Постанова КЦС ВП від 30.11.2023 року у справі №622/688/20

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 622/688/20

провадження № 61-5199св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Жовтневе лісове господарство»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 27 жовтня 2021 року у складі судді Чернової О. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року у складі колегії суддів Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Жовтневе лісове господарство» (далі - ДП «Жовтневе лісове господарство»), правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (далі - ДП «Ліси України») в особі філії «Жовтневе лісове господарство» про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення компенсації, шкоди та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що з 2007 року до 15 липня 2020 року він працював в ДП «Жовтневе лісове господарство» на посадах лісоруба 6 розряду (вальника лісу), пожежного (респіраторника), опалювача, пожежного сторожа, сторожа.

У 2011 році внаслідок нещасного випадку на підприємстві він отримав черепно?мозкову травму важкого ступеню, у зв`язку з чим йому встановлено інвалідність ІІІ групи довічно.

Позивач зазначав, що 14 липня 2020 року відповідач видав незаконний наказ № 761-К в частині звільнення його з роботи у зв`язку із скороченням чисельності штату.

З наказом про скорочення штату він як працівник не погоджувався, оскільки згідно з пунктом 7 частини другої статті 42 КЗпП України має переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку зі скороченням штату відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю», яким передбачені гарантії для осіб, які в свій час отримали на цьому підприємстві виробничу травму.

Позивач вказував, що відповідач з власної ініціативи, звільняючи його з роботи за скороченням штату в оскаржуваному наказі, вказуючи причину (реструктуризація виробництва), не вказав мотивацію такої реструктуризації, її користь та економію для виробництва, суспільства, держави. Навпаки робота сторожа, яку він виконував, гарантувала відповідачеві збереження рухомого і нерухомого майна, порядок на території Золочівського лісництва у нічний час, протипожежну безпеку на території адміністративного корпусу, двору, гаражу, тощо.

Також позивач наголошував, що роботодавець формально пропонував йому посади у віддалених від смт Золочіва Харківської області виробничих підрозділах, зокрема, розташованих у місті Мерефі та місті Люботині Харківської області, що на відстані більш ніж за п`ятдесят кілометрів від його постійного місця проживання.

Запропоновані посади рамника, верстатника, підсобного робітника переробних дільниць, пов`язані із важкою фізичною працею, що не відповідають рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії, та які йому як, особі з інвалідністю, протипоказані.

З огляду на незаконне звільнення з роботи, позивач зазначав, що йому діями відповідача заподіяно моральну шкоду, що виразилась у постійному безсонні та хвилюванні, пов`язаними з недовірою відповідачеві, який грубо порушив його право на працю, позбавивши його можливості матеріально забезпечувати сім`ю, навчання двох дітей в університетах, виконувати обов`язки батька у повному обсязі. Моральну шкоду позивач оцінив в розмірі 91 500 грн (за період з 15 травня 2020 року до 15 липня 2020 року).

Крім того, після отриманої у 2011 році черепно-мозкової травми важкого ступеня, що потягло його інвалідність, роботодавець всупереч вимог статті 173 КЗпП України не виплатив йому в повному обсязі грошову компенсацію у розмірі 200 000 грн.

Також посилається на те, що відповідач при остаточному розрахунку не виплатив компенсацію в загальному розмірі 13 900 грн за невиданий протягом 13 років спецодяг та взуття, які підлягають видачі працівникам підприємства кожного року в осінньо-зимовий та весняно-літній періоди.

Окрім цього, при кінцевому розрахунку відповідач не виплатив позивачеві кошти за виконану роботу за суміщенням відповідно до статті 105 КЗпП України на загальну суму 79 110 грн, адже він, крім посадових обов`язків сторожа, виконував іншу роботу: земляні роботи у теплиці, пов`язані з посадкою, поливом та доглядом за рослинами, прибирання адміністративного корпусу та території Золочівського лісництва, заготівля дров, опалювання водяного котла твердим паливом.

Вказує, що роботодавцем при кінцевому розрахунку не було йому відшкодовано матеріальні збитки, які він поніс внаслідок витрат на своє лікування після отриманої виробничої травми у розмірі 120 000 грн, за вирахуванням 50 000 грн страхових виплат.

З огляду на викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив:

скасувати наказ від 15 липня 2020 року № 761-К ДП «Жовтневе лісове господарство» в частині його звільнення з ініціативи підприємства, особи з інвалідністю ІІІ групи, який отримав виробничу травму на цьому підприємстві, з посади сторожа Золочівського лісництва, у зв`язку із скороченням чисельності працівників;

зобов`язати ДП «Жовтневе лісове господарство» негайно поновити його на роботі на посаді сторожа, особи з інвалідністю ІІІ групи, який отримав травму на цьому підприємстві;

стягнути з ДП «Жовтневе лісове господарство» на користь позивача компенсацію:

за травму, отриману на виробництві 18 лютого 2011 року у розмірі 200 000,00 грн;

за невиданий спецодяг у розмірі 13 900,00 грн;

за неоплачену працю при суміщенні професій у розмірі 79 110,00 грн;

за завдану матеріальну (майнову) шкоду у розмірі 70 000,00 грн;

за завдану моральну шкоду у розмірі 91 500,00 грн;

стягнути з ДП «Жовтневе лісове господарство» на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу станом на 26 листопада 2020 року в сумі 23 122,55 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Золочівський районний суд Харківської області рішенням від 27 жовтня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час розгляду справи суд не встановив, що з моменту повідомлення про наступне вивільнення до дати звільнення позивача на підприємстві існували вакантні посади, які б мали бути запропоновані йому з урахуванням його фаху та спеціальності, стану здоров`я відповідно до висновку медико-соціальної експертної комісії, а тому посилання позивача на те, що відповідач не виконав обов`язку щодо його працевлаштування не відповідає вимогам закону.

Крім того, суд встановив, а позивач не спростував, що йому, у зв`язку зі скороченням його посади, не пізніше ніж за два місяці до звільнення відповідач пропонував роботу на певних посадах, а саме, позивачеві пропонувались такі посади: рамник, верстатник, підсобний робітник переробних дільниць Валківського, Люботинського, Коломацького та Мереф`янського лісництв. Проте через неможливість працювати на таких роботах внаслідок стану здоров`я згідно з висновком медико-соціальної експертної комісії, а також на посаді сторожа Мереф`янського лісництва внаслідок значної відстані від місця його проживання, відповідач відмовився.

Доводи позивача щодо недотримання відповідачем при його звільненні вимог статті 42 КЗпП України щодо його переважного права на залишення на роботі, передбаченого пунктами 1-3, 7 частини другої статті 42 КЗпП України, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки у ДП «Жовтневе лісове господарство» відбулося скорочення всіх посад сторожів та звільнення з них працівників, які їх обіймали, що не заперечувалось позивачем.

Крім того, суд першої інстанції керувався тим, що посилання позивача як на підставу своїх вимог про скасування оскарженого наказу та поновлення на роботі щодо порушення при його звільненні відповідачем статті 26 КЗпП України, статей 2, 17, 18, 24 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб із інвалідністю в Україні» про заборону його звільнення як особи з інвалідністю, який отримав трудове каліцтво на цьому підприємстві, також є такими, що не ґрунтуються на законі та не відповідають фактичним обставинам, оскільки цими нормами встановлено заборону на звільнення такої особи безпосередньо після отримання виробничої травми та звільнення саме з мотивів інвалідності, порушення відповідачем цих норм законодавства стосовно позивача судом не встановлено.

