Як можна раз і назавжди позбутись сумнівів щодо свого батьківства. Практика застосування статей 136 і 137 Сімейного кодексу України.

Багато людей у своєму житті прагнуть того, щоб взаємовідносини з їх чоловіками або дружинами були гармонійними та будувались на міцній основі любові, взаємоповаги, довіри, чесності та вірності. Однак реальність не завжди відповідає цим очікуванням. І коли стосунки починають руйнуватися, дуже часто саме діти стають «найтяжчою зброєю» з-поміж усього арсеналу, що використовується у боротьбі їхніх батьків між собою.

Нерідко в процесі з’ясування стосунків, суперечок, під час або після розірвання шлюбу від матері дитини можуть пролунати в бік батька такі закиди, що це – не його дитина, або, наприклад, зовнішньо дитина може бути зовсім не схожою на батька, або ж сумніви у власному батьківстві існували в нього вже давно з урахуванням багатьох чинників (часті відрядження, специфіка службових обов’язків, окреме проживання тощо) .

Особливої ваги ці сумніви набувають тоді, коли за таких умов на чоловіка покладається обов’язок зі сплати аліментів на дитину, і цей обов’язок має супроводжувати його аж до досягнення нею повноліття, а в окремих випадках – до 23-х років. Іноді роздуми на тему батьківства можуть виснажувати роками, і чоловік просто не знає, як правильно діяти в такій ситуації.

У цій публікації пропоную розглянути питання про те, як за допомогою правових механізмів батько дитини може позбутися сумнівів щодо свого батьківства, які умови повинні бути для цього дотримані, та які наслідки чекають на обидві сторони конфлікту після розв’язання такого спору, якщо буде встановлено, що біологічного споріднення між дитиною та її батьком дійсно не було.

Читайте статтю: У спорі про позбавлення батьківських прав позивачеві необхідно довести, що це призведе до покращення життя дитини

1. Умови оспорювання батьківства

• Правові підстави для звернення до суду

Нормативною основою для звернення до суду з позовом про оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини, є статті 136 та 137 Сімейного кодексу України (остання визначає порядок оспорювання батьківства у разі смерті батька дитини). В цій категорії справ необхідно буде підготувати та звернутись до суду з позовом про виключення запису про чоловіка як про батька з актового запису про народження дитини.

• Хто може звернутись до суду з таким позовом

Аналіз положень статті 136 СК України дозволяє дійти висновку, що в судовому порядку батьківство може бути оспорено у випадках:

а) коли в акті про реєстрацію народження батьками дитини вказано осіб, які уклали між собою шлюб;

б) коли на підставі спільної заяви батька й матері дитини батьками дитини при реєстрації батьківства було записано осіб, які в шлюбі не перебувають (див. висновки ВС у справі № 201/6658/18).

Тобто незалежно від перебування осіб в шлюбі, чоловік у разі наявності в нього сумнівів у своєму батьківстві має право пред’явити означений позов до суду. Адже незалежно від факту перебування або неперебування в шлюбі, на нього як на батька дитини може бути також покладено обов’язок зі сплати аліментів згідно з судовими рішеннями.

• Що потрібно доказувати та спростувати

Предметом доказування в таких справах є:

а) відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною;

б) необізнаність позивача в момент реєстрації, що він не є біологічним батьком дитини.

Відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Адже відповідно до статті 89 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, а тому суд повинен оцінювати всі докази в їх сукупності.

Тому доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, які можуть встановлюватися на підставі:

- пояснень сторін, третіх осіб,

- показань свідків,

- письмових або речових доказів,

- висновків експертів.

Для встановлення батьківства правове значення мають також дані, які підтверджують, зокрема факти:

- спільного проживання матері і батька дитини;

- ведення ними спільного господарства до народження дитини;

- спільне її виховання чи утримання;

- визнання батьківства самим чоловіком тощо (див. висновки ВС у справі № 591/6441/14-ц).

Читайте статтю: У справах щодо дітей забезпечення позову має запобігти відчуженню одного з батьків – суддя КЦС ВС Ольга Ступак

• Хто повинен доказувати

У таких справах тягар доказування розподіляється таким чином:

- на позивача покладається обов’язок довести, що він не є біологічним батьком дитини;

- відповідачка ж повинна довести, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати (див. висновки ВС у справі № 606/2142/18).

