Важливість дотримання судових процедур при вирішенні питання щодо поновлення строку на касаційне оскарження

Дотримання судових процедур при поновленні строку на касаційне оскарження є запорукою додержання права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повідомляє censor.net.ua.

Цивільний процесуальний кодекс України серед інших прав, наданих учасникам справи, передбачає право оскаржити у касаційному порядку судове рішення у визначених законом випадках.

Слід зауважити, що всі права учасників судового процесу пов’язані зі здійсненням ними інших прав та/або виконанням ними своїх обов’язків, передбачених нормами процесуального права. Неналежне здійснення учасником справи своїх процесуальних прав часто зумовлює неможливість ефективного захисту інших його ж прав та інтересів.

Одним із поширених випадків неналежного користування процесуальними правами є недотримання строків на оскарження судового рішення. Це тема, яку останнім часом все частіше обговорюють (див., наприклад, https://id-legalgroup.com/blog/otsytstvie-ytverjdennoi-smeti-organa-gosydarstvennoi-vlasti--kak-prichina-otkaza-v-rassmotrenii-apellyacionnoi-jalobi--poziciya-verhovnogo-syda----oleg-nikitin--advokat-ID-Legal-Group). Тема є дуже широкою, тож пропоную розглянути лише окремі її аспекти – важливість дотримання судових процедур при поновленні строку на касаційне оскарження.

Поверховий та неоднаковий підхід до вирішення питання поновлення строку на оскарження судового рішення як у апеляційному, так і у касаційному порядку, не повинен мати місця в судовій практиці. Проте дії суду, як на мене, залежать від фахового підходу до підготовки заяв учасників справи про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення.

Проаналізуємо, зокрема, норми, які регулюють порядок касаційного оскарження судового рішення.

У касаційному порядку можуть бути оскаржені тільки ухвали та рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, тобто судові рішення, які набрали законної сили, і, відповідно, підлягають виконанню. І тут слід пам’ятати, що право однієї сторони на касаційне оскарження кореспондується із правом сторони, на користь якої ухвалено рішення, на його виконання. Безумовно, поновлення строку на касаційне оскарження та у зв’язку з цим можливе зупинення виконання або дії судового рішення, впливатиме на зазначене право іншої сторони.

Тому поновлення строку на касаційне оскарження не може бути безпідставним.

Тут доречно згадати мотиви ЄСПЛ, наведені у рішенні у справі «Устименко проти України»(29/01/2016), який визнав порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (п. 53 рішення).

Цією нормою гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У рішенні Високий Суд вкотре застеріг, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (п. 46 рішення).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Також наголосив, що свобода розсуду національних судів не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення, встановивши, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (п. 47 рішення).

Зміст п. 52 рішення свідчить про те, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, то суд не встановив чітких причин такого рішення.

Норми ЦПК України щодо строку на касаційне оскарження потребують аналізу в сукупності з іншими нормами Кодексу, які повинні братися до уваги при вирішенні цього питання.

Так, відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновленняпропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому такого судового рішення.

У ч. 3 цієї статті визначено, що строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 394 цього Кодексу.

Вивчення касаційних скарг та змісту заяв учасників справ про поновлення строку на касаційне оскарження показує важливість детального аналізу норм статті 390 ЦПК України з метою її правильного застосування особами, які звертаються із заявою про поновлення строку на касаційне оскарження.

На мою думку, сторонам при підготовці такої заяви слід звернути увагу на дві обставини, які випливають зі змісту ч. 2 ст. 390 ЦПК України.

Строк касаційного оскарження обчислюється не з дня вручення судового рішення, яке не було вручено учаснику справи у день його проголошення або складення, а підлягає поновленню, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення судового рішення.

Тобто передумовою для порушення питання про поновлення строку касаційного оскарження має бути та обставина, що судом не було вручено рішення у день його проголошення або складання. Наступною умовою є подача касаційної скарги у 30-денний строк з дня вручення судового рішення. Тому у заяві про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення слід наводити дату його вручення, зазначати, чи мав місце факт невручення судом рішення у день його проголошення або складання та за яких обставин.

До речі, вимогу про зазначення дати отримання копії судового рішення суду апеляційної інстанції, що оскаржується, містить і стаття 392 ЦПК України, яка визначає форму і зміст касаційної скарги.

Однак учасники справи у заявах про поновлення строку на касаційне оскарження ці відомості вказують не завжди. Сторони обмежуються зазначенням дати одержання копії судового рішення, вважаючи таке достатньою підставою для поновлення строку. При цьому перевірка даних ЄДРСР часто свідчить про те, що рішення було судом виготовлено і направлено до ЄДРСР із дотриманням передбачених законом строків.

У заяві, як правило, відсутнє зазначення того, з яких саме причин сторона одержала судове рішення значно пізніше, ніж воно було складене. Можливо, учасник тривалий час визначався із необхідністю оскарження рішення або мав справді поважні причини (хвороба, відрядження тощо).

За таких обставин, на мою думку, є підстави для залишення касаційної скаргу без руху з наданням строку для зазначення поважних причин поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки сторона повинна навести, які причини значно утруднювали чи робили неможливим вчасне одержання рішення суду (несвоєчасне виготовлення судом рішення, тривале незадоволення заяви про видачу копії рішення, необізнаність сторони про ухвалення судом рішення, несвоєчасне внесення до ЄДРСР тощо). Тобто навести інформацію щодо порушення судом порядку проголошення і вручення судового рішення, передбачених ЦПК України, якщо таке мало місце.

Так, відповідно до ч.1 ст.272 ЦПК України, яка визначає порядок вручення судового рішення, копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні в судовому засіданні, негайно після проголошення судового рішення. Частина 2 цієї статті передбачає, що у разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частини) судового рішення, учасниками справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення.

Згідно з ч. 3 цієї статті у разі проголошення в судовому засіданні скороченого судового рішення суд надсилає учасниками справи копію повного судового рішення протягом 2-х днівз дня його складання – в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення – якщо така адреса відсутня.

Відповідно до ч. 4 аналізованої статті за заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді.

Вивчення наведених норм дає підстави для висновку, що обов’язок суду надіслати копію повного судового рішення учасникам справи, які були присутні в судовому засіданні, без їх відповідної зави, виникає тільки у разі проголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) судового рішення.

Копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні в судовому засіданні, негайно після проголошення судового рішення за їх заявою ( частина 4).

Тому якщо після проголошення повного судового рішення учасник справи не подав своєчасно до суду відповідної заяви про видачу копії такого рішення, факт подачі ним такої заяви несвоєчасно або взагалі після спливу строку касаційного оскарження та одержання копії судового рішення поза межами цього строку, на мою думку, сам по собі не може бути поважною причиною пропущення строку касаційного оскарження, оскільки судом не були порушені норми ЦПК щодо виготовлення та видачі копії рішення. Звичайно, причиною несвоєчасної подачі заяви про видачу копії рішення можуть бути хвороба учасника справи та інші поважні причини, проте про них слід зазначати у заяві про поновлення строку на касаційне оскарження та додавати докази на їх підтвердження.

Так само у заяві про поновлення строку слід навести дані про те, яке судове рішення (повне чи скорочене) було проголошено, чи була подана заява про видачу копії повного або скороченого судового рішення, додати копії цих заяв та зазначити дату отримання копії судового рішення. Також необхідно зазначити, чи був виконаний судом обов’язок надіслати учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання (за умови проголошення в судовому засіданні тільки скороченого судового рішення).

На жаль, непоодинокими є випадки, коли заяви учасників справи цих даних не містить, що робить неможливим оцінити наведені в них доводи як поважні причини для поновлення строку касаційного оскарження та може потягнути залишення касаційної скарги без руху.

В наступних публікаціях я хотіла би звернути увагу на деякі аспекти змісту заяви про поновлення строку касаційного оскарження учасниками справи, які не були присутні в судовому засіданні, та осіб, які не брали участь у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов’язки.

Дивіться юридичне відео: Інформаційний фільм про Верховний Суд України

У попередній публікації з цього питання (дивиться вище) я відзначала важливість дотримання судових процедур при поновленні строку на касаційне оскарження, що є запорукою додержання права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.Також зауважила, що в наступній публікації хотіла би звернути увагу на деякі аспекти змісту заяви про поновлення строку на касаційне оскарження осіб, які не брали участь у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов’язки.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 389 ЦПК особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою. Після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов’язки учасника справи.

Важливо розуміти, що за чинним ЦПК право особи, яка не брала участі у справі, на касаційне оскарження, поставлено під умову, що така особа, повинна спочатку скористатися правом на апеляційне оскарження, і тільки після цього у неї виникає право на оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанції в касаційному порядку.

Ця норма, на жаль, не завжди належно застосовується особами, які не брали участі у справі, і частими є випадки, коли такі особи подають до касаційного цивільного суду касаційні скарги без додержання умови щодо попереднього оскарження судового рішення в апеляційному порядку. Інколи такі звернення з касаційними скаргами мають ознаки зловживання процесуальними правами та спроби домогтися скасування в касаційному порядку рішення суду апеляційної інстанції за відсутності інших правових доводів щодо його незаконності та необґрунтованості, не зважаючи на те, що норма ч. 4 ст. 389 ЦПК є чіткою і зрозумілою.

Такі касаційні скарги, подані громадянами особисто, розцінити як зловживання процесуальними правами складно, оскільки відповідна норма у попередній редакції ЦПК (2004 року) вищезазначену умову так чітко не визначала. Однак, коли касаційні скарги в інтересах таких осіб подані адвокатами, документи на підтвердження повноважень яких додані до касаційної скарги, може виникнути питання відповідної реакції суду касаційної інстанції щодо додержання стороною та її представником ст. 44 ЦПК щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами.

Звичайно, процесуальне вирішення питання в разі помилкового чи несумлінного підходу учасників справи до використання права на касаційне оскарження новим ЦПК передбачено, адже відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 396 ЦПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки такої особи не вирішувалося.

Водночас відкриття касаційного провадження вимагає використання ресурсів суду касаційної інстанції: виготовлення процесуальних документів, проведення розгляду справи, її витребування та повернення до суду першої інстанції тощо. Тому учасникам справи краще скористатися своїм правом на касаційне оскарження у передбаченому ЦПК порядку.

Окремо слід виділити інший аспект права на касаційне оскарження осіб, які не брали участь у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов’язки. Така особа відповідно до ч. 12 статті 272 ЦПК України може отримати в суді, який розглядав справу як суд першої інстанції, копію рішення, що є в матеріалах цієї справи, ухваленого судом будь-якої інстанції.

Після цього, на мою думку, необхідним є додержання декількох умов. Крім порушення питання про поновлення строку на касаційне оскарження, слід навести у касаційній скарзі доводи на підтвердження того, що суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов’язки; додати до касаційної скарги письмові матеріали на підтвердження вказаних фактів та зазначити обставини, за яких особі стало відомо про судове рішення у справі, дату одержання такого рішення та подати касаційну скаргу у тридцятиденний строк з дня його одержання. Наведення у касаційній скарзі зазначених обставин цілком узгоджується з вимогами ст. 392 ЦПК щодо форми і змісту касаційної скарги.

При цьому слід виходити із того, що відповідно до ч. 1 ст. 389 ЦПК України право касаційного оскарження мають учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки. За змістом цієї статті, на мою думку, право касаційного оскарження мають також особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається в несприятливих для них наслідках, а не тільки особи, щодо яких прямо висловлено певні приписи в резолютивній частині рішення.

Однак можу відзначити, що правниками висловлюються й інші підходи до визначення кола таких осіб. Зокрема деякі автори вважають, що право касаційного оскарження мають особи, які не були залучені до участі у справі, але щодо яких прямо зазначено у мотивувальній чи резолютивній частинах рішення. Тобто, судове рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній чи резолютивній частині рішення містяться висновки суду про її права та обов'язки.

Як на мене, такий підхід в деяких конкретних випадках може призвести до порушень прав осіб, які жодним чином не згадані в судовому рішенні, однак судове рішення завдає їм шкоди, що виражається в несприятливих для них наслідках (позбавляє права на майно, створює обов’язки). Адже такі випадки можуть мати місце за умови, якщо незалучення осіб до участі у справі відбулося через свідоме замовчування чи приховування деяких фактів учасниками справи, а відповідно – відсутності у суду можливості їх перевірити або внаслідок неповного з’ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Слід звернути увагу на положення ч. 3 ст. 394 Кодексу, в якій встановлено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім декількох випадків, одним із яких є саме подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки (п. 1).

Норми цивільного процесуального законодавства щодо поновлення строку на касаційне оскарження мають мобілізувати увагу і дисциплінувати учасників судового процесу і суди. Дотримання цих норм сприятиме ефективному захисту прав та інтересів осіб, забезпечить дію принципів: верховенства права не тільки в аспекті правової визначеності, а й в інших його аспектах; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом; неприпустимості зловживання процесуальними правами, передбаченими ч. 3 ст. 2 ЦПК.

Крім цього, дотримання норм цивільного процесуального законодавства щодо поновлення строку на касаційне оскарження сприятиме досягненню раціоналізації та швидкості процесу, а також процесуальної економії.

Читайте статтю: Уніфікація процесуальних документів: рішення – ухвала – постанова

Автор статті: Алла Лесько, суддя Верховного Суду

Фото: Юрлига