Також суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди за незаконне звільнення є похідними від вимог про поновлення на роботі, тому також задоволенню не підлягають.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування шкоди, заподіяної позивачеві каліцтвом, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, та відшкодування витрат на лікування, суд першої інстанції виходив з того, що ці вимоги пред`явлені до неналежного відповідача, оскільки здійснення цих виплат є обов`язком Фонду соціального страхування України.

Водночас суд першої інстанції не встановив, а позивач не довів належними та допустимими доказами придбання ним саме спеціального одягу та спеціального взуття на суму 13 900,00 грн, що саме цей одяг і взуття він використовував на виробництві під час виконання службових обов`язків, повідомляв відповідача про його придбання за власні кошти та необхідність компенсації таких витрат, проте останній відмовив у цьому. Разом з цим, суд зазначив, що позивач просив стягнути компенсацію за придбаний ним спеціальний одяг у період його роботи на підприємстві з 2007 до 2019 роки, вказана виплата носить компенсаційний характер і не входить до структури заробітної плати, тому не є вимогою щодо порушення законодавства про оплату праці, отже, за цією вимогою позивачем пропущений передбачений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду, що також може бути підставою для відмови в позові в цій частині. Клопотання про поновлення пропущеного строку позивачем не заявлено, поважних причин його пропуску судом не встановлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за роботу при суміщенні професій (посад) у розмірі 79 110,00 грн, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами виконання роботи при суміщенні професій (посад), обов`язку відповідача здійснити нарахування і виплату цих доплат, у тому числі при остаточному розрахунку при звільненні позивача.

Верховний Суд розпорядженням від 25 березня 2022 року № 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінив територіальну підсудність судових справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду.

Полтавський апеляційний суд постановою від 28 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Рішення Золочівського районного суду Харківської області від 27 жовтня 2021 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, обґрунтовано встановив, що на підприємстві ДП «Жовтневе лісове господарство» відбулося скорочення всіх посад сторожів та звільнення працівників, які їх обіймали, відповідно до наказів від 15 квітня 2020 року № 68 та від 07 травня 2020 року № 90 внаслідок зміни в організації виробництва і праці. Водночас позивачем не надано належних та переконливих доказів того, що при його звільненні роботодавцем порушено вимоги закону та не здійснено всіх належних виплат при остаточному розрахунку з позивачем при звільненні.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зауважив, що суд не має права вирішувати питання про доцільність (або недоцільність) скорочення посад, оскільки вирішення цього питання стосується внутрішньогосподарської діяльності підприємства та відноситься до виключної компетенції роботодавця.

Також апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції надав правильну правову оцінку доводам позивача щодо правомірності дій роботодавця при скороченні посади, яку він обіймав, та його звільнення у зв`язку із цим, зокрема, не введення особисто для нього, як особи з інвалідністю ІІІ групи, відповідної посади сторожа, саме у Золочівському лісництві, визнавши такі твердження такими, що не ґрунтуються на законі.

Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги позивача, виходив з того, що його аргументи про необхідність стягнення з ДП «Жовтневе лісове господарство» грошових коштів за отриману виробничу травму, за невиданий спецодяг, за завдану матеріальну та моральну шкоду не можуть бути взяті до уваги, оскільки під час розгляду справи вказані позовні вимоги ОСОБА_1 доведені не були, про що і зазначив суд першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2023 року до Верховного Суду подана касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявник просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме вказує на те, що:

справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України);

судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції (пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України);

суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 2 частини третьої статті 411 ЦПК України);

суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, порушив норми процесуального права, оскільки не взяв до уваги його доводи, а саме, що відповідач при звільненні позивача з роботи за ініціативою роботодавця допустив порушення пунктів 2, 7 частини другої статті 42 КЗпП України, не надавши йому переваги у залишенні на роботі.

Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що у травні 2022 року, через кілька місяців після подачі апеляційної скарги, він дізнався, що його справа перебуває на розгляді Полтавського апеляційного суду, проте на таку передачу він згоди не давав.

