ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2016 року Справа № 5011-1/5679-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Воліка І.М., Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Клімасан Україна"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 20.10.2015 у справі№ 5011-1/5679-2012 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Клімасан Україна"доВідкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії "Оранта"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Компанія "Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S."простягнення коштів,за участю представників: від позивачаЗахаров О.В., Прудченко Б.В.від відповідачаКучма О.Л., Шаповалов Д.В.від третьої особиЗахаров О.В.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Клімасан Україна" (далі - ТОВ "Клімасан Україна") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" (далі - ВАТ НАСК "Оранта") про стягнення страхового відшкодування у сумі, еквівалентній 2 010 132,90 євро, та 4 956,49 євро відсотків річних, а всього - 2 015 089,39 євро.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.06.2012 у справі № 5011-1/5679-2012 залучено до участі у справі третіх осіб, а саме: Приватну компанію з обмеженою відповідальністю "Discovery Digital Limited" та Компанію "Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S.".

10.12.2013 позивач звернувся до господарського суду міста Києва із заявою від 09.12.2013 про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача страхове відшкодування у сумі, еквівалентній 2 010 132,90 євро, та 106 729,79 євро відсотків річних, а всього 2 116 862,69 євро.

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.03.2014 у справі № 5011-1/5679-2012 позов ТОВ "Клімасан Україна" задоволено. Стягнуто з ВАТ НАСК "Оранта" на користь ТОВ "Клімасан Україна" 30 292 702,80 грн. страхового відшкодування, що еквівалентно 2 010 132,90 євро (за офіційним курсом НБУ станом на 31.03.2014 - 15,07 грн.), 1 608 417,94 грн., що еквівалентно 106 719,79 євро (за офіційним курсом НБУ станом на 31.03.2014 - 15,07 грн.), 3% річних.

При перегляді зазначеного рішення місцевого господарського суду судом апеляційної інстанції було встановлено, що згідно з офіційним документом № J339734 від 07.08.2012 державного нотаріуса Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії підтверджено дані від 02.08.2012, викладені Реєстратором компаній Англії та Уельсу, згідно з якими Приватну компанію з обмеженою відповідальністю "Discovery Digital Limited" ліквідовано 17.07.2012.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 у справі № 5011-1/5679-2012 виключено третю особу - Приватну компанію з обмеженою відповідальністю "Discovery Digital Limited", зі складу учасників судового процесу у даній справі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2014 рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2014 у справі № 5011-1/5679-2012 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.07.2014 рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2014 у справі № 5011-1/5679-2012 скасовано. Справу № 5011-1/5679-2012 передано до господарського суду міста Києва на новий розгляд.

08.08.2014, під час нового розгляду справи, позивачем подано до господарського суду міста Києва заяву від 07.08.2014 про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача страхове відшкодування у сумі, еквівалентній 2 010 132,90 євро, та 145 720,86 євро відсотків річних, а всього - 2 155 853,76 євро. Зазначену заяву було прийнято господарським судом міста Києва.

За результатами нового розгляду господарський суд міста Києва прийняв рішення від 07.10.2014 у справі № 5011-1/5679-2012, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Клімасан Україна" відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 рішення господарського суду міста Києва від 07.10.2014 у справі № 5011-1/5679-2012 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.05.2015 рішення господарського суду міста Києва від 07.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 у справі № 5011-1/5679-2012 скасовано. Справу № 5011-1/5679-2012 направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

03.08.2015, під час нового розгляду справи, позивачем подано до господарського суду міста Києва заяву про збільшення розміру позовних вимог від 03.08.2015, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача страхове відшкодування у сумі, еквівалентній 2 010 132,90 євро, та 204 537,90 євро відсотків річних, а всього - 2 214 670,80 євро. З урахуванням вказаної заяви місцевим господарським судом розглянуто дану справу.

За результатами нового розгляду господарським судом міста Києва прийнято рішення від 04.08.2015 у справі № 5011-1/5679-2012 (суддя Плотницька Н.Б.), яким у позові ТОВ "Клімасан Україна" відмовлено повністю. На підставі п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визнано недійсними договір про відступлення права вимоги № 05-122 від 05.03.2015, укладений між Компанією "Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S" і ТОВ "Клімасан Україна", та договір про відступлення права вимоги № 05-121 від 05.03.2015, укладений між Компанією "Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S" і ТОВ "Клімасан Україна".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2015 (колегія суддів у складі: Отрюха Б.В. - головуючого, Михальської Ю.Б., Тищенко А.І.) апеляційну скаргу ТОВ "Клімасан Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 04.08.2015 залишено без задоволення. Рішення господарського суду міста Києва від 04.08.2015 у справі № 5011-1/5679-2012 скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2015 у справі № 5011-1/5679-2012, ТОВ "Клімасан Україна" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначену постанову в частині відмови у задоволенні позову і постановити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.12.2015 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Воліка І.М., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ТОВ "Клімасан Україна" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 19.01.2016 о 10 год. 50 хв.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Клімасан Україна", який надійшов до Вищого господарського суду України 12.01.2016, відповідач проти касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - в силі.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.01.2016 продовжено строк розгляду касаційної скарги ТОВ "Клімасан Україна" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2015 у справі № 5011-1/5679-2012 на п'ятнадцять днів.

У судовому засіданні 19.01.2016 було оголошено перерву до 02.02.2015 о 10 год. 50 хв.

Заслухавши представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, між Компанією "Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S." (Продавець) та Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Discovery Digital Limited" (Покупець) було укладено контракти поставки № 100706 від 10.07.2006 (далі - Контракт № 100706) та № 11/07S від 22.11.2007 (далі - Контракт № 11/07S).

Згідно з п. 1.1 вказаних Контрактів Продавець продає, а Покупець купує торгові морозильні ларі класу "Б" виробництва Турецької фірми Klimasan (далі - товар). Характеристика товару, що є предметом цих Контрактів, дана в п. 1.2, а також додатку 1 і таблиці № 1.

За умовами п. 2.1 Контрактів Продавець постачає товар на умовах CIF, Одеса, Україна (далі - "Точка Доставки") відповідно до Інкотермс-2000.

Відповідно до п. 2.3 Контрактів право власності та ризики випадкового знищення та пошкодження товару (партії товару) переходять від Продавця до Покупця в момент передачі товару перевізнику.

Загальна сума Контракту № 100706 складає 2 098 701,00 євро, а Контракту № 11/07S - 1 110 500,00 євро.

Відповідно до положень п. 4.1 Контрактів сторони погодили графіки проведення платежів за товар.

У п. 6.1 Контрактів визначено, що товар повинен бути доставлений в порт Одеса в кількості та в строки, погоджені сторонами в Графіку відвантажень (Додаток 1).

При цьому, у п. 6.2 Контрактів сторони погодили, що датою поставки вважається дата доставки товару перевізником в Точку Доставки.

Також, господарські суди попередніх інстанцій встановили, що 18.07.2006 між Компанією "Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S." (Страхувальник) та ВАТ НАСК "Оранта" (Страховик) було укладено договір № 100706/1S страхування фінансового ризику по Контракту № 100706 (далі - Договір страхування № 100706/1S).

27.12.2007 між вказаними сторонами було укладено договір страхування фінансового ризику № 11/07S по Контракту № 11/07S (далі - Договір страхування № 11/07S).

Відповідно до п. 1.4 Договорів страхування об'єктом страхування виступають майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з відшкодуванням йому шкоди, заподіяної внаслідок невиконання чи неналежного виконання Покупцем умов Контракту щодо оплати поставленого Страхувальником згідно з Контрактом товару. Копії Контрактів і доповнень до них є невід'ємною частиною Договорів страхування.

За умовами п. 1.6 Договорів страхування, під страховим випадком розуміється несплата Покупцем поставлених Страхувальником товарів у сумі та строки, передбачені Контрактом і додатками до нього, в тому числі (відповідно до змін, внесених п. 1 додаткової угоди № 5 від 22.12.2009 та п. 1 додаткової угоди № 2 від 22.12.2009 до Договорів страхування) - внаслідок припинення Покупця.

У п. 1.7 Договорів страхування зазначено, що Страховик несе відповідальність за пряму матеріальну застраховану шкоду, заподіяну Страхувальнику, під якою розуміється фактична сума поставленого згідно з Контрактом, але неоплаченого в строк товару.

