ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2017 р. м. Київ К/800/48969/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпін О.А., Цвіркуна Ю.І.,

при секретарі Горбатюку В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступник Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) (ДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.09.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014

у справі № 826/11225/13-а Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Системи пожежної та техногенної безпеки" (Товариство)

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.09.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі м. Києва ДПС від 28.03.2013р. № 0001842230 та № 0001832230.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати постанову апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача сум грошових зобов'язань із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 15.03.2013 за № 266/22-3/35736342.

За висновками акту перевірки позивачем порушені норми пункту 138.1 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 198.6 ст. 198, пунктів 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України (ПК): завищено суму витрат на 798665,00 грн. у податковому обліку за 3-й та 4-й квартали 2011 року та суму податкового кредиту на 141733,00 грн. у податковому обліку за липень, грудень 2011 року за наслідками господарських операцій із поставки від ТОВ "Группа компаній "Еко" та ПП "Будтранс Плюс" підрядних послуг, які (операції) не мали реального характеру, у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 162993,00 грн. у податковому обліку за 3-й та 4-й квартали 2011 року, ПДВ за липень, грудень 2011 року на загальну суму 141733,00 грн.

За результатами перевірки ДПІ стосовно Товариства прийняті податкові повідомлення-рішення від 28.03.2013р. : № 0001832230 - про збільшення суми грошового зобов'язання із податку на прибуток на 162993,00 грн. за основним платежем; № 0001842230 - про збільшення суми грошового зобов'язання із ПДВ на 141733,00 грн. за основним платежем та на 35433,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку Товариству від ТОВ "Группа компаній "Еко" та ПП "Будтранс Плюс" підрядних послуг (виконання будівельно-монтажних робіт на об'єктах АЗС, базі світлих нафтопродуктів) сторони підписали акти приймання виконаних будівельних робіт, від імені цих постачальників на адресу позивача виписані податкові накладні, а позивач на підставі цих документів сформував витрати та податковий кредит у податковому обліку з податку на прибуток та ПДВ за вищевказані податкові періоди.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків сторін в яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4,138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5,138.10.6 пункту 138.1 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 198.6 ст. 198, пунктів 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України; крім витрат, визначених у пункту 138.1 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 198.6 ст. 198, пунктів 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II пункту 138.1 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 198.6 ст. 198, пунктів 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до пункту 138.1 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 198.6 ст. 198, пунктів 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пункту 138.1 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 198.6 ст. 198, пунктів 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі, при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від
04.07.2013р. № 408-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пункту 138.1 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 198.6 ст. 198, пунктів 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України) (підпункт 198.6 цієї статті).

При ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства Україниодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення в податковому обліку сум витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом
201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про збільшення сум грошових зобов'язань із податку на прибуток, ПДВ.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з реального характеру поставки позивачу від ТОВ "Группа компаній "Еко" та ПП "Будтранс Плюс" підрядних послуг. При цьому суд виходив з того, що факт поставки підтверджується документами первинного обліку, складеними за наслідками операцій з поставки від ТОВ "Группа компаній "Еко" та ПП "Будтранс Плюс" підрядних послуг на адресу Товариства, доказами подальшого використання позивачем результатів послуг у власній господарській діяльності, а витрати Товариства на придбання послуг відповідають цілям його господарської діяльності.

Однак, висновок судів попередніх інстанцій щодо факту поставки позивачу від ТОВ "Группа компаній "Еко" та ПП "Будтранс Плюс" підрядних послуг не можуть вважатися такими, що відповідають правильно встановленим у справі обставинам, оскільки оцінка судами доказів у справі, на підставі якої зроблено відповідні висновки, не відповідає в повній мірі вимогам статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

статті 86 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Заперечуючи проти позову, ДПІ, поряд із доводами про фіктивність контрагентів ПП "Будтранс Плюс", відсутність ПП "Будтранс Плюс" та ТОВ "Группа компаній "Еко" за своїм місцезнаходженням, відсутність у цих підприємств адміністративно-господарських можливостей, трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення поставки послуг посилається на письмові свідчення керівника ТОВ "Группа компаній "Еко" ОСОБА_2, зафіксовані в протоколі допиту свідка від 30.10.2012, в яких він заперечив своє відношення до господарської діяльності цього товариства та вказав про реєстрацію ним останнього за винагороду, отриману від іншої особи. ДПІ також вказує на відсутність у Товариства документів, які б супроводжували рух будівельних матеріалів, використаних в процесі виконання будівельно-монтажних робіт, що складали предмет поставки. До того ж, за умовами договорів будівельно-монтажні роботи мали виконуватися на АЗС, які розташовані в Черкаській, Дніпропетровській, Львівській областях (договір від 20.07.2011р. з ТОВ "Група компаній "Еко"), в Львівській області та в м. Бориспіль Київської області (договір від 10.11.2011р. з ПП "Будтранс Плюс"). Географія виконання робіт об'єктивно ставить під сумнів можливість їх виконання вказаними підрядниками, які не мають матеріально-технічної бази, необхідної для здійснення підприємницької діяльності.

Повідомлені ДПІ фактичні обставини щодо фіктивності операцій з поставки із посиланням на конкретне джерело інформації щодо цих обставин не отримали оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, хоча вони є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності поставок товарів в операціях із ТОВ "Группа компаній "Еко", так і юридичної сили первинних документів, виписаних з метою оформлення господарських операцій з поставки товарів на користь позивача як доказів господарської операції. Маючи дані щодо джерела такої інформації, суд в разі виникнення сумнівів у її достовірності, повинен був її перевірити з використанням передбачених частиною 2 ст. 69 КАС України засобів доказування в адміністративному судочинстві.

Відповідно до частини 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною 2 цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Наведеним доводам ДПІ на спростування реального характеру поставки позивачу від ТОВ "Группа компаній "Еко" та ПП "Будтранс Плюс" підрядних послуг суди попередніх інстанцій у порушення вимог статті 86 КАС України не дали належної оцінки, тоді як обставини, на які посилається податковий орган, входять до предмету доказування у справі і мають істотне значення для вирішення питання стосовно права позивача на збільшення у податковому обліку сум витрат і податкового кредиту на підставі документів, які виписані від імені цих юридичних осіб.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.01.2016р. у справі за позовом ПАТ "МТС Україна" до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

При цьому, висловлюючи свою позицію щодо оцінки доданих до матеріалів справи пояснень посадових осіб платника податків - постачальника товарів (послуг), Верховний Суд України вказав, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Відповідно до частини 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених частини 1 ст. 244-2 КАС України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів (частина друга цієї статті).

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених частиною 1 ст. 71 КАС України), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС.

Наведені вище порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права унеможливлюють висновок щодо правильності вирішення спору, а відтак у відповідності до частин 2 та 4 ст. 227 КАС ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини 2 ст. 227 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу від ТОВ "Группа компаній "Еко" та ПП "Будтранс Плюс" підрядних послуг. З цією метою, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково, скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.09.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписЮ.І.

Цвіркун