Водночас Полтавський апеляційний суд розглянув справу у спрощеному позовному провадженні, на що він також згоди не надавав.

Крім того, він звернувся до Полтавського апеляційного суду з заявою з вимогою про допуск його до участі у судовому засіданні та вчасно направляти на його адресу прийняті цим судом рішення. Проте апеляційний суд залишив його заяву без розгляду та направив йому 30 вересня 2022 року повідомлення про дату розгляду справи, тобто після прийняття цим судом постанови (28 вересня 2022 року). Отже, судове рішення апеляційним судом ухвалене без його участі у судовому засіданні.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 24 квітня 2023 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи з Золочівського районного суду Харківської області.

У травні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

У травні 2023 року ДП «Ліси України» в особі філії «Жовтневе лісове господарство» подало клопотання про заміну сторони її правонаступником, у якому просило здійснити заміну відповідача у справі - ДП «Жовтневе лісове господарство» його правонаступником - ДП «Ліси України».

Верховний Суд ухвалою від 30 листопада 2023 року клопотання ДП «Ліси України» в особі філії «Жовтневе лісове господарство» задовольнив. Залучив ДП «Ліси України» в особі філії «Жовтневе лісове господарство» як правонаступника відповідача ДП «Жовтневе лісове господарство» до участі у цій справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 безперервно працював в ДП «Жовтневе лісове господарство» в період з 05 лютого 2007 року до 15 липня 2020 року.

15 липня 2020 року звільнено позивача у зв`язку зі скороченням чисельності працівників згідно з пунктом 1 частини другої статті 40 КЗпП України.

Згідно з пунктом 4 наказу ДП «Жовтневе лісове господарство» від 15 квітня 2020 року № 68 «Про реформування, оптимізацію виробництва і управління підприємством», підписаним виконуючим обов`язки директора ОСОБА_2 , прийнято рішення з 16 липня 2020 року щодо скорочення посади сторожів: апарату управління - 1 посаду, Бабаївське лісництво - 3 посади, Валківське лісництво - 3 посади, Водолазьке лісництво - 3 посади, Золочівське лісництво - 3 посади, ОСОБА_3 лісництво - 1 посаду, Люботинське лісництво - 3 посади, Мерчанське лісництво - 3 посади, Рокитянське лісництво - 3 посади. Пунктом 6 наказу приписано провідному інженеру з підготовки кадрів ОСОБА_4 для значного збільшення обсягів переробки деревини прийняти міри для забезпечення 42 працівниками за професіями рамник, верстатник і підсобний робітник переробних дільниць Валківського, Люботинського, Коломацького та Мереф`янського лісництв з урахуванням встановлення трьохзмінного режиму роботи.

Наказом ДП «Жовтневе лісове господарство» від 07 травня 2020 року № 90 «Про скорочення чисельності працівників ДП «Жовтневий лісгосп», який виданий згідно з наказом від 15 квітня 2020 року № 68 «Про реформування, оптимізацію і управління підприємством», відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 і статті 49-2 КЗпП України, пункту 3 статті 64 Господарського кодексу України та з метою вдосконалення організації виробництва і приведення до оптимального рівня чисельності працівників, з 16 липня 2020 року скорочено певні посади і виключено їх зі штатного розпису, у тому числі й посади сторожів: апарату управління - 1 посаду, Бабаївське лісництво - 3 посади, Валківське лісництво - 3 посади, Водолазьке лісництво - 3 посади, Золочівське лісництво - 3 посади, Коломацьке лісництво - 1 посаду, Люботинське лісництво - 3 посади, Мерчанське лісництво - 3 посади, Рокитянське лісництво - 3 посади.

Зобов`язано провідного інженера з підготовки кадрів ОСОБА_4 попередити працівників, що займають ці посади, про скорочення їхніх посад, запропонувати усім працівникам, що підпадають під скорочення, перевести їх за їхньою згодою на вакантні посади. У разі відмови від переведення підготувати документи про скорочення відповідних працівників та звільнення їх за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Згідно з попередженням від 12 травня 2020 року № 507 про звільнення у зв`язку з реформуванням, оптимізацією виробництва і управління підприємством сторожу Золочівського лісництва Степаненку О. В. повідомлено про звільнення із займаної посади 15 липня 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням цієї посади.

Адміністрацією підприємства було запропоновано позивачеві вакантні посади за професіями: рамник, верстатник, підсобний робітник переробних дільниць Валківського, Люботинського, Коломацького та Мереф`янського лісництв.

З попередженням ОСОБА_1 ознайомлений під підпис, отримав його 13 травня 2020 року, зазначивши, що не згоден із ним у зв`язку з інвалідністю.

Листом-пропозицією від 22 травня 2020 року № 569 «Про пропозицію вакантних посад» за підписом директора ДП «Жовтневе лісове господарство» сторожу Золочівського лісництва ДП «Жовтневе лісове господарство» Степаненку О. В. запропоновано роботу за професією сторожа Мереф`янського лісництва.

Свою незгоду з даною пропозицією ОСОБА_1 висловив 27 травня 2020 року, зазначивши власноручно про те, що запропонована посада знаходиться у лісництві, яке територіально значно віддалене від його місця проживання, у зв`язку з чим просив запропонувати роботу в Золочівському лісництві.

Відповідно до довідки ДП «Жовтневе лісове господарство» від 03 березня 2020 року № 10-07/228 за період з 07 травня 2020 року до 15 липня 2020 року на підприємстві були вакантними посади: бухгалтер 2 категорії апарату управління; лісничий Мерчанського лісництва; старший майстер лісу: Золочівського, Коломацького лісництв; майстер лісу: Валківського, Васищевського, Золочівського, Коломацького, Мереф`янського, Рокитянського лісництв; інженер лісового господарства 1 категорії відділу лісового господарства на час відпустки для догляду за дитиною основного працівника; робота за професіями рамник, верстатник, підсобний робітник: Валківського, Люботинського, Коломацького та Мереф`янського лісництв; начальник відділу лісового і мисливського господарства, охорони та захисту лісу, яка вводиться з 16 липня 2020 року.

Згідно з інформаційною довідкою ДП «Жовтневе лісове господарство» від 27 серпня 2021 року №10-07/896 за підписом в. о. директора підприємства, враховуючи, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю (трудове каліцтво), 22 травня 2020 року керівником підприємства було прийнято рішення щодо введення з 16 липня 2020 року до штатного розпису посади сторожа Мереф`янського лісництва у разі, якщо ОСОБА_1 надасть згоду на переведення на цю посаду, про що 27 травня 2020 року остатнього було повідомлено.

Інші вакантні посади позивачеві не пропонувались, оскільки у нього відсутній відповідний фаховий та професійний рівень.

Згідно з протоколом спільного засідання Профспілкової організації ДП «Жовтневе лісове господарство» від 01 червня 2020 року № 21 прийнято рішення просити розглянути можливість працевлаштування працівників, які дістали на цьому підприємстві трудове каліцтво, у тому числі, сторожа Золочівського лісництва ОСОБА_1 .

Наказом ДП «Жовтневе лісове господарство» від 14 липня 2020 року №762-к «Про припинення трудового договору» за підписом директора підприємства звільнено 15 липня 2020 року сторожа Золочівського лісництва ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням чисельності працівників, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, із виплатою згідно зі статтею 44 КЗпП України вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку. Підставою для видання цього наказу зазначено накази від 15 квітня 2020 року № 68 «Про реформування, оптимізацію виробництва і управління підприємством», від 07 травня 2020 року № 90 «Про скорочення чисельності працівників ДП «Жовтневий лісгосп», протокол засідання профспілкової організації ДП «Жовтневий лісгосп» від 05 червня 2020 року № 22. ОСОБА_1 копію наказу отримав 15 липня 2020 року та зазначив, що із наказом не згоден.

Відповідно до розрахунків при звільненні ОСОБА_1 від 13 липня 2020 року середньоденний заробіток останнього за період з 01 липня 2019 року до 30 червня 2020 року для компенсації відпустки становить 222,21 грн, середньоденний заробіток за період з 01 травня 2020 року до 30 червня 2020 року становить 31,89 грн, компенсація за 27 днів відпустки становить 5 999,67 грн, вихідна допомога - 6027,21 грн, всього 12 026,88 грн.

Як вбачається з Акта спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 18 лютого 2011 року о 13.00 годині, за формою Н-5, Акта № 1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, за формою Н-1, складених 10 березня 2011 року та затверджених 14 березня 2011 року, нещасний випадок, що стався із ОСОБА_1 18 лютого 2011 року, визнано пов`язаним із виробництвом. Особами, які допустили порушення законодавства про охорону праці, є ОСОБА_1 , лісоруб 6 розряду ДП «Жовтневе лісове господарство», та ОСОБА_5 , старший майстер Золочівського лісництва.

Згідно з довідкою медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) від 15 червня 2011 року серії ХАР-08 № 001220 та виписки з акта огляду МСЕК від 15 червня 2011 року ОСОБА_1 первісно встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку із трудовим каліцтвом та ступінь втрати професійної працездатності 50 % з 11 червня 2011 року до 01 липня 2012 року. Вказано про потребу у додаткових видах допомоги - медикаментозне забезпечення згідно висновку ЛКК ЛПЗ, санаторно-курортне лікування.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААА №708507 та довідки від 01 серпня 2018 року серії 10 ААА № 709927 ОСОБА_1 має ІІІ групу інвалідності безстроково з 31 липня 2018 року, причина інвалідності - трудове каліцтво. Ступінь втрати професійної працездатності 60 % з 31 липня 2018 року безстроково.

Суди встановили, що позивач надав письмові докази про його перебування на стаціонарному лікуванні з 2011 року до 2018 року у зв`язку з отриманою виробничою травмою.

Згідно з повідомленням Дергачівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю ІІІ групи трудового каліцтва, призначено щомісячні страхові виплати з 14 червня 2011 року відповідно до довідки МСЕК від 15 червня 2011 року № 001220 (ступінь втрати професійної працездатності встановлено 50 %). Одноразова допомога потерпілому в разі стійкої втрати професійної працездатності призначена і виплачена в сумі 54 720 грн. (зменшення одноразової допомоги в розмірі 5 % згідно з протоколом від 29 червня 2011 року № 10 засідання комісії з питань охорони праці ДП «Жовтневе лісове господарство»).

За період з червня 2011 року до 01 жовтня 2021 року Фонд соціального страхування України в Харківській області здійснив виплату на користь потерпілого ОСОБА_1 щомісячних страхових платежів на суму 300 390,99 грн.

Відповідно до повідомлення Фонду соціального страхування за період з 2011 року і на момент звернення з цим листом, ОСОБА_1 жодного разу не звертався до відділення Фонду за отриманням додаткової потреби за медико?соціальними послугами, в тому числі і за відшкодуванням витрат на лікування за наслідками трудового каліцтва за власні кошти.

Виплати після настання страхового випадку, а саме з 18 лютого 2011 року до 13 червня 2011 року ОСОБА_1 отримував за місцем реєстрації ДП «Жовтневе лісове господарство» у місті Харкові, Ленінський район.

Також суди встановили, що позивач отримує, як особа з інвалідністю ІІІ групи, пенсію, станом на 07 липня 2020 року зареєстрований на АДРЕСА_1 та має склад сім`ї, яка складається з дружини та двох повнолітніх дітей.

Відповідно до підпункту 3.2 Інструкції № 27 з охорони праці сторожів, затвердженої наказом директора Жовтневого лісгоспу від 10 січня 2008 року № 23, термін дії якої продовжено наказом від 01 лютого 2011 року № 24, встановлено обов`язки сторожа під час чергування, серед яких не зазначено додаткові обов`язки, не пов`язані із охороною об`єкта (т.1, а.с.18).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга в частині оскарження постанови апеляційного суду підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення в частині позовних вимог про стягнення з ДП «Жовтневе лісове господарство» на користь позивача компенсації: за травму, отриману на виробництві 18 лютого 2011 року, у розмірі 200 000,00 грн; за невиданий спецодяг у розмірі 13 900,00 грн; за неоплачену роботу при суміщенні професій у розмірі 79 110,00 грн; за завдану матеріальну (майнову) шкоду у розмірі 70 000,00 грн; за завдану моральну шкоду у розмірі 91 500,00 грн не оскаржуються, а отже, в цій частині не є предметом перегляду судом касаційної інстанції.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Іншими підставами касаційна скарга не обґрунтована.

Щодо доводів заявника про передачу справи за підсудністю до Полтавського апеляційного суду

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що за кілька місяців після подачі ним апеляційної скарги справу було передано з Харківського апеляційного суду до Полтавського апеляційного суду, на що він згоди не надавав.

Такі доводи заявника є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до частин першої - третьої статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Частиною сьомою статті 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачено, що у разі неможливості здійснення правосуддя судом з об`єктивних причин під час воєнного або надзвичайного стану, у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами може бути змінено територіальну підсудність судових справ, що розглядаються в такому суді, за рішенням Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови Верховного Суду, шляхом її передачі до суду, який найбільш територіально наближений до суду, який не може здійснювати правосуддя, або іншого визначеного суду. У разі неможливості здійснення Вищою радою правосуддя такого повноваження воно здійснюється за розпорядженням Голови Верховного Суду. Відповідне рішення є також підставою для передачі усіх справ, які перебували на розгляді суду, територіальна підсудність якого змінюється.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25 березня 2022 року № 14/0/9?22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Полтавського апеляційного суду від 24 травня 2022 року, головуючим суддею (суддею-доповідачем) визначено Обідіну О. І., до складу колегії суддів увійшли Бутенко С. Б., Прядкіна О. В. (а. с. 72-73, т. 3).

27 травня 2022 року Полтавський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у цій справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Золочівського районного суду Харківської області.

Зважаючи на неможливість Харківським апеляційним судом здійснювати правосуддя під час воєнного стану, зокрема, з дотриманням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, доводи заявника про те, що апеляційним судом порушено правила територіальної юрисдикції, у зв`язку з чим постанова апеляційного суду підлягає скасуванню (пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України), під час розгляду касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Щодо доводів заявника про розгляд апеляційним судом справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також залишення без розгляду його клопотання

Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що апеляційний суд розглянув справу за його апеляційною скаргою в порядку спрощеного позовного провадження, на що він згоди не надавав. Натомість він надіслав до Полтавського апеляційного суду заяву з вимогою про допуск його до участі у судових засіданнях та вчасне направлення на його адресу прийнятті цим судом рішення.

Заявник у касаційній скарзі зазначив, що суд залишив цю заяву без розгляду та направив йому повідомлення про дату судового засідання 30 вересня 2022 року, тобто після прийняття апеляційним судом 28 вересня 2022 року оскаржуваної постанови, що підтверджується матеріалами справи.

Такі доводи колегія суддів не бере до уваги з огляду на таке.

Пунктом 2 частини третьої статті 2 ЦПК України визначено, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом.

Пунктом 2 частини четвертої статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, справ, що виникають з трудових відносин.

Тотожне положення закріплене й в частині першій статті 274 ЦПК України, відповідно до якої у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин.

Частиною першою статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Положеннями статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Таким чином, вказана справа могла розглядатися судом апеляційної інстанції у спрощеному позовному провадженні внаслідок прямої вказівки в законі, якщо судом не було постановлено ухвали про розгляд у загальному позовному провадженні.

Як вбачається з матеріалів справи позивач, звернувшись з апеляційною скаргою до Харківського апеляційного суду, 07 грудня 2021 року подав заяву, у якій у зв`язку з карантином та медичними рекомендаціями в обмеженні його пересування, просив суд апеляційної інстанції розглянути його апеляційну скаргу без його участі (а. с. 32, т. 3).

У травні 2022 року у зв`язку зі зміною територіальної підсудності вказана справа була передана Харківським апеляційним судом до Полтавського апеляційного суду.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 06 червня 2022 року закінчив підготовчі дії у справі та призначив справу в приміщенні апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 11:40 год. 20 червня 2022 року (а. с. 77, т. 3).

Полтавський апеляційний суд 06 червня 2022 року телефонограмою повідомив позивача про розгляд справи, який відбудеться об 11:40 год. 20 червня 2022 року (а. с. 81, т. 3).

У зв`язку з неявкою сторін у судове засідання, призначене на 20 червня 2022 року, розгляд справи відкладений на 09:00 год. 11 липня 2022 року, про що було повідомлено учасників справи (а. с. 84, 85, 85 зворот, т. 3).

У зв`язку з неявкою сторін у судове засідання, призначене на 11 липня 2022 року, розгляд справи відкладений на 09:20 год. 28 вересня 2022 року, про що було повідомлено учасників справи.

Відповідно до довідки про доставку електронного листа (а. с. 123 зворот, т. 3) позивачеві на його електронну адресу stepanenko.oleksandr61@gmail.com 14 липня 2022 року о 08:40:41 був надісланий документ «Судова повістка-повідомлення про судове засідання в справі цивільній (адміністративній, про адміністративне правопорушення, іншій)» від 14 липня 2022 року.

Водночас в матеріалах справи відсутні заява позивача про допуск його до судових засідань та направлення на його адресу судових рішень, на яку він посилається у касаційній скарзі, а також повідомлення про дату судового засідання від 30 вересня 2022 року.

Отже, доводи заявника про порушення апеляційним судом порядку розгляду справи судом касаційної інстанції також не підтвердились.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, що судом не взято до уваги доводи позивача про недотримання роботодавцем при звільненні вимог пунктів 2, 7 частини другої статті 42 КЗпП України, слід зазначити, що заявник як на підставу касаційного оскарження судових рішень не посилався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Крім того, вказані доводи були враховані судами при встановленні обставин справи та під час оцінки доказів, якими ОСОБА_1 обґрунтовував свої позовні вимоги.

З наведеного вбачається, що апеляційним судом не було порушено норм процесуального права під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Так Європейський суд з прав людини зазначив, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу, вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було поінформовано про цей факт. Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи. Тому на національні суди може покладатися обов`язок з`ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами, та, у разі потреби, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні («Харченко проти України», № 37666/13, ЄСПЛ, від 03 жовтня 2019 року).

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

З урахуванням цієї норми перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій здійснюється виключно в межах доводів касаційної скарги. При цьому слід зазначити, що касаційна скарга позивача не містить доводів щодо суті заявлених позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України, що є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін.

Судові рішення в частині позовних вимог про стягнення з ДП «Жовтневе лісове господарство» на користь позивача компенсації: за травму, отриману на виробництві 18 лютого 2011 року, у розмірі 200 000,00 грн; за невиданий спецодяг у розмірі 13 900,00 грн; за неоплачену роботу при суміщенні професій у розмірі 79 110,00 грн; за завдану матеріальну (майнову) шкоду у розмірі 70 000,00 грн; за завдану моральну шкоду у розмірі 91 500,00 грн не оскаржуються, а отже в цій частині не є предметом перегляду судом касаційної інстанції.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 396 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Золочівського районного суду Харківської області від 27 жовтня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

Популярні новини