До Договорів страхування сторонами вносились зміни щодо розміру страхової суми, розміру страхової премії, строку дії Договору страхування. Страхова сума встановлювалась на весь період дії Договору, і з урахуванням змін становить: за Договором страхування № 100706/1S - 1 184 829,00 євро (в редакції п. 1 додаткової угоди № 4) на період з 18.07.2006 до 30.11.2011 (в редакції п. 3 додаткової угоди № 5 від 22.12.2009); за Договором страхування № 11/07S - 1 358 652,00 євро на період з 27.12.2007 до 30.11.2012 (в редакції п.п. 3, 4 додаткової угоди № 2 від 22.12.2009).

За твердженням позивача, 30.09.2010 Покупець не сплатив черговий платіж у сумі 250 000,00 євро згідно з Контрактом № 11/07S.

Через несплату платежу, Компанія "Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S." звернулася до Страховика із заявою про настання страхового випадку від 24.11.2010.

Листом за № 08-02-11/29464 від 24.12.2010 Страховик повідомив, що через ненадання заяви про настання страхового випадку та недоведеність настання страхового випадку він не може розпочати процедуру врегулювання даної події як страхового випадку.

28.12.2010 Страховик отримав лист за вх. № 13217 від Компанії "Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S." з вимогою про розгляд попереднього листа в якості заяви про настання страхового випадку.

Листом № 01-01/321 від 12.01.2011 відповідач надав відповідь, якою відмовив у виплаті страхового відшкодування Компанії "Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S.".

За твердженням позивача, у подальшому, 30.09.2011 Покупець не сплатив черговий платіж в сумі 108 652,00 євро за Контрактом № 11/07S (з урахуванням внесених до нього змін), а також в сумі 874 829,00 євро за Контрактом № 100706.

Компанія "Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S повідомила про дані події відповідача заявами про настання страхового випадку від 28.11.2011 на суму 108 652,00 євро за Договором страхування № 11/07S та на суму 874 829,00 євро за Договором страхування № 100706/1S.

У відповідь, Страховик листами за № 08-02/33383 від 02.12.2011 (том 1 арк. справи 194-195; апеляційним господарським судом вказано № 308-02/33383 від 02.12.2011) та № 08-02/33384 від 02.12.2011 відмовив у виплаті страхового відшкодування за заявленими подіями.

05.03.2012 Компанія "Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S" передала права вимоги страхового відшкодування ТОВ "Клімасан Україна", уклавши з останнім договір про відступлення права вимоги № 05-122 від 05.03.2012 за Договором страхування № 100706 в сумі 787 346,10 євро та договір про відступлення права вимоги № 05-121 від 05.03.2012 за Договором страхування № 11/07S в сумі 1 222 786,80 євро.

12.04.2012 позивач звернувся до відповідача з вимогою за № 578/42/09-8 щодо сплати страхового відшкодування за Договорами страхування № 100706/1S та № 11/07S, повідомляючи про те, що він є новим кредитором.

Зазначену вимогу було отримано відповідачем 13.04.2012, однак у виплаті страхового відшкодування він відмовив, у зв'язку з чим позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що за Контрактом № 100706, з урахуванням додаткової угоди № 1 від 17.08.2006 до цього Контракту, було поставлено 10 005 штук ларів. Вартість товару визначена у п. 3 цього Контракту, і становить (з урахуванням змін) 1 044 829,00 євро за весь товар. За Контрактом № 11/07S, згідно з твердженнями позивача, було поставлено 4 000 штук ларів. Вартість товару, поставленого згідно з Контрактом № 11/07S, визначена у п. 3 цього Контракту, і становить 1 110 500,00 євро за весь товар. Розрахунки Покупця із Продавцем повинні були здійснюватись згідно з графіками, затвердженими у п. 4 відповідного договору, які передбачали розстрочення оплати ціни товару. Як стверджував позивач, за Контрактом № 100706 Покупець розрахувався частково - в сумі 170 000,00 євро. Щодо решти неоплаченої продукції за Контрактом № 100706, сторонами з приводу строків оплати були внесені зміни до п. 4 Контракту, а саме: додатковою угодою № 1 від 17.08.2006, додатковою угодою № 3 від 24.04.2009 та додатковою угодою № 4 від 11.12.2009, якими оплата неоплаченої частини ціни товару відстрочувалась. З урахуванням всіх змін, Покупець зобов'язався сплатити ціну товару Продавцеві із розстроченням згідно з таким графіком: не пізніше 30.09.2011 - 874 829,00 євро. Додатковою угодою № 2 від 11.12.2007 до Контракту № 11/07S в частині строку оплати (п. 4 Контракту) було внесено зміни, якими неоплачена частина ціни збільшувалась, а її оплата - відстрочувалась. З урахуванням всіх цих змін, Покупець зобов'язався сплатити ціну товару Продавцеві із розстроченням згідно з таким графіком: не пізніше 30.09.2010 - 250 000,00 євро, не пізніше 30.09.2011 - 108 652,00 євро та не пізніше 30.09.2012 - 1 000 000,00 євро. Продавець направив на адресу Покупця лист від 07.12.2011 з вимогою про погашення заборгованості за Контрактом № 11/07S в сумі 1 358 652,00 євро, але не пізніше 15.12.2011. Вказана вимога, як зазначає позивач, була отримана 12.12.2011 та 14.12.2011, на підтвердження чого до матеріалів справи надано нотаріально посвідчені заяви службовця виконавчої служби на ім'я Семюєль Костело, підтверджені апостилем. При цьому, відповідно до пояснень позивача, Покупець своїх зобов'язань перед Продавцем відповідно до цієї вимоги не виконав.

Згідно з ч. 1 ст. 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно з ч. 1 ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Як визначено у ст. 6 Закону України "Про страхування", добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання; страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

У ч. 16 ст. 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

З урахуванням викладеного, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, необхідним моментом для вирішення даної справи є встановлення обставин поставки спірного товару Покупцю за Контрактами, доведення цього факту знаходиться у причинній залежності від наявності правових підстав для виплати страхового відшкодування.

Направляючи дану справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у постанові від 27.05.2015 вказав про те, що відсутність у матеріалах справи якісних копій вантажних митних декларацій, які б підтверджували надходження товару до порту Одеса та митну територію України, за умови надання інших належних доказів поставки товару на умовах CIF, свідчить про нез'ясування судами попередніх інстанцій всіх суттєвих обставин справи.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначив, що в матеріалах справи містяться листи Кіровоградської митниці Міндоходів № 2015/03/11-70-51 від 26.12.2014 та № 42/03/11-70-51-22 від 05.02.2015 щодо факту митного оформлення товарів вантажовідправником якого є Компанія "Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S" за тими коносаментами, номерами контейнерів, рахунками та сумами за договорами поставки, які були предметом страхування, оцінки яким як додатковим доказам поставки товару, місцевий та апеляційний суди не надали.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, надаючи пояснення з урахуванням вищенаведених висновків, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 27.05.2015, позивач зазначив, що відповідні документи мали зберігатись не менш як 1095 днів, і наразі вони знищені, що також було підтверджено представником позивача під час розгляду справи в апеляційному провадженні.

Відхиляючи доводи позивача про те, що з урахуванням приписів п. 2.1 Контрактів, Продавець у даному випадку вважається таким, що виконав взяті на себе перед Покупцем зобов'язання з поставки, з огляду на підтвердження факту доставки спірного товару на борт судна поданими до матеріалів справи коносаментами, суд апеляційної інстанції зазначив таке.

У п. 2.1 Контрактів було визначено, що Продавець постачає товар на умовах CIF, Одеса, Україна (далі - "Точка Доставки") відповідно до Інкотермс-2000.

Згідно з розділом CIF Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Інкотермс-2000) термін "вартість, страхування та фрахт" означає, що поставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. Продавець зобов'язаний понести витрати та оплатити фрахт, необхідні для доставки товару до названого порту призначення, проте, ризик втрати чи пошкодження товару, а також будь-які додаткові витрати, спричинені подіями, що виникають після здійснення поставки, переходять з продавця на покупця. За умовами терміна CIF на продавця покладається також обов'язок забезпечення морського страхування на користь покупця проти ризику втрати чи пошкодження товару під час перевезення.

Вказані приписи частково відображені в п. 2.3 Контрактів, згідно з яким право власності та ризики випадкового знищення та пошкодження товару (партії товару) переходять від Продавця до Покупця в момент передачі товару перевізнику.

Разом з тим, невід'ємною складовою Правил Інкотермс-2000 є "Вступ", в якому встановлено, що сторони мають право самостійно модифікувати норми, запозичувані з Правил Інкотермс. При цьому, відзначається, що сфера дії Інкотермс обмежується питаннями, пов'язаними з правами та обов'язками сторін договору купівлі-продажу відносно поставки товарів.

Тобто, в даному випадку слід розрізняти поняття обсягу обов'язків продавця товару перед покупцем, які складають зміст його зобов'язань за контрактом поставки, та поняття завершеності господарської операції з поставки товару.

У природі договорів відправлення закладено, що, в той час як звичайні транспортні витрати за перевезення товару звичайним маршрутом і способом до погодженого місця сплачуються продавцем, покупець приймає ризики втрати чи пошкодження товару, а також додаткові витрати, що можуть виникнути внаслідок подій, що мають місце після належної доставки товару для перевезення. Таким чином, "C"-терміни відрізняються від усіх інших термінів тим, що вказують на дві "критичні" точки. Одна - це точка, до якої продавець повинен організувати перевезення й нести витрати за договором перевезення, а інша - це точка переходу ризиків.

Зі змісту п. 6.1 Контрактів вбачається, що товар повинен бути доставлений в порт Одеса в кількості та в строки, погоджені сторонами в Графіку відвантажень (Додаток 1).

При цьому, сторони Контрактів умовами п. 6.2 погодили, що датою поставки вважається дата доставки товару перевізником в Точку Доставки, тобто в порт Одеса.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що точкою переходу ризиків є передача товару Покупцю саме в порту Одеса, як це було визначено п. 6.1 Контрактів.

При цьому, апеляційний господарський суд вказав про те, що незалежно від того, яким чином сторони при укладенні договорів купівлі-продажу (поставки) визначають обсяг прав та обов'язків кожного з них, в тому числі звертаючись до приписів Правил Інкотермс, такі договори мають бути спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, з урахуванням чого має здійснюватись і тлумачення їх змісту.

Водночас, судом апеляційної інстанції враховано, що відповідно до п. 1.6 Договорів страхування під страховим випадком розуміється неоплата Покупцем поставлених Страхувальником товарів у сумі і строки, передбачені Контрактом і додатками до нього. Відповідно до додаткових угод № 5 від 22.12.2009 та № 2 від 22.12.2009 до Договорів страхування вказаний пункт було викладено в редакції, згідно з якою під страховим випадком розуміється неоплата Покупцем поставлених Страхувальником товарів у сумі і строки, передбачені Контрактом і додатками до нього, в тому числі внаслідок припинення Покупця.

У той же час, п. 1.7 Договорів страхування визначено, що Страховик несе відповідальність за пряму матеріальну застраховану шкоду, заподіяну Страхувальнику, під якою розуміється фактична сума поставленого згідно з Контрактом, але неоплаченого в строк товару.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

З рахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вірно вказав про те, що з метою одержання страхового відшкодування у спірних правовідносинах, позивач мав довести не лише обставини того, що ним було виконано взятий на себе обов'язок з передачі спірного товару перевізнику, але й факт доставки такого товару згідно з умовами Контрактів до визначеної ними Точки Доставки.

Водночас, як встановлено апеляційним господарським судом, зі змісту наданих до матеріалів справи коносаментів таких даних не підтверджується, оскільки згідно з п. 19 Розділу "Вступ" Правил Інкотермс-2000 вони лише підтверджують поставку товару на борт судна, укладення договору перевезення та можуть засвідчувати передання прав на товар у дорозі іншій стороні шляхом передачі їй паперового документа.

Натомість, як обґрунтовано вказав суд апеляційної інстанції, належним та допустимим доказом щодо доставки спірного товару в порт Одеса слід було б вважати, зокрема, митні декларації, оформлені та прийняті контролюючим органом з усіма необхідними додатковими документами.

Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, надані до матеріалів справи копії митних декларацій містять численні дефекти, про які також відзначав Вищий господарський суд України у постановах у даній справі, щодо змісту їх оформлення, при цьому більша частина є нечитабельною щодо нанесених на такі документи відбитків печаток.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вірно вказав, що одне лише відображення у копіях таких декларацій даних про спірний товар не може підтверджувати його надходження до порту Одеса та митну територію України загалом за обставин відсутності на них зроблених у визначеному чинним законодавством порядку відміток митних органів про митне оформлення такого товару.

