Ухвала

Іменем України

17 січня 2019 року

м. Київ

справа № 542/149/17

провадження № 61-44267ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І.

М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 01 червня 2018 року та постанову апеляційного суду Полтавської області від 29 серпня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволос Олег В'ячеславович, товариство з обмеженою відповідальністю "Євробудсервіс", про визнання договору позики удаваним правочином,

Встановив:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Новосанжарського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_5, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що остання під час укладення спірного договору ввела його в оману, а тому просив визнати договір позики від 24 березня 2015 року, укладений між ним та ОСОБА_5, посвідчений приватний нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволос О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 219, удаваним правочином.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 01 червня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, які зберігають свою дію до набрання цим рішенням суду законної сили, які були накладені на підставі ухвали Новосанжарського районного суду Полтавської області від 12 травня 2017 року у вигляді зупинення стягнення на підставі виконавчого документа - виконавчого напису № 623, виданого приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області 26 травня 2016 року Семиволосом О. В., про стягнення з боржника ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 боргу в розмірі 533 991 грн 10 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 червня 2018 року заяву ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 витрати на правову допомогу в розмірі 6
500 грн.

Постановою апеляційного суду Полтавської області від 29 серпня 2018 року, рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 витрати на правову допомогу в розмірі 6 500 грн.

13 вересня 2018 року ОСОБА_4 надіслав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 01 червня 2018 року та постанову апеляційного суду Полтавської області від 29 серпня 2018 року.

В касаційній скарзі ОСОБА_4 просить суд касаційної інстанції оскаржувані судові рішення скасувати і справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, не досліджено всі обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що 24 березня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір позики, відповідно до умов якого, ОСОБА_5 передала у власність ОСОБА_4, як позичальнику, на строк до 31 грудня 2015 року грошові кошти в розмірі 500 000 грн.

Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволосом О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 219.

Установлено, що ОСОБА_5 24 березня 2015 року написала заяву у присутності приватного нотаріуса Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволоса О. В., про те, що станом на вказану дату вона в шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебуває, і грошові кошти в сумі 500 000 грн, які нею передаються за договором позики ОСОБА_4 є її приватною власністю, і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на вказані грошові кошти (чи їх частку) відсутні. З даною заявою ОСОБА_4 ознайомився, про що засвідчив своїм підписом.

Того ж дня, ОСОБА_4 написав заяву у присутності приватного нотаріуса Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволоса О. В. про те, що станом на 24 березня 2015 року він у шлюбі та фактичних шлюбних відносинах не перебуває і грошові кошти в сумі 500 000 грн отримуються ним в особисту приватну власність за договором позики від ОСОБА_5

26 травня 2016 року приватний нотаріус Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області СемиволосО. В. виніс виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_4 невиплачених в строк, на підставі договору позики від 24 березня 2015 року, грошових коштів в розмірі 500 000 грн суми позики та витрат, пов'язаних із вчиненням виконавчого напису нотаріуса в розмірі 2 700 грн, 25 250 грн - суми боргу, нарахованого відповідно до індексу інфляції за час прострочення повернення позики, 6 041 грн - трьох відсотків річних від прострочення виконання зобов'язання за період з 01 січня 2016 року по 26 травня 2016 року, а всього 533
991 грн 10 коп.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити Статтею 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реготне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені Статтею 215 ЦК України.

Згідно зі статтею 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві так ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інший речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до норм статей 1046, 1047 ЦК України договір позики за своєю природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається, як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.

За змістом статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на рівні облікової ставки НБУ лише у тому разі, якщо договір позики не передбачає інших умов.

Відповідно до статей 526, 527 ЦК України належним виконанням зобовязання є, зокрема, виконання його належними сторонами або уповноваженими особами, під якими необхідно розуміти будь-яку особу, яка має повноваження сторони зобов'язання, про що може бути зазначено у договорі або виданій відповідно до закону довіреності.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. крім випадків. встановлених Частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Відповідно до частини 5 та 6 статті 81 ЦПК Уркаїни, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з нормою статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з досліджених в справі доказів, з яких безспірно вбачається, що оспорюваний договір позики не є удаваним, та при його укладенні дотримано вимоги закону, щодо форми і змісту договору позики, оскільки письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Крім того, оскільки ОСОБА_4 не надано доказів того, що спірний договір позики був укладений з метою приховання іншого правочину, який вони насправді вчиняли, суди дійшли висновку про те, що позовні вимоги про визнання договору позики удаваним задоволенню не підлягають.

Із змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності.

За правилом пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 та 5 статті 394 ЦПК України,

Ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 01 червня 2018 року та постанову апеляційного суду Полтавської області від 29 серпня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області Семиволос Олег В'ячеславович, товариство з обмеженою відповідальністю "Євробудсервіс", про визнання договору позики удаваним правочином.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити на адресу ОСОБА_4.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає

Судді: В. В. Пророк

В.С. Висоцька

І.М. Фаловська