Вказівка призначення платежу при перерахунку коштів на картку, не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми договору позики (ВС КЦС №755/16831/19 від 09.08.2023 р.)

Фабула судового акту: ТОВка звернулася до суду з позовом до жінки про стягнення боргу за договором позики. Пояснювала тим, що між ТОВ та жінкою-відповідачем досягнуто згоди про укладання договору поворотної фінансової допомоги шляхом перерахування грошових коштів на її картковий рахунок, однак договір у формі єдиного письмового документу не укладався. На виконання умов цього «усного» договору відповідачу перераховані грошові кошти на загальну суму 2 500 000,00 грн. Оскільки умови цього договору не встановлюють строк повернення коштів, відповідачу була направлена вимога, в якій ТОВ вимагало в тридцятиденний строк з моменту її отримання повернути борг в розмірі 2 500 000,00 грн. Зазначену вимогу відповідач не отримала, борг не повернула.

Вже потім виявилося - зі слів відповідачки - що рахунок хоча і на неї, але емітованими картками користувались і він і її чоловік, та і фактично, директором цієї ТОВки був його син від першого шлюбу (що ще раз підтверджує, що краще все перевіряти, перед тим як приймати гроші на власні рахунки).

Так, рішеннями судів першої та апеляційної інстанції позов будо задоволено, а з жінки стягнуто 2,5 млн. грн плюс судовий збір. Заперечення відповідачки щодо відсутності договору позики, судами не сприймались, оскільки - мовляв - стороною позивача надано документи, які підтверджують передачу (перерахування позивачем, отримання відповідачем) грошових коштів з зазначенням призначення платежу - зворотна безвідсоткова фінансова допомога. Такі документи - на думку судів - і були підтвердженням укладення договору позики.

Однак ВС КЦС, все ж таки правильно розтлумачив закони, що регулюють позику і у позові відмовив. ВС зазначив:

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина перша статті 207 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20).

Реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18).

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такий правовий висновок щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, на які є посилання в касаційній скарзі.

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що «договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику».

Обміркувавши викладене, касаційний суд підсумував, що:

• по своїй юридичній сутності договір позики грошових коштів є реальним договором, і для його укладення необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача (сплата) коштів позикодавцем позичальнику;
• законодавець імперативно в частині першій статті 1047 ЦК визначив необхідність вчинення в письмовій формі договору позики грошових коштів у разі якщо позикодавцем є юридична особа;
• розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми. Розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником;
• вказівка призначення платежу при перерахунку коштів на картку, з урахуванням принципу розумності, не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти. Дійсно, в певних випадках в приватному праві призначення платежу може мати значення, наприклад при визначенні того, яке грошове зобов`язання погашається, але не для підтвердження укладення певного договору.

Отже, у цій справі: Суди встановили, що позивачем в на картковий рахунок відповідачки перераховувалися грошові кошти, розмір яких в загальному становить 2 500 000,00 грн; у всіх платіжних дорученнях зазначено призначення платежу «надання зворотної безвідсоткової фін. Допомоги зг.дог №25/05-С від 25.05.2017 року карт.сч 26250001403852 ПІБ, ІНН не оподатковується Без ПДВ». Стороною позивача повідомлено про відсутність договору який вказаний в призначені платежу в кожному платіжному дорученні, та який у формі єдиного письмового документу сторонами не укладався. Та і відповідач заперечила факт існування домовленості про передачу вказаних коштів в борг за договором позики, проте не заперечувала факту надходження грошових коштів на її рахунок, отримання нею цих коштів та їх використання.

Але підставою позову ТОВки є існування боргу відповідача за договором позики, для якого законом встановлено обов`язкову письмову форму. Тому суди мали б звернути увагу, що по своїй юридичній сутності договір позики грошових коштів є реальним договором, і для його укладення необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача (сплата) коштів позикодавцем позичальнику; законодавець імперативно в частині першій статті 1047 ЦК визначив необхідність вчинення в письмовій формі договору позики грошових коштів у разі якщо позикодавцем є юридична особа; вказівка призначення платежу при перерахунку коштів на картку, з урахуванням принципу розумності, не бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти.

За таких обставин, встановивши, що позивачем не доведено укладення договору позики в письмовій формі (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), суди зробили помилковий висновок про задоволення позову та стягнення боргу як позики. Отже колегія суддів касаційну скаргу задовольнила, судові рішення скасувала і ухвалила нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Ну і стягнула з ТОВ судовий збір в сумі 116 343,00 грн в дохід держави.

Аналізуйте судовий акт: Договір позики є довгостроковим, бо його умовами визначено, що строк виконання даного зобов`язання настає більш ніж протягом 12 місяців. Отже така позика підлягає дисконтуванню.(ВС КАС, справа № 640/9281/19 від 21.06.2023 р.);

Позика в іноземній валюті повинна повертатися за встановленим у договорі обмінним курсом, якщо інше не передбачено сторонами (ВС КЦС, справа №301/2052/18 від 16.11.2022 р.);

ВС КЦС висловився щодо ролі розписки та визнав правомірним стягнення 120% річних, як передбачену сторонами в договорі позики санкцію за прострочення повернення суми боргу (ВС КЦС №753/1349/20від 26.04.2022 р.);

Внаслідок придбання подружжям квартири у кредит - боргові зобов`язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той з подружжя, який підписав договір (ВС КЦС справа № 755/16464/20 від 05.10.2021 р.).

Постанова

Іменем України

09 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 755/16831/19

провадження № 61-17567св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Груп С»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 березня 2021 року у складі судді Чех Н. А. та постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Махлай Л. Д., Немировської О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ТОВ «Бізнес Груп С» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

Позов мотивований тим, що 25 травня 2017 року між ним та відповідачем досягнуто згоди про укладання договору поворотної фінансової допомоги шляхом перерахування грошових коштів на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 в АТ «Креді Агріколь Банк», однак договір у формі єдиного письмового документу не укладався. В період з 25 травня 2017 року по 10 травня 2018 року на виконання умов договору поворотної фінансової допомоги перераховано відповідачу на вказаний рахунок грошові кошти на загальну суму 2 500 000,00 грн. Впродовж зазначеного періоду у відповідача не було жодних скарг та зауважень щодо виконання ними (позивачем) умов договору. Оскільки умови договору поворотної фінансової допомоги не встановлюють строк повернення коштів, відповідачу була направлена 03 вересня 2019 року вимога, в якій вимагали в тридцятиденний строк з моменту отримання вимоги повернути борг в розмірі 2 500 000,00 грн. Зазначену вимогу відповідач не отримала, борг не повернула.

ТОВ «Бізнес Груп С» просило суд стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Груп С» суму боргу в розмірі 2 500 000,00 грн та судовий збір 37 500,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Груп С» суму боргу в розмірі 2 500 000,00 грн та судовий збір 37 500,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем отримано від позивача на її картковий рахунок 2 500 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученням, які знаходяться в матеріалах справи, не повертала їх позивачу, не заперечувала щодо зазначених призначень платежів (зворотна безвідсоткова фінансова допомога). Вказані обставини не були спростовані відповідачем належними та допустимими доказами.

Заперечення відповідача щодо відсутності договору позики, судом не приймаються, оскільки стороною позивача надано документи, які підтверджують передачу (перерахування позивачем, отримання відповідачем) грошових коштів з зазначенням призначення платежу - зворотна безвідсоткова фінансова допомога. Такі документи відповідно до вимог законодавства є підтвердженням укладення договору позики.

Не приймається та не враховується судом як доказ, що дає підстави для відмови в задоволенні позову, той факт, що по рахунку, на який позивачем перераховувалися грошові кошти, відкритому на ім`я відповідача, є ще один користувач - ОСОБА_3 (чоловік відповідача). Дана обставина ніяким чином не спростовує викладених в позові та в долучених документах фактів.

Безпідставними та бездоказовими є і посилання відповідача на те, що кошти від позивача, що надходили на її картковий рахунок, є прибутком її чоловіка ОСОБА_2 від господарської діяльності.

Посилання відповідача на те, що засновником та беніфіціарним власником позивача є ОСОБА_4 - син чоловіка ОСОБА_2 від першого шлюбу, не може бути прийняте судом як підстава для відмови в задоволенні позовних вимог. Вказана інформація, враховуючи наявні в справі документи, ніяким чином не впливає на предмет спору, на правовідносини, що склалися між сторонами, не є підставою для встановлення факту відсутності договірних зобов`язань між сторонами, оскільки наявність договірних зобов`язань підтверджується платіжними дорученнями, що не суперечить вимогам законодавства. Вказані платіжні доручення свідчать про укладення між сторонами договору позики та містять істотні умови - перерахування грошових коштів частинами, загальна сума, обов`язок повернути суму позики. Така істотна умова як визначення сторонами строку повернення позики відсутня, однак відсутність такої умови не є порушенням, законодавством встановлено в такому випадку порядок - направлення вимоги боржнику щодо повернення боргу, що і було зроблено стороною позивача.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановивши факт існування між сторонами договірних правовідносин з приводу позики, а також факту невиконання позичальником своїх зобов`язань перед позикодавцем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки наявні в матеріалах справи платіжні доручення підтверджують перерахування на картковий рахунок на ім`я відповідача ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 2 500 000,00 грн, що є належними та допустимими доказами, передбаченими законом.