Відхиляючи твердження позивача про те, що оригінали відповідних документів були правомірно знищені, з огляду на закінчення строків їх зберігання, апеляційний господарський суд вірно вказав, що наведені обставини не можуть звільняти від обов'язку доказування обставин реальності спірних операцій з поставки.

Досліджуючи наданий відповідачем лист Т.в.о. Голови комісії з реорганізації Кіровоградської митниці Міндоходів Седеля С.Є. № 113/03/11-70-51 від 06.03.2015, суд апеляційної інстанції встановив таке. За змістом вказаного листа, митне оформлення товару, зазначених у листі Кіровоградської митниці Міндоходів від 26.12.2014 № 2015/03/11-70-51, відповідно до даних відомчого програмно-інформаційного комплексу "Інспектор-2006" здійснювалось на підставі зовнішньоекономічних договорів від 14.07.2006 № 044 та від 27.11.2007 № 27/11. Інформація стосовно договорів від 10.06.2006 № 100706 та від 22.11.2007 № 11/07S (які є предметом розгляду у даній справі) та їх зв'язок із зовнішньоекономічними договорами від 14.07.2006 № 044 та від 27.11.2007 № 27/11 (які не є предметом розгляду у даній справі) у митниці відсутня.

На підставі встановлених обставин справи у їх сукупності, господарський суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, факт поставки товару є недоведеним, що, в свою чергу, виключає обставини настання страхового випадку.

З огляду на викладене, колегією суддів касаційної інстанції визнаються обґрунтованими висновки апеляційного господарського суду про безпідставність та недоведеність позовних вимог у даній справі та про відсутність у зв'язку з цим підстав для задоволення позову.

Щодо визнання місцевим господарським судом недійсними у порядку п. 1 ст. 83 ГПК України договорів про відступлення права вимоги № 05-122 від 05.03.2015 та № 05-121 від 05.03.2015, укладених між Компанією "Klimasan Klima Sanayi ve Ticaret A.S." та ТОВ "Клімасан Україна", слід зазначити таке.

Визнаючи недійсними вказані договори про відступлення права вимоги, місцевий господарський суд у даній справі виходив з того, що за умовами п. 2.1.4 Договорів страхування без попередньої письмової згоди Страховика Страхувальник не має права затверджувати будь-яку відстрочку оплати товару або змінювати умови Контракту, а також передавати свої права за Контрактом третім особам.

Пославшись на вказаний пункт Договорів страхування, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ці договори передбачають наявність обов'язкової письмової згоди Страховика на відступлення права вимоги за договором.

Водночас, як вірно вказав суд апеляційної інстанції, місцевий господарський суд, пославшись на п. 2.1.4 Договорів страхування, не врахував п. 1.3 Договорів страхування, з якого слідує, що терміном "Контракт" в Договорах страхування іменуються відповідні Контракти. Таким чином, п. 2.1.4 Договорів страхування забороняє відступати права вимоги з Контрактів, а не з Договорів страхування.

Крім того, надаючи правову оцінку діям місцевого господарського суду щодо визнання ним недійсними зазначених договорів про відступлення права вимоги, суд апеляційної інстанції вказав про наявність у матеріалах справи рішень судів у справах № 5011-37/9490-2012 та № 5011-34/7131-2012, які було залишено поза увагою місцевого господарського суду.

Так, як зазначив апеляційний господарський суд, у вказаних справах суди, за результатами дослідження обставин справ, у тому числі Договорів страхування і вказаних договорів про відступлення права вимоги (№ 05-122 та № 05-121) не знайшли підстав для визнання договорів про відступлення прав вимоги недійсними.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування судом ст. 83 ГПК України та визнання недійсними зазначених договорів про відступлення права вимоги.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції щодо помилковості висновків місцевого господарського суду про те, що договори про відступлення права вимоги № 05-122 та № 05-121 від 05.03.2015 не є належною підставою для набуття його сторонами прав та обов'язків, зокрема, права позивача вимагати виконання обов'язку зі сплати відповідачем страхового відшкодування за Договорами страхування, у зв'язку з їх недійсністю.

За наведених обставин, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та правомірно скасував вказане рішення, прийнявши нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи та є обґрунтованими, доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Твердження скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Клімасан Україна" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2015 у справі № 5011-1/5679-2012 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.М. Волік

С.Р. Шевчук