П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Яреми А.Г.,суддів:Григор'євої Л.І.,Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І.,Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта», третя особа - публічне акціонерне товариство «Банк «Форум», про захист прав споживача страхових послуг, за заявою товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У червні 2013 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта» (далі - ТДВ «СК «Провіта»), третя особа - публічне акціонерне товариство «Банк «Форум», про захист прав споживача страхових послуг. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він 27 липня 2009 року уклав з ТДВ «СК «Провіта» договір добровільного страхування наземного транспорту, об'єктом якого був предмет застави - автомобіль LEXUS RX 350. У лютому 2010 року зазначений автомобіль було викрадено з автомобільної стоянки, де він зберігався. За цим фактом було порушено кримінальну справу. Також позивач указував, що повідомив відповідача про настання страхового випадку, передав йому всі необхідні документи для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування та заяву про виплату страхового відшкодування. Посилаючись на те, що в порушення умов договору відповідач свої зобов'язання своєчасно не виконав, затягуючи виплату страхового відшкодування, позивач просив стягнути з відповідача на його користь пеню за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування в сумі 51 089,25 грн, три відсотки річних за користування відповідачем чужими коштами в сумі 407,70 грн, донарахування індексу інфляції в сумі 786,47 грн та збитки в сумі 40 658,13 грн, всього - 192 941 грн 55 коп., а всі судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Кременчуцького районного суду від 22 жовтня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 27 листопада 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов частково задоволено. Стягнуто з ТДВ «СК «Провіта» на користь ОСОБА_8 119 322,62 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині вимог відмовлено.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТДВ СК «Провіта».

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції ТДВ «СК «Провіта» просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2013 року й рішення апеляційного суду Полтавської області від 27 листопада 2013 року в частині стягнення з ТДВ «СК «Провіта» на користь ОСОБА_8 пені в розмірі 118 904,05 грн відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та ухвалити в цій частині нове рішення - про відмову в позові, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Для прикладу неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ТДВ «СК «Провіта» посилається на судові рішення колегій суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року та 19 березня 2014 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 липня 2014 року цивільну справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.

Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, у разі, якщо установить, що це рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, встановивши, що ТДВ «СК «Провіта» несвоєчасно виплатило страхове відшкодування позивачу, стягнув з ТДВ «СК «Провіта» на користь ОСОБА_8 пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ відповідно до пункту 9.2 договору страхування, 3 % річних від простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України та пеню відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки спірні правовідносини регулюються цим Законом.

У наданих заявником для порівняння судових рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року та 19 березня 2014 року суд касаційної інстанції, встановивши, що страхова компанія несвоєчасно виплатила страхове відшкодування страхувальнику, відмовив у стягненні пені згідно з частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки між сторонами укладено договір майнового страхування, за умовами якого передбачена відповідальність страховика за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування, а тому вказаний Закон не розповсюджується на спірні правовідносини.

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно зі статті 16 Закону України «Про страхування», стаття 979 ЦК України договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Отже, за своєю правовою природою договір страхування є договором про надання послуг.

Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

А відповідно до пункту 22 статті 1 цього ж Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Таким чином, на підставі аналізу вищевказаних правових приписів та урахуванням пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», можна зробити висновок, що до відносин, які регулюються нормами Закону України «Про захист прав споживачів», належать, зокрема, відносини, які виникають при укладенні договору страхування.

У частині п'ятій статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» установлено, що в разі якщо виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня в розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

Одночасно законодавством, що регулює правовідносини у сфері страхування, визначено, що в разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (статті 992 ЦК України).

А згідно з частиною четвертою статті 16 Закону України «Про страхування» однією з істотних ознак договору страхування є визначення в ньому відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору.

На підставі викладеного, можна зробити висновок що положення щодо відповідальності страховика, закріплені в Законі України «Про страхування» та главі 67 ЦК України, є спеціальними нормами права, а в Законі України «Про захист прав споживачів» - загальними.

Розмір неустойки як відповідальність страховика за договором страхування має бути визначено у такому договорі. Якщо ж такий розмір не було визначено сторонами в договорі страхування, то до спірних правовідносин застосовується частина п'ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо укладений договір страхування спрямований на задоволення особистих потреб застрахованої особи.

Отже, на підставі наведених правових приписів, принципу заборони притягати особу двічі за одне й те саме правопорушення, а також правил застосування конкуренції правових норм, за умови, що укладений договір страхування спрямований на задоволення особистих потреб застрахованої особи, страховик несе відповідальність у вигляді розміру неустойки, визначеного в договорі страхування (у разі відсутності визначення розміру в договорі - у розмірі, визначеному в Законі України «Про захист прав споживачів»).

Також страховик несе відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (страховика) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитору (застрахованої особи) від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (застрахованій особі).

Судом установлено, що сторони уклали договір страхування, відповідно до пункту 9.2 якого страховик несе відповідальність за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування шляхом сплати страхувальнику пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, між сторонами укладено договір майнового страхування, за умовами якого передбачено відповідальність страховика за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування.

Отже, в цьому випадку положення пункту 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносини не поширюється й суди апеляційної та касаційної інстанцій необґрунтовано стягнули пеню в розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) відповідно до цього Закону.

Саме таку правову позицію висловив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 18 грудня 2013 року та 19 березня 2014 року, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ТДВ «СК «Провіта».

Таким чином, у частині стягнення з ТДВ «СК «Провіта» на користь ОСОБА_8 пені відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» суд касаційної інстанції неоднаково застосував одну і ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах і відповідно до пункту 1 статті 355 ЦПК України є підставою для скасування постановленої ним ухвали і направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта» задовольнити частково.

Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема Судді Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко