Постанова

Іменем України

24 травня 2023 року

м. Київ

справа № 760/21701/15-ц

провадження № 61-15671св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Правекс-Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану через адвоката Горобець Юлію Володимирівну, на постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 рокуу складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Мостової Г. І., Суханової Є. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Правекс-Банк» (далі - ПАТ КБ «Правекс-Банк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «Правекс-Банк» (далі - АТ КБ «Правекс-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтований тим, що 26 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Правекс-Банк» укладено кредитний договір № 3636-100/06Р, згідно з яким банк надав йому кредит в іноземній валюті у розмірі 23 750,00 дол. США зі строком повернення до 26 грудня 2017 року зі сплатою 12,00 % річних за користування кредитом.

На підставі договору поруки від 26 грудня 2006 року № 3636-100/06Р ОСОБА_2 зобов`язався солідарно відповідати за своєчасне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору.

Станом на 20 червня 2015 року, згідно з розрахунком заборгованості, у позичальника виникла заборгованість у розмірі 17 959,00 дол. США.

Загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 22 865,10 дол. США, з яких: кредит - 17 959,00 дол. США, проценти - 4 906,07 дол. США, які підлягаютьстягненню з позичальника станом на 20 червня 2015 року.

У добровільному порядку відповідачі заборгованість не сплатили.

Просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 26 грудня 2006 року № 3636-100/06Р у розмірі 22 865,10 дол. США.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва позов задоволено. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 22 865,10 дол. США, з яких: кредит - 17 959,00 дол. США, проценти - 4 906,07 дол. США.Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору, його не виконує, нараховані платежі не повертає, поручитель ОСОБА_2 також не погашає заборгованість, то згідно зі статтями 553 554 ЦК України відповідачі повинні солідарно сплатити заборгованість, яка станом на 20 червня 2015 рокустановить 22 865,10 дол. США, з яких: кредит - 17 959,00 дол. США, проценти - 4 906,07 дол. США. На підтвердження цього розмірупозивач надав відповідні розрахунки, які відповідачі не спростували.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 11 березня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду відмовлено.

Відмовивши у перегляді заочного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у заяві про перегляд заочного рішення, не заперечуючи щодо боргу, ОСОБА_2 , передбачених законом підстав для його перегляду, не навів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 червня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 22 865,07 дол. США, з яких: кредит - 17 959,00 дол. США, проценти - 4 906,07 дол. США.Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасувавши заочне рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції розглянув позов без належного повідомлення ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи, що позбавило його можливості взяти участь у розгляді справи, а ця обставина, відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Задовольнивши позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги банку є обґрунтованими та підлягають задоволенню, відповідачі на спростування розміру заборгованості доказів не надали. Доводи ОСОБА_2 про відсутність належних доказів, що позивач видав кошти ОСОБА_1 на виконання умов кредитного договору, не знайшли підтвердження під час розгляду справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року ОСОБА_2 через адвоката Горобець Ю. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року, просив її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Згідно з розрахунком позивача прострочення платежів виникло у січні 2009 року, тому згідно з пунктом 4.4 кредитного договору строк користування кредитом припинився достроково 10 лютого 2009 року, тобто до цієї дати позичальник повинен був повернути кошти.

З 11 лютого 2009 року у зв`язку з простроченням позичальником платежів розпочався перебіг позовної давності, проте у зв`язку з частковими проплатами строк позовної давності неодноразово переривався та починався спочатку.

Згідно з розрахунком позивача останній платіж позичальник здійснив 21 вересня 2011 року, тому згідно з пунктом 4.4 кредитного договору позичальник повинен був повернути всю суму коштів до 10 листопада 2011 року.

З 11 листопада 2011 року у зв`язку з простроченням платежів розпочався перебіг позовної давності тривалістю у три роки, який далі не переривався та сплив у 2014 році.

Банк звернувся до суду у грудні 2015 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

ОСОБА_2 не отримував повістки про виклик до суду, не знав про розгляд цієї справи, тому не міг подати до суду заяву про застосування позовної давності до суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції він заявив про застосування позовної давності з відповідним обґрунтуванням у тексті апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції необгрунтовано відхилив клопотання про застосування позовної давності, що має значення для правильного вирішення справи, не застосував частини третю та четверту статті 267 ЦК України.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, провадження № 61-22158св19, на підтвердження видачі кредитних коштів банк має надати первинні документи, зокрема, банківську виписку з карткового рахунку.

У матеріалах справи немає первинних документів, які б підтверджували видачу коштів ОСОБА_1 , зокрема, банківської виписки. Розрахунок заборгованості не є випискою з банку та не є первинним документом.

Суд апеляційної інстанції, зазначивши, що доводи про відсутність належних доказів видачі коштів ОСОБА_1 спростовуються доказами у справі, не зазначив про такі докази та відповідно їх не досліджував.

Суд апеляційної інстанції не надав оцінки третейському застереженню у кредитному договорі та у договорі поруки, згідно з яким сторони домовилися, що всі спори, що виникають з цього договору підлягають вирішенню в Постійно діючому Незалежному третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту споживачів» відповідно до його регламенту.

Отже, згідно з умовами договору цей спір мав розглядати третейський суд, а не суд загальної юрисдикції.

Оскільки ОСОБА_2 не отримував повістки про виклик до суду, то не міг заперечити щодо розгляду цієї справи Солом`янським районним судом міста Києва.

Суд апеляційної інстанції також не досліджував питання, чи було звернено стягнення на предмет іпотеки, що є важливим для вирішення цієї справи, оскільки якщо банк вже звернув стягнення на предмет іпотеки, то стягнення заборгованості є недоцільним та призведе до подвійного стягнення коштів.

Суд апеляційної інстанції, відхиливши доводи ОСОБА_2 , без посилання на правові норми та без належного обґрунтування узагальнено зазначив, що ці доводи не мають правового значення.

Суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, провадження № 14-59цс18, (щодо застосування позовної давності), Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, провадження № 61-22158св19, (щодо доказів видачі кредитних коштів).

Аргументи інших учасників справи

Відзив АТ КБ «Правекс-Банк» на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 4.4 кредитного договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплатою відсотків більше 10 календарних днів, строк користування грошовими коштами, зазначений у пункті 1.2 цього договору, припиняється достроково на 11-й день просрочки. Про припинення строку користування кредитом банк письмово повідомляє позичальника.

Із врахуванням пункту 4.4 кредитного договору строк користування кредитом не можна вважати припиненим, оскільки банк письмово не повідомляв боржника про припинення кредитного договору.

З урахуванням доводів ОСОБА_2 щодо переривання позовної давності, то з моменту несплати чергового платежу початок перебігу позовної давності починається щодо цього платежу, а не тих, які підлягають сплаті в майбутньому. У цьому випадку перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. За наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.

Вказане відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16, від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс 16.

Отже, із врахуванням пунктів 1.2, 4.4 кредитного договору позиція відповідача щодо визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості лише із останньої несплати чергового платежу є необґрунтованою.

Сторони під час укладення кредитного договору узгодили момент припинення строку кредитування, з дати письмового попередження банком позичальника.

Оскільки, банк не повідомляв письмово позичальника, тому строк кредитування не припинено.

Верховний Суд у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 359/5571/16, провадження № 61-36252св18, за позовом ПАТ КБ «Правекс-Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за аналогічних умов договору дійшов висновків, що згідно з пунктом 4.4 кредитного договору строк користування кредитом вважається припиненим у випадку прострочення погашення заборгованості за кредитом або/та сплати процентів за користування кредитом та за наявності письмового повідомлення банком позичальника про припинення такого строку. Отже, хоча сторони кредитних правовідносин і врегулювали у кредитному договорі (пункт 4.4) питання зміни строку виконання основного зобов`язання, однак умова настання такої зміни - письмове повідомлення банком позичальника про припинення строку користування кредитом не була виконана.

Доводи касаційної скарги, що спір розглянув суд загальної юрисдикції, позивач звернувся до суду із пропуском позовної давності, суд першої інстанції не дослідив питання щодо правомірності застосування позивачем розміру процентних ставок, суди не дослідили питання звернення позивача до ОСОБА_2 з вимогою про виконання кредитного договору, позивач не зазначив у позові, чи звернено стягнення на предмет іпотеки, не спростовують законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності доказів видачі кредиту є необгрунтованими та суперечливими, оскільки ОСОБА_2 , заявивши про застосування позовної давності, звернув увагу суду на платежі, які здійснив позичальник на виконання умов кредитного договору.

Крім того, відповідач повинен довести свою позицію щодо належного виконання зобов`язань, долучити платіжні доручення, розрахункові документи та інше.

Доводи касаційної скарги щодо неможливості звернення до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності є безпідставними, оскільки судову повістку на 14 березня 2016 року отримав представник відповідача за довіреністю від 19 грудня 2015 року, а повістка, яка направлялась йому в судове засідання на 23 червня 2016 року, повернулась до суду без вручення.

Тобто, суд першої інстанції встановив, що відповідач неодноразово повідомлявся про розгляд справи, проте ігнорував судові повістки та свідомо обмежив себе у праві надати докази згідно зі статтею 367 ЦПК України.

Не заслуговує на увагу твердження відповідача щодо третейського застереження, оскільки позивач не обмежений у праві звернення до суду загальної юрисдикції для захисту свого порушеного права.

ОСОБА_2 через адвоката Горобець Ю. В. звернувся до Верховного Суду із поясненнями, в яких зазначив, що доводи банку, зазначені у відзиві, не подавалися до суду апеляційної інстанції, тому він був позбавлений права подати на них запереченння.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 , поданого через адвоката Горобець Ю. В., про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, пояснення, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 26 грудня 2006 року між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3636-100/06Р, предметом якого є надання кредиту ОСОБА_1 у розмірі 23 750,00 дол. США зі строком повернення до 26 грудня 2017 року та сплатою 12 % річних за користування кредитом.

27 грудня 2006 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до банку про видачу кредиту в сумі 23 750,00 дол. США, згідно з кредитним договором від 26 грудня 2006 року № 3636-100/06Р, через касу банку.

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором 26 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 3636-100/06Р, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язався солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання ОСОБА_1 кредитного договору.

Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 20 червня 2015 року у ОСОБА_1 є заборгованість зі сплати основної суми кредиту у розмірі 17 959,00 дол. США.

Загальний розмір заборгованості з повернення кредитних коштів, що підлягає стягненню з позичальника, станом на 20 червня 2015 року становить 22 865,10 дол. США, з яких: кредит - 17 959,00 дол. США, проценти - 4 906,07 дол. США.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530 631 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Згідно з кредитним договором сторони встановили як строк дії договору (пункт 1.2 договору), так і строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням заборгованості (пункт 4.1 договору).

Таким чином, встановивши строк дії договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входить до змісту зобов`язання, яке виникло на підставі договору.

Згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов`язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, проте такі вимоги банк не заявляв.

Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (стаття 264 ЦК України).

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Тобто до вимог, заявлених до боржника, застосовується загальний строк позовної давності.

У цій справі позичальник постанову суду апеляційної інстанції в касаційному порядку не оскаржив.

Щодо вимог, заявлених до поручителя, з урахуванням доводів касаційної скарги, необхідно враховувати такі вимоги цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 553, частиною першою та другою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції на час укладення договору поруки)порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251 252 ЦК України).

Необхідно звернути увагу, що умови договору про дію поруки до повного виконання зобов`язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Аналізуючи положення частину четверту статті 559 ЦК України можна дійти висновку, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов`язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов`язання.

Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Разом з тим, якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України в редакції на час укладення договору поруки) повинні застосовуватись і до поручителя.

Отже, у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Суди встановили, що у кредитному договорі сторони досягли згоди щодо погашення кредиту шляхом сплати щомісячних платежів.

Оскільки кредитним договором передбачено сплату періодичних платежів, а за договором поруки поручитель відповідає за зобов`язаннями згідно з кредитним договором перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя.

Тобто, якщо до вимог, заявлених до боржника, застосовується загальний строк давності, передбачений статтею 257 ЦК України, то до вимог, заявлених до поручителя, вказаний строк обмежується строком дії поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України.

З огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна дійти висновку, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами).

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц, провадження № 14-23цс19.

З огляду на норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, з урахуванням встановлених обставин справи, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4.1 договору поруки цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 26 грудня 2020 року.

Згідно з пунктом 4.4 кредитного договору у випадку виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплатою відсотків за користування кредитом строк користування кредитом, зазначений у пункті 1.2 цього договору, припиняється достроково, на 10-ий день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення. Про припинення строку користування кредитом банк письмово повідомляє позичальника.

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.

Разом з цим, кредитним договором передбачена наявність одночасно двох умов для зміни строку виконання основного зобов`язання: виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості та письмове повідомлення його банком про припинення строку користування кредитом.

У матеріалах справи немає будь-яких даних про те, що позивач направляв, а відповідачі отримували письмову вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором. Вказані умови договору взаємопов`язані з підпунктами 6.1.7, 7.1.4 кредитного договору, згідно з якими у разі виникнення подій, зазначених у підпунктах 4.4, 9.3, 9.4, 9.7 цього договору, позичальник зобов`язується достроково погасити заборгованість за кредитом та відсотками у повному обсязі, а також сплатити пеню і штраф, а банк має право достроково стягнути заборгованість у повному обсязі за рахунок переданого в іпотеку майна або звернути стягнення на грошові кошти та майно, що належать позичальнику.

Отже, строк користування кредитом згідно з пунктом пунктом 4.4 кредитного договору вважається припиненим, у випадку прострочення погашення заборгованості за кредитом або/та сплати процентів за користування кредитом та за наявності письмового повідомлення банком позичальника про припинення такого строку.

Висновок про те, що за укладеним сторонами договором строк користування кредитом не припинився узгоджується зі змістом підпункту 6.1.7 кредитного договору, який покладає на позичальника обов`язок достроково погасити заборгованість за кредитом та процентами у повному обсязі, а також сплатити пеню та штраф, у випадку настання подій, вказаних в пункті 4.4 кредитного договору, який передбачає також наявність письмового повідомлення банку позичальнику про припинення строку користування кредитом.

Відповідні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 359/5571/16, провадження № 61-36252св18.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості перше прострочення зі сплати позичальником кредиту відбулося у січні 2009 року, що заявник не оспорює та підтверджує в касаційній скарзі.

Допустивши у січні 2009 року прострочення платежів, передбачених кредитним договором, та не отримавши від банку письмового повідомлення про припинення строку користування кредитом, ОСОБА_1 протягом тривалого часу продовжував виконувати свої зобов`язання, передбачені кредитним договором, а банк не вимагав дострокового повернення суми кредиту.

Отже, ні банк, ні позичальник не вважали, що строк користування кредитом за кредитним договором припинився у 2009 році.

Сторони у кредитном у договорі (пункт 4.4.) врегулювали питання зміни строку виконання основного зобов`язання.

З огляду на те, що умова настання зміни строку виконання основного зобов`язання (пункт 4.4. кредитного договору) - письмове повідомлення банком позичальника про припинення строку користування кредитом - не була виконана, а останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснив 11 листопада 2011 року, у матеріалах справи є підтвердження, що позичальник і надалі здійснював щомісячну сплату платежів за договором, частково погашаючи свою заборгованість перед банком, що свідчить про постійне переривання перебігу позовної давності згідно зі статтею 264 ЦК України, то відповідно відсутні підстави вважати, що банк у зв`язку зі зміною строку виконання основного зобов`язання за кредитним договором пропустив позовну давність щодо стягнення заборгованості з позичальника.

З огляду на викладене, оскільки, поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, а строк поруки визначено сторонами до 26 грудня 2020 року, тому зобов`язання ОСОБА_2 за договором поруки також не припинилися.

Встановивши, що ОСОБА_1 згідно з умовами кредитного договору належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання, а саме у строки, встановлені кредитним договором, кошти не повертав та проценти не сплачував, суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі і надавши їм оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Із зазначених підстав також відхиляються доводи касаційної скарги про неправильне тлумачення судами пункту 4.4 кредитного договору, яким визначено дострокове припинення строку кредитування внаслідок неналежного виконання позичальником зобов`язань.

Доводи касаційної скарги про незастосування судами позовної давності у кредитних відносинах, зокрема, що у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу, а також про неможливість застосування пені за межами періоду дії кредитного договору після його закінчення, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Згідно з пунктом 4.1 кредитного договорупогашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями, отже, термін позовної давності за кожним щомісячним платежем в межах строку кредитування починається після невиконання або неналежного виконання позичальником чергового платежу і обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Тому в разі порушення позичальником зобов`язань за кредитом, позовна давність повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Верховний Суд зазначає, що з огляду на викладені вище мотиви, з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого договором поруки строку, до 26 грудня 2020 року, для пред`явлення вимог до поручителя.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності доказів видачі кредиту є необгрунтованими, оскільки ОСОБА_1 звертався до банку із заявою про видачу коштів у розмірі 23 750,00 дол. США (том 1, а. с. 18). Крім того, ОСОБА_2 , заявивши про застосування позовної давності, вказував на платежі, які були здійснені позичальником на виконання умов кредитного договору, що підтверджує отримання кредиту.

Враховуючи, що оскаржуване судове рішення щодо ОСОБА_1 є законним,строк дії договору поруки, укладеного між банком та ОСОБА_2 , встановлений сторонами до 26 грудня 2020 року, ОСОБА_2 у касаційній скарзі не навів доводів щодо скасування оскаржуваних рішень в частині щодо поручителя, а сторони несуть солідарну відповідальність за виконання позивчальником зобов`язань в повному обсязі перед кредитором, підстав для скасування або зміни рішення в частині щодо поручителя у суду касаційної інстанції немає.

У висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень зазначено, що мотиви прийняття рішення повинні бути узгодженими, зрозумілими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку мотивації, яка привела суддю до ухвалення рішення. Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме повага до права на захист та на справедливий суд). Коли проміжні рішення стосуються індивідуальних свобод (наприклад, дозвіл на арешт) або можуть вплинути на права осіб чи на їхнє майно (наприклад, тимчасова опіка над дитиною або превентивне накладення арешту на нерухоме майно чи на банківські рахунки), потрібен належний виклад мотивів подібного рішення. Якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. У викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін, тобто на кожен окремий пункт вимог та на аргументи захисту. Це важливий запобіжник, оскільки він дає можливість сторонам переконатися у тому, що їхні доводи були досліджені, а отже, суддя взяв їх до уваги (пункти 34, 38).

Суд апеляційної інстанції, задовольнивши частково позов, взяв до уваги надані докази, ухвалив по суті правильне рішення, проте в мотивувальній частині постанови не навів мотивів відхилення кожного з аргументів, зазначених заявником в його апеляційній скарзі. Проте немає підстав для скасування правильного по суті і законного рішення суду.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції також не досліджував питання, чи було звернено стягнення на предмет іпотеки, що є важливим для вирішення цієї справи, оскільки якщо банком вже звернено стягнення на предмет іпотеки, то стягнення заборгованості є недоцільним та призведе до подвійного стягнення коштів, є необґрунтованими, оскільки предметом спору не є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частиною першою статті 21 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

Твердження ОСОБА_2 у касаційній скарзі, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки третейському застереженню у кредитному договорі та у договорі поруки, згідно з яким сторони домовилися, що всі спори, що виникають з цього договору підлягають вирішенню третейським судом, а не судом загальної юрисдикції, є безпідставними, оскільки відповідно до частини першої статті 21 ЦПК України сторони мають право, а не обов`язок на звернення до третейського суду, третейська угода або застереження про розгляд спору у третейському суді не позбавляє позивача конституційного права на захист. Посилання ОСОБА_2 , що спір повинен розглядатись тільки третейським судом є обмеженням права особи на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, провадження № 14-59цс18, (щодо застосування позовної давності), Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, провадження № 61-22158св19, (щодо доказів видачі кредитних коштів).

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, провадження № 14-59цс18, розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, дійшов висновку, що суди порушили принципи рівності учасників цивільного процесу та змагальності сторін, які є складовими права на справедливий суд як частини верховенства права, оскільки суд апеляційної інстанції, посилаючись на межі апеляційного перегляду, безпідставно не взяв до уваги доводи відповідача, що позовна заява подана з пропуском позовної давності, а також те, що відповідач, будучи неналежно повідомленою про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, повідомляла про пропуск позивачем позовної давності у заяві про перегляд заочного рішення. Відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції, у зв`язку з цим справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд у постанові від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, провадження № 61-22158св19, розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, вказала, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що наданий банком розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом відповідно до статей 77, 78 ЦПК України.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, провадження № 14-59цс18, (щодо застосування позовної давності), Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, провадження № 61-22158св19, (щодо доказів видачі кредитних коштів), є безпідставними, оскільки узагальнені висновки, викладені у цих постановах не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції у справі, яка переглядається. Крім того, у вказаних справах встановлені відмінні від цієї справи фактичні обставини.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, оскаржуваного судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішенняпідлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_2 , подану через адвоката Горобець Юлію Володимирівну, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набираєзаконної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко