Чи підлягають конфіскації вилучені готівкові кошти у справах про порушення порядку проходження митного контролю.

Порушення порядку проходження митного контролю в зонах (коридорах) спрощеного контролю тягне за собою накладання штрафу в розмірі ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а у разі якщо безпосереднім предметом правопорушення є товари, переміщення яких через митний кордон України заборонено або обмежено законодавством України, - також конфіскацію цих товарів (ст. 471 МК України).

Розгляд проваджень за ст. 471 МК України здійснюється виключно в судовому порядку.

Судова практика досить неоднозначна у розгляді справ щодо порушення митних правил. В одних випадках суд застосовує тільки штраф, як основне адміністративне стягнення. В інших - застосовує штраф як основне адміністративне стягнення та конфіскацію як додаткове адміністративне стягнення.

Питання щодо правомірності застосування конфіскації вилучених готівкових коштів, як додаткове адміністративне стягнення, залишається відкритим, оскільки суди на свій розсуд тлумачать норми права.

Розглянемо два взаємо суперечливі рішення Апеляційного суду Київської області у справах про порушення порядку проходження митного контролю в зонах ( коридорах ) митного контролю.

З огляду на Постанову Апеляційного суду Київської області від 16 квітня 2018 року у справі 359/1916/18, уникнути конфіскації готівки можливо, якщо при розгляді адміністративної справи довести у сукупності наступне:

По-перше, національне законодавство не містить будь-якого нормативного документа, який би забороняв переміщення валютних цінностей у виді готівкових коштів через митний кордон України.

Єдиним нормативним документом, яким визначений перелік товарів, на які встановлюються обмеження щодо переміщення через митний кордон України, є постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 року № 436 «Про затвердження переліків товарів, на які встановлено обмеження щодо переміщення через митний кордон України». Відповідно до цієї постанови, валюта у вигляді готівкових коштів не є товаром обмеженим до переміщення фізичними особами через митний кордон України. Тобто, для переміщення цієї валюти через митний кордон України фізичними особами не потребується будь-яких дозволів уповноважених органів, на відміну від банківських металів та цінних паперів, переміщення яких фізичними особами через митний кордон України здійснюється на підставі індивідуальної ліцензії на вивезення фізичною особою за межі України банківських металів / цінних паперів.

По-друге, вилучена готівка є особистою власністю порушника.

Відповідно до положень ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стягнення у вигляді конфіскації, з огляду на критерії Європейського суду з прав людини, порушує принцип правомірності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном за ознакою відсутності законності такого втручання.

По-третє, поняття обмежень щодо переміщення валютних цінностей та порядку переміщення валютних цінностей через митний кордон України не ототожнюються.

На думку Апеляційного суду Київської області (Постанова від 16 квітня 2018 року у справі 359/1916/18), обмеження щодо переміщення валютних цінностей через митний кордон України та порядок переміщення валютних цінностей через митний кордон України, у тому числі особливості декларування валютних цінностей та визначення граничних сум валютних цінностей, які підлягають письмовому або усному декларуванню, не є тотожними поняттями.

Інструкцією про переміщення готівки і банківських металів через митний кордон України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 27.05.2008 року № 148 встановлюється порядок переміщення валютних цінностей через митний кордон України та гранична сума переміщення валютних цінностей у вигляді готівки за умови її усного декларування.

Таким чином, у випадку вчинення особою порушення митних правил, передбаченого ст.471 МК України, якщо безпосереднім предметом порушення митних правил були валютні цінності у вигляді готівки, ці готівкові кошти не підлягають конфіскації, як товар, який не обмежений до переміщення через митний кордон України.

Окрім цього у вищезазначеній Постанові суд звернув увагу на те, що відсутність чітко сформульованого, доступного і передбачуваного у своєму застосуванні регулятивного законодавства в частині переміщення валютних цінностей у вигляді готівки, а також накладення адміністративних стягнень у випадку порушень порядку такого переміщення, спричиняє плутанину при застосуванні митного законодавства національними органами влади, порушує загальний принцип «верховенства права».

Проте, у Постанові Апеляційного суду Київської області від 09 липня 2018 року у справі № 359/3971/18 думка суду змінюється у протилежному напрямку.

По-перше, суд вважає, що валютні цінності є товарами, переміщення яких через митний кордон обмежено законодавством України, зокрема постановою Правління Національного банку України від 27.05.2008 року № 148 , а тому, в разі якщо вони є безпосередніми предметами порушення митних правил, передбачених ст. 471 МК України, то підлягають обов’язковій конфіскації.

По-друге, суд зазначає, що згідно ч. 2 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положення Конвенції жодним чином не обмежують право держави вводити в дію закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів.

Отже, в даному випадку, ані відсутність чітко сформульованого, регулятивного законодавства в частині переміщення валютних цінностей у вигляді готівки, ані наявність положень ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про те, що кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом, не завадили суду вважати втручання у право особи на мирне володіння своїм майном законним та виправданим.

Звісно кожна справа є індивідуальною. При накладенні стягнення судом враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність ( ст. 33 КпАП України).

Проте висновки вищезазначених рішень, в частині дотримання принципу «Верховенства права», є настільки протилежними, що в черговий раз постає запитання: «Закон один для всіх чи тільки для обраних?».

Автор статті: Юридична компанія "Вікторем"