Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 04.06.2020 року у справі №477/874/19 Ухвала КЦС ВП від 04.06.2020 року у справі №477/87...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Ухвала

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 477/874/19

провадження № 61-7998св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Крата В. І., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування",

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1, приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області в складі судді Семенової Л. М. від 27 грудня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду в складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Бондаренко Т. З., Темнікової В. І. від 30 квітня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року у кримінальному провадженні за ознаками скоєння злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, ОСОБА_1 звернулась з цивільним позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.

Позивач зазначала, що 22 червня 2017 року на автодорозі М-14 "Одеса-Мелітополь-Новоазовськ" біля села Грейгове Вітовського району Миколаївської області з вини водія транспортного засобу "Subaru Outback" д/з НОМЕР_1 ОСОБА_2 відбулося зіткнення транспортного засобу "ВАЗ 2107" д/з НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3. У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 як пасажир, яка в момент зіткнення транспортних засобів перебувала на задньому сидінні автомобіля "ВАЗ 2107" д/з НОМЕР_2, отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості у зв'язку із чим перенесла оперативне втручання, проходить довготривалий процес лікування та продовжує отримувати медичну допомогу по відновленню здоров'я. Унаслідок отримання тілесних ушкоджень їй заподіяно майнову шкоду, яка складається з витрат, пов'язаних з лікуванням, втрачений дохід, внаслідок ушкодження здоров'я фізичної особи-підприємця. Крім того, їй завдано моральну шкоду, яка виражена у фізичних та душевних стражданнях через фізичний біль, потребу стороннього догляду у зв'язку із безпорадним станом, неможливості вести звичайний спосіб життя.

Посилаючись на наявність вини ОСОБА_2 у спричиненні шкоди з урахуванням збільшених позовних вимог, позивач просила суд стягнути з відповідача 187 237,63
грн
майнової шкоди та 1000 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 01 жовтня 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки. За цивільним позовом з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 217 374,53 грн майнової шкоди та 200 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 19 березня 2019 року вирок суду першої інстанції в частині цивільного позову скасовано, і в цій частині кримінальне провадження направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в порядку цивільного судочинства. В іншій частині вирок залишено без змін.

03 червня 2019 року ОСОБА_1 в порядку цивільного судочинства подала позов до ОСОБА_2 та ПрАТ "СК "Арсенал страхування" про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

У подальшому ОСОБА_1 подала уточнений позов до ОСОБА_2 та ПрАТ "СК "Арсенал Страхування", в якому посилаючись на ті ж обставини, а також на наявність обов'язків страхувальника, просила стягнути з ПрАТ "СК "Арсенал страхування" 192
054,90 грн
майнової шкоди та 9 602,75 грн моральної шкоди з урахуванням виплаченого страхового відшкодування, а з ОСОБА_2 стягнути 20 892,24 грн майнової шкоди та 2 990 000 грн моральної шкоди, 9 050 витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" 9 049,13 грн майнової шкоди, у рахунок відшкодування моральної шкоди 452,47 грн, 45,03 грн витрат на правову допомогу; із ОСОБА_2 199 095,06
грн
на відшкодування моральної шкоди, 942,32 грн витрат на правову допомогу.

Вирішено питання про судовий збір.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведені підстави відповідальності як відповідача ОСОБА_2 за нормами цивільного законодавства, так і страховика ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" за Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Обставини, які б вплинули на обсяг відповідальності відповідачів, а саме підстави відповідальності ОСОБА_3 та самої потерпілої ОСОБА_1, судом не встановлено. При визначенні розміру майнової шкоди суд виходив з обґрунтованості витрат позивача на лікування в розмірі 18 098,28 грн, та враховуючи виплату страхового відшкодування в розмірі 9 049,14 грн, стягнув із страховика різницю - 9 049,14 грн та 452,47 грн моральної шкоди. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 000 грн суд виходив із характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивачки, яка зазнала їх внаслідок ДТП.

Визначаючи розмір судових витрат, який підлягає стягненню з кожного з відповідачів на користь держави, суд послався на пропорційний принцип відшкодування судових витрат.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 грудня 2019 року в частині відшкодування шкоди та судових витрат змінено. Стягнуто з ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" на користь ОСОБА_1 190 950,86 грн майнової шкоди, 9 547,53
грн
у рахунок відшкодування моральної шкоди та 4 525 грн - витрат на правничу допомогу. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 892,24 грн майнової шкоди та 190 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 4 525 грн витрат на правову допомогу. Вирішено питання про судовий збір.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у зв'язку з перебуванням позивачки протягом 5 місяців на лікарняних у період з 22 червня 2017 року по 14 грудня 2018 року, внаслідок чого вона була позбавлена можливості займатися своєю адвокатською діяльністю, не отриманий нею дохід становить 200 000 грн (5 міс. Х 40 000 грн), який підлягає стягненню на її користь. З урахуванням встановленого та сплаченої суми страховою компанією розміру страхового відшкодування на користь позивача у розмірі 9 049,14 грн - витрат на лікування та 452,47 грн - моральної шкоди, апеляційний суд вважав, що на користь позивача з ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" підлягає стягненню 190 950,86 грн майнової шкоди (200 000
грн
- 9 049,14 грн) та в рахунок відшкодування моральної шкоди 9 547,53 грн (200 000 грн х5%) - 452,47 грн), а із ОСОБА_2 підлягає стягненню 20 892,24 грн майнової шкоди та 190 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

У той же час, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 1188 ЦК України та вважав, що для виникнення обов'язку відшкодування шкоди пасажиру транспортного засобу у солідарному порядку із винуватцем дорожньо-транспортної пригоди також іншим учасником дорожньо-транспортної пригоди - водієм автомобіля, де перебувала позивач, обов'язковою умовою є наявність протиправної поведінки цього водія та причинний зв'язок між його протиправною поведінкою і настанням шкоди.

Узагальнені доводи вимог касаційних скарг

У травні 2020 року ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 грудня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року, у якій, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог до ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" та в цій частині ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах: № 556/1514/16-ц, 161/13437/15-ц, 715/1586/17,335/13421/15-ц, 192/506\14,201/10980/16-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України). Також заявник вказує на порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, оскільки суд встановив обставини справи, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

У липні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 грудня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року, у якій просить рішення місцевого суду скасувати повністю, а постанову апеляційного суду скасувати в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 190 000 грн у відшкодування моральної шкоди, та в цій частині ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача 2 990
000 грн
у відшкодування моральної шкоди. Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки Верховного Суду щодо обставин, що мають братися до уваги судами при здійсненні відповідних розрахунків, а саме: постанова від 11 вересня 2019 року у справі № 191/48/16-ц та постанова від 28 березня 2018 року у справі № 757/32334/15-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України; правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах із наданням вичерпного переліку обставин, що мають бути враховані під час визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди або роз'яснення поняття "інші обставини, що мають істотне значення" відсутній (пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України. Також заявник вказує на порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзивів на касаційні скарги

У липні 2020 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ПрАТ "СК "Арсенал Страхування", у якому просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, постанову апеляційного суду змінити в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 190 000 грн у відшкодування моральної шкоди, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 990 000 грн у відшкодування моральної шкоди. Зазначає, що доводи відповідача, наведені в касаційній скарзі, щодо незастосування судами положень частини 2 статті 1188 ЦК України є необґрунтованими та неспроможними.

У серпні 2020 року від ОСОБА_2 до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому заявник просить зазначену касаційну скаргу задовольнити частково, скасувати рішення місцевого суду та направити справу на новий розгляд. Зазначає, що тілесні ушкодження були спричинені, як через дії ОСОБА_2, так і через халатні дії самої потерпілої, що впливає на розмір відшкодування.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала відповідь на відзив ОСОБА_2, які містять доводи аналогічні, що викладені останньою в її касаційній скарзі. Зазначає, що вина ОСОБА_2 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, у якій постраждала позивач, встановлена судом, з огляду на що даний факт не може знову оспорюватись в порядку цивільного судочинства.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 26 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ТОВ
"СК "Арсенал Страхування"
та витребувано цивільну справу № 477/874/19 з Жовтневого районного суду Миколаївської області.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2020 року справу № 477/874/19 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_2 належить автомобіль марки "Subaru Outback" д/н НОМЕР_1, який за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/6006631 (далі - поліс), укладений з ПрАТ "СК "Арсенал страхування" 23 червня 2016 року. За вказаним полісом ліміт відповідальності за шкоду життю та здоров'ю на одну особу складає 200 000 грн., за шкоду заподіяну майну - 100 000 грн., франшиза - 0 грн.

22 червня 2017 року на автодорозі М-14 "Одеса-Мелітополь-Новоазовськ" біля села Грейгове Вітовського району Миколаївської області з вини водія транспортного засобу "Subaru Outback" д/н НОМЕР_1 ОСОБА_2 відбулося зіткнення транспортного засобу марки "ВАЗ 2107" д/з НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3. У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій та пасажири автомобіля марки "ВАЗ 2107" д/з НОМЕР_2 отримали численні тілесні ушкодження.

ОСОБА_1 як пасажир, яка в момент зіткнення транспортних засобів перебувала на задньому сидінні автомобіля марки "ВАЗ 2107" д/з НОМЕР_2 отримала тілесні ушкодження у вигляді оскольчатого перелому нижньої третини правої малоберцевої кістки зі зміщенням, струс головного мозку, забій шийкового відділу хребта, ссадини нижніх кінцівок, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознаками тривалого розладу здоров'я.

Вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 01 жовтня 2018 року встановлені обставини правопорушення його наслідки, ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України та призначено кримінальне покарання, від якого засудженого звільнено відповідно до пункту в) статті 3 Закону України "Про амністію у 2016 році". Частково задоволено цивільні позови потерпілих, зокрема, на користь ОСОБА_1 стягнуто 217
374,53 грн
майнової шкоди та 200 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 19 березня 2019 року вирок в частині вирішення цивільних позові було скасовано та в цій частині кримінальне провадження направлено на новий розгляд в суд першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.

Крім того, згідно з частиною 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до частини 1 , 3 статті 404 ЦПК України, питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

У червні 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку із тим, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Зазначала, що в законодавчому порядку не встановлено процедуру доведення, способи врахування ступеню і розміру моральної шкоди, не існує чітких меж розміру моральної шкоди у випадках щодо відшкодування шкоди, завданих внаслідок ушкодження здоров'я, спричиненого скоєнням злочину, що призводить до різної судової практики у справах з аналогічними підставами позову. Також зазначає, що однакових обставин суди неоднозначно застосовують положення статті 1198 ЦК України та статті 25 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що вказує на виключну правову проблему, неоднозначне трактування та застосування положень закону.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційних скаргах, та клопотанні доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких мотивів.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

За змістом частин 1 , 2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини 1 статті 1188 ЦК України).

У випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам (які не є власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, від взаємодії яких завдана шкода, наприклад пасажир транспортного засобу) застосовується положення частини 2 статті 1188 ЦК України, згідно з яким, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини. У частині 1 статті 1190 ЦК України передбачено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Тобто, пасажир одного з транспортних засобів, які у ДТП взаємодіяли як джерела підвищеної небезпеки, є "іншою особою" в розумінні положень частини 2 статті 1188 ЦК України. Якщо пасажир одного з транспортних засобів, які у ДТП взаємодіяли як джерела підвищеної небезпеки, зазнав шкоди, то відшкодування йому такої шкоди має здійснюватися за правилами частини 2 статті 1188 ЦК України.

Диспозиція норми, що міститься у частині 2 статті 1188 ЦК України, вимагає, щоб шкода була завдана володільцями джерел підвищеної небезпеки спільно. Із цього слідує, що відповідні випадки підлягають оцінці також і з позиції приписів статті 1190 ЦК України. Підстави ставити під сумнів підхід про солідарну відповідальність осіб, які спільно завдали шкоду іншій особі, внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, відсутні. За приписами ч. 2 ст. 1188 ЦК перед пасажиром повинні нести відповідальність солідарно обидва водії, незалежно від вини кожного з них.

Отже, у випадку завдання шкоди пасажиру транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у якій два транспортні засоби взаємодіяли як джерела підвищеної небезпеки, відповідальність перед пасажиром несуть обидва водії (володільці джерел підвищеної небезпеки) за правилами частини 2 статті 1188 ЦК України.

Слід зазначити, що зміст солідарного обов'язку (у тому числі відшкодувати шкоду) відповідно до приписів частини 1 статті 543 ЦК України як раз і полягає у тому, що кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Тому якщо двома джерелами підвищеної небезпеки пасажиру завдано шкоди, то він має право обрати відповідача, яким є один із володільцев транспортного засобу. У подальшому один із солідарних боржників, який відшкодував шкоду потерпілому в повному обсязі, відповідно до положень статті 544 ЦК України може звернутися до інших солідарних боржників із зворотними вимогами.

Обов'язок з відшкодування шкоди покладається на власників (володільців) джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох водіїв або одного з них, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина 5 статті 1187 ЦК України).

Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі-Закон № 1961-IV регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до ~law47~ страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом ~law48~ у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому ~law49~ порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов'язана із смертю потерпілого.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Цей страховик хо~law50~ порядку.

За змістом ~law51~ у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

У справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій помилково не застосовано положення частини 2 статті 1188 ЦК України, відповідно до якої, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від її вини. Оскільки у випадку, коли шкода завдана пасажиру, вина не має значення, тому, що обидва водія керували автомобілем як джерелом підвищеної небезпеки. У результаті дорожньо-транспортної пригоди постраждала інша особа - пасажир.

Аналогічний висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року в справі № 199/1100/19 (провадження № 61-20924св19).

Натомість у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 02 липня 2019 року № 689/1388/16-к вказано, що:

"колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими посилання представника на положення ч. 2 ст. 1188 ЦК як на підстави для стягнення з іншої або декількох осіб виплат на відшкодування шкоди, завданої потерпілої ОСОБІ_3 (пасажира автобуса), оскільки вказана норма визначає обов'язок осіб, які спільно завдали шкоди іншим особам внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, відшкодувати завдану шкоду незалежно від їхньої вини, а винним у ДТП і, відповідно, особою, яка завдала збитків, визнано ОСОБУ_1, а не водія автобуса".

Тобто Касаційний кримінальний суд виходив із того, що оскільки вина водія автобуса у спричиненні дорожньо-транспортної пригоди не доведена то і відповідальність на нього покладено не може бути. Колегія суддів вважає у випадку завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам застосовуються правила частини 2 статті 1188 ЦК України, згідно з якими якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини. При цьому позивач, реалізуючи на власний розсуд свої права, має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх винних у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди осіб, так і від будь-кого з них окремо.

Тому колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного вважає, що існують підстави для відступу від висновку щодо застосування положень частини 2 статті 1188 ЦК України зробленого в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 02 липня 2019 року № 689/1388/16-к.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій у цій справі для обчислення неотриманих доходів позивачу у зв'язку із ушкодженням її здоров'я, хоча й послалися на пункт 2 частини 1 та частину 2 статті 25 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", але по суті застосували механізм передбачений статтею 1198 ЦК України.

У статті 25 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" закріплено, що у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, як неотримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною. Якщо особа була в зазначеному статусі менше вказаних розрахункових термінів, то до уваги береться середньомісячний дохід з розрахунку суми сукупного доходу такої особи за попередній до настання страхового випадку календарний рік та доход протягом фактичного терміну (повні місяці) перебування особи в зазначеному статусі.

У статті 1198 ЦК України передбачено інший порядок визначення розміру доходу фізичної особи-підприємця, втраченого внаслідок ушкодження здоров'я. Так, розмір доходу фізичної особи-підприємця, втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, що підлягає відшкодуванню, визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохід менше як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців.

Розмір доходу від підприємницької діяльності, втраченого фізичною особою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, визначається на підставі даних податкового органу.

Розмір доходу, втраченого фізичною особою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, обчислюється виходячи з розміру доходу, який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, у сумах, нарахованих до вирахування податків.

Розмір доходу, втраченого фізичною особою, яка самостійно забезпечує себе роботою (адвокатом, особою, зайнятою творчою діяльністю, та іншими), визначається у порядку, встановленому частинами першою - третьою цієї статті.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що неотримані доходи потерпілого мають обчислюватися відповідно до положень ЦК України. Такий підхід базується на тому, що у рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано, що "згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу".

Для вирішення того, яка норма підлягає застосуванню (ЦК чи Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") слід застосовувати частину 2 статті 4 ЦК, яка закріплює пріоритет норм ЦК над нормами інших законів. Причому, що такий спосіб вирішення колізії норм ЦК із нормами інших законів, із констатацією пріоритету норм ЦК над нормами інших законів, підтримувався як Конституційним Судом України (рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанова Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 у справі № 6-59цс13, постанова Верховного Суду України від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15).

У той час, в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2018 року в справі № 335/13421/15 (провадження № 61-13924св18) дійшов висновку про те, що до правовідносин, що виникли, має застосовуватись частина 1 25 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки доходи потерпілого, як особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, обчислюється як різниця між доходом за попередній до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною".

За однакових обставин суди неоднозначно застосовують положення статті 1198 ЦК України та статті 25 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Реальне існування правової визначеності зумовлює довіру суспільства до діяльності держави, до судової системи, належне ставлення до права та закону.

Відсутність правової визначеності, навпаки, спричиняє порушення прав, свобод та законних інтересів осіб, руйнує основи правової системи, а практика Верховного Суду, як найвищої національної судової інстанції та органу на який покладено відповідальність за формування сталої судової практики, є особливо показовою щодо дотримання правової визначеності (див. окрему думку судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В. у справі № 204/7246/13-ц (провадження № 14-81цс20)).

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

Тому колегія суддів вважає, що очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування статей 1188, 1198 ЦК України, статті 25 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при заподіянні шкоди при взаємодії джерел підвищеної небезпеки для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, а тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Оскільки у переважній більшості випадків справи цієї категорії є малозначними в силу закону, то рішення Великої Палати Верховного Суду за наслідкам вирішення цієї правової проблеми має стати орієнтиром при вирішенні подібних справи судами першої та апеляційної інстанції.

Керуючись частиною 3 , 5 статті 403 ЦПК України, статтею 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про передачу справи № 477/874/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду задовольнити частково.

Передати справу № 477/874/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. І. Крат В. М.

Коротун
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст