Методика проти цивільного кодексу? Чому власники пошкоджених у ДТП транспортних засобів опиняються двічі потерпілими

У професійному середовищі судових експертів-автотоварознавців йде обговорення аспектів застосування та покращення Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів. Дозволю собі висловити думку з точки зору практикуючого адвоката, якому постійно доводиться вести справи, у яких ця методика застосовується. Точка зору ця проста та зводиться до фрази з відомого анекдоту: «Та тут усю систему треба міняти!». Точніше, міняти треба деякі принципові закладені у основу діючої Методики підходи.

І робити це потрібно з двох причин. По-перше, принципи ці докорінним чином суперечать положенням Цивільного кодексу України (далі ЦК). По-друге, ставлять потерпілого від ДТП, якому і так спричинено шкоду, у несприятливе та вразливе становище. Щоправда, міняти потрібно не лише Методику, але великі проблеми закладені саме у ній.

Передусім, звернемося до положень ЦК, які визначають, що таке шкода або збитки, та хто має визначати спосіб їх відшкодування.

Так, ст.22 ЦК каже нам:

«2. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

…4. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.»

Тепер звернемося до ст.1192 ЦК:

«1. Якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.»

Це основні норми, які нас цікавлять у контексті даного дослідження. Чому?

Тому що вони, по-перше, визначають, що реальні збитки – це кошти, які необхідні для реального відновлення порушеного права, зокрема, - реальної вартості майна або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. По-друге, можливе відшкодування й у інший спосіб (власне зобов’язання полагодити пошкоджену річ, передати іншу річ того ж роду і якості, тощо). А головне, і це принципово: вибір способу відшкодування залежить від волі потерпілого. І це логічно. Саме власник (володілець) пошкодженої речі має визначати, що саме буде для нього відновленням становища, яке існувало до порушення його прав.

Усе б нічого, але кілька положень Методики по своїй суті входять у суперечності із вказаними нормами ЦК, причому у суперечності принципові. І ці положення є, якщо можна так висловитися, краєугольними для Методики та практики вітчизняної авто товарознавчої експертизи.

Перше стосується «визнання транспортного засобу знищеним через економічну недоцільність ремонту», - те, що експерти-автотехніки називають «тотал». Щоправда, визнання транспортного засобу знищеним може бути й у випадку технічної неможливості ремонту. До таких випадків питань немає, але вони є досить рідкісними у практиці. А здебільшого «тотал» має місце, коли транспортний засіб можна відновити, але вартість відновлювального ремонту перевищує його залишкову вартість. А отже, відновлення визнають «економічно недоцільним», а сам транспортний засіб знищеним.

Чи є такий підхід прийнятним з правової точки зору? Очевидно, ні.

По-перше, визнаючи транспортний засіб знищеним, коли технічно його можливо відновити, і проти волі власника, фактично експерт тим самим припиняє право власності на цю річ. Такий випадок припинення права власності не передбачений ані ст.41 Конституції України, ані ЦК. Порушення прав власника є очевидним.

По-друге, як ми бачили, закон прямо передбачає, що саме власник обирає, яким саме чином відновити положення, що існувало до порушення його прав: отрииматии іншу річ (або кошти на її придбання) замість пошкодженої, або полагодити, відновити саме ту, яка в нього вже є.

На практиці буває, що у ДТП потрапляє автомобіль моделі, яка є мало розповсюдженою в Україні. Іноді мова йде про одиничні примірники. У моїй практиці була справа, коли йшлося про автомобіль, яких в Україні було зареєстровано 5 одиниць, причому 2 з них, за словами власника пошкодженого авто (який знав їх усі), були давно не на ходу. Його авто було пошкоджено у ДТП до такої міри, що експерт визнав «тотал». Два, що залишалися, власники на продаж не виставляли. Ввезти аналогічне авто з-за кордону було неможливо через існуючі обмеження.

Таким чином, просто стягнення на користь власника автомобіля його вартості (умовної суми, за яку б він, за бажання, міг цей автомобіль продати), не призводить до відновлення становища, яке існувало до порушення його прав. Таким відновленням може бути лише ремонт саме того автомобіля, який є у наявності. А не треба пояснювати, що на таких рідкісних автомобілях, як правило, їздять прихильники конкретної моделі, для яких «пересадка» на щось інше – відновленням їхніх прав та становища, яке існувало до їх порушення, не буде в принципі.

Врешті-решт, автомобіль може мати колекційну цінність, яка перевищує, власне, ринкову вартість. Або який-небудь, не дуже-то й дорогий, з матеріальної точки зору, «горбатий» «Запорожець», може бути сімейною реліквією, і з цієї причини власник бажатиме саме його відновити, а не викидати на смітник та купувати інший, навіть і аналогічної моделі. (До речі, інше питання, - це визначення залишкової вартості подібних автомобілів: користуватися тут наявними на ринку пропозиція шляхом моніторингу Інтернету не можна, оскільки ціна може відрізнятися у рази, залежно від стану конкретного екземпляру. Але це вже – окрема велика тема.)

Чи можна, встановлюючи для подібних випадків можливість визначення шкоди тільки у розмірі залишкової вартості транспортного засобу, без можливості його ремонту, позбавляти власника права обирати спосіб відшкодування? Очевидно, що ні, що це буде як порушенням права власності, так і права потерпілого обирати спосіб відшкодування шкоди.

Так і цього замало. Останні роками склалася практика, коли розмір відшкодування у випадку «тоталу» зменшують на вартість залишків, тобто пошкодженого ТЗ. Визначення цієї вартості залишків – окрема велика тема, що не є предметом цієї статті. Бо вона – про принциповий підхід та наслідки для потерпілого. Оскільки у результаті цей самий потерпілий змушений самостійно займатися реалізацією пошкодженого автомобіля, якщо хоче отримати гроші для купівлі аналогічного. А у разі, коли бажає все-таки відремонтувати наявний, взагалі змушений робити це власним коштом у значній мірі. Хоча у таке становище потрапив з чужої вини.

Чи є таке становище справедливим? Очевидно, що ні.

Не кажучи вже про те, що не існує жодної норми закону, та й у Методиці відсутні положення, які б дозволяли знижувати розмір спричиненої шкоди у випадку «тоталу» на «вартість залишків». Це вже чиста «творчість» суддів, у жодній писаній нормі не передбачена (за винятком правовідносин зі страховими компаніями, у «профільному» Законі «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідні норма є. Але на якій підставі її розповсюджують на випадки відшкодування шкоди, або різниці між реальним розміром шкоди та страховою виплатою, заподіювачем шкоди?). Очевидно, що від цього потрібно відмовлятися, повертатися до становища, коли постраждалому виплачується повне відшкодування, а «залишки» має право залишити за собою особа, яка відшкодовує шкоду.

Так само потрібно відмовлятися, вже на рівні положень Методики, від безальтернативного визнання транспортного засобу знищеним у разі перевищення вартості ремонту над його вартістю на момент ДТП. Власник повинен зберігати право на відновлення транспортного засобу, якщо воно можливе технічно. Очевидно, позиція власника має встановлюватися на етапі проведення експертизи, або формулювання висновку має бути таке, що власник може обирати спосіб відшкодування при зверненні до страхової компанії або суду.

Друга проблема стосується так званого «врахування зносу». Для тих, хто не стикався із цим на практиці, поясню проблему.

Автопарк України, як відомо, досить старий. І от для транспортних засобів, старших за певний вік (5 років для вітчизняних, 7 для іномарок; мають значення також ряд інших параметрів) встановлюється так званий коефіцієнт зносу. Причому для старих авто цей коефіцієнт може досягати 70%.

На що він впливає?

Якщо експерт не визнає «тотал», а визначить, що транспортний засіб підлягає ремонту, то розмір шкоди визначається у залежності від вартості цього ремонту. Але при цьому вартість робіт, матеріалів (наприклад, фарб), враховують повністю. А от вартість деталей, що підлягають заміні, зменшують на той самий коефіцієнт зносу, який, як ми вже бачили, може досягати 70%. У свою чергу, вартість деталей може бути основною частиною при визначені суми, необхідної для ремонту. І от у цьому випадку, якщо коефіцієнт зносу автомобіля визначили у 70%, то, відповідно, розмір шкоди визначається таким чином, що туди входить лише 30% вартості деталей. Причому навіть у тому випадку, якщо якісь з них, насправді, було замінено за тиждень до ДТП.

Логіка тут така (як люблять пояснювати ошелешеним власникам пошкоджених автомобілів експерти-автотехніки): у вас автомобіль старий, і тому його деталі не мають вартості нових. І якщо ви встановите при ремонті нові деталі, то це вже буде «покращення» автомобіля. (Тут слід пригадати фразу з одного з монологів Михайла Жванецького: «Как бы вы тут лучше жить не стали! Это же противоречит интересам общества!»)

Проблема у тому, що ремонт виконується, як правило, із використанням нових куплених запчастин. Ті, що були у вжитку, і не завжди знайдеш, і якість їх буває сумнівною. Тож, власнику доводиться доплачувати власні кошти. Часто досить значні (особливо, якщо автомобіль, хоча й старий, відноситься до тих, запчастини на які мають значну вартість).

Окрема тема – судова практика, яка з’явилася останнім часом. Оскільки у випадку страхування цивільної відповідальності страхова компанія відшкодовує шкоду, визначену за таким принципом (з урахуванням зносу), причому згідно висновку експертизи – це саме такий розмір шкоди. Але суди стали, за позовами постраждалих, стягувати різницю між «вартістю ремонту без зносу» та «розміром шкоди зі зносом» з особи, яка спричинила шкоду та застрахувала свою відповідальність. Насправді, правових підстав, коли саме розмір шкоди, відповідно до Методики, визначається «зі зносом», для цього немає. Як немає у ЦК іншого поняття, ніж визначений розмір шкоди. Немає там окремого поняття «ремонт без зносу». Але колись якась колегія Верховного Суду, очевидно, не розібравшись у різниці між цими поняттями, висловила таку правову позицію, проклавши дорогу до відповідної практики. Але тоді виникає питання: а навіщо страхувати цивільну відповідальність, якщо від позову про відшкодування шкоди, навіть у межах ліміту відповідальності страхової компанії, це не рятує?

Що нам каже ЦК?

Знов-таки, якщо ми говоримо про такий спосіб відшкодування, як «вартість робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі», - нагадаємо, за вибором потерпілого! – то тут немає правових підстав для зменшення цієї суми «відповідно до коефіцієнту зносу». Є вартість для відновлення, і саме цією сумою має керуватися й експерт, і суд. Але відшкодовуватися вона має, у межах ліміту відповідальності, страховою компанією, а якщо реальний розмір шкоди вищий, тоді, відповідно, різниця може стягуватися з заподіювача шкоди.

При цьому необхідно наголосити ось на чому. «Врахування зносу» - це вигадка, яка щодо відшкодування шкоди застосовується виключно до транспортних засобів. Якщо сусіди залили вашу квартиру, й призначається судово-будівельна експертиза для визначення розміру шкоди, спричиненої залиттям, експерт не буде нараховувати коефіцієнт зносу на ваші шпалери, які потрібно буде переклеювати. Навіть, якщо тим, що пошкодила вода, було 50 років. Якщо хуліган на вулиці вибив з ваших рук смартфон, той впав, після чого довелося звертатися до сервісу для заміни розбитого дисплею, - суд стягне з винного відшкодування у розмірі вартості ремонту, та не буде зменшувати вартість екрану, навіть, якщо смартфону було років п’ять.

Чому саме потерпілих автовласників (та володільців мотоциклів теж) поставили у менш сприятливе становище, - питання, звісно, цікаве, яке, підозрюю, йде своїм корінням у далеке та темне радянське минуле. Втім, таких ситуацій, коли правове регулювання питань, пов’язаних із володінням та керуванням транспортними засобами, натуральним чином «виламується» й з загальних правових принципів, і з конституційних норм, і з концепції прав людини, - на диво багато, це не тема даної статті, оскільки їх вистачить на цілу книгу (творчі плани на написання якої в мене є, от тільки через ситуацію у країні, на жаль, відкладені на невизначений термін).

А от від самої концепції «врахування зносу» при визначенні розміру шкоди слід відмовлятися. Такий розмір має встановлюватися саме такий, який є необхідним для усунення пошкоджень. Із використанням нових деталей.

Якщо хтось думає, що, мовляв, тоді не буде потрібною сама автотоварознавча експертиза, - ні, це не так. У будь-якому випадку потрібні експерти, які можуть встановити й причинний зв’язок пошкоджень із конкретною ДТП (у моїй практиці бували випадки, коли потерпілі намагалися за рахунок винуватця ДТП відремонтувати не лише пошкоджене з його вини, а й усі дефекти, що були на їхніх транспортних засобах), і те, який саме обсяг ремонтних робіт є необхідним у конкретному випадку. Тому, навіть у разі відмови від «примусового тоталу» та «врахування зносу», судово-автотоварознавча експертиза все одно буде актуальною, а самі експерти без роботи не залишаться.

А от права постраждалих від ДТП будуть захищені куди краще, ніж зараз.

Хоча для кардинального вирішення цієї проблеми потрібна реформа у частині страхування цивільно-правової відповідальності, із переглядом лімітів відповідальності страхових компаній, але це теж – окрема тема, що виходить далеко за межі цієї статті.

Автор статті: Володарский Вадим Леонидович