Отже, саме той із учасників, хто оспорює батьківство (тобто чоловік), має надати всі необхідні докази, що він не є батьком дитини. Також позивач має бути готовим спростувати доводи відповідачки про те, що в момент реєстрації його батьком дитини він знав, що не є її батьком, якщо відповідачка заявить такі аргументи, заперечуючи проти позову в суді (див. висновки ВС у справі № 201/6130/19).

Адже може бути така ситуація, що чоловік в момент запису його батьком дитини знав, що ця дитина – не його, і тим не менш, погодився на такий запис. Тож в подальшому, якщо жінка зможе доказати цей факт, а чоловік не зможе цього спростувати, шанс успішного оспорювання свого батьківства є мінімальним.

В цьому контексті цікавий випадок розглядався судами у згаданій справі № 201/6130/19, коли чоловік та жінка познайомились у соціальній мережі на одному з сайтів знайомств та почали спілкуватися. Познайомившись з батьками жінки, чоловік повідомив їм, що обізнаний про вагітність жінки від іншого чоловіка, проте всеодно має намір стати батьком для її майбутньої дитини. В подальшому, це підтвердила допитана в суді як свідок мати відповідачки, що було використано як один із доказів на користь відповідачки.

У цій справі дискусійним стало також питання про врахування скріншотів листування у соціальній мережі «Вконтакте» як достовірних доказів, оскільки в соціальних мережах може зареєструватися будь-яка особа і під будь-яким іменем, а перевірити таку інформацію - не можливо. Суди зауважили, що соціальна мережа «Вконтакте» на момент розгляду справи була заборонена в Україні, сервери з інформацією не доступні, тому відсутня можливість встановити факт та час поширення інформації. Отже, суди критично поставились до доказової цінності означених джерел інформації.

Тим не менше, у цій категорії справ є свої особливості щодо засобів доказування. Тому що підставою для категоричного висновку про визнання батьківства в судовому порядку може стати найважливіший серед усіх доказів – висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи, на якому слід зупинити увагу більш детально.

Читайте статтю: Чи діє на сьогодні принцип «недопустимості розлучення дитини з матір’ю»: тенденції судової практики при визначенні місця проживання дитини з одним із батьків

2. ДНК - експертиза

• Висновок ДНК-експертизи – ключовий доказ

Тест ДНК (судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза) станом на сьогодні є єдиним методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини. Доказова цінність такого тесту переважає будь-який інший доказ на підтвердження або спростування кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спорів у цій категорії справ.

У разі недоведення матір’ю дитини наявності поважних підстав, які перешкоджали їй з'явитися разом з дитиною до експертної установи для забору відповідних зразків дитини, це може надати суду можливість визнати факт відсутності кровного споріднення дитини з батьком, який заперечується жінкою як відповідачем у таких справах.

Такі правові висновки уже неодноразово висловлювали як Верховний Суд (див., зокрема, висновки ВС у справах № 149/2562/18, № 478/690/18 тощо), так і ЄСПЛ (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Калачева проти рф» № 3451/05, § 34, від 07.05.2009 року).

Клопотання про проведення ДНК-експертизи доцільно подавати до суду одразу з позовною заявою.

Для визначення спірного батьківства необхідно забезпечити явку в експертну установу ймовірного батька та дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. Адже за відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо. Однак цьому може перешкоджати ухилення когось із учасників справи від участі в проведенні експертизи.

Користуйтеся консультацією: Як встановити батьківство, якщо відповідач ухиляється від експертизи

• Що означає «ухилення» від участі в ДНК-експертизі. Приклади

Під «ухиленням від участі в експертизі» слід розуміти умисні дії учасника справи, метою яких є неможливість проведення експертизи. Застосування наслідків ухилення від участі в експертизі можливе лише після постановлення ухвали суду про призначення експертизи та підтвердження факту ухилення особи від участі в експертизі (див. висновки ВС у справі № 559/2087/18).

Розглянемо деякі способи такого ухилення, які мали місце у правозастосовчій практиці, і до яких наслідків це може призвести при подальшому розгляді такої справи судом.

Зокрема, якщо мати відмовляється від забору біологічного матеріалу у дитини з метою забезпечення проведення ДНК-експертизи, то така свідома відмова повинна розглядатися як її ухилення від надання експертам необхідних матеріалів, оскільки це свідчить про її небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача, який оспорює своє батьківство (див. висновки ВС у справі № 478/690/18).

В іншій справі посилання матері дитини на те, що вона намагалася забезпечити проведення ДНК-експертизи, проте саме дитина відмовлялася від цього, були відхилені судами, оскільки забезпечення явки дитини до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів є процесуальним обов`язком матері (див. висновки ВС у справі № 473/1343/18). У цій же справі чоловік зміг надати власний висновок, зроблений не на виконання ухвали суду, а на його замовлення, який було враховано як доказ з огляду на те, що відповідно до ч. 1 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Може виникнути проблема також у тому випадку, коли ДНК-експертизу провести неможливо у зв`язку з неналежним повідомленням відповідачки про необхідність, час та місце відбору біологічних зразків з метою проведення такої експертизи (див. висновки ВС у справах № 682/607/21, № 201/11183/16-ц).

В такому разі позивачу також доцільно було б вживати активних заходів для того, щоб були віднайдені всі можливі контакти, засоби зв’язку та відомі адреси відповідачки для забезпечення належного її повідомлення судом. Оскільки на цій підставі суди можуть відмовити у визнанні факту її ухилення від проведення експертизи та, як наслідок, відмовити у задоволенні позовних вимог.

Такий підхід є справедливим, адже, за умови належного повідомлення матері про необхідність проведення експертизи та впевненості в тому, що дитина дійсно походить від цього чоловіка, якщо матері дитини немає чого приховувати, з яких причин тоді їй ухилятися від проведення ДНК-експертизи? Якщо ж відповідачка ухиляється, значить вона дійсно не зацікавлена у встановленні точної інформації про біологічне походження дитини від конкретного чоловіка.

• Обов’язки суду під час призначення ДНК-експертизи

Під час розгляду справ судами першої інстанції потрібно також не допускати процесуальних порушень, оскільки під час подальшого апеляційного або касаційного оскарження опонентом суди вищих інстанцій можуть скасувати позитивне рішення, зокрема, в таких випадках, якщо суд:

- не сприяв сторонам у виконанні вимог судового експерта щодо надання біологічних зразків для проведення відповідного дослідження на предмет наявності кровного споріднення між позивачем та дітьми,

- не визнав обов`язковою явку відповідача та дітей до експертної установи,

- не роз`яснив, що ухилення від проведення експертизи ДНК фактично є ухиленням від виконання судового рішення (ухвали) про призначення експертизи,

- не роз`яснив правові наслідки ухилення від проведення експертизи, передбачені статтею 109 ЦПК України та можливість їх застосування у разі чергового нез`явлення до експертної установи для відібрання біологічних зразків (див. висновки ВС у справі № 477/267/20).

Адвокату в такому разі варто також займати активну позицію та звертати увагу суду в процесуальний спосіб на ті проблеми та недоліки, які можуть виникати під час організації проведення ДНК-експертизи, та які в подальшому можуть поставити позитивне рішення суду першої інстанції під загрозу його скасування вищими судами.

Не слід також забувати й про те, що судові витрати на ДНК-експертизу за умови, що вона все ж таки буде проведена, несе той з учасників, хто заявив відповідне клопотання про її проведення (тобто позивач). В подальшому, у разі задоволення позовних вимог, понесені позивачем витрати можуть бути стягнуті на його користь з відповідачки. Однак якщо ДНК-експертиза підтвердить батьківство позивача, то в такому разі понесені позивачем судові витрати відповідачка відшкодовувати не буде.

Підсумовуючи зазначу, що вище проаналізовано ситуації, за яких відповідачкою можуть чинитися процесуальні перешкоди в проведенні ДНК-експертизи. Однак, завжди варто пам’ятати, що вирішення проблеми часом може лежати, так би мовити, на поверхні. Адже не виключено, що мати дитини може і не чинити жодного супротиву під час судового процесу й самостійно визнати позовні вимоги, підтвердивши, що чоловік дійсно не є біологічним батьком її дитини (такі випадки теж трапляються на практиці). Тоді увесь важкий тягар доказування в таких справах одразу «спадає з плечей» позивача, а спір вирішується набагато легше.

Таким чином, процесуальна поведінка відповідачки у такій категорії справ відіграє дуже важливе значення, оскільки встановлення факту її ухилення від проведення ДНК-експертизи може бути самостійною та достатньою підставою для задоволення позову у цій категорії справ.

Користуйтеся консультацією: Можливості та шляхи поновлення батьківських прав

3. Оспорювання батьківства у разі смерті особи, записаної батьком дитини

Нормою статті 137 Сімейного кодексу України врегульовано також можливість оспорювання батьківства, коли особа, яка записана батьком дитини, померла. Залежно від моменту смерті особи законодавець пропонує такі способи судового захисту:

- якщо чоловік ще під час вагітності жінки подав нотаріусу заяву про невизнання свого батьківства, в такому разі після смерті чоловіка оспорити батьківство можуть його спадкоємці (ч. 1 ст. 137 СК України);

- якщо чоловік за життя подав позов до суду про виключення запису про нього як батька дитини, то його спадкоємці можуть підтримати позовну заяву відповідно до положень ст. 55 ЦПК України про процесуальне правонаступництво (ч.2 ст. 137 СК України);

- якщо чоловік через поважні причини не знав про те, що записаний батьком дитини, і помер, то, на відміну від перших двох випадків, можливість оспорити батьківство належить лише таким його спадкоємцям як дружина, батьки та діти (ч.3 ст. 137 СК України).

Однак нещодавно Об’єднана палата КЦС ВС у своїй постанові від 31.07.2023 року у справі № 461/3122/19 розглянула ситуацію, коли чоловік, який був записаний батьком дитини після своєї смерті, помер до народження цієї дитини і не знав або не міг знати про вагітність жінки, з якою такий чоловік перебував у шлюбі.

Верховний Суд зазначив, що це може мати місце у таких випадках, зокрема, коли:

- подружжя не підтримує шлюбних відносин;

- подружжя не проживає разом, однак продовжує перебувати у шлюбі;

- роз`єднання подружжя через поважні причини, зумовлені повномасштабним вторгненням російських військ в Україну;

- перебування жінки на ранній стадії вагітності під час смерті чоловіка, який в силу природних причин не може подати відповідну заяву до нотаріуса про невизнання свого батьківства тощо.

У таких випадках в процесі спадкування, наприклад, у спадкоємців чоловіка, який був записаний батьком дитини після його смерті, також може виникнути необхідність оспорити батьківство щодо такої новонародженої дитини.

В результаті розгляду цієї справи № 461/3122/19 ВС усунув означену прогалину в правовому регулюванні таких правовідносин та дійшов висновку, що спадкоємці (дружина, батьки та діти) чоловіка, який був записаний після своєї смерті батьком дитини, можуть оспорювати його батьківство, якщо він не знав або не міг знати про вагітність жінки, з якою такий чоловік перебував у шлюбі, згідно з ч. 3 ст. 137 Сімейного кодексу України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.

Користуйтеся консультацією: ТОП 10 фактів про позбавлення батьківських прав!

4. Підсумки

Якщо, з урахуванням викладеного, позивач отримує позитивне рішення суду на свою користь про виключення запису про нього як про батька дитини з актового запису, на цьому його шлях ще не закінчується. Адже у разі, якщо з такої особи стягуються аліменти, попереду на нього чекають наступні судові процеси. Далі йому знадобиться:

- в першу чергу припинити стягнення з нього аліментів, адже з виключенням актового запису про нього як про батька дитини, аліменти автоматично не припиняються, а отже продовжують стягуватися з нього уже без достатньої на це правової підстави;

- потім необхідно буде ще поборотися за повернення тих аліментних платежів, які було безпідставно отримано матір’ю дитини за увесь минулий час.

Може виникнути також необхідність додатково пред’явити позовну вимогу про стягнення з відповідачки моральної шкоди, оскільки приховання від чоловіка того факту, що біологічно дитина походить не від нього, з подальшим встановленням такого факту в суді, може заподіяти людині досить глибоких душевних страждань, особливо, якщо така правда замовчувалась не один рік, а чоловік сплачував значні суми аліментів, по суті, на чужу дитину.

Очевидно, що без кваліфікованої допомоги адвоката в таких справах не обійтись. Однак успішне завершення всіх етапів цього процесу може допомогти отримати людині не лише фінансову, але й моральну сатисфакцію в подібних ситуаціях.

Автор статті: адвокат Сидор Аліна

моб.тел.: 096-46-18-798 (для консультацій),

мейл: sydor_av@ukr.net