Верховний Суд відмовив особі у поверненні 500 тис. $ оскільки боргова розписка не містила зобов’язання боржника про повернення коштів

Розписка досить часто використовується у цивільно-правових відносинах для оформлення відносин позики. Якщо сторони під час укладення угоди позики не обізнані в юридичних тонкощах, у них можуть виникнути серйозні проблеми з поверненням коштів за такою розпискою. Інколи помилка може вартувати 500 тисяч доларів США.

Така ситуація виникла в 2008 році, коли між двома особами було укладено (як вони вважали) договір позики, згідно з яким одна сторона передала іншій 500 тис. доларів США, про що власноручно складено розписку.

У зв'язку з неповерненням коштів одна із сторін звернулася до суду для стягнення коштів. Судами трьох інстанцій ухвалено та відповідно підтримано рішення про стягнення з винної сторони грошових коштів в повному розмірі.

З точки зору справедливості, рішення судів звичайно є справедливими – «якщо взяв, то верни», але з точки зору законодавства, як потім з'ясувалося, вони є незаконними.

Насамперед, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що між сторонами було укладено договір позики, на підтвердження укладення якого й надана вищезазначена розписка.

Аналізуйте судовий акт: ВСУ скасував рішення трьох інстанцій і відмовив особі у поверненні 500тис. $ оскільки боргова розписка не містила зобов’язання боржника про повернення коштів (Постанова ВСУ від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15)

Як відомо, відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, необхідно виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Особливо треба звернути увагу на те, що частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує борговезобов'язання,

має містити умови отримання позичальником вборг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.

Оскільки розписка про отримання грошових коштів не містила зобов'язання про їх повернення, судами неправильно застосовано статті 1046 1047 1049 ЦК України, відтак суди дійшли помилкового висновку про укладення договору позики.
Така позиція викладена у рішенні Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 6-1967цс15, яким скасовано рішення попередніх судів та відмовлено у задоволенні позову. Очевидно, що допущена при складанні розписки помилка стала на заваді повернення грошових коштів.