ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/8866/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Кушніра І.В.,

секретар судового засідання - Овчарик В.М.,

за участю представників:

від позивача - Проценко О.М. (адвокат),

від відповідача - не з'явилися,

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-ГТВ" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2017 (суддя Маринченко Я.В.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2017 (головуючий - Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Тищенко А.І.) у справі №910/8866/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-ГТВ"

до публічного акціонерного товариства "Сбербанк"

про визнання третейської угоди недійсною,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У травні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-ГТВ" (далі - ТОВ "Інтер-ГТВ", позичальник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Сбербанк" (далі - ПАТ "Сбербанк", Банк) про визнання недійсним третейського застереження, викладеного в пункті 11.16 договору про відкриття кредитної лінії №64-В/11/54/КЛ від 17.06.2011 (в редакції додаткового договору №2 від 25.05.2015), укладеного між сторонами, посилаючись на приписи статей 203, 215, 233 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та статтю 6 Закону України "Про третейські суди".

Позовна заява обґрунтовується тим, що оспорювана третейська угода укладена позичальником під впливом тяжких обставин, які полягали у його вкрай скрутному фінансовому становищі через загрозу банкрутства, і на вкрай невигідних для нього умовах, що були нав'язані позивачу Банком та полягали у реструктуризації заборгованості за кредитним договором, а на розгляд третейського суду було передано спір, який не може бути підвідомчій третейському суду, оскільки предметом кредитного договору є надання коштів у доларах США, що не є спором приватноправового характеру.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.08.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2017, у позові відмовлено.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду мотивовані приписами статей 9, 203, 215, 217, 233, 627, 628, 638 ЦК, статей 179, 198, 207, 346 Господарського кодексу України (далі - ГК), статей 1, 2, 5, 6, 12 Закону України "Про третейські суди", статей 33, 43 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 (далі - ГПК) та статей 74, 269 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній з 15.12.2017 (далі - ГПК України), з урахуванням яких суди дійшли висновку про недоведеність обставин, з наявністю яких чинне законодавство пов'язує недійсність третейської угоди, оскільки встановлений у статті 6 Закону України "Про третейські суди" перелік винятків з підвідомчих третейським судам справ є вичерпним та не містить справ у спорах, що виникають з господарських правовідносин, у яких грошове зобов'язання виражено в іноземній валюті, тоді як позивачем не доведено належними та допустимими засобами доказування існування тяжких обставин (їх крайньої форми), з якими положення статті 233 ЦК передбачають можливість визнання спірної угоди недійсною, оскільки не надано належних та допустимих доказів тяжкого фінансового стану ТОВ "Інтер-ГТВ" на момент укладання оспорюваного правочину, а звіти про фінансові результати підприємства не є такими доказами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, 16.01.2018 позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та справу направити на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статей 203, 233 ЦК, статті 6 Закону України "Про третейські суди" та статей 7, 13 ГПК України, наголошуючи на тому, що: 1) спори про визнання кредитного договору недійсним не можуть бути передані на розгляд третейського суду, оскільки мають розглядатися виключно державними судами; 2) спір про стягнення коштів у іноземній валюті за кредитним договором непідвідомчий третейському суду незалежно від того, фізична чи юридична особа була позичальником, так як правовідносини щодо розрахунків в іноземній валюті мають публічне значення, про що зазначено в постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі №6-831цс14; 3) судами не надано належної правової оцінки доказам існування тяжких обставин (звіти про фінансові результати за 2014-2015рр.), тоді як кредитний договір в первісній редакції від 17.06.2011 не містив спірного пункту 11.16 (третейське застереження), оскільки останній з'явився в тексті кредитного договору тільки 25.05.2015, коли почалися переговори з Банком щодо реструктуризації заборгованості позичальника; 4)оспорюване третейське застереження є вкрай невигідним для ТОВ "Інтер-ГТВ" з тих причин, що постійно діючий третейський суд при ВГО "Союз інвесторів України" діє виключно в інтересах Банку і фінансово залежить від Банку, а передача справи на одноособовий розгляд третейським суддею позбавила позивача можливості об'єктивного та неупередженого колегіального розгляду справи з призначенням економічної експертизи та подальшого оскарження рішення суду по суті.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

ПАТ "Сбербанк" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваних рішенні та постанові.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 17.06.2011 між публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії", правонаступником якого є ПАТ "Сбербанк", та ТОВ "Інтер-ГТВ" було укладено договір про відкриття кредитної лінії №64-В/11/54/КЛ (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого Банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті, надає позичальнику на умовах цього договору кредитні кошти в межах ліміту кредитної лінії, а позичальник зобов'язався використовувати кредит за цільовим призначенням, своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом, а також повернути наданий йому кредит у розмірах та у терміни, зазначені в статті 8 цього договору, і виконувати інші умови цього договору.

