Проблематика виконання в Україні судових рішень, винесених на території США, у справах, що виникають з сімейних правовідносин

Оксана Бобак

юрист ТОВ «Юридичне агентство Ганни Гаро»

www.gannagaroagency.com

Проблематика виконання в Україні

судових рішень, винесених на території США,

у справах, що виникають з сімейних правовідносин

Внаслідок розширення міжнародних зв’язків України та інших держав, проживання та ведення бізнесу великої кількості українців за кордоном, укладення інтернаціональних шлюбів, питання визнання та виконання на території України рішень іноземних судів у сфері сімейних відносин набуло значної актуальності. Зокрема, рішень про розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним, визначення місця проживання та порядку виховання дитини, надання утримання, поділ подружнього майна, визнання чи оспорювання батьківства, стягнення аліментів, усиновлення, тощо.

Дія судового рішення винесеного на території іноземної держави, в тому числі США, обмежується лише межами цієї держави і його обов’язкове виконання за кордоном можливе лише у разі визнання та виконання даного рішення іноземним уповноваженим органом судової влади.

Так, у разі якщо рішенням американського суду шлюб між громадянином США та громадянкою України був розірваний або визнаний недійсним, для того, щоб оформити це належним чином на українській території, повернути дошлюбне прізвище, необхідно звернутись до вітчизняного суду з відповідним клопотанням. Така сама необхідність виникає і у разі винесення іноземним судом рішення про стягнення аліментів з боржника, місцем проживання якого є територія України, у разі винесення рішення про поділ майна подружжя у разі якщо таке майно (чи його частина) знаходиться на українській території.

Варто звернути увагу на те, що у разі визнання та виконання на території України іноземних судових рішень про стягнення грошових зобов’язань що виникають з аліментних правовідносин, вони мають виконуватись в українській грошовій одиниці за офіційним валютним курсом НБУ. Таким чином, для виконання виконавчого листа, що видається на підставі ухвали українського суду про дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду про стягнення аліментів, у резолютивній частині рішення повинно бути зазначено суму, що стягується у гривнях за офіційним курсом НБУ щодо іноземної валюти на день розгляду справи.

Визнавати в судовому порядку рішення іноземного суду потрібно і тоді, коли було визнано батьківство, усиновлено дитину, яка була народжена та зареєстрована на території України та виникає потреба внести зміни в актовий запис про її/його народження.

Рішення іноземного суду про визначення місця проживання та порядок виховання дитини потрібно виконувати в Україні у тому разі, якщо в ньому було вирішене питання про відібрання дитини від батька (матері) які перебувають на українській території та її повернення до визначеної таким рішенням держави або ж у протилежній за змістом ситуації, коли рішенням іноземного суду було вирішено визначити місце проживання дитини на території нашої держави та надано дозвіл перемістити дитину на постійне місце проживання до України.

У іншому випадку, коли судом не вирішується питання про відібрання та переміщення дитини, ці рішення не є такими, що за своїм характером передбачають вчинення активних дій з їх примусового виконання, тому потреба пред’являти їх для примусового виконання в Україні відсутня.

Щодо справ про повернення дітей до держави постійного проживання, вони вирішуються у відповідності до Гаазької Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, 1980 р., яка набула чинності для України з 1 вересня 2006 року та застосовується також у відносинах з США. Слід зазначити, що оскільки Конвенція не визначає порядку виконання рішень про повернення або забезпечення прав доступу, примусове виконання рішень здійснюється відповідно до визначеного у кожній державі порядку. На сьогоднішній день примусове виконання рішення про повернення дитини на підставі Конвенції відбувається за аналогією в порядку, встановленому ст. 77 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачена процедура виконання рішення суду про відібрання дитини, відповідно до якої під час виконання рішення державний виконавець провадить виконавчі дії з обов'язковою участю особи, якій дитина передається.

Читайте статтю: Бессилие международного розыска или доставка преступников из-за границы не работает!

Однак перш, ніж говорити про порядок виконання рішень, винесених у США, слід почати з окреслення основних принципів виконання рішень іноземних судів в цілому.

Згідно зі ст. 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.

Процесуальний порядок визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні регулюється розділом 8 ЦПК України «Про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні». Зокрема, згідно ст. 390 ЦПК України, рішення іноземного суду (суду іноземної держави; інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ; іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Майже аналогічне положення міститься у ст. 399 ЦПК України, відповідно до якої рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. Таким чином, перш за все необхідно з'ясувати наявність чинних міжнародних договорів про взаємне надання правової допомоги між Україною та державою, від якої надійшло клопотання про визнання та виконання рішення її суду. Це можуть бути багатосторонні договори (конвенції, угоди), так і двосторонні, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Тож, за загальним правилом існує два способи для визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів, зокрема:

1) на основі міжнародних договорів, укладених між Україною та іншими державами, які регламентують механізм визнання та виконання договірними сторонами рішень судів винесених у кожній із них;

2) за принципом взаємності, у разі відсутності укладених міжнародних договорів, згідно з яким держава, що дотримується цього принципу, надає на своїй території аналогічні права і бере на себе аналогічні зобов'язання щодо визнання та виконання судових рішень.

Перший спосіб узгоджується з положеннями ст.81 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої порядок виконання в Україні рішень іноземних судів і арбітражів встановлюється відповідними міжнародними договорами України, цим Законом та іншими законами України. Згідно з ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2014 року № 13 «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя», чинні міжнародні договори України застосовуються судами при здійсненні правосуддя, зокрема при вирішенні цивільних справ, якщо міжнародним договором України регулюються відносини, у тому числі з іноземними державами чи іноземцями, що стали предметом судового розгляду (наприклад, при розгляді клопотань про виконання рішень іноземних судів в Україні).

Щодо принципу взаємності, то ч.2 ст. 390 ЦПК України, ч.2 ст.11 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше. Отже, подібно до ряду інших законодавчих презумпцій, встановлюється презумпція застосування даного принципу судами. Однак, варто зазначити, що відносно рішень іноземних судів, що не підлягають примусовому виконанню, український законодавець прямо не зазначає про презумпцію наявності принципу взаємності.

Україна не укладала міжнародних чи двохсторонніх угод, учасником яких є США, щодо надання правової допомоги у цивільних та сімейних справах, що значно ускладнює виконання рішень цієї держави на нашій території.

В той же час, 23 листопада 2007 року 21-ю Дипломатичною сесією Гаазької конференції з міжнародного приватного права було схвалено та прийнято Конвенцію про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інші форми сімейного утримання. відповідно до ст.2 Конвенції договірна держава, яка є її стороною, може поширити її застосування на будь-які зобов'язання про утримання, що випливають з сімейних відносин, батьківства, шлюбу або родинних зв’язків. Важливе значення даного міжнародного акту полягає у тому, що Конвенція визначає умови, за яких рішення про стягнення аліментів прийняте судом або адміністративним органом в одній договірній державі, визнається та виконується в іншій договірній державі. Даний міжнародний акт був ратифікований Україною 11 січня 2013 року та застосовується до зобов'язань про утримання на дитину (до 21 року) та на одного із подружжя.

Ця Конвенція була підписана представником США у день її прийняття, однак до даного моменту все ще не ратифікована. Ратифікація може відбутись після прийняття необхідних нормативно-правових актів у всіх 54 юрисдикціях (50 штатів, округ Колумбія, Віргінські острови, Пуерто-Ріко та Гуам) та очікується після 01 квітня 2016 року. Станом на січень 2016 року 52 юрисдикції уже виконали усі необхідні для ратифікації даної Конвенції умови. Ратифікація даного акту матиме важливе значення для усієї міжнародної спільноти, оскільки США на даний час не була стороною жодної конвенції з питань аліментів.

Загалом у США при визнанні та виконанні іноземних судових рішень більшість штатів керується прецедентом у справі «Хілтон проти Гюйот» (Hilton v. Guyot). У даній справі Верховний суд США встановив, що за відсутності відповідних федеральних законів і міжнародних договорів слід керуватися принципом міжнародної ввічливості. Суд визначив, що для приведення у виконання іноземного рішення підлягають перевірці: дотримання процесуальних норм в країні розгляду справи; дотримання порядку виклику відповідача в суд; відсутність обманних дій при проведенні процесу. Підстави відмови у виконанні іноземних судових рішень також були сформульовані у цьому прецеденті, і зокрема застосовуються у випадках, коли: процедура розгляду справи в іноземному суді була несправедливою чи не була неупередженою; іноземним судом не були дотримані предметна або територіальна підсудність; в ході процесу мали місце обманні дії; іноземне судове рішення порушує публічний порядок США; іноземний суд не виконує рішення американських судів на взаємній основі.

До ратифікації Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інші форми сімейного утримання саме принцип взаємності застосовується у разі визнання та виконання в Україні рішень, що ухвалені на території США. На практиці це означає, що у разі, коли відповідач по справі не наведе факту невиконання на території США будь-якого рішення вітчизняного суду, і суд не знайде підстав для відмови передбачених ст.396 ЦПК України, клопотання про визнання та виконання рішення повинно бути задоволене.

Згідно 396 ЦПК України, однією з підстав для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду є випадок коли рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України.

Для прикладу наведемо цивільну справу № 520/3197/13-ц, що розглядалась Київським районним судом міста Одеси. Судом було встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду , що підлягає примусовому виконанню та просив винести ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення Вищого Суду штату Каліфорнія, Округ Лос-Анджелес, держави Сполучені Штати Америки від 20.11.2012 р. по справі № ВО 553382, що набрало законної сили, а саме: визнати право власності та поділити майно, що набуте ОСОБА_1, що мешкає: м. Одеса, пр. Шевченка, б. 12/2, кв. 56, присудивши ОСОБА_1: 1) 50 % нерухомого майна, розташованого за адресою: Україна, м. Одеса, вул. Проспект Шевченко, 12/2, № 56; 2) Половину інвентарю і домашні приналежності, що знаходяться у квартирі (м. Одеса, Україна); 3) Одяг, ювелірні вироби та інші особисті речі.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 14.05.2013 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню було відмовлено (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31250966).

В обґрунтування свого рішення суд зазначив, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України є виключною у справах з іноземним елементом, зокрема, якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України. Таким чином, оскільки предметом спору між подружжям було нерухоме майно, право власності на яке відповідно до ст. 182 ЦК України підлягає обов’язковій державній реєстрації, обсяг прав кожного з подружжя на АДРЕСА_2, їх захист та розгляд справ у суді відносно зазначеного майна повинно проводитись на підставі законів України і виключно судами України за місцем знаходження майна.

Що стосується клопотання ОСОБА_1 в частині присудження йому за рішенням Вищого суду штату Каліфорнія Округу Лос-Анджелес одягу, ювелірних виробів та інших особистих речей, то воно, на думку суду, також не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про міжнародне приватне право» право власності та інші речові права на рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Згідно ст. 39 Закону України «Про міжнародне приватне право» виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Оскільки в рішенні Вищого суду штату Каліфорнія Округу Лос-Анджелес від 21.11.2012 р. у справі № BD553382 йдеться мова про розподіл одягу, ювелірних виробів та інших особистих речей подружжя, які знаходяться у квартирі АДРЕСА_3, питання про розподіл цього майна також має вирішуватись за законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. За змістом ч. 2 ст. 60 СК України речі індивідуального користування, набуті за час шлюбу, не об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, одяг, ювелірні вироби та інші особисті речі, що призначені виключно для задоволення потреб когось із подружжя, є його особистою приватною власністю та не можуть бути спільною сумісною власністю подружжя, а тому рішення Вищого суду штату Каліфорнія Округу Лос-Анджелес від 21.11.2012 р. у справі № BD553382 в частині розподілу одягу, ювелірних виробів та інших особистих речей не підлягає визнанню та виконанню.

Варто звернути увагу, що принцип взаємності носить занадто абстрактний характер, внаслідок чого частими є випадки, коли всупереч приписам ЦПК України, українські судді відмовляються його застосовувати, а від сторін вимагають надання додаткових доказів його дотримання іншою державою, чим ставлять під загрозу виконання рішень іноземних судів на території нашої держави.

Яскраво проілюструє правдивість вищезазначеного твердження рішення по справі 688/4482/13-ц: ухвала Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 18.10.2013 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35138882) та ухвала Апеляційного суду Хмельницької області від 5 лютого 2014 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39777706).

Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про визнання в Україні рішення Вищого Суду Нью Джерсі округ Пассаїк Сполучені Штати Америки від 23 серпня 2011 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, виходив з того, що між Україною та США міжнародні договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах не укладались. Апеляційний суд Хмельницької області вважає, що з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна та в підтвердження своєї позиції наводить наступне обґрунтування. Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» в разі коли держава, про виконання рішення якої надійшло клопотання, не є учасницею договору, суди України не розглядають цього клопотання і відмовляють у його прийнятті, а якщо справу було заведено - закривають провадження у справі. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Така позиція суду апеляційної інстанції, на нашу думку, не може розглядатись як правильна, оскільки згадувана вище Постанова Пленуму ВСУ була прийнята 24 грудня 1999 року та її положення, зокрема п. 4, не відповідають чинному законодавству України, так як не враховують внесених змін до ЦПК України зокрема і до ст. ст. 390, 399 щодо визнання та застосування в Україні принципу взаємності.

Українське законодавство розрізняє порядок надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню. На практиці примусовому виконанню підлягають рішення американських судів про стягнення аліментів, поділ спільного майна подружжя, тощо. Не підлягають примусовому виконанню, а відтак підлягають лише визнанню наприклад рішення про розірвання шлюбу. Вимоги до відповідних клопотань передбачені ст. ст. 394, 400 ЦПК України.

Виходячи з принципу взаємності та змісту ст.ст.391, 392 ЦПК України, рішення прийняте судом на території США, може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення. Питання про надання дозволу на примусове виконання таких рішень розглядатиметься судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.

Труднощі при визнанні та виконанні рішення американських судів полягають також у тому, що вони мають іншу процесуальну форму ніж рішення українських судів та можуть не містити певної необхідної для його виконання інформації, внаслідок чого на практиці українські суди часто відмовляють у задоволення клопотання про визнання та виконання рішення ухваленого в США.

Так, Апеляційний суд Миколаївської області розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.12.2010 р., у справі за клопотанням ОСОБА_4 про визнання на території України рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, встановив наступне.

15.12.2010 р. ОСОБА_4 звернулася з клопотанням про визнання на території України рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню. Заявниця зазначала, що 02.11.2005 р. вона уклала шлюб з ОСОБА_6, який зареєстровано в порядку, установленому законодавством Федерації Вірджинії США. Рішенням Американського окружного суду для Східного округу Вірджинії США від 16.06.2008 р. постановлено про визнання цього шлюбу недійсним. Вона приймала участь у розгляді справи, рішення не виконувалось на території України, воно набрало законної сили, спір не є виключною компетенцією суду України, у провадженні суду України не має справ у спорі з тих же підстав, між тими ж сторонами та з того ж предмета.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.12.2010 р. постановлено про відмову у визнання на території України рішення іноземного суду.

Читайте статтю: Абсолютный и функциональный юрисдикционные иммунитеты государства или как взыскивать активы агрессора за рубежом

Апеляційний Суд зазначає, що заявниця надала суду витяг з вироку Американського окружного суду для Східного округу Вірджинії США від 16.06.2008 р. про її засудження за укладення фіктивного шлюбу з громадянином США до позбавлення волі.

Україна не укладала міжнародних чи двохсторонніх угод, учасником яких є США, щодо надання правової допомоги у цивільних та сімейних справах, яка б передбачала можливість визнання на території обох держав вироків судів в частині визнання шлюбу недійсним. Зазначений вирок містить кримінально-правову оцінку діяння сторін шлюбу та не визначає цивільно-правові наслідки такого діяння. І в цьому сенсі він не є рішенням про визнання шлюбу недійсним, яке може бути визнано в Україні.

Статтею 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачене можливість застосування цього Закону до вироків іноземних судів лише в частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків.

Суд повно та всебічно дослідив обставини справи дав належну оцінку наданим доказам і прийшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання на території України вироку Американського окружного суду для Східного округу Вірджинії США від 16.06.2008 р. Таким чином, ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 11.05.2011 року у справі № 22-ц-1222 апеляційну скаргу ОСОБА_4 було відхилено, а ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.12.2010 р. залишено без змін (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/15638249).

На практиці також трапляються випадки, коли судами нижчих інстанцій застосовуються норми Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 року, яка діє здебільшого у відносинах між країнами-членами СНД до випадків, коли заявляються клопотання про визнання рішень, прийнятих на території США.

Так, 04 квітня 2014 року Київський районний суд м. Донецька розглянувши клопотання ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_2, заінтересована особа Відділ реєстрації актів громадського стану Київського районного управління юстиції м.Донецька про визнання на території України рішення окружного суду Штату Орегон, Сполучені Штати Америки від 14 грудня 2011 року про зміну прізвища та ім'я ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на ОСОБА_2 у справі № 2к/257/2/14 виніс ухвалу про задоволення даного клопотання, посилаючись на положення ст. 51 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38366666).

Однак, навіть наявність винесеного в Україні рішення суду про задоволення клопотання про визнання та виконання рішення ухваленого в США не означає, що його все ж можна буде виконати на нашій території. Це зумовлюється багатьма причинами, серед яких можна виділити неможливість суду видати виконавчий лист у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження» внаслідок процесуальних відмінностей у формі та змісті рішень США. Також внаслідок відсутності укладеної між Україною та США двосторонньої угоди про правову допомогу у цивільних справах, механізм подання запитів до суду, що виніс рішення та отримання роз’яснень з приводу нього фактично відсутній.

Таким чином, можна констатувати, що на практиці процес визнання та виконання в Україні іноземних рішень, в тому числі таких, які ухвалені на території США, у справах, що виникають з сімейних правовідносин, є нелегким та затяжним, а гарантії щодо його позитивного вирішення є непевними. У такій ситуації, набуває ваги ретельність роботи юристів з підготовки клопотань про визнання та виконання американських рішень та їх взаємодії з колегами на території США.