ВС надав оцінку поняттю «значного суспільного інтересу» та «виняткового значення» справи (Ухвала ВС КАС №420/8512/20 від 05.04.2021 р.)

Фабула судового акту: У справі де ТОВ оскаржувало бездіяльність ДПС України, яка не виконувала рішення суду і не поновлювало ТОВ як платника ПДВ у відповідному реєстрі - позивач виграв, і судом було задоволено його позов, адже судові рішення мають виконуватись, що є одним із засадничих принципів, які податкова порушила. Справа була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження. Однак, не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій ГУ ДПС, подала касаційну скаргу.

Відмовляючи у відкритті касаційного провадження, ВС КАС у своїй ухвалі зазначив наступне:

Аналіз законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною шостою статті 12 КАС України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності. Такий перелік не є вичерпним. Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі позивач жодних обґрунтувань не наводить.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).

Отже, вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Отже, у цій справі: Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження - оцінивши характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, встановивши, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, тому колегія суддів також констатувала, що ця справа є справою незначної складності.

Хоча у касаційній скарзі заявник посилається на те, що подана ним касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника, ВС КАС із такими доводами не погодилось. Адже, в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин - скаржником не обґрунтовано.

Касаційна скарга не містила жодних аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв. Та і посилання скаржника на положення підпункту «а» і «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих.

З огляду на наведене, колегія суддів констатувала, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.

Аналізуйте судовий акт: Порушення принципу «юридичної визначеності» - це коли відповідачу безпідставного поновлено пропущений процесуальний строк. (ВП ВС, справа № 643/5369/16 від 22.06.2023 р.);

Визнання певних дій зловживанням процесуальними правами здійснює виключно суд, керуючись власним розсудом та виходячи з обставин справи. (ВС КАС, справа № 160/4787/20 від 20.04.2023 р.);

Судовий збір за звернення до адміністративного суду із заявою про роз'яснення судового рішення - НЕ справляється (ВС КАС, справа №240/17372/21 від 19.01.2023 р.);

Визначення «грубості» дисциплінарного правопорушення, а також обрання суворості дисциплінарного стягнення адвоката належить до дискреційних повноважень КДК (ВС КАС, справа №420/5597/19 від 26.01.2023 р.).

УХВАЛА

05 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 420/8512/20

адміністративне провадження № К/9901/9376/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів -Блажівської Н. Є., Яковенка М. М.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року у справі №420/8512/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Тексім» до Державної податкової служби України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління ДПС в Одеській області, про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

у с т а н о в и в :

Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Торговий Дім Тексім» звернулося до суду з позовом до Державної податкової служби (далі ДПС) України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління (далі ГУ) ДПС в Одеській області, про: - визнання незаконною бездіяльність ДПС України щодо невнесення на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року у справі №420/6210/18, яке набрало законної сили, до реєстру платників податку на додану вартість зміни щодо скасування анулювання реєстрації ТОВ «Торговий Дім Тексім»; - зобов`язання ДПС України внести на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року у справі №420/6210/18, яке набрало законної сили, до реєстру платників податку на додану вартість зміни щодо скасування анулювання реєстрації ТОВ «Торговий Дім Тексім», що відбулось за рішенням ГУ ДФС в Одеській області від 03 листопада 2017 року №474/12-02, зі збереженням у системі електронного адміністрування ПДВ показника залишку сум ліміту в розмірі 1310646,41 грн, на яку це товариство має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що рішенням Одеського окружною адміністративного суду від 20 лютого 2019 року у справі №420/6210/18, яке набрало законної сили 18 липня 2019 року, скасовано рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Торговий Дім Тексім». Листом №18697/6/99-00-04-01-01-06 від 10 червня 2020 року у відповідь на адвокатський запит ДПС України повідомила, що питання виконання судового рішення від 20 лютого 2019 у справі №420/6210/18, щодо поновлення дії реєстрації платника ПДВ за рішенням суду здійснюється у порядку, визначеному ст. ст. 372 373 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з роздруківки Реєстру платників ПДВ. Свідоцтво ТОВ «Торговий Дім Тексім» станом на 02 вересня 2020 року, анульоване. Отже, рішення суду у справі №420/6210/18, яке набрало законної сили 18 липня 2019 року, не спричинило жодних позитивних правових наслідків для позивача, і станом на день звернення до суду з даним позовом зміни до реєстру платників податку на додану вартість щодо позивача не внесені, запис про відміну анулювання реєстрації позивача платником ПДВ у цьому реєстрі не вчинений, у зв`язку з чим товариство змушене звернутися до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року, адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Головне управління ДПС в Одеській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Обговоривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.

Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України), а також через складність та інші обставини.

Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Оцінивши характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, встановивши, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, колегія суддів вважає, що ця справа є справою незначної складності.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що подана ним касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника.

Однак, в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано.

Крім того, вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Касаційна скарга не містить жодних аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі позивач жодних обґрунтувань не наводить.

Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на положення підпункту «а» і «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих. Крім того, наведені скаржником в касаційній скарзі обставини не дають підстав для висновку, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Таким чином, оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності і передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, виняткові обставини для їх касаційного оскарження відсутні. Доводи касаційної скарги, фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

На підставі викладеного, керуючись статтями 248 328 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року у справі №420/8512/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Тексім» до Державної податкової служби України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління ДПС в Одеській області, про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді Н. Є. Блажівська

М. М. Яковенко