25.05.2016 між Банком та позичальником було укладено додатковий договір №2 до кредитного договору, згідно з яким сторони погодилися викласти кредитний договір в новій редакції, зокрема пункт 11.16 кредитного договору викладено у наступній редакції: "Усі спори, розбіжності, або вимоги, що виникають з цього договору чи у зв'язку з ним, в тому числі, що стосуються його укладення, виконання, зміни, порушення, розірвання, визнання недійсним повністю або частково, або визнання неукладеним, а також з будь-яких інших питань, що стосуються даного договору, підлягають розгляду у Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України", місцезнаходження якого: 03142, м. Київ, вул. Заболотного, буд. 150, корпус А, офіс 25 (свідоцтво про реєстрацію постійно діючого третейського суду від 15.03.2013, видане Державною реєстраційною службою України) згідно з регламентом зазначеного третейського суду, який є невід'ємною частиною даної третейської угоди та знаходиться у відкритому доступі на сайті суду http://arbitrate.com.ua/. Спір розглядається одноособово суддею, призначеним Головою Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України" зі списку суддів, що знаходиться у відкритому доступі на сайті цього суду http://arbitrate.com.ua/. При цьому, сторони договору підтверджують, що вони ознайомлені з регламентом Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України", добре розуміють положення цього регламенту. Сторони домовилися, що рішення постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України" є остаточними і обов'язковими з дати його винесення. Умови договору, які містять відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, є складовими частинами даної третейської угоди. Місце і дата укладення третейської угоди відповідають місцю і даті укладення цього договору".

В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновок місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсним третейського застереження, викладеного в пункті 11.16 договору про відкриття кредитної лінії №64-В/11/54/КЛ від 17.06.2011, з огляду на недоведеність належними та допустимими доказами обставин вчинення оспорюваного правочину під впливом тяжких для позичальника обставин і на вкрай невигідних умовах, а також зважаючи на невключення спорів за участю суб'єктів господарювання, що виникають з кредитних правовідносин, до вичерпного переліку справ, непідвідомчих третейським судам. При цьому, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до господарського суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав та інтересів.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Статтею 204 ЦК встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 217 ЦК недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до частини 1 статті 233 ЦК правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача. Останній, крім повернення йому одержаного другою стороною, вправі вимагати відшкодування йому завданих збитків і моральної шкоди стороною, яка скористалася тяжкою обставиною. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа, яка оспорює правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Тобто, для кваліфікації правочину за статтею 233 ЦК необхідна обов'язкова наявність зазначених двох умов у сукупності: вплив тяжкої обставини і вкрай невигідні умови. Крім того, має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).

Проте, як вірно зазначено місцевим господарським судом, позивачем не доведено належними та допустимими засобами доказування існування тяжких обставин (їх крайньої форми), з якими чинне законодавство пов'язує можливість визнання спірного кредитного договору частково недійсним (в частині пункту 11.16), зокрема не надано належних та допустимих доказів тяжкого фінансового стану позичальника на момент укладання оспорюваної третейської угоди, а звіти про фінансові результати підприємства не є такими доказами.

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про третейські суди" (в редакції від 01.01.2013, чинній на час укладення оспорюваної третейської угоди) третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: 1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; 2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб; 3) справ, пов'язаних з державною таємницею; 4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); 5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; 6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство; 7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; 8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення; 9) справ у спорах, що виникають з трудових відносин; 10) справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств; 11) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; 12)справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України; 13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень; 14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Відповідно до статті 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що визначений у статті 6 Закону України "Про третейські суди" перелік винятків із підвідомчих третейським судам справ є вичерпним та не містить спорів, що виникають з господарських (кредитних) правовідносин за участю суб'єктів господарювання, у яких грошове зобов'язання виражене в іноземній валюті, а укладена третейська угода у вигляді третейського застереження в пункті 11.16 кредитного договору відповідає вимогам статті 12 цього Закону, є його невід'ємною частиною та за формою і змістом не суперечить закону.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на те, що спори про визнання кредитного договору недійсним не можуть бути передані на розгляд третейського суду та мають розглядатися виключно державними судами, оскільки вказані спори не входять до встановленого статтею 6 Закону України "Про третейські суди" вичерпного переліку справ, які не можуть розглядатися третейськими судами.

Касаційна інстанція не погоджується з доводами скаржника щодо ненадання судами належної правової оцінки доказам існування тяжких обставин (звіти про фінансові результати за 2014-2015рр.), під впливом яких укладено спірну угоду, які (доводи) обґрунтовуються тим, що кредитний договір в первісній редакції від 17.06.2011 не містив спірного пункту 11.16 (третейське застереження) та останній з'явився в тексті кредитного договору тільки 25.05.2015, коли почалися переговори з Банком щодо реструктуризації заборгованості позичальника, оскільки доводи заявника з цього приводу зводяться передусім до намагань під час касаційного перегляду судових рішень здійснити додаткову оцінку доказів по справі з наданням переваги певним доказам, проте, згідно імперативних приписів частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Крім того, вміщені в касаційній скарзі посилання скаржника на початок переговорів щодо реструктуризації заборгованості позичальника у грудні 2014 року та в травні 2015 року мають суперечливий характер.

Водночас, не заслуговують на увагу твердження ТОВ "Інтер-ГТВ" про крайню невигідність для позичальника оспорюваного третейського застереження з тих причин, що постійно діючий третейський суд при ВГО "Союз інвесторів України" діє виключно в інтересах Банку і фінансово залежить від Банку, а передача справи на одноособовий розгляд третейським суддею позбавила позивача можливості об'єктивного та неупередженого колегіального розгляду справи з призначенням економічної експертизи та подальшого оскарження рішення суду по суті, оскільки, по-перше, місцевий суд вірно зазначив, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до господарського суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав та інтересів. По-друге, вказані твердження зводяться до припущень, не підтверджених відповідними доказами. Таким чином, зазначення у п.11.16 кредитного договору про те, що спір розглядається одноособово суддею, призначеним Головою Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Союз інвесторів України" зі списку суддів, що знаходиться у відкритому доступі на сайті цього суду http://arbitrate.com.ua/, не суперечить вимогам законодавства, чинного на момент укладання третейського застереження, та не порушує прав і законних інтересів заявника.

З урахуванням встановлених судами обставин справи, колегія суддів відхиляє аргументи позивача щодо непідвідомчості третейському суду спору про стягнення коштів у іноземній валюті за кредитним договором незалежно від того, фізична чи юридична особа була позичальником, так як правовідносини щодо розрахунків в іноземній валюті мають публічний інтерес (публічне значення), про що зазначено в постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі №6-831цс14, з огляду на наступне.

У зазначеній постанові Верховний Суд України виходив зі змісту Закону України "Про третейські суди" в питанні розмежування компетенції щодо розгляду кредитних спорів між громадянами і банками, тобто, спорів, що виникають з цивільних правовідносин про повернення кредитів, наданих в іноземній валюті, зокрема, з огляду на публічну основу норм закону щодо регулювання обігу іноземної валюти в Україні та наявність у правовідношенні щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, такої концентрації суспільно - значимих публічних елементів, що не дозволяє віднести такі спори до спорів суто приватного характеру між приватними особами, які можуть розглядатися в приватному порядку - третейськими судами.

Чинне законодавство України, в тому числі статті 1, 5, 6 Закону України "Про третейські суди", розмежовує поняття цивільних і господарських правовідносин.

Так, у частині 2 статті 9 ЦК зазначено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Кредитування суб'єктів господарювання врегульовано у статті 346 ГК, згідно з якою для одержання банківського кредиту позичальник надає банкові такі документи: клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк користування нею; техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації; інші необхідні документи. Для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту. Кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 198 ГК грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Статтею 533 ЦК передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 по справі №3-62гс11 та від 26.12.2011 по справі №3-141гс11 зазначено, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Отже, відносини у сфері кредитування суб'єктів господарювання, в тому числі в іноземній валюті, серед іншого врегульовано нормами Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та іншими актами законодавства. При цьому, чинним законодавством встановлений особливий порядок (ліцензування) використання іноземної валюти на території України, який не є забороненим.

Також слід врахувати, що згідно приписів пункту 14 статті 6 Закону України "Про третейські суди" третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), тобто, норми Закону виводять з компетенції третейських судів спори, коли за своєю природою одна з сторін спору - споживач перебуває не в рівних умовах з сильною фінансовою структурою - банком, а тому потребує посиленого судового захисту споживача в державному суді.

Однак, у цій справі стороною спору (боржником) є суб'єкт господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність, в тому числі зовнішньоекономічну, на власний ризик та є вільним у виборі фінансових установ для кредитування.

Крім того, на підприємницькі (господарські) товариства не поширюються норми закону про захист прав споживачів, а тому не може йти мова про наявність підстав для посилення судового захисту такого суб'єкта господарювання в державному суді, в тому числі у спорах про повернення кредитів, наданих в іноземній валюті.

Таким чином, оскільки господарські правовідносини щодо кредитування суб'єктів господарювання мають особливості регулювання, предмети позовів та суб'єктний склад у справі №6-831цс14 та справі, що розглядається, не є тотожними, тому відсутні підстави вважати правовідносини у цій справі подібними з правовідносинами у наведеній вище цивільній справі.

Колегія суддів не може прийняти до уваги посилання позивача на правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 по цивільній справі №6-831цс15, також з тих мотивів, що у подальшому при розгляді справи №6-1716цс15 про стягнення заборгованості по кредитному договору Верховний Суд України у постанові від 11.11.2015 зазначив, що у відповідності до положень статті 6 закону "Про третейські суди" ці суди можуть розглядати будь-які спори, що виникають з цивільних та господарських правовідносин, а виняток становлять лише спори про захист прав споживачів.

Крім того, слід зауважити, що у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі №6-831цс14 не міститься вказівки на конкретну категорію спору, визначену пунктами 1-14 статті 6 Закону України "Про третейські суди", якою мали б керуватися суди у інших справах при вирішенні питання про скасування рішення третейського суду.

Враховуючи викладене, а також те, що встановлений у статті 6 Закону України "Про третейські суди" перелік винятків з підвідомчих третейським судам справ є вичерпним та не містить спорів, що виникають з господарських (кредитних) правовідносин, у яких грошове зобов'язання виражено в іноземній валюті, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 по справі №6-831цс15(№6-831цс14), на яку посилається позивач в обґрунтування своїх заперечень, до спірних правовідносин в межах цієї справи не можуть бути застосовані.

Разом з тим, касаційна інстанція погоджується з викладеними у відзиві на касаційну скаргу доводами Банку, обґрунтованість та відповідність яких чинному законодавству і фактичним обставинам справи підтверджується вищенаведеними висновками судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний суди дійшли вірного висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки позивач не довів обставин, з наявністю яких чинне законодавство пов'язує недійсність третейської угоди, як наслідок, оскаржувані рішення та постанова ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Крім того, колегія суддів враховує, що згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" дійшов висновку про те, що принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права, і для того, щоб судове рішення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно, щоб воно було розумно передбачуваним. Отже, забезпечення єдності судової практики є нічим іншим, як реалізацією принципу правової визначеності.

При цьому слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі "Редакція газети "Правоє дєло" та Штекель проти України", у судовому рішенні національного суду є можливим посилання на судові рішення українських судів, у яких суди схильні до відповідного тлумачення законодавчих положень, якими врегульовано подібні відносини, або у яких був загальний підхід національних судів у таких справах та вбачається, що відповідне тлумачення або загальний підхід національних судів у таких справах має впливати на прийняття судового рішення зі спору у подібних відносинах.

З огляду на зазначену практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів при розгляді даної справи враховує загальний підхід щодо вирішення спорів у подібних господарських відносинах, який викладений, зокрема, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №910/10765/17, у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі №6-50цс12, постановах Вищого господарського суду України від 20.02.2017 у справі №910/15318/16 та від 14.12.2017 у справі №910/8864/17.

Відтак, оскаржувані рішення та постанова ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права (статей 9, 203, 215, 217, 233 ЦК, статей 179, 198, 346 ГК, статей 6, 12 Закону України "Про третейські суди") та без порушення норм процесуального права (статей 33, 43 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), та статей 74, 269 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017)).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що не відноситься до повноважень касаційної інстанції, у зв'язку з чим, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних рішення і постанови відсутні.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-ГТВ" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2017 у справі №910/8866/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді: Т.Б. Дроботова

І.В. Кушнір