ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 2а-11305/10/1370

адміністративне провадження №К/9901/53369/18, №К/9901/54123/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н. В., суддів: Бучик А. Ю., Желєзного І. В., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом Військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" до Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", третя особа - ОСОБА_1, про визнання дій протиправними, за касаційними скаргами Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Гулида Р. М., Кузьмича С. М., Улицького В. З. від 15.05.2018,

УСТАНОВИЛ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2010 року Військовий прокурор Львівського гарнізону в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" (далі - прокурор, Міноборони, ДП "ЛЗЗК" відповідно, позивач) звернувся з позовом до Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (далі - ОКП "БТІЕО", відповідач), третя особа - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1), у якому просив:

- визнати протиправними дій щодо реєстрації ангару площею 360,6 кв. м. по АДРЕСА_1 як нерухомого майна;

- скасувати реєстраційне посвідчення від 19.11.1996 №793, яким ОКП "БТІЕО" зареєструвало право власності на зазначене приміщення ангару як на нерухоме майно (далі - спірне реєстраційне посвідчення).

2. В обґрунтуванні позову наводились аргументи про те, що відповідач видав спірне реєстраційне посвідчення з порушенням процедури державної реєстрації, встановленої законодавством, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин, та за відсутності належним чином оформлених правовстановлюючих документів здійснив державну реєстрацію права власності на майно, яке, на думку позивача, таким не являється.

3. Позивач посилався й на те, що, відповідач, вчиняючи спірні дії та видаючи оскаржуване реєстраційне посвідчення, не врахував факт перебування земельної ділянки, на якій розташовано ангар, у складі земель оборони у державній власності, а також залишив поза увагою її цільове призначення, чим порушив вимоги Земельного кодексу України (далі - ЗК України), який забороняє передачу такої землі у власність й втрутився у здійснення державою її права власності на землю.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17.10.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2018, які змінені постановою Великої Палати Верховного Суду від
27.06.2018, закрито провадження у справі в частині позовних вимог про скасування реєстраційного посвідчення від 19.11.1996 №793 та роз'яснено позивачу, що розгляд такої справи належить здійснювати судами цивільної юрисдикції.

5. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2017 у задоволенні позову відмовлено.

6. Приймаючи таку постанову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, вчиняючи дії стосовно державної реєстрації права власності на вищевказаний ангар за Українсько-канадським спільним підприємством "Коронекс" (далі - УКСП "Коронекс"), діяв у відповідності з вимогами законодавства і прав позивача не порушив, оскільки подані до ОКП "БТІЕО" правовстановлюючі документи були оформлені належним чином і давали підстави для вчинення спірних реєстраційних дій.

7. З таким висновком суду першої інстанції Львівський апеляційний адміністративний суд не погодився й своєю постановою від 15.05.2018 ухвалене по суті спору судове рішення скасував.

8. Висновки апеляційного суду обґрунтовані тим, що поданий з метою здійснення державної реєстрації права власності договір обміну нерухомим майном, укладений між Заводом збірних конструкцій №769, правонаступником якого є ДП "ЛЗЗК", і УКСП "Коронекс", не був нотаріально посвідчений, хоча така вимога ставилась діючим на той час законодавством, а отже цей правочин, за висновком суду апеляційної інстанції, не може вважатись правовстановлюючим документом, який зумовлює виникнення права власності на ангар.

9. Апеляційний суд звертав увагу й на те, що зазначене у реєстраційному посвідченні адреса знаходження ангару не відповідає фактичному місцезнаходженню цього майна.

10. До того ж, як вказано в оскаржуваній постанові апеляційного суду, ангар, який був предметом договору, на підставі якого відповідачем вчинено спірні дії щодо державної реєстрації права власності, складається зі збірно-розбірних металевих конструкцій, а отже не є об'єктом нерухомого майна, на який може бути зареєстроване право власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. Не погоджуючись із вищевказаним судовим рішенням апеляційного суду, третя особа і відповідач подали касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

12. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 08.02.1985 виконавчий комітет Львівської міської ради народних депутатів рішенням №3-С "Об установлений границ земельних участков воєнних городков на территории г. Львова" надав в тимчасове користування КЕВ Львівського району КЕУ Прикарпатського військового округу земельну ділянку площею 5,16 га по АДРЕСА_3 у місті Львові, що підтверджує перебування такої земельної ділянки в користуванні державних органів.

13. Згідно технічного звіту з інвентаризації земель і встановлення зовнішніх меж землекористування (паспорту), Заводу збірних конструкцій у 1993 року КЕВ "Львівського району КЕУ Прикарпатського військового округу надало в тимчасове користування земельну ділянку площею 5,16 га по АДРЕСА_4 м. Львові.

14. Таким чином, земельна ділянка площею 5,16 га по АДРЕСА_4 м. Львові з 1985 р. перебувала у тимчасовому користуванні КЕВ Львівського району КЕУ Прикарпатського військового округу, а пізніше до вироблення державного акту на право постійного користування землею від 08.06.1999., у користуванні Заводу збірних конструкцій МО України.

15. Державне підприємство Міністерства оборони "Львівський завод збірних конструкцій" - є структурним підрозділом органу державної виконавчої влади - Міністерства оборони України. Майно ДП МОУ "ЛЗЗК" є державною власністю і закріплено за ним на праві оперативного управління.

16. Згідно з матеріалів інвентаризаційної справи, приміщення ангару за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано на праві приватної власності за фірмою "Stanex Rоrft S.L." на підставі договору про перевід боргу від 27.03.1998, укладеного між УКСП "Коронекс" та спільним українсько-польським підприємством у формі ТзОВ ЛАНКОМЕ".

Вказане реєстраційне посвідчення видано 10.07.1998 за №793.

17.07.07.1998 на адресу Львівського обласного бюро технічної інвентаризації скеровано звернення від УКСП "Коронекс" про перереєстрацію складського приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на фірму "Stanex Rorft S.L.", Madrid.

Velazquez.80 відповідно до договору про перевід боргу від 27.03.1998.

18. В подальшому, цей набувач здійснив продаж приміщення ангару, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, товариству з обмеженою відповідальністю "Тівіс" (далі - ТзОВ "Тівіс") на умовах договору купівлі-продажу від 28.10.2002 та акту прийому-передачі від 28.10.2002. Реєстраційне посвідчення №793 від 07.11.2002.

19.01.10.2007 між ТзОВ "Науково-виробничим підприємством "ТІВІС" та ДП МОУ "ЛЗЗК" було укладено договір №181 -п. За пунктом 1.1 вказаного договору, ДП МОУ "ЛЗЗК передає, а ТзОВ "НВП "ТІВІС" приймає в тимчасове користування для своїх виробничих потреб виробничу площадку площею 583,1 кв. м., яка знаходиться у володінні ДП МОУ "ЛЗЗК" за адресою: АДРЕСА_4. Пунктом 2.1 визначено, що передача виробничої площадки в користування не спричиняє передачу ТОВ "НВП "ТІВІС" права власності на вказану площадку. Власником виробничої площадки залишається Позивач, а ТОВ "НВП "ТІВІС" користується нею протягом терміну дії договору.

Згідно з п. 2.3 виробнича площадка вважається поверненою ДП МОУ "ЛЗЗК" з моменту підписання договору та акту приймання-передачі, який є невід'ємною частиною даного договору.

20.01.10.2007 року між ДП МОУ "ЛЗЗК" та ТОВ "НВП "ТІВІС" було підписано акт прийому-передачі виробничої площадки. Згідно з п. 10.1 такий договір діяв: з
01.10.2007 по 29.02.2008.

21. Відповідно до п. 10.10, якщо новий договір не укладений протягом терміну, встановленого даним договором або якщо жодна із сторін не направить іншій стороні пропозицій про його укладення дія договору припиняється внаслідок: закінчення терміну дії на якій він був укладений; банкрутства ТОВ "НВП "ТІВІС"; за згодою сторін; на підставі рішення суду.

22. У зв'язку з тим, що станом на 10.07.2008 сторонами вищевказаного договору не було виконано п. 10.6 договору, зокрема виробнича площадка не була повернута ДП МОУ ЛЗЗК" на підставі акту здачі-приймання, військовий прокурор Львівського гарнізону 10.07.2008 звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі ДП
МОУ "ЛЗЗК" до ТОВ "НВП "ТІВІС" про звільнення виробничої площадки у зв'язку із закінченням терміну дії договору.

23.15.07.2008 Господарський суд розглянувши матеріали військового прокурора Львівського гарнізону порушив провадження у справі за №2/20. При розгляді даної справи було встановлено, що 14.07.2008 Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" на підставі договору купівлі-продажу від 07.07.2008, укладеного між гр. ОСОБА_1, та ТОВ "Науково-виробниче підприємство "ТІВІС", зареєструвало право власності на приміщення ангару площею 360,6 м. кв. за гр. ОСОБА_1, зазначивши його місце знаходження за адресою: АДРЕСА_1.

24.17.02.2009 Господарський суд Львівської області постановив рішення, яким було задоволено вказаний позов та зобов'язано ТОВ "НВП "ТІВІС" повернути ДП МОУ "Львівський завод збірних конструкцій" виробничу площадку загальною площею 583,1 кв. м.

25. В ході проведення перевірки на ДП МОУ "ЛЗЗК" військовою прокуратурою Львівського гарнізону було встановлено, що 20.11.1995 на підставі договору №51, укладеного між Заводом збірних конструкцій №769 і УКСП "Коронекс", останньому було передано у власність ангар площею 360,6 кв. м, як розбірний металевий каркас, згідно із специфікацією до вищевказаного договору.

26. Земля, на якій знаходився вищезазначений ангар за цільовим призначенням відносилась і відноситься до земель оборони, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею виданого Державному підприємству МОУ "ЛЗЗК" на підставі ухвали 3-ї сесії 3-го скликання Львівської міської ради народних депутатів від 24.12.1998 № 108 і зареєстрованого 08.06.1999 за №98 в книзі №1-3 довідкою управління земельних ресурсів в м. Львові за вих. №40/01-15/510 від 05.02.2008.

27. За умовами договору купівлі-продажу від 07.07.2008 право власності на приміщення ангару площею 360,5 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_2) набуто за ОСОБА_1. Об'єкт зареєстровано у Обласному комунальному підприємстві Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 14.07.2008 в реєстровій книзі № 2, номер запису 793, реєстраційний номер 18178246.

28. Поряд з цим, ще 19.11.1996 року ОКП "БТІЕО" на підставі укладеного договору між ДП МОУ "ЛЗЗК" та УКСП "Коронекс ", видало УКСП "Коронекс" реєстраційне посвідчення №793 на право власності на приміщення вищевказаного ангару площею 360,6 кв. м.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

29. Касаційні скарги обґрунтовані тим, що апеляційний суд розглянув дану справу поверхнево й однобічно, не взявши до уваги жодного доводу відповідача і третьої особи, а також застосував до спірних правовідносин акти законодавства, які їх не стосуються.

30. Скаржники зауважують, що оскаржувана ним постанова апеляційного суду ґрунтується на неналежних і недопустимих доказах, не містить жодних мотивів, які б свідчили про незаконність судового рішення, ухваленого судом першої інстанції.

31. У касаційній скарзі наведено мотиви й про те, що поданий з метою державної реєстрації права власності договір міни відповідав вимогам законодавства, а тому на підставі такого договору відповідач був зобов'язаний зареєструвати відповідне право.

32. Також, скаржниками звертається увага на помилковість, на їхню думку, висновків судів попередніх інстанцій про те, що споруда (ангар) на яку відповідачем зареєстровано право власності, не являється нерухомим майном, оскільки щодо цього об'єкту було проведено інвентаризацію уповноваженим органом і за її результатами підтверджено статус такого майна саме як нерухомого.

33. Однак, як стверджують заявники касаційних скарг, суд апеляційної інстанції таким обставинам справи належної оцінки не надав і безпідставно, не посилаючись на жодні докази, і не беручи до уваги доказів, поданих відповідачем, дійшов висновку про неналежність спірної споруди до об'єктів нерухомого майна.

34. Заперечують скаржники й щодо висновків апеляційного суду про те, що відповідач, проводячи реєстраційні дії, не перевірив статус земельної ділянки, на якій знаходиться ангар, оскільки чинне на той час законодавство, не покладало на ОКП "БТІЕО" жодних повноважень у сфері земельних відносин.

35. При цьому, як наголошується у касаційних скаргах, адреса реєстрації спірного майна відповідала його фактичному місцезнаходженню, а тому, на переконання скаржників, правомірно була зареєстрована саме за тією адресою, яка вказана у реєстраційному посвідченні.

36. Касаційні скарги містять доводи й про порушення апеляційним судом норм процесуального права, зокрема, наголошується на тому, що в основу позиції, викладеній в оскаржуваному судовому рішенні, покладено мотиви, аргументи і докази, зазначені у запереченні проти відзивів на апеляційну скаргу, які, однак, подані після відкриття апеляційного провадження у справі та спливу передбаченого Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) строку на апеляційне провадження, тобто поза межами строку, передбаченого процесуальним законом, для подання таких документів.

37. Більше того, подані до апеляційного суду додаткові документи і докази не були предметом розгляду в цій справі у суді першої інстанції й усупереч вимог КАС України не були надіслані іншим учасникам справи, внаслідок чого останні не мали змоги подати свої міркування і заперечення стосовно них.

38. Окрема увага у касаційній скарзі третьої особи звертається на те, що суд апеляційної інстанції, всупереч імперативних приписів підпункту 15.5 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС України, безпідставно прийняв до свого провадження апеляційну скаргу і відкрив апеляційне провадження у справі, тоді як повинен був залишити таку скаргу без розгляду на підставі вищевказаних положень процесуального закону.

39. Насамкінець, третя особа, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, зазначає про те, що справа розглянута неповноваженим судом, оскільки, на думку скаржника, суддя Кузьмич С. М. не міг брати участь у цій справі та підлягав відводу (самовідводу) згідно з пунктом 4 частини 1 статті 36 КАС України, з огляду на те, що його дружина тривалий час, в тому числі й у період спірних правовідносин, працювала у військових прокуратурах як Львівського гарнізону (яка виступає на стороні позивача), так і Західного регіону України (до складу якого входить прокуратура гарнізону). На думку скаржниці, вищенаведене не виключає можливості освідомлення дружини судді Кузьмича С. М. про цей спір і може свідчити про наявність обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

40. Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

41. Разом з тим, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

42. Отже, для забезпечення права на справедливий суд, закріпленого у статті 6 Конвенції, яка визнається і ратифікована Україною, суттєвого значення набуває питання дотримання національними судами правил предметної юрисдикції.

43. Вирішуючи цей спір, суди виходили з того, що такий є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

44. Так, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час подання позову, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

45. На підставі пункту 7 частини 1 статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

46. Згідно із положеннями частини 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

47. Пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

48. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

49. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

50. Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

51. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

52. Обґрунтовуючи свою позицію, військовий прокурор Львівського гарнізону зазначає, що ОКП Львівської облради "БТІ та ЕО", вчиняючи дії та приймаючи рішення про реєстрацію права власності, внаслідок чого видано УКСП "Коронекс" (у подальшому й іншим його власникам) реєстраційне посвідчення на приміщення ангару загальною площею 360,6 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, як на об'єкт нерухомого майна, порушило право власності держави в особі ДП МОУ "ЛЗЗК" на частину належної йому земельної ділянки, оскільки за таких обставин у власника цього ангару виникло право вимоги на земельну ділянку під ним.

53. Виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю реєстрації права власності та видачі відповідачем УКСП "Коронекс" (у подальшому й іншим особам) реєстраційного посвідчення на приміщення ангару загальною площею 360,6 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 як на об'єкт нерухомого майна, яке було продано ДП МОУ "ЛЗЗК" як розбірний металевий каркас, і знаходиться на земельній ділянці державної власності.

54. Однак, такі вимоги є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття особою права власності на спірне майно.

55. Таким чином, предметом розгляду в цій справі, в тому числі в частині вимог про визнання протиправними дій щодо реєстрації ангару площею 360,6 кв. м. по АДРЕСА_2 у м. Львові як нерухомого майна, є не стільки вказані дії державного реєстратора як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки законність набуття особою права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

56. Таким чином, оскільки існує невирішений спір про право, тобто оспорюється набуття особою цього права і його подальша реєстрація, вчинені з цього приводу дії, тому цей спір не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства у зв'язку з тим, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на об'єкт нерухомого майна.

57. Механізм визнання права власності на той чи інший об'єкт за певним суб'єктом визначений ЦК України, згідно із частиною першою статті 15 якого кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини 1 статті 16 ЦК України).

58. Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких дій та рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

59. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №826/12559/16.

60. При цьому слід зауважити, що цей спір стосується приватних інтересів фізичної особи - ОСОБА_1, яка є останнім власником спірного приміщення, а тому такі вимоги підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

61. За правилами пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

62. Відповідно до статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої зазначеної статті).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

63. За наведеного, зважаючи на предмет спору та суб'єктний склад учасників спірних правовідносин, наявну правозастосовчу практику Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що така справа підлягає розгляду судом цивільної юрисдикції.

64. За правилами пункту 5 частини 1 статті 349, частини 1 статті 354 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

65. Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно пункту 5 частини 1 статті 349, частини 1 статті 354 КАС України.

66. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених пункту 5 частини 1 статті 349, частини 1 статті 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

67. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 3 статті 341 КАС України).

68. В той же час, пунктом 1 частини 1 статті 238, частиною 1 статті 239 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 238, частиною 1 статті 239 КАС України, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

69. Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважає за необхідне задовольнити касаційні скарги частково. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити. При цьому, роз'яснити позивачу, що даний спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

70. Керуючись статтями 341,345,349,354,355,356 підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України, пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-IX,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 скасувати.

Закрити провадження у справі за позовом Військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" до Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", третя особа - ОСОБА_1, про визнання дій протиправними.

Роз'яснити позивачеві, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції цивільного суду, а також про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Коваленко

Судді: А. Ю. Бучик

І. В. Желєзний