОБА_4 щодо передачі в оренду: земельної ділянки площею 38 кв.м на АДРЕСА_1 у м. Львові по представленому погодженому проекту та земельної ділянки площею 15 кв.м під реконструкцію частини галереї торгового центру на АДРЕСА_1 у м. Львові по договору суперфіцію, згідно представленого проекту.

Звертаючись до суду, позивач в позовній заяві та в заяві про збільшення розміру позовних вимог від 21.10.2015 р. зазначав про те, що збитки від ігнорування його заяв і ненадання йому земельної ділянки становлять 2 698 890,00 грн. (2249 мінімальних зарплат), з яких розмір не отриманих доходів становить 2 552 730,00 грн., а розмір моральних збитків - 146 160,00 грн.

При цьому, нараховуючи розмір не отриманих доходів у розмірі 2 552 273,00 грн., позивач зазначав, що ця сума складається: по - перше з не отриманого доходу від реалізації продукції бджільництва з пасіки 100 бджолосімей, що з врахуванням довідок статистики, становить 77 438,00 грн. щорічно; по - друге з не отриманого доходу від реалізації тепличної квіткової продукції (троянд) з площі 450 кв.м (корисна площа 300 кв.м) при посадці 10 кущів на 1 кв.м, уражойності 10 квіток від куща, ціною 13,63 грн. за одну квітку, що становить 408 900, 00 грн. щорічно при наявності двох торгових приміщень, про отримання яких подані позивачем заяви з розробленими та погодженими проектами, які відповідач не розглянув, за мінусом 99 560,00 грн., що становить заробітну плату двох найманих працівників за рік.

Таким чином, за розрахунком позивача, не отримані ним доходи протягом 2005-2015 років становлять 2 552 730,00 грн. (255 273 грн. 10 років).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, розраховуючи розмір моральної шкоди, позивач виходив із суми 1218,00 грн., яка нараховується за кожен місяць за не розгляд відповідачем його заяв, неправомірність чого була встановлена Господарським судом Львівської області від 17.01.2012 р. по справі № 5015/6840/11 та Пустомитівським районним судом Львівської області від 25.12.2014 р. по справі №450/4743/13-а, внаслідок чого фермер як одноосібний власник Фермерського господарства "Рисовський" є потерпілим від втручання в його особисті немайнові права в результаті дій спрямованих проти фермерського господарства.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, суд апеляційної інстанції правомірно зазначив про таке.

Так, відшкодування моральної шкоди передбачено ст. 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з противоправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи тощо. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення.

Приписами ст.1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди ґрунтуються на деліктній відповідальності, положення ст. 23 Цивільного кодексу України при розгляді спорів про відшкодування моральної (немайнової) мають застосовуватися з урахуванням приписів ст. 1167 цього Кодексу - для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу цивільного правопорушення, тобто, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають наявність такої шкоди, противоправна поведінка заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і противоправною поведінкою заподіювача та вина.

Згідно із п. п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Апеляційний господарський суд обґрунтовано дійшов висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 17.01.2012 р. по справі № 5015/6840/11 та постанова Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.12.2014 р. по справі № 450/4743/13-а, доводять вчинення відповідачем порушення стосовно не розгляду протягом 10-ти років заяв від позивача.

Але, беручи до уваги обґрунтовані висновки рішення Господарського суду Львівської області по справі № 5015/6840/11, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що у ньому вказано лише про відсутність доказів надання Львівською міською радою відповіді на звернення ОСОБА_4 від 21.06.2007 р. про надання в оренду земельної ділянки площею 38 кв.м.

До того ж, у вищевказаному рішенні Господарський суд Львівської області зазначив, що згідно листа Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування Львівської міської ради від 19.11.2007 р. № 3-Р-27435/2403, адресованого ОСОБА_4 на звернення від 09.11.2007 р. № 3-Р-27435 вказано про те, що листом від 10.08.2007 р. № 15121/2403 адресата було повідомлено про розгляд вищевказаного звернення від 21.06.2007 р. та додатково повідомлено, що питання затвердження правил розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові і порядок надання дозволів на розміщення об'єктів торгівлі, ресторанного господарства та сфери послуг у малих архітектурних формах і схем та переліків розміщення малих архітектурних форм на території м. Львова було включено в порядок денний сесії міської ради від 15.11.2007 р., проте, розгляд даного питання перенесено на чергове засідання міської ради.

Отже, від 21.06.2007 р. позивач був фактично повідомлений про результати розгляду його заяви, а тому строки нарахування моральної шкоди, завданої позивачу, не можуть розраховуватися із 10-річного строку, як зазначено у "Розрахунку неотриманих доходів".

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області, викладеного у постанові від 25.12.2014 р. у справі № 450/4743/13-а, було вказано про те, що міська рада не розглядала заяви ОСОБА_4 від 29.02.2012 р. про надання йому земельних ділянок у АДРЕСА_1, площами 38 кв.м та 15 кв.м.

Про те, така бездіяльність міської ради була визначена не у ненаданні земельних ділянок позивачу, а саме не у розгляді (неповідомленні про результати розгляду поданих заяв), що мало наслідком невідомість перспективи діяльності фермерського господарства і відповідно завдало певної моральної шкоди позивачу).

Отже, судом апеляційної інстанції правомірно вказано, що розрахунок моральної шкоди з підстав, зазначених у позові, може стосуватися періоду з квітня 2012 року (враховуючи встановлений місячний термін на розгляд заяв) по жовтень (включно) 2015 року, тобто за 43 місяці.

При винесенні постанови, судом апеляційної інстанції також, було прийнято до уваги, доводи позивача, що він поніс моральну шкоду у зв'язку з невиконанням відповідачем постанови Пустомитівського районного суду Львівської області.

Однак, дане рішення набрало законної сили 03.06.2015 р., відповідно до ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду.

Таким чином, апеляційним судом правомірно та обгрунтовано прийнято до задоволення заявлену вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 6 090,00 грн. за період 5 місяців (з червня по жовтень 2015 року включно), а висновок місцевого господарського суду про відсутність причинного зв'язку між бездіяльністю відповідача з виконанням рішення суду і завданою моральною шкодою не є належно обґрунтованим та не відповідає обставинам справи.

Щодо вимог Фермерського господарства "Рисовський" про стягнення майнової шкоди в розмірі 2 552 730,00 грн. у вигляді не отриманого доходу від реалізації виробленої продукції бджільництва та квітникарства, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду та апеляційного господарського суду вказавши на наступне.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає в себе певні елементи: шкода; протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду; причинний зв'язок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності, передбаченої ст. 1166 Цивільного кодексу України.

Пленум Верховного Суду України в п. 16 постанови від 01.11.1996 р. N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" роз'яснив, що суди мають суворо додержувати передбаченого ст. 56 Конституції права особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Правила щодо відшкодування шкоди, завданої органом державної влади встановлені ст. 1173 Цивільного кодексу України, згідно якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином даною правовою нормою встановлено, що державою підлягає до відшкодування шкода, яка завдана незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади.

Крім того, згідно зі ст. 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, на відміну від загальної норми ст. 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України передбачають відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

Міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч.1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до виключної компетенції міських рад і до питань, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях ради відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Статтею 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" зазначено, що серед основних принципів здійснення місцевого самоврядування визначає, зокрема, і принцип законності. Принцип законності закріплений також і в статтях 1 та 8 Конституції України, де визначено Україну як правову державу та визнано дію принципу верховенства права

Також, ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ч.2 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що до збитків відносяться: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Але, необхідною умовою для стягнення шкоди, завданої внаслідок неправомірних рішень органу місцевого самоврядування, є факт неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. У разі відсутності хоча б одного з наведених елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Отже, позивач повинен довести протиправність дій відповідачів, наявність та розмір збитків, наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та спричиненням шкоди.

Також, важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

При цьому, наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

За приписами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, судом апеляційної інстанції зазначено, що оскільки предметом спору є стягнення шкоди у вигляді неодержаного доходу (упущеної вигоди) внаслідок протиправної поведінки відповідача, то позивачу необхідно було довести склад цивільного правопорушення його підстави та розмір неодержаних доходів.

Здійснюючи розрахунок суми неодержаних доходів (упущеної вигоди) позивач використав середньомісячну заробітну плату одного штатного працівника, зайнятого в економіці Львівської області, розрахунки обсягів виробництва меду за 2014 рік, розрахунки роздрібних цін на квіти живі та мед натуральний, які діяли у червні 2015 року, надані Головним управлінням статистики у Львівській області (довідки містяться в матеріалах справи т. 1, а.с. 80,81,108).

У поданих до суду апеляційної інстанції поясненнях, щодо обґрунтування величини розміру завданої позивачу матеріальної та моральної шкоди від 03.05.2016 р., позивач зазначив, що завдані матеріальні збитки розраховані на підставі середньостатистичних показників урожайності, собівартості вирощеної продукції та ринкових цін як єдино можливий спосіб подати об'єктивний розрахунок, оскільки всі звернення до райдержадміністрації створити комісію по визначенню збитків, як передбачено чинним законодавством, були відхилені.

Отже, приймаючи рішення в частині вимоги позивача про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 2 552 730,00 грн., як не отриманого доходу від реалізації виробленої продукції бджільництва та квітникарства, суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновком місцевого господарського суду, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями (бездіяльністю) відповідача щодо не розгляду його заяв та завданою позивачу матеріальною шкодою.

На підставі наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність самого факту виготовлення позивачем зазначеної ним продукції, про що зазначено у позовній заяві; придатності наявних конструктивних елементів теплиці забезпечити вирощування квітів (троянд) у наведеній в розрахунку кількості протягом усіх сезонів року, дати введення її в експлуатацію і технічний стан; наявності можливості реалізації усієї розрахованої позивачем кількості троянд у торговому павільйоні за вибраною ним адресою, відповідності ціни одиниці продукції за усі визначені в розрахунку роки ціні, яка фактично зазначена у цьому розрахунку; наявності 100 бджолосімей, їх продуктивності; відсутності даних про фактичну вартість можливо реалізованого меду, в інших точках продажу, зважаючи, що бджоли виробляють мед незалежно від подальшої його реалізації чи відсутності такої.

Згідно з розрахунками позивача від 21.10.2015 р. не отриманих доходів, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що в ньому міститься посилання позивача на урожайність кущів троянди, при цьому у статистичній довідці від 05.08.2015 р. зазначено, що інформація щодо цієї обставини статистичною звітністю не передбачена, а міститься лише інформація про середні ціни на троянди відкритого, закритого ґрунту зрізні, які діяли у торговельній мережі Львівської області у червні 2015 року.

Разом з цим, в матеріалах справи містяться листи-відповіді директора Департаменту містобудування від 07.10.2009 р. та начальника Управління архітектури Департаменту містобудування від 18.08.2009 р., які надані ОСОБА_4 за наслідками розгляду його звернення щодо надання висновку про можливість реконструкції частини галереї торгового центру на АДРЕСА_1 для встановлення квіткового павільйону площею 15 кв.м.

Відповідно до цих листів ОСОБА_4 було відмовлено в надані такого висновку, оскільки це є технічно неможливим, а процедура встановлення нових малих архітектурних форм (за станом на час надання цієї відповіді) не була передбачена.

Крім того, суд апеляційної інстанції правильно звернув увагу позивача, що здійснений ним розрахунок не отриманих доходів проведений за період з 2005 року по 2015 рік, а довідки Головного управління статистики у Львівській області містять розрахунки обсягів виробництва меду, розрахунки роздрібних цін на квіти живі та мед натуральний за станом на 2014 рік та червень 2015 року.

Отже, зважаючи на наведені обставини по справі, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції правомірно не погодився з наведеними розрахунками позивача в цій частині позовних вимог, оскільки вважав такі гіпотетичними і неприпустимо спрощеними та непідтвердженими відповідними доказами.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 6 090,00 грн. та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що інша частина суми збитків, яку позивач просив стягнути, обґрунтовується лише умовним припущенням про можливість отримання доходу, що не може бути підставою для стягнення збитків чи майнової шкоди.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Крім того, в своїй касаційній скарзі Фермерським господарством "Рисовський" не надано належного обгрунтування щодо порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та досліджені докази, судова колегія вважає прийняту у справі постанову апеляційного суду такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування, не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Рисовський" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 р. у справі № 914/340/15 господарського суду Львівської області залишити без змін.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді: Т.Дроботова

І.Ходаківська