Доводи апеляційної скарги про те, що ніяких угод/договорів/розписок та інших документів з позивачем укладено/узгоджено не було і таких доказів позивачем не надано, колегія суддів відхиляє, оскільки позивачем надано платіжні доручення, які підтверджують факт надання коштів поворотної фінансової допомоги у період часу з травня 2017 року по травень 2018 року, адже призначення цих коштів відображають їх поворотність.

Доводи апеляційної скарги про те, що документально позивачем не підтверджено, що сформовані позивачем платіжні доручення вказують на узгоджені між ними умови договору, є необґрунтованими. Надані платіжні доручення свідчать про наявність між сторонами правовідносин з надання поворотної фінансової безвідсоткової допомоги (позики) та містять істотні умови - перерахування грошових коштів частинами, обов`язок повернути суму позики. 03 вересня 2019 року стороною позивача на адресу відповідача надіслано вимогу щодо повернення боргу протягом тридцяти днів, що узгоджується з абз. 2 частини першої статті 1049 ЦК України, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги про те, що поворотна фінансова допомога може бути надана лише на підставі договору, укладеного в письмовій формі та підписаного обома сторонами, колегія суддів відхиляє, оскільки за змістом частин першої-другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Оскільки наявність між сторонами договірних правовідносин з приводу поворотної фінансової допомоги (позики) зафіксовано у платіжних дорученнях, то правочин з надання відповідачу позивачем поворотної фінансової безвідсоткової допомоги є таким, що вчинений у письмовій формі.

Встановивши, що між сторонами існувала домовленість стосовно істотних умов договору, а наявні в матеріалах справи розрахункові документи підтверджують факт переказу грошових коштів позивачем на рахунок відповідача, що є належними умовами для укладення реального договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що між сторонами був укладений договір саме поворотної фінансової допомоги (позики), а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 має бути залучений до участі в справі в якості співвідповідача, колегія суддів відхиляє, оскільки вирішуючи цей спір, суд першої інстанції правильно встановив факт перерахування грошових коштів саме ОСОБА_1 та укладення договору про надання поворотної фінансової безвідсоткової допомоги між ТОВ «Бізнес Груп С» та ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги про те, що виплачені ТОВ «Бізнес Груп С» кошти є доходом від діяльності підприємства, на її користь та її чоловіка ОСОБА_2 , і зазначеними коштами розпоряджались як вона, так і ОСОБА_2 , висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог не спростовують, оскільки в усіх платіжних дорученнях зазначено інше призначення платежів та отримувачем коштів визначена ОСОБА_1 .

Аргументи учасників справи

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що за відсутності документа, що фіксує зміст правочину, тобто, самого письмового договору та наявності повного розуміння, що вчиняється усний договір, позивач заповняючи платіжне доручення у графі «Вид цивільно-правового договору» мав би вказати в призначені платежу саме: «Надання зворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно усного договору зворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 25/05-С від 25 травня 2017 року карт.сч. 26250001403852 ОСОБА_1 , ІНН НОМЕР_2 , не оподатковується, без ПДВ». Проте, судами не врахована вказана нечіткість платіжних доручень, а отже призначення платежів в наданих квитанціях не можуть буди безперечним доказом укладення договору позики.

Правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, який є аналогічним правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, зводиться до такого: «досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки». Суди попередніх інстанцій проігнорували зазначені висновки Верховного Суду України, неправильно застосувавши статті 1046, 1047 та 1049 ЦК України.

Надані платіжні доручення про переведення коштів на рахунок відповідача, на які позивач посилається, не містить в повній мірі узгоджених умов отримання відповідачем таких коштів, а також зобов`язань з їх повернення, а отже, не є доказом укладання між сторонами договору позики у розумінні статті 1046 ЦК України.

Позивачем в ході судового розгляду зазначено, що письмовий договір було написано та передано для відповідача, проте вона не підписала договір зворотної фінансової допомоги. Зазначене свідчить що відповідач відмовилася підписувати договір та не прийняла умови викладені в ньому, а отже договір відповідачем не укладався.

Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення. Таким чином, поворотна фінансова допомога може бути надана лише на підставі договору, в якому обов`язково має бути зазначено про строк її повернення та про відсутність нарахування процентів або інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, а отже позивачем обов`язково має бути наданий такий договір на підтвердження власних позовних вимог та щодо суті і природи правовідносин, які виникли між сторонами. В іншому ж випадку за умови відсутності укладеного в письмовій формі між сторонами договору, мова може йти лише про безповоротну фінансову допомогу, як те передбачено абзацом першим пп. 14.1.257 ПК України, умовами надання якої не передбачено ані самого повернення коштів, ані строку повернення. За правовим характером договір поворотної фінансової допомоги являє собою договір позики (частина перша статті 1046 ЦК України).

З позову ТОВ «Бізнес Груп С» і за умови відсутності доданого до нього договору № 25/05-С від 25 травня 2017 року неможливо встановити яка саме сума грошових коштів є предметом договору, на який строк укладений цей договір, який строк та порядок повернення поворотної фінансової допомоги.

Виходячи з викладеного для правильного вирішення цього спору необхідно мати в наявності і в матеріалах справи письмовий договір надання поворотної фінансової допомоги, що підтверджує Верховний Суд в постанові від 06 лютого 2018 року № К/9901/1421/17. Без письмового договору неможливо визначити його істотні умови (обов`язкові умови).

Виплати проведені на картковий рахунок НОМЕР_1 ОСОБА_1 не є поворотною фінансовою допомогою, яку вона зобов`язалася повернути, а це були кошти виплачені на той час її чоловіку, ОСОБА_2 , підприємством ТОВ «Бізнес Груп С» в якості доходу від діяльності підприємства і цими коштами розпоряджалася як вона, так і ОСОБА_2 , оскільки за картковим рахунком НОМЕР_1 було емітовано три платіжні картки, дві з яких на її ім`я, а інша на ОСОБА_2 . Таким чином, ОСОБА_2 мав бути залучений до участі в справі в якості співвідповідача, оскільки він також отримував та використовував кошти, стягнення яких вимагає позивач.

Разом з тим, її позбавлено судом першої інстанції в повній мірі скористатися своїм правом на захист, адже не задоволено клопотання щодо витребування доказів, які відображенні в податковій звітності позивача щодо коштів, які останній просить стягнути.

Враховуючи вказане позивач не підтвердив свого права вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, судом помилково встановлено наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором поворотної фінансової допомоги, оскільки позивачем не надано письмового договору, який би посвідчував правову природу укладеного договору та підтверджував би факт укладання договору позики, містив би умови із зобов`язанням її повернення. Усні договірні відносини на суму коштів у вигляді 2 500 000,00 грн не відповідають вимогам частини четвертої статті 203 та пункту 3 частини першої статті 208 (письмова форма правочину) ЦК України, оскільки кошти переведені від юридичної особи, а сума значно більша ніж встановлена нормами законів щодо обов`язковості письмово договору у разі якщо сума договору більша ніж у десять разів перевищує встановлений неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Висновки Верховного Суду України у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, на які посилається позивач та суди попередніх інстанцій, не є аналогічними обставинам справи, яка розглядається. Крім того, необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаній постанові Верховного Суду України та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні, а також більш розширено розглянути спірні питання щодо договорів зворотної фінансової допомоги, факту прийняття стороною умов правочинів та належність зазначених призначень платежів, які можуть, враховуючи безспірність фактів, свідчити про волю сторони в бажанні отримати кошти згідно договору позики та розуміння який саме правочин з усіма наслідками приймає особа.

Крім того, за аналогічної ситуації цієї справи відсутній прямий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, який можна використовувати як джерело права.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року заяву ОСОБА_1 про зменшення судового збору задоволено та зменшено суму судового збору до 1 000,00 грн, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Касаційна скарга містить посилання на скасування судових рішень з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України, що відповідає підставі касаційного оскарження, визначеній пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

УхвалоюВерховного Суду від 16 грудня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення суду задоволено. Зупинено виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 березня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року до закінчення касаційного перегляду справи.

18 травня 2022 року справу передано судді-доповідачу Краснощокову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що позивачем в період з 25 травня 2017 року по 10 травня 2018 року на картковий рахунок ОСОБА_1 перераховувалися грошові кошти за платіжними дорученнями: № 3435 від 25 травня 2017 року, сума - 50 000,00 грн; № 3478 від 01 червня 2017 року, сума - 30 000,00грн; № 3482 від 02 червня 2017 року, сума - 30 000,00 грн; № 3582 від 30 червня 2017 року, сума - 100 000,00 грн; № 77 від 17 липня 2017 року, сума - 100 000,00 грн; № 127 від 21 липня 2017 року, сума - 100 000,00 грн; № 3773 від 28 серпня 2017 року, сума - 50 000,00 грн; № 3847 від 08 вересня 2017 року, сума - 50 000,00 грн; № 3837 від 12 вересня 2017 року, сума - 50 000,00 грн; №3856 від 18 вересня 2017 року, сума - 50 000,00 грн; № 3937 від 28 вересня 2017 року, сума - 50 000,00 грн; № 4226 від 03 січня 2018 року, сума - 50 000,00 грн; № 266 від 05 жовтня 2017 року, сума - 50 000,00 грн; № 302 від 13 жовтня 2017 року, сума - 50 000,00 грн; № 4035 від 25 жовтня 2017 року, сума - 50 000,00 грн; №401 від 07.11.2017 року, сума - 70 000,00 грн; № 427 від 10 листопада 2017 року, сума - 50 000,00 грн; № 432 від 14 листопада 2017 року, сума - 70 000,00 грн; № 4091 від 21 листопада 2017 року, сума - 80 000,00 грн; № 504 від 28 листопада 2017 року, сума - 70 000,00 грн; № 513 від 04 грудня 2017 року, сума - 30 000,00 грн; № 4150 від 12 грудня 2017 року, сума - 100 000,00 грн; № 549 від 18 грудня 2017 року, сума - 100 000,00 грн; № 620 від 28 грудня 2017 року, сума - 50 000,00 грн; № 4245 від 12 січня 2018 року, сума - 50 000,00 грн; № 4329 від 25 січня 2018 року, сума - 50 000,00 грн; № 4350 від 01 лютого 2018 року, сума - 50 000,00 грн; № 4354 від 05 лютого 2018 року, сума - 100 000,00 грн; № 4460 від 21 лютого 2018 року, сума - 100 000,00 грн; № 4486 від 01 березня 2018 року, сума - 50 000,00 грн; №4566 від 14 березня 2018 року, сума - 50 000,00 грн; №4575 від 16 березня 2018 року, сума - 20 000,00 грн; № 4576 від 16.03.2018 року, сума - 10 000,00 грн; № 4577 від 16 березня 2018 року, сума - 20 000,00 грн; № 4618 від 23 березня 2018 року, сума - 50 000,00 грн; № 4651 від 28 березня 2018 року, сума - 50 000,00 грн; № 4661 від 02 квітня 2018 року, сума - 50 000,00 грн; № 4622 від 04 квітня 2018 року, сума - 20 000,00 грн; №4621 від 12.04.2018 року, сума - 50 000,00 грн; №4641 від 16.04.2018 року, сума - 50 000,00 грн; №4652 від 23.04.2018 року, сума - 100 000,00 грн; №4697 від 27.04.2018 року, сума - 50 000,00 грн; №4709 від 02.05.2018 року, сума - 50 000,00 грн; №4764 від 10.05.2018 року, сума - 50 000,00 грн.

Загальна сума за платіжними дорученнями складає 2 500 000,00 грн.

В призначенні платежів в кожному платіжному дорученні вказано «Надання зворотної безвідсоткової фін. Допомоги зг.дог №25/05-С від 25.05.2017 року карт.сч 26250001403852 ОСОБА_1 , ІНН НОМЕР_2 не оподатковується Без ПДВ».

Вказані кошти перераховувалися платником ТОВ «Бізнес Груп С» через АТ КБ «Приватбанк» відповідачу на картковий рахунок, відкритий в ПАТ АТ «Креді Агріколь Банк».

Оборотно-сальдова відомість по рахунку 6857 за другий квартал 2018 року ТОВ «Бізнес Груп С», в якій зазначено контрагентом ОСОБА_1 , містить дані платіжних доручень, сум, розмір яких в загальному становить 2 500 000,00 грн.

Зарахування вказаних грошових коштів підтверджено випискою з АТ «Креді Агріколь Банк» по картковому рахунку НОМЕР_1 , відкритого на ім`я ОСОБА_1 , за період з 01 серпня 2017 року по 27 червня 2018 року.

03 вересня 2019 року позивачем направлено відповідачу вимогу за вихідним № 03/09/19 про повернення 2 500 000,00 грн впродовж 30 календарних днів моменту отримання даної вимоги. Вказана вимога відповідачем не отримана та повернута з відміткою пошти «за закінченням встановленого строку зберігання».

Позиція Верховного Суду

Ключовим питанням на яке має відповісти касаційний суд в цій справі є те, чи може укладення договору позики грошей між юридичною особою (позикодавець) та фізичною особою підтверджуватися тільки вказівкою призначення платежу при перерахунку коштів на картку.

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина перша статті 207 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20).

Реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18).

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такий правовий висновок щодо застосування статей 1046 1047 ЦК України викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, на які є посилання в касаційній скарзі.

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі

№ 6-50цс16 зроблено висновок, що «договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику».

Обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що:

по своїй юридичній сутності договір позики грошових коштів є реальним договором, і для його укладення необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача (сплата) коштів позикодавцем позичальнику;

законодавець імперативно в частині першій статті 1047 ЦК визначив необхідність вчинення в письмовій формі договору позики грошових коштів у разі якщо позикодавцем є юридична особа;

розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми. Розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником;

вказівка призначення платежу при перерахунку коштів на картку, з урахуванням принципу розумності, не бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти. Дійсно, в певних випадках в приватному праві призначення платежу може мати значення, наприклад при визначенні того, яке грошове зобов`язання погашається, але не для підтвердження укладення певного договору.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункти 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд(частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Європейський суд з прав людини нагадав, що «принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять його в явно гірше становище порівняно з його опонентом (див. рішення у справах «Авотіньш проти Латвії [ВП] () [GC], заява № 17502/07, пункт 119, й інші посилання, ЄСПЛ 2016, та «Регнер проти Чехії» [ВП] (Regner v. the Czech Republic) [GC], заява № 35289/11, пункт 146, від 19 вересня 2017 року). До того ж, право на змагальний судовий процес, в принципі, означає надання сторонам можливості ознайомлюватися та коментувати всі надані докази або подані зауваження з метою впливу на рішення суду. Крім того, сторони повинні мати можливість подати будь-які докази, необхідні для того, аби їхні вимоги задовольнили (див. рішення у справі «Клінік дез Акація та інші проти Франції» (Clinique des Acacias and Others v. France), заява № 65399/01 та 3 інші заяви, пункти 36-43, від 13 жовтня 2005 року). До того ж, суд, який розглядає справу, повинен сам дотримуватися принципу змагальності, наприклад, якщо він розглядає справу на підставі обґрунтування або заперечення, висловленого ним за власною ініціативою (див. рішення у справі «Чепек проти Чехії» (), заява № 9815/10, пункти 45 та 51-60, від 05 вересня 2013 року).

Хоча, звичайно, саме національні суди повинні визначати правильну правову кваліфікацію позовів на підставі національного законодавства, це має відбуватися із дотриманням принципу справедливого судового розгляду, який передбачає надання належного обґрунтування принаймні стосовно питань, які є вирішальними для результату розгляду справи. Однак у цій справі апеляційний суд, як вбачається, фактично ухвалив рішення за позовом, який не був поданий заявником, оскільки заявник не вимагав відшкодування як потерпілий від злочину у зв`язку з тим, що винні у викраденні особи були невстановлені або неплатоспроможні, що становило підставу для звернення за відшкодуванням шкоди за рахунок держави відповідно до особливого порядку відшкодування потерпілим від злочину, передбаченого статтею 1177 Цивільного кодексу України. Натомість заявник подав звичайний позов на підставі положень щодо загальних деліктних (позадоговірних) відносин проти Міністерства внутрішніх справ України, вимагаючи відшкодування шкоди, завданої в результаті недбалого або нечіткого планування операції його працівниками. На думку Суду, така далекосяжна зміна правової кваліфікації поданого заявником позову вимагала наведення чітких аргументів принаймні щодо співвідношення положень щодо загальних деліктних (позадоговірних) відносин та положень про особливу відповідальність держави за статтею 1177 Цивільного кодексу України. Однак таких аргументів наведено не було.

