ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 2-325/11

провадження № 61-15470св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - прокурор міста Южне Одеської області, який діє в інтересах держави в особі Южненської міської ради Одеської області,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Южненське міське бюро технічної інвентаризації,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Южненської міської ради Одеської області на постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Дрішлюка А. І., Черевка П. М., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2010 року прокурор міста Южне звернувся в інтересах держави в особі Южненської міської ради Одеської області (далі - Южненська міська рада) з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Южненске міське бюро технічної інвентаризації, про визнання недійсним та скасування реєстрації права власності на нежитлову будівлю і визнання договорів купівлі-продажу нежитлової будівлі недійсними.

В обґрунтування позову вказувала, що рішенням Господарського суду Одеської області від 5 квітня 2007 року у справі № 9/92-07-2300 задоволено позов ОСОБА_1 і визнано за ним право власності на нежитлову будівлю площею 32,3 кв.м, розташовану на АДРЕСА_1 .

На підставі рішення суду 28 квітня 2007 року Комунальне підприємство «Южненське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «ЮМБТІ») зареєструвало за ОСОБА_1 право власності на вказану нежитлову будівлю.

5 травня 2007 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Южненського міського нотаріальног округу Одеської області Сармагою О. Д. та зареєстрований за № 1387, відповідно до умов якого ОСОБА_3 набув право власності на зазначені нежитлові будівлі; таке право зареєстроване 13 листопада 2008 року в КП «ЮМБТІ».

У подальшому 29 травня 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А. М. та зареєстрований за № 4156, згідно з яким ОСОБА_2 набув право власності спірну нежитлову будівлю і таке право зареєстроване в КП «ЮМБТІ» 29 травня 2009 року.

Вказував, що постановою Вищого господарського суду України від 8 грудня

2009 року скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 5 квітня 2007 року.

Враховуючи скасування рішення суду, на підставі якого відповідачі набули право власності на нежитлову будівлю площею 32,3 кв.м, розташовану

на АДРЕСА_1 , реєстрація права власності на спірну нежитлову будівлю за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та, відповідно, за ОСОБА_2 , як вважав прокурор, є недійсною.

Остаточно уточнивши позовні вимоги, Южненська міська рада просила:

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку, на якій знаходиться фундамент нежитлової будівлі загальною площею 32,2 кв.м та будівельні залишки, розташовані у пляжно-парковій зоні АДРЕСА_1 , на користь Южненської міської ради;

- скасувати право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі речових прав власності на нерухоме майно, зареєстроване за ОСОБА_2 на нежитлову будівлю загальною площею 32,2 кв.м, розташовану на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 18702105).

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Южного міського суду Одеської області від 20 квітня 2018 року відмовлено у задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що право власності на нежитлове приміщення зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, який не визнавався судом недійсним, тому вимоги про скасування права власності на нерухоме майно є безпідставними. Місцевий суд вказав, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю, позовні вимоги заявлені щодо фундамента нежитлової будівлі та будівельних залишків, доказів щодо їх стану, індивідуальних ознак та належності їх на праві власності Южненській міській раді позивач не надав. За таких обставин суд першої інстанції вважав безпідставними вимоги позову та відмовив у їх задоволенні.

Постановою Одеського апеляційного суду від 12 червня 2019 року апеляційну скаргу Южненської міської ради задоволено частково, рішення Южненського районного суду Одеської області від 20 квітня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого суду щодо мотивів відмови у позові.

Вказуючи на відсутність підстав для задоволення позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач має інтерес до використання спірної земельної ділянки і в законний спосіб намагається отримати її у користування. Рішенням Южненської міської ради № 1344-VII від 28 березня 2019 року внесено зміни до рішення цієї ж ради № 1076-VII від 19 липня 2018 року і надано дозвіл

ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки. Отже, ОСОБА_2 має законний інтерес у вирішенні справи, а Южненська міська рада демонструє «суперечливу поведінку», яка забороняється, особливо з боку держави, тому задоволення позову призведе до скасування рішення цієї ж ради про надання дозволу відповідачу на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки, право на яку позивач просить захистити у цій справі.

Апеляційний суд наголосив, що лише у разі відмови ОСОБА_2 у відведенні земельної ділянки у встановленому законом порядку, Южненська міська рада набуде право витребувати земельну ділянку у межах іншого судового провадження.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині скасування реєстрації права власності, суд апеляційної інстанції зазначив, що така вимога не підлягає задоволенню без визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29 травня 2009 року, на підставі якого здійснена оспорювана державна реєстрація відповідного права. Проте вимоги про визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу, остаточно уточнивши позовні вимоги, позивач не заявляв.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У серпні 2019 року Южненська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2019 року і залишити в силі заочне рішення Южного міського суду Одеської області

від 22 грудня 2010 року.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки рішенням Господарського суду Одеської області від 6 травня 2010 року

у справі № 30-9/92-07-2300, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17 червня 2010 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд не врахував обставини, встановлені постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17 червня 2010 року у справі № 30-9/92-07-2300 про те, що: нежитлова будівля площею 32,3 кв.м, розташована

на АДРЕСА_1 , є об`єктом самочинного будівництва; Южненська міська територіальна громада в особі Южненської міської ради є власником земельної ділянки, на якій розташоване самочинне будівництво; власник земельної ділянки заперечує проти розміщення на ній самочинного будівництва; ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не надали докази отримання дозволу на початок будівництва та документ про введення об`єкта в експлуатацію.

Заявник вказує щодо помилковості твердження апеляційного суду про суперечливу поведінку позивача у зв`язку з прийняттям Южненською міською радою рішення № 1344-VII від 28 березня 2019 року, яким внесено зміни до рішення цієї ж ради № 1076-VII від 19 липня 2018 року, про надання

ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо вказаної земельної ділянки як на підставу для відмови в позові, оскільки на час розгляду справи судом першої інстанції таких обставин не існувало.

На думку заявника, апеляційний суд не врахував, що відповідно до

частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, тому дійшов помилкового висновку про відмову в позові.

Також касаційна скарга містить доводи про незаконність ухвали Южного міського суду Одеської області від 9 березня 2011 року про скасування заочного рішення цього ж суду від 22 грудня 2010 року і відповідність вказаного заочного рішення положенням закону.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 3 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 5 квітня 2007 року

у справі № 9/92-07-2300 задоволено позов ОСОБА_1 і визнано за ним право власності на нежитлову будівлю площею 32,3 кв.м, розташовану

на АДРЕСА_1 .

На підставі рішення суду 28 квітня 2007 року КП «ЮМБТІ» зареєструвало за ОСОБА_1 право власності на вказану нежитлову будівлю.

5 травня 2007 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Южненського міського нотаріальног округу Одеської області Сармагою О. Д. та зареєстрований за № 1387, відповідно до умов якого ОСОБА_3 набув право власності на зазначені нежитлові будівлі; таке право зареєстроване 13 листопада 2008 року в КП «ЮМБТІ».

У подальшому 29 травня 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А. М. та зареєстрований за № 4156, згідно з яким ОСОБА_2 набув право власності на спірну нежитлову будівлю і таке право зареєстроване в КП «ЮМБТІ» 29 травня 2009 року.

Постановою Вищого господарського суду України від 8 грудня

2009 року скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 5 квітня 2007 року і направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 6 травня 2010 року

у справі № 30-9/92-07-2300, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17 червня 2010 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання права власності на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги Южненської міської ради Одеської області на постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2019 рокуздійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого

2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє

законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18),

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).

Недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391 396 ЦК України.

Частиною другою статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року

у справі № 923/196/20 (провадження № 12-58гс21) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК України засвідчує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанови від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33) та від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц) (пункти 53-56))».

У постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16-ц (провадження № 61-20139св19) зазначено, що «задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та скасування записів про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суди: не урахували, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою».

У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19 (провадження № 61-204св22) вказано, що «позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсними свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку зі здійсненням, на думку прокурора, самочинного будівництва, є неефективними способами захисту, а позовні вимоги про знесення самочинно збудованих будинків, зобов`язання привести земельну ділянку до попереднього стану є недоведеними».

У постанові Верховного Суду від 2 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21) зазначено, що «визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом».

У постанові Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 200/2192/18 (провадження № 61-19765св19) вказано: «враховуючи, що об`єкт незавершеного будівництва, який є предметом спору у цій справі, є об`єктом самочинного будівництва, то ефективним способом захисту порушених прав Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такого будівництва відповідно до частини четвертої

статті 376 ЦК України. При цьому обставина щодо державної реєстрації права власності на цей об`єкт не спростовує факт самочинності зведення цього нерухомого майна та наявності підстав для застосування статті 376 ЦК України».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про витребування земельної ділянки та скасування державної реєстрації права, суд апеляційної інстанції не врахував, що зазначені вимоги не забезпечать усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом; власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам; вирішення вимоги про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 березня 2021 року у справі № 200/2192/18

(провадження № 61-19765св19), від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19

(провадження № 61-204св22), від 2 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21), від 21 вересня 2022 року у справі № 461/3490/18 (провадження № 61-5180св21) та від 30 вересня 2022 року

у справі № 201/2471/20 (провадження № 61-5276св21).

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції не врахував, що ефективним способом захисту прав власника (користувача) земельної ділянки щодо усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, спричинених таким порушенням, є вимога про знесення самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України і вирішення такої вимоги виключає застосування інших вимог.

Таким чином, позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх порушених прав, тому у задоволенні позову необхідно відмовити з саме з таких підстав.

Неправильне застосування норм матеріального права надає суду касаційної інстанції повноваження не обмежуватися доводами та вимогами касаційної скарги як визначено частиною третьою статті 400 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги.

Відповідно до статті 412 ЦПК України у вказаній редакції Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, однак вказав неналежні мотиви та підстави для такої відмови, постанова суду апеляційного суду підлягає зміні у її мотивувальній частині.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про зміну постанови апеляційного суду у її мотивувальній частині, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 412 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня

2017 року № 2147-VIII, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Южненської міської ради Одеської області задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2019 року змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови; в іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк