Державні помилки з земельними ділянками можуть стати збитками для громадян

Ви отримали земельну ділянку у приватну власність, може побудували на ній свій будинок або налагодили сільськогосподарське виробництво, а потім виявилося, що сталася помилка. Вважаєте, що це якийсь виняток? Судова практика каже, що зовсім ні.

Наприклад, є досить показові приклади судових справ за позовами прокурорів різних ланок, які вимагають скасувати рішення місцевих органів влади про передачу земельних ділянок. Що цікаво – підставою може ставати те, що через роки виявляється, що уповноважений орган держави припустився помилки та віддав у приватну власність особливо цінні землі. Або це можуть бути землі водного фонду тощо.

Тож, при розгляді таких справ у суді ніхто не буде враховувати, що на цій ділянці у людини вже є власний будинок або якесь виробництво будь-яких масштабів.

А тепер ще ускладнюємо завдання. Що робити у випадку, коли цю землю багато разів перепродавали?

Тут варто зазначити, що це абсолютно законна згода між двох господарюючих осіб – один власних приватної власності продав її іншому, нотаріально завірив та отримав за це кошти. Але, через будь-який час, кінцевий власник майна отримає «сюрприз» у вигляді позову прокуратури, яка через суд намагається повернути цю земельну ділянку у закону власність держави. А підставою для цього є банальна «помилка» якоїсь міськради (або сільської, або селищної), що загрожує колосальними збитками для людини, яка вже давно оздобила ту земельну ділянку та користується нею.

Тож, треба розібратися детальніше – які є запобіжники у правовому полі, щоб убезпечити громадянина.

По-перше, треба виходити з Конституції України. Головний закон у державі гарантує непорушність права приватної власності. Стаття 41 Конституції чітко визначає цей принцип. Проте на практиці навіть наявність документа про право власності не свідчить, що ваше майно у безпеці. Українська судова система яскраво доводить, що не має жодних конституційних констант.

По-друге, існує Цивільний Кодекс України, який доволі непогано допомагає судовій системи завжди бути на боці держави. В ньому є стаття 328, яка визначає, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Якщо підстави передачі майна у власність визнані неправомірними, право власності може бути припинене судом.

Тобто, це означає, що майно ваше – доки суд не доведе інше.

Це повертає нас до поширеного прикладу, про те, як міськради або сільські/селищні передають під приватизацію людям земельні ділянки, які потім виявляються цінними землями. І тоді ця «помилка» стає проблемою людини. Тому що, суд гарантовано прийме рішення у бік повернення майна державі, проте закон фактично не захищає громадянина, який користувався цією земельною ділянкою. Особливо, якщо це вже не перший власник, а покупець, який придбав це майно вже через треті руки. Треба підкреслити, що нічого незаконного в перепродажі особистого майна немає. Але для суду – це ваші проблеми, якщо ви не перевірили історію земельної ділянки та не знали, що вона особливо цінна.

При цьому зовсім не враховується, що звичайний громадянин не фахівець у питаннях земельного законодавства, не допустив жодних порушень закону зі свого боку, але за рішенням суду втратить власні кошти, які йому жодним чином ніхто не буде компенсувати.

Верховний Суд визначає, що немає значення скільки разів відповідне майно було відчужене, власник може витребувати своє майно від особи, яка є його останнім набувачем. Зокрема такий висновок наведено у постанові по справі № 633/408/18.

Цікаво, що такі порушення місцевих органів прокуратура виявляє навіть через 10 років після передачі землі у приватну власність. Тож виникає логічне питання – а де в таких випадках строки позовної давності?

Виявляється – їх також не існує. За останньою судовою практикою строки позовної давності в таких спорах теж майже не застосовуються, адже вважається, що якщо майно вибуло з державної власності незаконно, то держава не перестала бути власником, а лише має перешкоди у здійсненні користування та розпорядження нею. У таких випадках підлягає застосуванню так званий негаторний позов.

Тобто, це ще раз підкреслює, наскільки закон знаходиться на боці держави та майже нічого не гарантує громадянину, який став жертвою помилки тієї самої держави.

В цьому замкненому колі виявилося, що весь тягар відповідальності покладається на громадянина, якому треба усвідомлювати, що питання відшкодування залишаються не вирішеними.

Про неспівмірність втручання у мирне володіння майном неодноразово висловлювався і ЄСПЛ, втім Верховний Суд застосовує такі позиції з точки зору дозволеності, а саме, якщо втручання здійснюється з легітимною метою, то воно правомірне.

Подібних справ на розгляді судів чимало, існуюча практика не спрямована на захист інтересів громадян, сподіваємось вона буде змінюватись.

Єдина порада, яка лишається актуальною у всі часи, зверніться до фахівця перед придбанням майна у власність та детально все перевірте, та пам’ятайте, що це не гарантує повної безпеки.

Автор новини: Оксана Крутоголова, адвокатеса ЮК "Мережа права"