З огляду на зазначене Суд вважає, що відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову заявника апеляційним судом, який спочатку двічі задовольнив цей позов (див. пункт 10), а також висновок, зроблений внаслідок цього не на користь заявника, і відсутність у нього можливості подати відповідні докази та аргументи у зв`язку зі зміною правової кваліфікації, мають розглядатися як повністю невиправдані та такі, що суперечать вимогам статті 6 Конвенції стосовно справедливості цивільного провадження і принципу змагальності судового процесу. В ухвалі від 25 липня 2011 року, якою Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ залишив без змін рішення апеляційного суду від 21 лютого 2011 року (див. пункт 15), також не було роз`яснене це питання, хоча у своїй касаційній скарзі заявник посилався на неправильне застосування норм матеріального права» (GUSEV v. UKRAINE, № 25531/12, § 26, 30, 33, ЄСПЛ, від 14 січня 2021 року).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що позивачем в період з 25 травня 2017 року по 10 травня 2018 року на картковий рахунок ОСОБА_1 перераховувалися грошові кошти, розмір яких в загальному становить 2 500 000,00 грн; у всіх платіжних дорученнях зазначено призначення платежу «надання зворотної безвідсоткової фін. Допомоги зг.дог №25/05-С від 25.05.2017 року карт.сч 26250001403852 ОСОБА_1 , ІНН НОМЕР_2 не оподатковується Без ПДВ»; стороною позивача повідомлено про відсутність договору № 25/05-С від 25 травня 2017 року, який вказаний в призначені платежу в кожному платіжному дорученні, та який у формі єдиного письмового документу сторонами не укладався; ОСОБА_1 заперечила факт існування домовленості про передачу вказаних коштів в борг за договором позики, проте не заперечувала факту надходження грошових коштів на її рахунок, отримання нею цих коштів та їх використання;

підставою позову ТОВ «Бізнес Груп С» є існування боргу відповідача за договором позики, для якого законом встановлено обов`язкову письмову форму;

суди не звернули увагу, що по своїй юридичній сутності договір позики грошових коштів є реальним договором, і для його укладення необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача (сплата) коштів позикодавцем позичальнику; законодавець імперативно в частині першій статті 1047 ЦК визначив необхідність вчинення в письмовій формі договору позики грошових коштів у разі якщо позикодавцем є юридична особа; вказівка призначення платежу при перерахунку коштів на картку, з урахуванням принципу розумності, не бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти;

суди встановили, що договір позики між сторонами в письмовій формі (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ) не укладався. За таких обставин, встановивши, що позивачем не доведено укладення договору позики в письмовій формі (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), суди зробили помилковий висновок про задоволення позову та стягнення боргу як позики;

з урахуванням підстави позову, установлених судами обставин, доводів та заперечень сторін, а також принципів змагальності сторін та диспозитивності, касаційний суд позбавлений можливості здійснити перекваліфікацію відносин сторін на стадії касаційного перегляду судових рішень, у зв`язку з чим відмовляє у задоволенні позову ТОВ «Бізнес Груп С».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У зв?язку з цим не підлягає поновленню виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 березня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року, зупинене ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року до закінчення касаційного провадження.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

За подання до суду позовної вимоги ТОВ «Бізнес Груп С» сплатило 37 500,00 грн судового збору. За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 мала сплатити судовий збір в сумі 56 250,00 грн (37 500,00*150%), а сплатила (з урахуванням його часткового зменшення судом) 14 407,00 грн, тому недоплата склала 41 843,00 грн. За подання касаційної скарги ОСОБА_1 мала сплатити судовий збір в сумі 75 500,00 грн (37 500,00*200%), а сплатила (з урахуванням його часткового зменшення судом) 1 000,00 грн, тому недоплата склала 74 500,00 грн.

Зважаючи на відмову в задоволенні позову ТОВ «Бізнес Груп С» , понесені ОСОБА_1 судові витрати у зв`язку з поданням апеляційної скарги та переглядом справи у суді касаційної інстанції (всього 15 407,00 грн) підлягають відшкодуванню за рахунок ТОВ «Бізнес Груп С». Недоплачений судовий збір в сумі 116 343,00 грн підлягає стягненню з ТОВ «Бізнес Груп С» в дохід держави.

Керуючись статтями 141 400 402 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Груп С» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення суми боргу відмовити.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Груп С» на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в сумі 15 407,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Груп С» в дохід держави судовий збір в сумі 116 343,00 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 березня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук