ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2024 року

м. Київ

справа № 759/10178/20

провадження № 61-10920св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - державний нотаріус Першої Київської державної нотаріальної контори Губко Юлія Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року у складі судді Шум Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - державний нотаріус Першої Київської державної нотаріальної контори Губко Ю. В., про усунення від права на спадкування за законом, визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання квартири спільним сумісним майном подружжя, визнання права власності на 1/2 частину квартири.

Позовна заява мотивована тим, що з 1994 року вона проживала з ОСОБА_6 однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, вели спільно господарство, мали спільний бюджет і побут, надавали один одному матеріальну й моральну підтримку. Вказувала, що за час їх спільного проживання ОСОБА_6 за їхні спільні кошти 15 січня 1998 року разом з ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу придбали у рівних частках квартиру АДРЕСА_1 . У подальшому ОСОБА_6 22 січня 2002 року за договором дарування, укладеним з ОСОБА_7 , а фактично за договором купівлі-продажу та за їх спільні кошти, набув право власності на іншу 1/2 частину вищевказаної квартири.

10 жовтня 2003 року між нею та ОСОБА_6 був зареєстрований шлюб.

У вересні 2017 року ОСОБА_6 захворів (онкологічне захворювання) переніс хірургічну операцію, пройшов декілька курсів хіміотерапії, потребував значних коштів на лікування і внаслідок хвороби ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Після його смерті відкрилася спадщина та була заведена спадкова справа. 20 червня 2019 року державний нотаріус Першої Київської державної нотаріальної контори Губко Ю. В. видала свідоцтво про право на спадщину, в якому зазначено, що спадкоємцями майна ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є: вона, дружина померлого, на 1/4 частку; мати померлого - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на 1/4 частку; дочка померлого - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на 1/4 частку; дочка померлого - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на 1/4 частку. Спадщина складається з 1/2 частки автомобіля марки «SSANG YONG», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належав померлому. Свідоцтво про право на спадщину на 1/8 частку вказаного автомобіля видано їй, дружині померлого - ОСОБА_1 . Свідоцтво про право на спадщину на певну частку автомобіля ще не видано. Свідоцтво про право на спадщину на квартиру не видано.

Позивачка вказувала, що мати ОСОБА_6 - ОСОБА_8 померла, правонаступником якої є її донька - ОСОБА_4 .

Зазначала, що між нею та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 , виник спір щодо спадкового майна останнього. Вона вважала, що вищевказана квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, її та ОСОБА_6 , а його діти від першого шлюбу мають бути усунені від спадкування. Вказувала, що ОСОБА_6 за життя мав проблеми зі здоров`ям, причиною його смерті відповідно до довідки про смерть стала хвороба, пов`язана з онкологічним захворюванням. Протягом останніх місяців життя ОСОБА_6 знаходився у безпорадному стані, що був викликаний хворобою та похилим віком, він потребував постійної сторонньої допомоги. Проте опікувалася та знаходилася поряд з ним лише вона, а відповідачі не надавали допомоги померлому і не доглядали його, хоча мали таку можливість.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що вона проживала однією сім`єю як чоловік і дружина без реєстрації шлюбу та вела спільне господарство з ОСОБА_6 з 1994 року по 10 жовтня 2003 року (до реєстрації шлюбу);

- визнати квартиру АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_6 ;

- визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;

- усунути ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 .

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько - ОСОБА_6 . Після нього залишилося спадкове майно, зокрема, квартира АДРЕСА_1 , яка була набута батьком за договором купівлі-продажу від 15 січня 1998 року та договором дарування від 22 січня 2002 року. У передбаченому законом порядку протягом шести місяців після відкриття спадщини вони звернулися до державного нотаріуса Першої Київської державної нотаріальної контори Губко Ю. В. та заявили про свій намір прийняти спадщину після смерті батька. Проте відповідачка, ОСОБА_1 , чинить їм перешкоди у процесі прийняття спадщини, оскільки не надає нотаріусу оригінали правовстановлюючих документів на квартиру, унеможливлюючи таким чином прийняття ними спадщини.

Позивачі вказували, що ОСОБА_1 без жодних правових підстав посилається на те, що має майнові права на спірну квартиру, проте вказана квартира була набута батьком ще до реєстрації шлюбу із ОСОБА_1 . Доводи відповідачки про те, що вона проживала з ОСОБА_6 однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу є безпідставними, оскільки до 2004 року в Україні законом не було передбачено правових підстав та наслідків проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, так як такої юридичної категорії у законодавстві на той час не існувало. Такі правовідносини виникли лише після 01 січня 2004 року із набуттям чинності СК України ЦК України, а на час виникнення спірних правовідносин діяв КпШС України, яким було передбачено спільну власність виключно для подружжя, а не для будь-яких інших осіб. Крім того, посилання відповідачки на те, що вона мешкала разом із батьком з 1994 року не підтверджені належними та допустимими доказами.

Вони завжди допомагали хворому батьку у тому об`ємі, як це було можливо, піклувалися про його стан здоров`я. Намагалися як можна більше допомогти йому у боротьбі з хворобою. Водночас можливості були обмежені лише фінансовим станом та фактичними обставинами, так як батько мешкав в окремій сім`ї з ОСОБА_1 , яка регулювала характер його спілкування із іншими людьми, у тому числі із ними. Вказували, що саме на ОСОБА_1 , як дружину спадкодавця, законом покладено обов`язок утримання свого чоловіка та забезпечення допомоги і догляду. Жодного разу відповідачка не зверталася до них із питанням того, що батько залишився без догляду у безпорадному стані і не заявляла про те, що йому потрібна додаткова допомога саме від них.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили суд усунути від права на спадкування за законом ОСОБА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 07 червня 2021 року об`єднано в одне провадження справу № 759/20065/20 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування за законом та цивільну справу № 759/10178/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - державний нотаріус Першої Київської державної нотаріальної контори Губко Ю. В., про усунення від права на спадкування за законом, визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання квартири об`єктом спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності на 1/4 частину квартири. Присвоєно об`єднаній справі єдиний унікальний номер № 759/10178/20.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами факту набуття нею і ОСОБА_6 спірної квартири за час їх спільного проживання та за їхні спільні кошти й праці. Тому вказана квартира не є спільним сумісним майном подружжя.

Відмовляючи у задоволені вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки ОСОБА_1 і ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу у період з 1994 року по 10 жовтня 2003 року, суд першої інстанції виходив із того, що факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 01 січня 2004 року. Тоді як КпШС України, який діяв до 01 січня 2004 року, тобто на час виникнення спірних правовідносин, не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу.

Оскільки судом не встановлено, що спірну квартиру було придбано ОСОБА_1 з померлим ОСОБА_6 у період їх спільного проживання з 1994 року по 10 жовтня 2003 року та за їх спільні кошти, тому у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення ОСОБА_1 від права на спадкування слід відмовити.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 залишено без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також зазначив, що встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період до 01 січня 2004 року не підлягає встановленню, так як такої норми не містив діючий на той час закон, зокрема, КпШС України, а тому такий факт не тягнув за собою юридичних наслідків того, що придбане за такий період часу майно є спільною сумісною власністю цього чоловіка та жінки.

Установлено, що 1/2 частину спірної квартири ОСОБА_6 набув за договором купівлі-продажу у 1998 році, а іншу 1/2 частину спірної квартири набув за договором дарування у 2002 році. Позивачкою не надано доказів на підтвердження факту внесення нею та ОСОБА_6 спільних коштів у рахунок придбання спірної квартири або її частини, а також доказів щодо приховування під укладенням договору дарування 1/2 частини квартири фактичного укладення договору купівлі-продажу квартири. Крім того, ОСОБА_1 не довела будь-якими доказами, що вказане спірне нерухоме майно було набуте внаслідок її та ОСОБА_6 спільної праці.

Надані позивачкою докази на підтвердження спільності цього майна свідчать лише про його набуття ОСОБА_6 у певний період часу та підставі договору купівлі-продажу і договору дарування. Проте жодним чином не дають підстав вважати, що вказана квартира була придбана за спільні кошти ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , а тому таке майно не може бути об`єктом права спільної сумісної власності.

Крім того, заявляючи вимогу про усунення від права спадкування ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , позивачка не довела належними та допустимими доказами того, що спадкодавець потребував допомоги саме від відповідачів, а останні, у свою чергу, умисно ухилялися від надання такої допомоги, що могло бути підставою для усунення їх від права на спадкування. При цьому винної поведінки відповідачів під час розгляду справи не встановлено.

Отже, у справі, яка переглядається, судом не встановлено ухилення відповідачів від надання допомоги спадкодавцю, його безпорадного стану. Крім того, позивачка не надала переконливих доказів на підтвердження потреби спадкодавця в допомозі саме від відповідачів. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування, оскільки підставою для усунення від права на спадкування на підставі частини п`ятої статті 1224 ЦК України є сукупність обставин, які позивачкою доведено не було.

Інші учасники справи рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року в апеляційному порядку не оскаржували.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити. У решті оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Отже, судові рішення оскаржуються лише в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Святошинського районного суду м. Києва. Підставами касаційного оскарження зазначено частину другу статті 389 ЦПК України.

У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 листопада 2023 року справу передано судді-доповідачеві та визначено склад колегії суддів у цій справі у зв`язку із звільненням у відставку попереднього судді-доповідача Антоненко Н. О.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки належним чином не дослідили усіх обставин справи. Позовні вимоги ОСОБА_1 підтверджуються сукупністю правовстановлюючих документів на спірне майно, матеріалами спадкової справи, показаннями свідків, медичною документацією спадкодавця. Суди не врахували, що вказані докази достовірно встановлюють період набуття права власності на квартиру та джерело коштів на її придбання, а також умисне ухилення відповідачів від надання допомоги спадкодавцю, який не міг самостійно забезпечити умови свого життя, потребував стороннього догляду, допомоги та піклування. Крім того, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Вважає, що на правовідносини, які виникли між сторонами щодо набуття у власність спірного майна, поширюється дія положень СК України, оскільки вказані правовідносини продовжили існувати й після 01 січня 2004 року.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення в оскаржуваній частині ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судом установлено, що 02 серпня 1994 року було розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Ленінградського району м. Києва, актовий запис № 1018.

10 жовтня 2003 року ОСОБА_10 та ОСОБА_6 уклали шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів громадського стану Святошинського районного управління юстиції у м. Київ, про що зроблено актовий запис № 1528.

Згідно з договором купівлі-продажу нерухомості від 15 січня 1998 року ОСОБА_6 придбав у рівних долях з ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору дарування 1/2 частини квартири від 22 січня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Новік М. І. прийняв у дар від ОСОБА_7 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 07 квітня 2018 року, виданим відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 6119.

20 червня 2019 року державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Губко Ю. В. видано свідоцтво про право на спадщину, в якому зазначено, що на підставі статті 1261 ЦК України спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його родичі:

- дружина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , на 1/4 частку;

- мати - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 , на 1/4 частку;

- дочка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 , на 1/4 частку;

- дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_5 , на 1/4 частку.

ОСОБА_1 у визначений законом строк звернулася до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті свого чоловіка - ОСОБА_6 .

Із пояснень допитаних судом першої інстанції свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 убачається, що вони не могли вказати, за яких саме обставин, та за які саме грошові кошти було придбано спірну квартиру ОСОБА_6 .

Щодо встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 7).

Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

Отже, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 01 січня 2004 року. КпШС України не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу.

Крім того, частиною другою статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11, ухваленій за результатами розгляду заяв про перегляд судових рішень із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, сформульовано правову позицію щодо визначення ознак сім`ї при встановленні наявності чи відсутності фактичних шлюбних стосунків та визначено, що положення частини другої статті 3 СК України стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів. Встановлення факту проживання однією сім`єю у період до 01 січня 2004 року не передбачено КпШС України

За усталеною практикою спори про поділ майна осіб, які проживали однією сім`єю, але не перебували у зареєстрованому шлюбі до 01 січня 2004 року, підлягають вирішенню із застосуванням норм Закону України «Про власність», відповідних норм ЦК УРСР. Отже розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність»).

Частиною другою статті 112 ЦК УРСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток (аналогічне положення містить і частина перша статті 368 ЦК України).

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб необхідно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, необхідно установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Тільки в разі встановлення судом таких обставин норми частини першої статті 17 Закону України «Про власність» будуть правильно застосовуватися.

Аналогічні правові висновки у постанові викладені Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15.

У справі, яка переглядається, суди на підставі належним чином оцінених доказів дійшли обґрунтованого висновку про те, що встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період до 01 січня 2004 року не підлягає встановленню,оскільки інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу було введено в національне законодавство - СК України, який набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України. КпШС України, який діяв до 01 січня 2004 року, таких норм не містив. Тому вказаний факт може бути встановлений лише з 01 січня 2004 року.

Зазначеним спростовуються доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 1/2 частину спірної квартири ОСОБА_6 набув за договором купівлі-продажу у 1998 році, а іншу 1/2 частину спірної квартири набув за договором дарування у 2002 році.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту внесення нею та ОСОБА_6 спільних коштів у рахунок придбання вказаної квартири або її частини, а також доказів щодо приховування під укладенням договору дарування 1/2 частини квартири фактичного укладення договору купівлі-продажу квартири. Крім того, позивачка не довела будь-якими доказами, що вказане спірне нерухоме майно було набуте внаслідок її та ОСОБА_6 спільної праці.

Суди попередніх інстанцій вірно вказали, що надані позивачкою докази на підтвердження спільності цього майна свідчать лише про його набуття ОСОБА_6 у певний період часу на підставі договору купівлі-продажу та договору дарування. Проте вказані докази не дають підстав вважати, що вказана квартира була придбана за спільні кошти ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , а внаслідок їх спільної праці, тому таке майно не може бути об`єктом права спільної сумісної власності.

Щодо усунення від права на спадкування за законом

Відповідно до положень частини п`ятої статті 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Виходячи зі змісту частини п`ятої статті 1224 ЦК України та з урахуванням роз`яснень, наданих судам у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Так, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц, провадження № 61-14655св18; від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, провадження № 61-15926св18.

Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачкою не надано належних, допустимих та безспірних доказів, що є її процесуальним обов`язком, про ухилення відповідачів від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреби спадкодавця в допомозі саме від відповідачів. Крім того, належними доказами не підтверджено, що спадкодавець мав потребу у постійному сторонньому догляді, у тому числі з боку відповідачів, що є процесуальним обов`язком позивачки.

Ураховуючи викладене, суди дійшли вірного висновку про те, що оскільки одночасне настання наведених вище обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності не підтверджено відповідними доказами, тому відповідачі, як спадкоємці, не можуть бути усунуті від спадкування за законом після смерті їх батька - ОСОБА_6 .

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в оспорюваній частині, значною мірою зводяться до трактування норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, на власний розсуд.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник